What do you think?
Rate this book
Любовне життя
Оксана Луцишина, дослідниця творчості Бруно Шульца та Вальтера Беньяміна, авторка кількох книг віршів та збірок малої прози, у своєму другому романі розповідає пронизливу історію про любов і вигнання. Йора зустрічає Себастьяна – і саме з цієї зустрічі починається її інше, справжнє життя. Ключем до роману «Любовне життя» є, зокрема, колода карт Таро, але водночас це реалістична сюжетна «емігрантська» проза з виразно окресленою соціальною проблематикою. Ця іронічна і ніжна, інтелектуальна і романтична, майже невигадана і абсолютно фантастична історія з флером м’якого гумору і немилосердного сарказму гарантовано подарує вам радість, задоволення від чита
240 pages, Kindle Edition
Published November 17, 2015
2 people are currently reading
40 people want to read
About the author
Оксана Луцишина
19 books6 followersThis is the author's profile for Ukrainian name spelling. See also Oksana Lutsyshyna
Оксана Петрівна Луцишина (10 жовтня 1974, Ужгород) — українська письменниця, перекладачка, літературознавиця. Член Українського ПЕН. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року за роман «Іван і Феба».
Оксана Петрівна Луцишина (10 жовтня 1974, Ужгород) — українська письменниця, перекладачка, літературознавиця. Член Українського ПЕН. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року за роман «Іван і Феба».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
July 30, 2021
«Любовне життя»
⠀
Луцишина Оксана
⠀
Видавництво Старого Лева, 2016
⠀
Роман заснований на містичній традиції карт Таро.
⠀
Це не моя книжка, занадто все в ній ефемерно й двозначно.
⠀
Хоча мені сподобався авторський стиль, тому обов‘язково планую прочитати роман «Іван і Феба» (2019), за який у 2021 році пані Луцишина стала лауреаткою Шевченківської премії.
⠀
Цитата:
⠀
«Може, дарма вона не погодилася на Себастьянові умови, і на ту його Бонні, й на усіх його Бонні, з котрими їй би довелося його ділити. Ділити - це все одно мати, тільки не цілком, не повністю, проте хіба це аж так погано? Може, всі так живуть, хіба ж вона знає? Просто Себастьян склав би графік, і в неї були би свої дні, не всі дні тижня, звісно, а може, і не в кожен тиждень, але менше з тим; і тоді, коли би надходила її черга, вона мала би його для себе, він би порався на кухні, готуючи їй, як завжди, вечерю та мугикаючи якусь пісеньку, а потім Йора могла би лягти йому на груди і плакати досхочу, з будь-якого приводу, Бонні там чи не Бонні, і він би її жалів…»
⠀
Про книжку:
⠀
«Оксана Луцишина, дослідниця творчості Бруно Шульца та Вальтера Беньяміна, авторка кількох книг віршів та збірок малої прози, у своєму другому романі розповідає пронизливу історію про любов і вигнання. Йора зустрічає Себастьяна – і саме з цієї зустрічі починається її інше, справжнє життя. Ключем до роману «Любовне життя» є, зокрема, колода карт Таро, але водночас це реалістична сюжетна «емігрантська» проза з виразно окресленою соціальною проблематикою. Ця іронічна і ніжна, інтелектуальна і романтична, майже невигадана і абсолютно фантастична історія з флером м’якого гумору і немилосердного сарказму гарантовано подарує вам радість, задоволення від читання і навіть трохи катарсису.»
⠀
#примхливачитака
⠀
Луцишина Оксана
⠀
Видавництво Старого Лева, 2016
⠀
Роман заснований на містичній традиції карт Таро.
⠀
Це не моя книжка, занадто все в ній ефемерно й двозначно.
⠀
Хоча мені сподобався авторський стиль, тому обов‘язково планую прочитати роман «Іван і Феба» (2019), за який у 2021 році пані Луцишина стала лауреаткою Шевченківської премії.
⠀
Цитата:
⠀
«Може, дарма вона не погодилася на Себастьянові умови, і на ту його Бонні, й на усіх його Бонні, з котрими їй би довелося його ділити. Ділити - це все одно мати, тільки не цілком, не повністю, проте хіба це аж так погано? Може, всі так живуть, хіба ж вона знає? Просто Себастьян склав би графік, і в неї були би свої дні, не всі дні тижня, звісно, а може, і не в кожен тиждень, але менше з тим; і тоді, коли би надходила її черга, вона мала би його для себе, він би порався на кухні, готуючи їй, як завжди, вечерю та мугикаючи якусь пісеньку, а потім Йора могла би лягти йому на груди і плакати досхочу, з будь-якого приводу, Бонні там чи не Бонні, і він би її жалів…»
⠀
Про книжку:
⠀
«Оксана Луцишина, дослідниця творчості Бруно Шульца та Вальтера Беньяміна, авторка кількох книг віршів та збірок малої прози, у своєму другому романі розповідає пронизливу історію про любов і вигнання. Йора зустрічає Себастьяна – і саме з цієї зустрічі починається її інше, справжнє життя. Ключем до роману «Любовне життя» є, зокрема, колода карт Таро, але водночас це реалістична сюжетна «емігрантська» проза з виразно окресленою соціальною проблематикою. Ця іронічна і ніжна, інтелектуальна і романтична, майже невигадана і абсолютно фантастична історія з флером м’якого гумору і немилосердного сарказму гарантовано подарує вам радість, задоволення від читання і навіть трохи катарсису.»
