Бомжі Донбасу

by Oleksij Tschupa, Олексій Чупа

Очікування мають здатність не справджуватися. Особливо — очікування очевидного. А цілком очевидним видавалось би, що в період, коли доля цілої країни вирішується на територіях довкола Донецького басейну, книжка автора з Макіївки під назвою «Бомжі Донбасу» виявиться гостросоціальною публіцистикою або ж т. зв. «чорним реалізмом». Певну неоднозначність вносить хіба підзаголовок «Homo Profugos» (людина-вигнанець, бурлака), формально дублюючи назву, а по суті — маркуючи текст латиною, що може слугувати своєрідним фейс-контролем на вході в романний простір. Латина немов застерігає: не все тут так просто, як видається, а отже, не варто надто покладатися на очікування очевидного. Юрій Іздрик

Genres: Fiction, Ukraine, Audiobook

148 pages, Paperback

Published January 1, 2014

Reviews

[sasha ivashchenko · Rating 4 out of 5]

за нагоди рекомендуватиму кожному, кому теоретично вона зайшла б

це сюрреалістичний роман про 4 україномовних безхатченків, які долею випадку дізнаються історію славної Украйни, славного народу, яких зрештою знищили московити у купі з вершниками зі Львова, події відбуваються у Макіївці, під якою в наш час досі існують підземелля могутнього міста Яргород

я оцінила, відмітила трохи цитат, захопилася мовою автора, частина про історію далася важче, але книга все одно сподобалася

ставлю 9/10 і бажаю колись перечитати

[Yevheniia Shepel · Rating 4 out of 5]

Для людини з Макіївки (мене) книга стала трошки сумною, трошки веселою, трошки іронічною.
Цікавий сюжет, гарно переплетені різні історичні проміжки часу.
Книга коротенька, але доволі наповнена.
Знижую бал тільки за кінцівку, трошки не лягають мені в контекст всієї книги останні 20 сторінок 🤷‍♀️

Донеччина форевер! Ван лав! Зе бест! Емейзінг!
Люблю, сумую, хочу вже побачитись, Донецьк ❤️‍🩹

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

Ще одна книга, точніше, книжечка, зважаючи на формат та обсяг (це такий собі покетбук на півтори сотні сторіночок) Олексія Чупи просто порвала мене. От рідко зізнаюся в аж таких емоціях від прочитаного, а тут — саме порвала. Власне, не стільки книга, скільки ціла купа підтекстів, думок, ідей і натяків, замішаних у тексті.

Олексій Чупа для мене є одним із найцікавіших сучасних українських атворів. Він уміє без отого випендрювання у прагненні створити щось-таке-постмодерністське-щоб-ніхто-нічого-не-втямив-але-всі-ахнули таки створити. Насамперед, характер. Це я помітила, випадково прочитавши першу книгу автора "10 слів про Вітчизну. І стільки ж про любов". Потім було знайомство з його "Акваріумом", котрий буквально не давав спати. А от "Бомжів..." я свідомо пропустила, тому що — Донбас, тому що — 2014 рік, тому що було боляче. Хоча книгу придбала, й вона чемно чекала свого часу для прочитання.

Отож, нарешті про саму книгу. У ній справді йдеться про бомжів. І живуть вони на Донбасі, у рідній авторовій Макіївці. І це важливо, тому що далі твориться міф про те, що саме тут, у цих степах, і була найсправжнісінька Україна (Украйна). Та, яка була сильною і незалежною державою, у якій жили сильні, хоробрі й талановиті люди, яка об’єднувала чужоземців і нікому не підкорялася і яка врешті-решт загинула без сліду, бо — див. перелік причин у першій частині цього речення. Й нападали на ту Украйну як московити, так і львів’яни (про турків та татарів я мовчу, бо ж то само собою зрозуміло), бо ні перші, ні другі не були Україною. І той єдиний спомин про неї, що якимось дивом уцілів, найбанальнішим чином щез. Зник. Немов і не було. Чи й справді не було? Тоді хто ж такі українці (якщо не східняки, й не галичани) і де їх шукати?

Мабуть, у собі. Адже ці четверо бомжів — героїв книги спромоглися ними хоча б частково стати, принаймні вони заговорили чужою для Донбасу мовою. Хоча... У фіналі твору автор цей висновок перекреслює як щось геть божевільне. І, мабуть, так воно і є, бо ж написав книгу Чупа за два роки до війни на Сході України. Співпадіння? Чи пророцтво? А може, просто логічні висновки...

