Перед вами книга віршів, перекладів, статей і листів, які є найважливішими для художньо-естетичного світогляду Василя Стуса, одного з найтрагічніших і найглибших українських поетів ХХ століття.
Небо. Кручі. Провалля. Вода. Символічні стихії, в яких і з якими поет жив, боровся, розчинявся, змагався, творив – проорюючи власною долею, віршами, світоглядним вибором глибоченну межу між обивательським і пристосуванським існуванням і гранично чесним життям із собою, в собі, над собою.
Vasyl Semenovych Stus was a Ukrainian poet and publicist, one of the most active members of Ukrainian dissident movement. For his political convictions, his works were banned by the Soviet regime and he spent 23 years (about half of his life) in detention.
Поезія болю-це якщо так коротко щось сказати про вірші В. Стуса. В його віршах дуже важкі слова наповненні смертю, смутком і в той же час, сильним бажанням життя, насамперед для інших (для сина, дружини, матері) а ніяк не заради себе самого. Сам же про себе пише: "Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші... Якби було краще жити, я б вірші не писав, а робив би коло землі."
За винятком декількох віршів, Стус, м’яко кажучи, не мій поет. Часткове віддаю належне його складній образності, але вона емоційно не резонує зі мною, не має бажання думати та розгортати її. Бентежать словотвори, які видаються радше поетичними милицями. Певно, він забагато читав німців.
Було дуже цікаво зазирнути в думки Василя Стуса, читаючи його листи до дружини і сина. Талановита, глибока людина. Так шкода, що його доля склалась саме так…
«…Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі…»
Зі Стусом варто познайомитися кожному. Це однозначно досконале володіння словом на всіх рівнях: надзвичайне багатство лексики, якісна стилістика, гостре відчуття ритміки й рими. Образність на найвищому рівні. Мені не вистачає такої поезії серед сучасників.