⠀
#примхливачитака
January 26, 2016
Добросовісно почала виконувати плани на 2016-ий, але боюсь цим відгуком багатьох розчарую. Після коментаря Оксани Забужко (насамперед як текст, що виріс із “Польових досліджень українського сексу”) та Оксани Думанської, а також піар-компанії видавництва, усі тільки ахали в передчутті гарної книженції, та й ще роману в сучасній українській літературі.
Ім’я в Оксани Луцишиної не затерте, нове, привабливе. Авторка має декілька збірок віршів, одну оповідань, тепер вже два роман. Остання вішована “Я слухаю пісню Америки” має позитивні відгуки. Письменниця проживає в США, хоча від маркування емігрантська проза відгороджується.
Роман “Любовне життя” це власне історія про жінку, яка виїхала до США за кращим життям, проте судячи з усього отримати його так і не змогла. Хоча характеристика тут відносна річ. Моя помилка була у тому, що я чекала від тексту чогось більшого, ніж історії нещасливого кохання. Хоча як на мене це навіть не історія кохання, а історія (не)дорослішання, бо те, що почуває до чоловіка Йора (головна героїня) більше схоже на підліткові егоїстичні почуття. Вона страждає, кидає усе, лягає на ліжко і починає вмирати. Так триває 100 сторінок. У Йори є типу подружка, але їй на все байдуже, бо та кидає її хвору і тікає до новознайденого мужчини. Усе.
Найбільша як на мене біда цього тексту у тому, що більше я про нього дізналась із інтерв’ю авторки, а не з самої історії. У інтерв’ю Ірині Славінській Оксана Луцишина розповіла, що ці історія про “жінку, котра зовні все робить правильно і так, як від неї очікують, а всередині вмирає від болю”. От першої частини речення я у тексті не побачила. Так, це про якусь жінку, як десь працює, і живе на якомусь півострові. Але про те, що вона робить все правильно, нууу…Потім мене дуже смутила невідома хвороба, від якої кровоточили ноги головної героїні. Вона пливе течією, аж поки інші люди не починають вирішувати її проблеми.
Що сподобалось, а скоріш запам’яталось це останні 50 сторінок тексту, де історія починає рухатись, де Йора стає нарешті живою людиною, а не примарною особою, де є симпатичний кіт Елістер, і діалог із собою в поламаній автівці, а також дуже простий і наче щирий чоловік.
Весь огляд тут: https://ksenyak.wordpress.com/2016/01...
Ім’я в Оксани Луцишиної не затерте, нове, привабливе. Авторка має декілька збірок віршів, одну оповідань, тепер вже два роман. Остання вішована “Я слухаю пісню Америки” має позитивні відгуки. Письменниця проживає в США, хоча від маркування емігрантська проза відгороджується.
Роман “Любовне життя” це власне історія про жінку, яка виїхала до США за кращим життям, проте судячи з усього отримати його так і не змогла. Хоча характеристика тут відносна річ. Моя помилка була у тому, що я чекала від тексту чогось більшого, ніж історії нещасливого кохання. Хоча як на мене це навіть не історія кохання, а історія (не)дорослішання, бо те, що почуває до чоловіка Йора (головна героїня) більше схоже на підліткові егоїстичні почуття. Вона страждає, кидає усе, лягає на ліжко і починає вмирати. Так триває 100 сторінок. У Йори є типу подружка, але їй на все байдуже, бо та кидає її хвору і тікає до новознайденого мужчини. Усе.
Найбільша як на мене біда цього тексту у тому, що більше я про нього дізналась із інтерв’ю авторки, а не з самої історії. У інтерв’ю Ірині Славінській Оксана Луцишина розповіла, що ці історія про “жінку, котра зовні все робить правильно і так, як від неї очікують, а всередині вмирає від болю”. От першої частини речення я у тексті не побачила. Так, це про якусь жінку, як десь працює, і живе на якомусь півострові. Але про те, що вона робить все правильно, нууу…Потім мене дуже смутила невідома хвороба, від якої кровоточили ноги головної героїні. Вона пливе течією, аж поки інші люди не починають вирішувати її проблеми.
Що сподобалось, а скоріш запам’яталось це останні 50 сторінок тексту, де історія починає рухатись, де Йора стає нарешті живою людиною, а не примарною особою, де є симпатичний кіт Елістер, і діалог із собою в поламаній автівці, а також дуже простий і наче щирий чоловік.
Весь огляд тут: https://ksenyak.wordpress.com/2016/01...