[Magread · Rating 3 out of 5]

Якось не захопила мене ця казочка.
І за Львів стало обідно

[Marian · Rating 3 out of 5]

Ой не знаю не знаю. Двоякі враження від книги. Восхваляння Іздрика перед вступом мене дуже насторожив. Структура «роман в романі» виглядала привабливою, проте мені зовсім не зайшла сюжетно, як дитяча казка, що дисонує з історією про безхатьків. Якщо казка мала нести епічний характер - тоді трохи не докрутили(можна було б добавити що українці стають першими Астарес, або коли українці постійно ховались в тунелях то так зʼявились перші фалмери Тамріеля)

Історія про безхатьків скупа і коротка, проте жива і душевна. Я би читав далі про них, але на жаль тут все крутиться навколо казки а не навпаки

[Yaroslava Pasteruk · Rating 3 out of 5]

2,5 яку заокруглила до 3, бо перша частина таки мені сподобалася, але друга була геть кепська. Мені не сподобалосч, ні як це написано (історія просто чорно-біла, якщо добре, то ідеально, якщо погано, то найгірше), ні те що там написано, більшість часу читаючи про устої яроградців я лише хмикала
Мені б хотілося, щоб автор більше розвинув першу частину, бо це було щось оригінальне для мене

[Iryna · Rating 5 out of 5]

Ну файно!
Моцно на контрастах спрацьовано і кінцівка така неочікувана (не спойлеріть собі завчасно буде ліпший ефект!).

Я ніби і в безнадію бомжування потрапила, і в казку-літопис народу, що жив щасливо і вмів боронити свої принципи.

Кайф!

[Katya · Rating 5 out of 5]

4,5 🌟

а далі треба подумати.

[Julia Yepifanova · Rating 5 out of 5]

Мені сподобалося. На Абук читає Андрій Любич.

[Alla Komarova · Rating 4 out of 5]

Хочу розказати, як вчора втратила цноту 😂

Ні, не поспішайте відписуватися, я все ще про книжки. Просто вчора я вперше у житті прослухала аудіокнигу. Технічно це була не перша аудіокнига у моєму житті, адже років так 8 тому я слухала цикл книжок Ender’s Game Орсона Скотта Карда в оригіналі, але то було виключно заради тренування розбирати англійську на слух, а не заради сюжету чи історії. А ось саме свідомий вибір - послухати книгу, що зацікавила анотаціє - то тільки вчора.

Отже, моя перша - "Бомжі Донбасу" Олексія Чупи в начитці Андрія Любіча, придбана в Абук.

По формі - роман в романі. За жанром - пророча постмодерністська альтернативна історія, покликана відповісти на вічні питання самоідентифікації нації, віднайти національну ідею та сенс, об'єднати та примирити всіх нас, тих, хто живе в Україні, часто-густо не ідентифікуючи себе українцями.

За сюжетом - це непряма оповідь від першої особи від такого собі безхатченка на прізвисько Малевич, який разом із своїми друзями, таким ж бомжами, знайшли закинутий завод на околицях Макіївки, де і збирались провести зиму, але зустріли дивного старого на ім'я Клаус Вагнер, який відкрив їм неймовірну таємницю. Таємницю справжньої історії України, прочитав літопис, дивом врятований свого часу під час зачистки Львова від "жидівського гною".

Тут буде багато історії, як загальної, так і окремої родини, багато спіднього життя депресивних містечок сходу України, багато бруду та ніцості. Але так само багато щирої любові до рідної землі, мови, друзів. Відваги й самопожертви, патріотизму й віри у справедливість.

Багатьом не зайшов, як то кажуть, фінал, який різким твістом перевертав з голови на ноги увесь наратив, але я прекрасно розумію автора. По іншому цей твір закінчити було б неможливо.

Яскраві живі обр��зи, фактурні персонажі, легка й захоплива оповідь - як письменник мене Чупа вразив. Та й читець напрочуд вдало працював голосом, так що картинка перед очима розгорталась жива й рухлива.

Якби я мала паперовий варіант книги, вона б обов'язково залишилась в мене на полицях. Тому шалено раджу вам також ці 4.5 години або ж 148 сторінок, якщо ви досі не читали.

