Избрани творби

by Іван Франко, Ivan Franko

This modest selection from the works of Iván Frankó is being issued on the 100th anniversary of the freat Ukrainian democratic writer's birth.

Genres: Poetry

518 pages, Hardcover

First published January 1, 1986

About the author

Іван Якович Франко — видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862–64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864–1867 рр. – у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867–1875 рр. – у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.

По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.

Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.

Reviews

[Абрахам Хосебр · Rating 4 out of 5]

Франко - перечитати і закохатися знову.

Однією з найважливіших книжкових покупок в цьому році для мене було придбання 25 томів Івана Яковича Франка.

Купив їх перш за все через переклади Франка з античних авторів (передовсім Гомерових гімнів та епіграм). І їх же відразу й прочитав.
Сказати, що я вражений, то нічого не сказати. Не тільки прекрасно передано зміст і ритм, але й до кожного перекладу Франко додав зауваження та примітки. Інше задоволення - читати в його перекладі "Одіссею" , так не гекзаметр, а александрійський вірш, так з фантастичною кількістю галицьких слівець, але від цього твір лише виграє! Так сталося, що "Одіссею" я вже сьогоріч прочитав в перекладі Байди-Ніщинського (гігантський відгук- рецензію-дифірамб залишаю в коментарях) і як тепер жалію, що Франко переклав лиш першу пісню. Це була б знаменита річ! Попереду ще насолода від його перекладів з римської поезії.

Далі я взявся за Франка-казкаря. "Абу-Касимові капці” - геніальна, мега-смішна і трішки трагічна поетична збірка казка про жадібність та неприємні сюрпризи долі. Мій словниковий запас поповнився слівцем "папучі" і якщо ви хочете дізнатися що то за звір - гайда читати, або слухати цю шедевральну штукенцію.
“Коли ще звірі говорили” - антологія казок народів світу перелицьованих в українську звірину одіж впереміш із українськими народними казками. Мої улюблені : "Про війну собаки з вовком", "Королик і Ведмідь" і "Фарбований лис".
І про лисів, далі я читав "Лиса Микиту" і що ж тут було сміху, один "баран самоубійця" чого вартий! Геніальна річ!

“Сойчине крило” і “Украдене щастя” відкрили переді мною Франка, як витонченого психолога і талановитого драматурга.
"Вибрані поетичні твори" ще раз закохали своєю мужицькою щирістю та енергією.

Загалом вважаю прочитане в цім році таким собі прологом, бо впевнений, що прочитаю всі 25 томів і ще багато писатиму про Франка , цитуватиму і буду всякими силами популяризувати.

А закінчити хочу дуже актуальним віршем Івана Яковича.

Спокій

Супокій – святеє діло
В супокійнії часи,
Та сли в час війни та бою
Ти зовеш до супокою –
Зрадник або трус єси.
Бо коли народи в згоді
Враз працюють, щоб природі
Вирвать тайну не одну,
В тьму життя влить світла досить, –
Горе тому, хто підносить
Самовільную війну.

Та коли в робучу пору
В нашу хату і комору
Закрадаєсь лиходій,
Щоб здобуток наш розкрасти,
Ще й на нас кайдани вкласти, –
Чи й тоді святий спокій?