April 27, 2016
Книга лишила двоякі відчуття, але із категорії "радше сподобалося". Бо чимось ця історія про Йору-емігрантку, яка живе в американському (вочевидь) місті і якось намагається дати раду зі своїм (любовним) життям мене зачепила. Важко сказати, чим саме - може, оголеною безпомічністю головної героїні, її якоюсь такою беззахисною готовністю іти за кожним, хто покличе, але не здавати своїх позицій, якщо вони - питання принципу.
Критики закидали цій книжці, що вона не про життя-буття емігранток, як то було заявлено, а про незрозумілі мєтанія між чоловіками. Воно й справді, любовні лінії з цілою галереєю мудаків начебто лежать на поверхні. Але під ними - оце відчуття неприкаянності в чужій країні. Відсутність грошей, міцних соціальних зв'язків, бідність на межі виживання, махінації зі страховками-чеками, небажання говорити по Скайпу зі рідними, щоб не показати їм, які вважають, що тобі-і-так-пощастило-бо-ти-виїхала-звідси, безодні свого розпачу. Такий от, темний і несолодкий бік еміграції.
Але не скажу, що читалося гладенько.
З плюcів:
- цікаві сни Йори. Такі собі містерії (один із них чомусь нагадав сон-марення Артура Пепи в "12 обручах Андруховича", хоча може це просто тому, що вони збудовані за однаковою, містерійною структурою). В них часто проглядається мотив об'єктивації жінки (жінка-як-об'єкт), яким користуються і нищать/викидають.
- живі, об'ємні герої. Кожного з них мені було дуже легко уявити. Вони досить цілісні - що жінки, що чоловіки, навіть ті, які з'являються побіжно.
- монологи, які добре надаються для оповідання історій. У більшості випадків їх справді цікаво слухати (читати), і вони звучать природно.
З мінусів:
- з діалогами біда. Обірвані, незрозумілі фрази. Вони,може, в усній мові звучали ще б більш-менш ок, а в книзі якось взагалі ніяк. Деякі кавалки можна викреслити і спокійно без них обійтися - це не зашкодить розумінню сюжету і сприйняттю.
- Інга. Вона мене страшенно дратувала. Весь час доводилося повертатися назад і нагадувати, що їй 29 років. Бо її оці любовні переживання і міркування з приводу поведінки Карлоса - на рівні якоїсь першої наївної 18-літньої закоханості. Або це треба в 29 років не мати зовсім ніякого досвіду, щоби так думати-говорити, і це дивно.
- намагання пост-фактум вкласти історію в систему карт Таро. Так, навіть я - невеликий знавець Таро - помітила деякі паралелі, про які говорить потім авторка. Але нехай би це була моя читацька знахідка, яка б мені гріла серце - от, сама додумалася! Бо в багатьох ця прив'язка виглядає дуже натягнутою.
Загалом же роман досить-таки ок: щоб збавити з ним декілька вечорів (а читається легко) і трішки подумати про вічне. Про оте-таки любовне життя і про те, яким різним воно буває.
Критики закидали цій книжці, що вона не про життя-буття емігранток, як то було заявлено, а про незрозумілі мєтанія між чоловіками. Воно й справді, любовні лінії з цілою галереєю мудаків начебто лежать на поверхні. Але під ними - оце відчуття неприкаянності в чужій країні. Відсутність грошей, міцних соціальних зв'язків, бідність на межі виживання, махінації зі страховками-чеками, небажання говорити по Скайпу зі рідними, щоб не показати їм, які вважають, що тобі-і-так-пощастило-бо-ти-виїхала-звідси, безодні свого розпачу. Такий от, темний і несолодкий бік еміграції.
Але не скажу, що читалося гладенько.
З плюcів:
- цікаві сни Йори. Такі собі містерії (один із них чомусь нагадав сон-марення Артура Пепи в "12 обручах Андруховича", хоча може це просто тому, що вони збудовані за однаковою, містерійною структурою). В них часто проглядається мотив об'єктивації жінки (жінка-як-об'єкт), яким користуються і нищать/викидають.
- живі, об'ємні герої. Кожного з них мені було дуже легко уявити. Вони досить цілісні - що жінки, що чоловіки, навіть ті, які з'являються побіжно.
- монологи, які добре надаються для оповідання історій. У більшості випадків їх справді цікаво слухати (читати), і вони звучать природно.
З мінусів:
- з діалогами біда. Обірвані, незрозумілі фрази. Вони,може, в усній мові звучали ще б більш-менш ок, а в книзі якось взагалі ніяк. Деякі кавалки можна викреслити і спокійно без них обійтися - це не зашкодить розумінню сюжету і сприйняттю.
- Інга. Вона мене страшенно дратувала. Весь час доводилося повертатися назад і нагадувати, що їй 29 років. Бо її оці любовні переживання і міркування з приводу поведінки Карлоса - на рівні якоїсь першої наївної 18-літньої закоханості. Або це треба в 29 років не мати зовсім ніякого досвіду, щоби так думати-говорити, і це дивно.