Чи стану я продовжувати свої розширення свідомості аудіокнигами? Не факт. Все-таки я чистий візуал: мені потрібний рух очима, потрібні сторінки і вага книги у руках. Але на ті випадки, коли потрібно лежати із заплющеними очима, як от учора, то аудіокниги знайдуть своє місце у моєму читацькому житті.

[m. · Rating 4 out of 5]

     Я б поділив книгу на три логічні частини:
- Бомжі Донбасу
- Історія Украйни
- Зав'язочка (Це буквально три останні абзаци книги)

     Отже, «Бомжі Донбасу»:
     Книга написана в 2012-ому році, тому це варто брати до уваги. Тут ми знайомимося із головними героями книги: Малевич, Сєрий, Кубік та Славко – україномовні безхатьки, яких доля різними шляхами закинула в Макіївку. Напевно найцікавіша частина, бо відчувається найжиттєвішою. Бійки за їжу на смітниках, відкушені пеніси (ладно, пеніс, лиш один такий був відкушений), пошук прихистку на ніч – максимально переживаєш героям та вболіваєш за них.
     Найемоційніший момент, коли четвірка безхатьків зустрічає замерзлого на вулиці п'ятого, Вагнера, також україномовного, і той, почувши українську мову, вважає, що він помер та потрапив до раю.

     «Історія Украйни» (Саме так, через «й»):
     Ось ця п'ята людина, виявляється має книгу, в якій записана історія справжніх українців, а не тих людей, які себе українцями зараз називають.
     З цього моменту фактично починається класичний прийом «роман в романі»: Вагнер, переповідає історію Украйни/України від 969 року до 1539. Тут теж варто похвалити автора, він красиво описав альтернативну історію України із своїми правилами.

     Красивим об'єднаним фіналом цих двох частин є те, що за альтернативною історією Украйни, в живих лишилося лише п'ять людей. П'ять. Так само як і п'ять безхатьків – тепер це єдині п'ять людей, що знають справжню історію Украйни.

     «Зав'язочка»
     Усе що було вище – це сон Малевича під гіпнозом, виявляється він в клініці.
Мені здається, без цих трьох останніх абзаців книга була б кращою.

     Але, попри все, я отримав задоволення читаючи ці ~150 сторінок. В автора дуже приємний та легкий стиль письма. 4.5/5

[Nata Telentiuk · Rating 4 out of 5]

Це була невеличка, але дуже рефлексивна й цікава пригода. Зрозуміла як мало знаю про Донеччину, до сорому мало. Треба виправлятись.
Дуже сподобався стиль автора, персонажі, описи, іронія. Але дуже вибилось з темпу повісті останні 20 сторінок за це мінус бал, хоча останній розділ й фінал дуже потішив, люблю таке. Книгу однозначно буду рекомендувати друзям

[Iryna Kupchynska]

Нагадало "Очамимрю" Ірванця, – фактично письмова розвага автора, який захотів і зробив альтернативну історію. Багато дотепних моментів і елементів, але як на повість вийшло дещо натужно, могло б бути вигадливою оповідкою, та й годі

[Yulia Kryval · Rating 4 out of 5]

Постмодерністичненько.

Книга, великою мірою, ні про бомжів, ні про Донбас - хай вас це й заінтригує 🙃

[Jane Rukas]

Цікава книжка. Звісно, кінцівка трохи розчаровує, та і читати про пригоди україномовних бомжів в Макіївці (перша частина книги) було цікавіше ніж спробу автора створити якусь іншу історію якоїсь Украйни, яка тісно переплітається з історією України (з реальними фактами, датами, діячами).

Тут чітко є розмежування свій-чужий по мові (хоча те, що російські репліки не перекладені хоча б у зносках - мінус) і закарбування української Макіївки до катастрофи (передчуття якої дуже відчутне в книзі), адже текст написан у 2012 році. Якщо вже перечитали всього Жадана, а хочеться ще щось про український Схід - то можете спробувати цю. Тут теж є вайбовий східноукраїнський вокзал та депресивне сіре місто, ще до війни.

Макіївка знаходиться під російською окупацією з 2014 року.

[Yaroslava · Rating 1 out of 5]

2 різні історії зліплені в одну
1 про бомжів,що читалась нормально
2-альтернативна історія України... з зрадонькою,відсутністю прав у жінок і узаконеним альдютером

[Sofiia Harkusha · Rating 5 out of 5]

Це було цікаво і неординарно; книга не зовсім про бомжів і не зовсім про Донбас per se.
Маленький надпис під назвою книги – Homo Profugos – своєрідний натяк, що прочитання буде дійсно дивним, але незайбутнім.

