Друга світова війна. Чорний ліс на Волині. Українцям довелося на смерть битися на трьох фронтах: із німцями, росіянами та поляками. Максиму Коломійцю — колишньому міліціонерові з Миргорода, зекові, радянському диверсанту — не так просто розібратися, хто ж є ворогом його народу. Він, передусім, прагне справедливості. На чий же бік він стане?
Andriy Kokotiukha (b. 1970) is a Ukrainian author, screenwriter and journalist. Having graduated from the Faculty of Journalism of the Taras Shevchenko National University of Kyiv, he has authored more than 50 novels, children’s books, crime fiction, documentaries and science fiction books. His novels have been made into films. He is a winner of several prestigious literary awards for many of his works.
Саме так про війну розповідала моя прабабуся: "Прийшли совєти - як саранча і голі-босі". Книгу рекомендую до прочитання тим, хто прогуляв уроки історії України періоду Другої світової війни в школі або вчив історію по радянських підручниках. Дуже чітко на прикладі сюжетної лінії вимальовується розуміння, хто і за що воював. Прочитавши її, виявила вражаюче співпадіння з розповідями тих, хто пережив війну та червоний терор. Дуже актуально і в сучасних реаліях.
У книзі «Чорний ліс» Кокотюха Андрій занурює читачів у вир подій на тлі чергової війни, на цей раз на Волині, у 1943 році. За історичність (так, це художній твір, але) можна не турбуватись, бо автор гарно попрацював з консультантом-істориком. Німці, поляки, радянська армія, повстанці — усі борються, кожен за своє, зі своїми поразками та перемогами. У цей час щойно зліплений з колишнього в'язня діверсант, який до того був міліціонером, вистрибує десь над Чорним Лісом Волині. Це головний герої книги. Людина зі своїми поглядами на все навкруги, у тому числі на війну, яка в одну мить стала такою близькою.
На обкладинці книги написано: «Він має стати до смертельного бою». Цей бій не з реальними ворогами, не з живими істотами різних поглядів навколо нього — цей бій з самим собою. Це вибір між тим, що вважаєш правильним та хибним. Але коли правильне починає перетворюватися, та стає більш схожим на те, що вважав хибним ще пару тижнів тому, це все перетворюється на війну. Власну війну десь всередині себе, де треба перерости, змінитись та зробити все не задля прийняття правильного рішення, а щоб залишитися людиною з правдою у серці. А вже потім приймати рішення.
Ця книга про минуле і сьогоденне, про війну, про ворогів і людей, що завжди бачитимуть у тобі щось хороше, про смерть і любов. Любов українців до своєї землі, до України.
...в нереальності таких чи інших змодельованих ситуацій, які складають сюжетну основу "Чорного лісу" будуть переконані лише ті, хто дотепер сприймає історію Другої світової війни та історію України винятково через нав*язаний десятиліттями, якщо не століттями панівний російсько-радянський контекст
Це слова автора в післямові, з якими важко не погодитися. Адже книга зачіпає винятково суперечливу тему в українській історії, котра постійно викликає суперечки та запитання у суспільстві. Хто такі повстанці в часи Другої світової? За що вони боролися? Як сприймати факт їхньої боротьби проти Червоної армії - як вчинки зраднків, чи, може, якось інакше? Андрій Кокотюха намагається дати на ці запитання відповіді, побудовуючи перед нам абсолютно нереальну ситуацію: засуджений міліціонер отримує шанс реабілітуватися та відправляється в ліс у ролі диверсанта виконувати завдання. Але щось іде не так, він опиняється у полоні у загадкових повстанців, котрі тримають в страху Чорні ліси Волині. І тут починається найцікавіше: діалоги, у яких я впізнаю вуличні суперечки. Роки йдуть, а теми залишаються ті самі. Від повного заперечення діяльності повстанців колишній міліціонер пройде шлях до усвідомлення місії і мети їхньої діяльності. І хтозна, можливо, приєдніється до них у одному з боїв... Як і "Червоний" ця книга читається легко і просто, на одному подиху. В подачі матеріалу в цих двох книгах багато схожого, вони гармонійно доповнюють одна одну, розкриваючи одну епоху та коло проблем. Для особливо зацікавлених чи тих, хто не може прийняти на віру, що подібні речі, описані в романі, насправді відбувалися, автор подає низку цікавих джерел, звідки можна почерпнути більше історичної інформації.
Якось усе просто. Німці після убивства їх поплічника не перекривають виходи із міста, пропускаючи машину. Точно так само вони часто закривають очі на підозрілу поведінку хоч працівника гестапо - але ж польки! Але книга варта уваги - адже розповідає про заплутані дружньо-ворожі взаємовідносини польської, радянської, німецької та української сторін на Волині під час Другої світової війни. І нехай серед українських повстанців не завжди все було по-людськи, їх виправдовує одне - вони воювали на рідній землі.
Історія радянського міліціонера. Він щиро вірив у світле комуністичне майбутнє та доброго вождя... але прогнившу систему на місцях. Тому потрапляє до табору... але отримав шанс очистити своє ім'я, ставши диверсантом в тилу ворога. А далі... а далі він потрапляє до партизан, тільки не до "своїх" і все йде шкереберть