- намагання пост-фактум вкласти історію в систему карт Таро. Так, навіть я - невеликий знавець Таро - помітила деякі паралелі, про які говорить потім авторка. Але нехай би це була моя читацька знахідка, яка б мені гріла серце - от, сама додумалася! Бо в багатьох ця прив'язка виглядає дуже натягнутою.
Загалом же роман досить-таки ок: щоб збавити з ним декілька вечорів (а читається легко) і трішки подумати про вічне. Про оте-таки любовне життя і про те, яким різним воно буває.
July 28, 2019
Цю книжку я починала читати приблизно рік тому, але прочитавши 30 сторінок, вирішила, що цей "любовний роман" не для мене, бо усі ці душевні муки "він мене не любить, а я мучуся і не можу його забути навіть тоді, коли він прямим текстом мене відправив у дуже далеку дорогу" я відверто не люблю, бо не можу їх поєднати ні зі своїм життям, ні з життям своїх подруг. Та ось я прихворіла, взяла книжку і там після 30 сторінки, як виявилося, усе змінилося! Тож я дочитала книжку, відходячи лише робити собі гарячий чай. Отже, цей "любовний роман", який спочатку мені видався дуже неправдоподібним, стає свого роду притчею, з усілякими символами і ключами, тож мені дуже сподобалося цю притчу розгадувати. Єдине, що мені виявилося зайвим - це авторські пояснення в кінці. Мені здається, читачам не потірбно все аж так пояснювати, краще повірити, що ця книжка попаде в руки таким же начитаним людям, як авторка, і вони самі все зрозуміють, навіть, якщо і по-с��оєму, але зрозуміють. Та, як представляє цей текст Оксана Луцишина, це "герметичний текст", отже вона нам вирішила його "закрити" сама, мабуть, щоб не допустити наших вільних інтерпретацій.
February 2, 2016
Іноді письменницька репутація й позитивний імідж видавництва стають вирішальними під час вибору книжки. Якби роман "Любовне життя" написала не Оксана Луцишина і він вийшов не у "Видавництві Старого Лева", я б не взялася його читати через назву. А так все ж вирішила прочитати.
Уже під час читання я побачила у фб захоплений відгук Оксани Забужко на цей роман. Власне, коротко ідею роману можна охарактеризувати рядками Забужко із її славнозвісних "Польових досліджень...":
Ти жінка. В цім твоя межа.
Твій місяць спить, як срібна блешня.
Як прянощ з кінчика ножа,
У кров утрушена залежність.
От, власне, і все. "Любовне життя" - це історія про жіночу залежність від кохання, аналіз страждань, упивання болем і спроба виборсатися з відчаю, щоб з часом пірнути в нову залежність від чоловіка. Сама зав'язка досить банальна: дівчина Йора закохується в екстравагантного значно старшого від неї колишнього актора Себастьяна, і все добре, доки не дізнається, що вона в нього не єдина. Навіть не намагаючись посягнути на свободу Себастьяна, Йора страждає, хворіє, марить, щодня все більше усвідомлюючи залежність від цієї людини. Характер Себастьяна типовий як на книжкового "митця" - він досвідчений, знає, як звабити жінку, про що з нею поговорити, він дуже творчий, неординарний, притягує, мов магніт, змушує забути про умовності. На деякий час, принаймні.
Йора ж - типова жінка, яка не хоче ділити коханого ні з ким, хоча й намагається прийняти його таким, яким він є. Але не виходить. І вона копирсається в собі, моральні муки відлунюють фізичними хворобами, вона потрапляє до лікарні, і єдиною людиною, яка її підтримує, виявляється подруга Інга. Однак оскільки Інга - теж типова жінка, вона залежить від свого коханого, який теж її кидає, і тоді вона знаходить інший привід залежати і, врешті, покидає подругу, бо де існує кохання, дружба неминуче переходить на друге призове.
Наприкінці книжки Йора врешті помалу виходить зі свого тяжкого морального стану і навіть почувається вдячною за життєвий урок. Вона зустрічає зовсім нетворчого чоловіка, який виявляє до неї увагу. І хоч сумнівно, що Йора лишиться з ним, все ж їй трохи легшає, і вона готова відпустити Себастьяна, він більше не може завдати їй болю, але контрольним у голову виявляється його смерть. Ось так. "У кров утрушено залежність", тепер уже довіку.
Ось такий невибагливий сюжет про жінку і її самотність. І я не надто перепрошую за спойлер, тому що в цій книжці сюжет не такий важливий, як занурення у психологію залежності.
Не знаю, що за карма така, але мені все частіше трапляються книжки, де жінки постають як істоти, гідні найкращого, а чоловіки тільки на те й здатні, щоб змусити жінку страждати. Тільки жінка може зрозуміти і підтримати жінку, а чоловік тільки все псує, хоча й дарує спершу авансом невимовну радість і насолоду. І, так: ці чоловіки переважно творчих професій, тонкі натури, вільні душі, егоїзм яких настільки ж кричущий, наскільки й притягувальний.