[Sergii Fazulyanov · Rating 5 out of 5]

Брав для проби у вигляді аудіокниги на Абук. Читаючи паперовий "Леобург" Ірини Грабовської неочікував потрапити ще в одне місто вільних людей, про яке пише автор "бомжів". Ковтнув відразу.

Цікава і досить легка подача матеріалу змушує зануритись у Всесвіт, де дійсно під Макіївкою є свідчення про стару і невідому історію) А історія самого опівідача та його товаришів окреме задоволення з гумором та філософією)

Землякам-українцям зайде :)

Ледь не забув! Таким само історичним чи генеалогічним ґікам як я зайде увага автора до топоніміки його Світу:)

[Olena · Rating 2 out of 5]

Щось не дуже зрозуміло, що цією казочкою хотів сказати нам автор... Взагалі історія України і так достатньо не проста, а такі ось вигадки навіть якось неприємно було читати. Остання глава добила ) Це типу посил читачу - не шукайте логику у написаному? Ну ок.

[Barnes · Rating 4 out of 5]

Бути бомжем - тяжка доля. Ще тяжче виживати, коли ти принципово україномовний бомж в Макіївці 2012-2013 років.

У своїй книжці Олексій Чупа оповідає побут та коротку передісторію чотирьох бомжів, що й імен не мають, лише прізвиська. Малевич, Сірий, Славко та Кубік. На початку зими, коли морози й хурделиці вже входять в силу на просторах донецьких степів та міст, головні герої знаходять закинутий завод, де й вирішують перечекати холодну пору року.

Однак, зовсім випадково, а може й ні, їм трапляється старигань Вагнер, що веде їх в таємничі підземелля, заховані під Макіївським заводом, де за допомогою старезного літопису, розповідає безпритульним справжню історію Украйни з її столицею Яроградом, що колись існувала на місці теперішньої Макіївки. Він розкриває, що нинішні українці - лише тінь того народу, що існував так давно, чия історія забута й загублена. А залишки її й, можливо, взагалі єдині докази існування протягом більш ніж п'ятисот років зберігаються в цьому літописі.

У своєму романі Олексій Чупа змальовує прикру реальність і попри те, що книга написана у 2012 році, багато тез та реалій з неї лишаються актуальними протягом років. Однак, як зазначає Юрій Іздрик у чудовій передмові: "Ці пошуки бомжівської землі обітованої дійсно могли б стати канвою гостросоціальної, реалістичної прози, роману-подорожі, р��ману-притчі чи панорамою життя соціального дна. Проте в «Бомжах Донбасу» вони лише преамбула, привід, претекст до основного месиджу".

Умовна друга частина роману - власне, сам переказ довгої історії заснування, розвитку, життя й падіння славетного Ярограду. Тут, викладаючи альтернативну історію, автор грається з минулим, але також заграє й з майбутнім, зрештою, лишаючи читачам поживу для роздумів та варіативних трактувань водночас завершуючи, як пише Іздрик "наче знімаючи з себе всю відповідальність за сказане". Та навіть з таким розкладом, один епізод особливо врізався мені в пам'ять й здався пророчим, зважаючи на події 2014 року. Однак, є також багато моментів, яким, можливо, нам варто було б повчитися у жителів Ярограда.

Пише автор досить легко та цікаво. В першій частині він встигає досить детально та яскраво описати побут безхатченків, встигаючи вдатися в короткі філософські та й просто життєві відгалуження. Тут буде трошки м'яса й кров'яки, хоча, такого й варто очікувати від книжки з подібною назвою.

Частина з переказом літопису, також не є важкою для прочитання чи сприйняття.

✒️"Автор «Бомжів Донбасу» репрезентує цю альтернативну історію в переписах безіменного обозного писаря, не надто стилізуючи її під історичні хроніки, укладаючи цей «роман у романі» за принципом дайджеста, що стилістикою частково нагадує шкільні підручники."

Єдине, що трошки впливало на зручність читання - шрифт у частині з "літописом", що особисто в моєму примірнику 2014 року, надрукований курсивом. Можливо в новішому виданні цей момент вже змінили.

