Імпонує мені концепція складення книжки- чотири різні автори відповідають чотирьом порам року, або ж чотири пори року відповідають чотирьом поетам. Тут вже кожен сам для себе має встановити. Не можу сказати, що від чогось конкретного я залишилась у захваті, або ж окремий вірш чи особлива цитата підштовхнула мене на якісь серйозні ексзистенційні роздуми. Тобто це не вибух, не переїзд в іншу країну, не народження дитини, не усвідомлення в 12 років глобальної несправедливості. Але безперечно приємні відчуття від часу проведеного зі збіркою подовжать моє свідоме перебування в світі. Порівняти можна скоріше зі смачною вечерею в улюбленому ресторані в компанії старих друзів; похід на пляж за умови що все життя прожив біля того пляжу і нічого нового там не очікуєш, а просто насолоджуєшся місцем знайомим тобі з дитинства; або ж коли під час вечірнього променаду меланхолійно підкидаєш ногою осіннє листя. Отакі емоційні порівняння викликала в мене творчість різних, а в чомусь і схожих авторів. І можу абсолютно точно стверджувати, що тримала в руках і проковтувала очима приклад якісної сучасної української поезії.
Друга книга Нового 2016 року. Збірка поезій, яка потрапила до мене випадково, черз другі руки, і завдяки #bookchallengeua й інспіратору цього проекту Марку Лівіну, що є одним з авторів збірки. Книга була видана у 2015 році, але ви не знайдете жодного примірника в магазинах: чи то фани Байдака та Лівіна розкупили, точніше, віддані читачки, чи то наклад був невеликий. Автори та їхні вірші сгруповані за порами року: весна за Романом Штігером, літо представляє Іван Байдак, осінь репрезентує Марк Лівін, а Юрій Матевощук обрав для себе зиму. 3 перших автора пишуть верлібри, Матевощук цілковито, а Байдак тільки в деяких віршах віддають перевагу римованій поезії. Цікаво, чи самі письменники обирали пору року? Роман Штігер використовує складну мову, безліч художніх засобів. Його вірші схожі на весну, "свіжий подих" в українській поезії. Іван Байдак пише просто, зрозуміло, але влучно, тож тепер зрозуміло, чому він літо і чому його два прозових твори в топі продажів, адже я зачитувалась його віршами, хоч вони і не роблять революції в поезії. До Марка Лівіна у мене відносини особливі, адже спочатку я пізнала його як цікавого колумніста, а вже потім - як поета, знайшовши не без труднощів його збірку. Його настрій співвідноситься з осінньою меланхолією, а його експерименти з формою вірша здалися мені новаторськими. Та і Лівін познайомив мене з 3-ма іншими поетами, за що потрібно було б йому подякувати. Поезія Матевощука мене не настільки вразила. Відчувається присвята віршів коханій дівчині - таємничій Лілії, але до зими я їх би не віднесла, скоріше до теплих пор року, бо вірші здаються трохи наївними. Хоча зима у своїй чистоті також зберігає наївність...