Я не знаю, як оцінити цю книжку зі свого читацького погляду. Однозначно оповідання збірки Оксани Луцишиної "Не червоніючи" мені сподобалися більше, Дикого захвату Оксани Забужко я не поділяю, але це речі суб'єктивні, і я не намагалася глибоко копати, просто прочитала книжку. Мабуть, мене просто втомила феміністична проза.
Забула сказати: наприкінці книжки Оксана Луцишина подає ключ до розуміння свого роману, пов'язуючи його лінії з картами Таро, подає свою інтерпретацію тектсу. Як на мене, це абсолютно зайве. Я люблю, коли все сказано текстом. Коментар значно складніший і заплутаніший, ніж роман. Може, він надає тексту багатоплановості, яка не помітна з першого разу. Але вдруге я не перечитуватиму.
Сам текст написано добре. Коли Йора хворіє, здається, що й тобі самій боляче. Але образ Себастьяна не розкритий, хоча авторку, мабуть, він не дуже й цікавив. Авторці цікава жінка, її психологія страждання, муки вибору. І я б хотіла, щоб Йора вибрала водія евакуатора Джиммі, а не побивалася б за творчим Себастьяном. Я б взагалі хотіла, щоб з'явився у нас такий роман, у якому б чоловік нетворчої професії втер носа всяким митцям:)
Уже під час читання я побачила у фб захоплений відгук Оксани Забужко на цей роман. Власне, коротко ідею роману можна охарактеризувати рядками Забужко із її славнозвісних "Польових досліджень...":
Ти жінка. В цім твоя межа.
Твій місяць спить, як срібна блешня.
Як прянощ з кінчика ножа,
У кров утрушена залежність.
От, власне, і все. "Любовне життя" - це історія про жіночу залежність від кохання, аналіз страждань, упивання болем і спроба виборсатися з відчаю, щоб з часом пірнути в нову залежність від чоловіка. Сама зав'язка досить банальна: дівчина Йора закохується в екстравагантного значно старшого від неї колишнього актора Себастьяна, і все добре, доки не дізнається, що вона в нього не єдина. Навіть не намагаючись посягнути на свободу Себастьяна, Йора страждає, хворіє, марить, щодня все більше усвідомлюючи залежність від цієї людини. Характер Себастьяна типовий як на книжкового "митця" - він досвідчений, знає, як звабити жінку, про що з нею поговорити, він дуже творчий, неординарний, притягує, мов магніт, змушує забути про умовності. На деякий час, принаймні.
Йора ж - типова жінка, яка не хоче ділити коханого ні з ким, хоча й намагається прийняти його таким, яким він є. Але не виходить. І вона копирсається в собі, моральні муки відлунюють фізичними хворобами, вона потрапляє до лікарні, і єдиною людиною, яка її підтримує, виявляється подруга Інга. Однак оскільки Інга - теж типова жінка, вона залежить від свого коханого, який теж її кидає, і тоді вона знаходить інший привід залежати і, врешті, покидає подругу, бо де існує кохання, дружба неминуче переходить на друге призове.
Наприкінці книжки Йора врешті помалу виходить зі свого тяжкого морального стану і навіть почувається вдячною за життєвий урок. Вона зустрічає зовсім нетворчого чоловіка, який виявляє до неї увагу. І хоч сумнівно, що Йора лишиться з ним, все ж їй трохи легшає, і вона готова відпустити Себастьяна, він більше не може завдати їй болю, але контрольним у голову виявляється його смерть. Ось так. "У кров утрушено залежність", тепер уже довіку.
Ось такий невибагливий сюжет про жінку і її самотність. І я не надто перепрошую за спойлер, тому що в цій книжці сюжет не такий важливий, як занурення у психологію залежності.
Не знаю, що за карма така, але мені все частіше трапляються книжки, де жінки постають як істоти, гідні найкращого, а чоловіки тільки на те й здатні, щоб змусити жінку страждати. Тільки жінка може зрозуміти і підтримати жінку, а чоловік тільки все псує, хоча й дарує спершу авансом невимовну радість і насолоду. І, так: ці чоловіки переважно творчих професій, тонкі натури, вільні душі, егоїзм яких настільки ж кричущий, наскільки й притягувальний.
Я не знаю, як оцінити цю книжку зі свого читацького погляду. Однозначно оповідання збірки Оксани Луцишиної "Не червоніючи" мені сподобалися більше, Дикого захвату Оксани Забужко я не поділяю, але це речі суб'єктивні, і я не намагалася глибоко копати, просто прочитала книжку. Мабуть, мене просто втомила феміністична проза.
Забула сказати: наприкінці книжки Оксана Луцишина подає ключ до розуміння свого роману, пов'язуючи його лінії з картами Таро, подає свою інтерпретацію тектсу. Як на мене, це абсолютно зайве. Я люблю, коли все сказано текстом. Коментар значно складніший і заплутаніший, ніж роман. Може, він надає тексту багатоплановості, яка не помітна з першого разу. Але вдруге я не перечитуватиму.