Загалом книжка непогана, лишається осад на подумати й цитати на розбір та аналіз. Кожен знайде свій аспект, за який захочеться зачепитися й залишитися з ним на якийсь час. Авторський стиль мені здебільшого зайшов. Чула хороші відгуки про ще деякі книжки Чупи, може колись доберуся й до них.

(Інст з відгуками на сучукрліт @_daria_barnes)

[Maryna Ponomaryova]

Мені сподобався текст, який лився, дай Боже всім так писати в сучукрліт, ідея бомжів, україномовність в Макіївці, завод, ідея закопаної блискучої України про яку ми не знаємо. Мені не сподобалась структура, величезний нудний історичний екскурс, який міг би бути іншою книгою, і кінцівка (спойлер) що тільки божевільні можуть вірити в якусь там Україну. Зараз це читати сумно, не тоді коли так багато всього принесено в жертву, так багато на кону. Текст 2002 року і це зрозуміло.

[Vika Kovalova · Rating 5 out of 5]

це буде взагалі не те, що очікуєш.
особливо, якщо не читати анотацію.
але чому так мало?

обов'язково.
кожному українцю.
купіть, прочитайте і збережіть цей рукопис.
хай від алюзій і ваша шкіра вкриється сиротами, а в голові залишиться сенс

[соля · Rating 5 out of 5]

рада, що дослухалась подруги та придбала цю книгу. химерний і хороший текст, мені сподобався

[Nata Korn · Rating 4 out of 5]

3⭐️ а четверту ⭐️ ставлю за досить вмілу побудову самого тексту, він читається легко. Друга частина - дійсно нецікава, не в ритм першої, тому я просто прогортала її. Ідея твору - українськість на Донбасі приречена. Сюжет - будні бомжів. Якщо ви не готові до бридких речей - краще пропустіть цю книгу, бо там справжні справжнісінькі безхатьки з їхніми специфічними пригодами.

[Illia Kushnir · Rating 4 out of 5]

"бомжі донбасу"
олексій чупа
4/5 ⭐️

книга про побут українськомовних бомжів в макіївці зразка 2012 року, що знаходять літопис про справжню українську історію, який може змінити все. ось саме так неочікувано, дивно, але цікаво тривають усі 160 сторінок цієї книги та, аби не бути багатослівним, скажу - почитайте. десь посмієтесь, десь задумаєтесь і порадите іншим.

[Yuliia Dukach · Rating 3 out of 5]

"- То ми в Маківці, на заводі?
- Так, а ми всі говоримо українською.
- Я що, помер і потрапив до раю?"

Чудова ідея, цікаві персонажі (де б ще я почитала про україномовних бомжів у Макіївці?)) Але книжка посипалась на середині.
Частина з літописом дуже слабка та пласка, рятує хіба що витримана історична стилістика. Мені постійно хотілось в ній або більше реалістичності (бо ну це ж далекі від реальності казочки якісь, ще й без соковитих соціальних (соціологічних?) деталей), або, навпаки, дайте вже більше утопії – щоб того ж Кампанеллу не тільки буквально в тексті бачити, а ще й "відчувати".
Та найбільша проблема – що дві логічні частини (історія бомжів та літопис) між собою не вʼяжуться – десь затягнуто, а десь ловиш відчуття, що автор хотів якнайшвидше закінчити вже цю історію.

Тому ⭐️⭐️⭐️ - за оригінальність ідеї та прекрасний розділ із розбірками з Гепою та його смітниковою мафією

[Taras Romanchuk · Rating 5 out of 5]

Хороша історія на багатьох рівнях. Не буду багато описувати, найкраще про книгу сказано у передмові від Юрія Іздрика.

[Victoriia Bereziuk · Rating 5 out of 5]

«Бомжі Донбасу»
Олексій Чупа
10🌟/10


альтернативна історія України у вигляді роману в романі? так, то тут

насправді, коли мені розповідали про цю книгу, я думала, що це буде чергова смішна сатирично-іронічна пригодницька історія

але так я ще ніколи не помилялась у своїх очікуваннях

мені було дуже сумно читати цю книгу, адже сприйняття нашої історії, її жорстокості та несправедливості бʼє по мені дуже сильно і водночас підпалює агресивність

✨що по сюжету?

ми маємо компанію із 4х бомжів, які за співпадінням та крайнього невезіння долі, зустрічаються та виживають разом.