Сам текст написано добре. Коли Йора хворіє, здається, що й тобі самій боляче. Але образ Себастьяна не розкритий, хоча авторку, мабуть, він не дуже й цікавив. Авторці цікава жінка, її психологія страждання, муки вибору. І я б хотіла, щоб Йора вибрала водія евакуатора Джиммі, а не побивалася б за творчим Себастьяном. Я б взагалі хотіла, щоб з'явився у нас такий роман, у якому б чоловік нетворчої професії втер носа всяким митцям:)
This entire review has been hidden because of spoilers.
December 3, 2021
Тлумачення книжки наприкінці сподобалося більше, ніж сама історія
August 27, 2023
Коли повелась на назву і обламалась))) ніякої очікуваної легкості не знайшла. Книга йшла важко, місцями нудно. Чесно, давала їй шанс як могла, але після 50-60% вирішила не мучити ні себе, ні книгу. Пізніше з відгуків дізналась, що все починає оживити на останніх сторінках книги, але це ніяк мене не буде спонукати її дочитати.
August 9, 2018
Ледве дочитала цю книгу. Все сподівалася на цікавий сюжет, який розставить все на свої місця. Так не сталося, книга повна нерозкритих персонажів, випадкових і нічого не значущих зустрічей і розмов. Не можу сказати, що й написано гарною мовою, так собі, звично. Пояснення в кінці якось малозначуще і від нього книга кращою не стала. Жаль.
March 9, 2019
Дуже часто у мережі я натрапляю на думку людей, що #укрсучліт - це велика прогалина в літературі й часто не вдовольняє потреби читачів. Якщо не всіх то більшості. "Чому?" - думалось мені. До того і я зустрічала тексти не зовсім до смаку, проте не катастрофічно. І от у моєму житті з'явилась вона! Вона - це книга "Любовне життя". ВСЛ й чарівна обкладинка давали гарантію якості тексту. Та не цього разу.
Ні, жодних заяв, що він поганий, просто я його реально не сприйняла. Яка головна думка твору? Що несе своїми діями головна героїня?
А далі - увага - спойлери.
Сонце. Тропіки, 2 молоді емігранти (Йора та Інга) орендують квартиру-студію та живуть відкриваючи світ. Інга - студентка, Йора - працює у штаті університету, не викладає, проте й офісна робота теж приносить дохід. І тут вона зустрічає ЙОГО! Він - це Себастьян, старший, загадковий та геть нівроку з себе.
Грім. Йора дізнається, що вона у Себастьяна не одна, і він падкий на жіноче юне тіло й веде тісне спілкування не з однією молодицею. Далі - гримання дверима, затяжна депресія й важка хвороба на фоні цього.
Гроза та затяжний дощ. Героїні ставлять діагноз - вірус незрозумілого характеру, всі ноги у язвах, що кровоточать, температура, ломить суглоби. Як результат - суцільні ліки та перев'язки. Сил немає навіть на сон та емоції. Не через хворобу, а через тугу за коханим. Так важко дався розрив з Себастьяном. Якби не сусідка то б ніхто і куска хліба у дім не приніс. Інга також розриває з своїми бойфрендом і дівчата залишились одне в одного. Сльози, дівочі розмови та одкровення ( цей момент найкращий у книзі).
Блискавка. Та вічний розпач й небажання жити Йори дістає і сусідку й та утікає до нового хлопця.
Просвіт. Розізлившись на весь світ і так і не дочекавшись такої бажаної смерті героїня таки бере себе в руки й починає оклигувати.
А що було далі - гортайте на сторінках. Бо мене таке чтиво швидше відвертає від літератури. Куди не поглянь - всюди морок. Думки Йори про свою домівку - морок і зубожіння, життя у далеких краях - морок й купа боргів та рахунків. Стосунки - морок і біль.
Анотація обіцяє, що книга подарує мені радість, задоволення від читання і навіть трохи катарсису. Та крім останнього я не отримала нічого....
Ні, жодних заяв, що він поганий, просто я його реально не сприйняла. Яка головна думка твору? Що несе своїми діями головна героїня?
А далі - увага - спойлери.
Сонце. Тропіки, 2 молоді емігранти (Йора та Інга) орендують квартиру-студію та живуть відкриваючи світ. Інга - студентка, Йора - працює у штаті університету, не викладає, проте й офісна робота теж приносить дохід. І тут вона зустрічає ЙОГО! Він - це Себастьян, старший, загадковий та геть нівроку з себе.
Грім. Йора дізнається, що вона у Себастьяна не одна, і він падкий на жіноче юне тіло й веде тісне спілкування не з однією молодицею. Далі - гримання дверима, затяжна депресія й важка хвороба на фоні цього.
Гроза та затяжний дощ. Героїні ставлять діагноз - вірус незрозумілого характеру, всі ноги у язвах, що кровоточать, температура, ломить суглоби. Як результат - суцільні ліки та перев'язки. Сил немає навіть на сон та емоції. Не через хворобу, а через тугу за коханим. Так важко дався розрив з Себастьяном. Якби не сусідка то б ніхто і куска хліба у дім не приніс. Інга також розриває з своїми бойфрендом і дівчата залишились одне в одного. Сльози, дівочі розмови та одкровення ( цей момент найкращий у книзі).
Блискавка. Та вічний розпач й небажання жити Йори дістає і сусідку й та утікає до нового хлопця.
Просвіт. Розізлившись на весь світ і так і не дочекавшись такої бажаної смерті героїня таки бере себе в руки й починає оклигувати.
А що було далі - гортайте на сторінках. Бо мене таке чтиво швидше відвертає від літератури. Куди не поглянь - всюди морок. Думки Йори про свою домівку - морок і зубожіння, життя у далеких краях - морок й купа боргів та рахунків. Стосунки - морок і біль.
Анотація обіцяє, що книга подарує мені радість, задоволення від читання і навіть трохи катарсису. Та крім останнього я не отримала нічого....
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 17, 2022
Вимучила цю невелику книгу радше для галочки, раз почала і вже осилила вагому частину. Якби авторка імплементувала деякі думки зі своєї післямови в діалоги персонажів, вклала більш чітко їх в голову головних героїв, це б було цікавіше. А так важко сприймати страждання, розлите рідким за смисловою нагрузкою текстом на пів книжки.
Співчувати героїні не хотілося, бісила вона мене дуже і я лише чекала, коли ж почне розвиватися сюжет. Авторка писала це, тримаючи в голові ідеї з системи карт таро, але якщо ви особисто в тому не розбираєтесь, то наврядчи це зчитаєте.
Напевно, вкладалося багато глибини, але якщо спеціально її не виціджувати з тексту, а просто читати, все це одноманітно, передбачувано і просто нецікаво. Хоча захоплюючі відгуки збивають мене з пантелику, жалкую, що на них опиралася. Для мене це найгірша книга за останні два роки.
Співчувати героїні не хотілося, бісила вона мене дуже і я лише чекала, коли ж почне розвиватися сюжет. Авторка писала це, тримаючи в голові ідеї з системи карт таро, але якщо ви особисто в тому не розбираєтесь, то наврядчи це зчитаєте.
Напевно, вкладалося багато глибини, але якщо спеціально її не виціджувати з тексту, а просто читати, все це одноманітно, передбачувано і просто нецікаво. Хоча захоплюючі відгуки збивають мене з пантелику, жалкую, що на них опиралася. Для мене це найгірша книга за останні два роки.
April 30, 2023
Люди, які бачили мене з цією книгою мабуть думали, що то легкий романчик. Краще б то був він🙈
Перша половина книги - це страждання жінок за чоловіками. Не просто моральне, а й фізичне, таке що мало до могили не доводить. Вони втрачають жагу до життя, сенс. Хотілося надавати ляпасів або видерти собі очі, щоб то не бачити. Страждати це нормально, але одна з героїнь сказала "та хто ти така без чоловіка?" і покинула подругу під ручку з отаким от.
Там наче є якась глибина, але вона мені наче наркотична, надумана чи що. Не зрозуміла зовсім. Єдиний висновок, який можна зробити - що люди тупі. Вони обирають страждання замість дій. А коли раптом схаменулися вже пізно. Як результат будуть картати себе все життя
Перша половина книги - це страждання жінок за чоловіками. Не просто моральне, а й фізичне, таке що мало до могили не доводить. Вони втрачають жагу до життя, сенс. Хотілося надавати ляпасів або видерти собі очі, щоб то не бачити. Страждати це нормально, але одна з героїнь сказала "та хто ти така без чоловіка?" і покинула подругу під ручку з отаким от.
Там наче є якась глибина, але вона мені наче наркотична, надумана чи що. Не зрозуміла зовсім. Єдиний висновок, який можна зробити - що люди тупі. Вони обирають страждання замість дій. А коли раптом схаменулися вже пізно. Як результат будуть картати себе все життя
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 26, 2026
Прочитала половину і дуже мучаюся, не знаю, чи дочитаю. Поки що дуже банальна любовна історія просто стоїть на місці, іноді з'являються якісь психоделічні сни головних героїнь. Обидві вони сохнуть за чоловіками, які їх кинули. Чомусь іх навіть не шкода. Вони not relatable.
Книжку взяла в бібліонці закордоном, вибір книг українською був невеликий, в іншому разі, не починала б її читати. Дуже не раджу
Книжку взяла в бібліонці закордоном, вибір книг українською був невеликий, в іншому разі, не починала б її читати. Дуже не раджу
August 29, 2024
Не бачу в книзі "м'якого гумору" і дуже мало "емігрантської прози", воно більше як тло йде. А от емоційні гойдалки невдалої закоханності доволі якісно та цікаво виписано. Думаю, ця книга буде цікава психотерапевтам і тим, хто пройшов важкий емоційний період (незалежно від статі).