шукаючи прихисток, вони знаходять закинутий металургійний завод у Макіївці для того аби перезимувати. за обставин вони знаходять пʼяту людину - старого чоловіка, який вирішує показати їм (важливо зауважити, що рішення прийнялось через мову) що ховає в собі цей завод, а також розповісти про три могутні міста України, які були знищені та стерті з історії, як намагаються це зробити із українцями зараз.

історія сповнена жорстокості та важкості життя, де з деякими моментами я ВЗАГАЛІ не очікувала їх прочитати.

книга написана у 2012 році, перевидана у 2023 і мені було боляче читати, що автор пише у передмові.

«я страшенно радий, що ви це читаєте зараз, бо в 2012 план був такий (і тепер це навряд чи хтось звинуватить мене в параної) - ви не повинні були взагалі уміти читати українською.»

Іздрик написав передмову до першого видання і я би радила прочитати її в кінці, адже чоловік просто спойлерить всю книгу. (камон, так не робиться)
а от після закінчення його слова набувають кращого сенсу та розуміння його слів.

я мало що можу сказати зараз, адже вражена і сумна водночас.
скільки б часу не минало, а історія одна й та ж - про боротьбу та бажання інших нас знищити та знецінити.

єдине питання, яке ще більше виплило у моїй свідомості після прочитання «як ми так довго приймали за данність та терпіли все те, що з нами робили аби не помітити, що дійшли до краю?»

✨чи рекомендую я книгу?

так, ви маєте її прочитати

[Gavrish Nastya · Rating 4 out of 5]

Це свого роду роман в романі, де є історія Украйни 969-1539 років та історія чотирьох безхатьків у 2012 році — Малевича, Кубіка, Славка та Сєрого.

Книга починається зі справжньої, як каже оповідач, історії Украйни, де люди жили за своїми правилами та законами окремо від усіх і без бажання об’єднуватися та йти на якісь поступки. Це була сильна незламна держава, але водночас ласий шматочок для інших. Щоб убезпечити себе вони будували підземне місто, в якому були всі можливості для нормального життя, якщо раптом їх сил не вистачить на оборону та захист.

Потім історія перетікає в жорстоку реальність життя на вулиці й тут у справу вступають Малевич, Кубік, Славко та Сєрий, які за різними обставинами опинилися на вулиці та знайшли один одного. Тепер вони разом добувають собі їжу зі смітників, шукають місце для сну та намагаються вижити в цьому жорстокому світі. Події відбуваються в Макіївці, де всі спілкуються російською, а ці четверо безхатьків говорять виключно українською. В книзі є багато діалогів про мову, в яких автор заклав явні сенси, які можна побачити та виокремити для себе.

Малевич з Сєрим, повертаючись до їхнього сховку — заводу, де вони вирішили ночувати, знаходять старого чоловіка, без свідомості. Вони вирішують йому допомогти та приносять його у свій сховок. Цим чоловіком виявився Клаус Вагнер. І саме він показав підземне місто безхатькам та переповів справжню історію Украйни. Цю історію він прочитав в книжці, яку залишили йому батьки, котрих розстріляли.

Тож, тепер ця книжка в безхатьків, а цю історію вже знають 5 людей, 4 з яких можуть щось з нею зробити, поділитися з іншими. Але все виходить не так, як хотілося.

Мені сподобалася книга та манера оповіді автора, а от фінал якось не зайшов. Напевно, без нього було б краще. Ідея непогана і доволі цікавий поворот, але саме в цій історії особисто для мене він був недоречним. Тому від себе поставлю книзі 4 з 5.

[Dana · Rating 4 out of 5]

Ух, навіть не знаю що сказати, після кінцівки сиджу в ступорі і немає слів.
Загалом книга сподобалася, особливо історія чотирьох героїв. "Роман в романі" давався дещо складніше але цілком дає зрозуміти основну ідею.
З часом перечитаю її, але пізніше.
Спочатку ти очікуєш дещо інше, але те що отримуєш не залишає тебе осторонь. Проте якось все обірвано
Але в будь-якому випадку рекомендую книгу, за 160 сторінок ви відчуєте різні емоції, отримуєте багато думок. Проте після закінчення я декілька хвилин сиділа і не могла зрозуміти, які є в мене емоції в результаті, все сумбурно але варто витрати на це свій час

Ставлю оцінку не 5, точно чогось не вистачило, наче не завершено