П.С. Дійсно тема інфекції головної героїні не розкрито (
П.С. Дійсно тема інфекції головної героїні не розкрито (
April 19, 2024
Дуже метафорична книга, читається легко, але багато чого незрозуміло. Зовсім незрозумілі образи у снах, навіть розшифрування з колодою Таро у кінці мало що прояснює.
February 20, 2019
Певним чином книжка є скандальною, тому, що було заявлено, що книжка про складне життя еммігранток, але ця тема занадто широка, тому багато хто почавши читати не змирився з написаним і сказав, що книжка просто про "Любовне життя". Я читала книжку достатньо довго, відкладала й нарешті повернулася, щоб дочитати. Книжка теж написана достатньо простим текстом, хоча тінь від подій падає й на читача, й тоді йому вибирати: співчувати героїні й проходити крізь усе разом з нею чи чекати, коли це все закінчиться й почнеться щось цікавіше. Книжка про жінку, Йору, яка поїхала з рідної країни, щоб не бути сходим на матір і сестру, а приїхавши не хотіла їм телефонувати, щоб вони не дізналися як кепсько їй живеться. Книжка про те, як важко жити в чужомі місті, країні, без міцних соціальних зв'язків, без грошей, як важко знайти кому довіряти. Багатьом не подобається, що головна героїня, як маленька дитина, бере за руку кожного, хто простягає їй руку й безпомічно йде. Цікавим персонажем є сусідка Йори та її колишньої подруги - Ворона, дівчина, що ходить в чорному, легко переходить від теми до теми, будучи надзвичайно серйозную, а протім кепкуючи та глузуючи, вона носить траур по матері, не хоче її забувати, продовжувати жити, як звичайні люди й крокувати по життю, лише інколи дивитися на фотографію матері й казати щось на кшталт "це було важко, але я це пережила". Не знаю, чи це спойлер, але мені було ясно, навіть зробивши перерву на середині книжки, що Себастьян (актор та той, з ким зустрічалася Йора й довго не могла оговтатися, після того як він її покинув) загинув, книжка не пояснює чи він знав, що хворіє й тому покинув Йору чи просто так вийшло й насправді в нього нема виправдання. Нічого схожого я ще не читала, книжка справді залишає дволикі відчуття, треба читати між рядків, щоб зрозуміти краще. Мені здається, що книжку треба читати в сумні дні, щоб зрозуміти й нагадати собі, що якби кепсько все не було - колись, неодмінно все буде добре.
До речі обкладинка м'яка і незвичайна по дизайну, як кажуть "окремий вид мистецтва"
До речі обкладинка м'яка і незвичайна по дизайну, як кажуть "окремий вид мистецтва"
July 9, 2016
Цю книгу я проковтнула за два дні (грипе, дякую :) ). Ще років з десять тому в одній з антологій української прози я прочитала оповідання "Анатомія огиди", і так смачно і гарно про огиду я ніде не читала, і авторку запам`ятала. Далі була довга пауза, і тут - презентація книги Оксани Луцишиної у Львові.
Перші 10-15 сторінок - враження, як від класної лав сторі, а от далі - розумієш, що це дуже глибокий твір про почуття, себе в тих почуттях, і поза ними, і про втрати, про сенси... Твір такий густий, що там можна знайти всі "50 відтінків" емоцій, але ця густота не заважає, а навпаки, дає можливість наповнитись... Там немає "добрих" і "поганих" персонажів, а герої такі ... складні, неоднозначні, як я люблю... Ця книга про людей, самість і самотність, про те, що така відкритість, чесність і незалежність у стосунках має зворотній бік, і чи всі готові, погоджуючись на фактичну незалежність в парі, прийняти і емоційну свободу іншого...
На мою думку, це один з кращих прозових творів сучасної української літератури! Приємного читання!
Перші 10-15 сторінок - враження, як від класної лав сторі, а от далі - розумієш, що це дуже глибокий твір про почуття, себе в тих почуттях, і поза ними, і про втрати, про сенси... Твір такий густий, що там можна знайти всі "50 відтінків" емоцій, але ця густота не заважає, а навпаки, дає можливість наповнитись... Там немає "добрих" і "поганих" персонажів, а герої такі ... складні, неоднозначні, як я люблю... Ця книга про людей, самість і самотність, про те, що така відкритість, чесність і незалежність у стосунках має зворотній бік, і чи всі готові, погоджуючись на фактичну незалежність в парі, прийняти і емоційну свободу іншого...
На мою думку, це один з кращих прозових творів сучасної української літератури! Приємного читання!
May 17, 2017
Книжку прочитала легко і швидко. Але майже весь час ніби чекала, що ось зараз щось трапиться. Але нічого так і не траплялось. Місцями діалоги здавались дуже неживими, ніби притягнутими.
Displaying 1 - 17 of 17 reviews