Листування. 1908-1921 роки

by Євген Чикаленко, Андрій Ніковський, Юлія Середенко (вступна стаття, упорядкування)

Видання містить взаємне листування українських громадсько-політичних і культурних діячів доби українського націєтворення та національно-визвольної революції 1917–1921 рр. Євгена Чикаленка (1861–1929) та Андрія Ніковського (1885–1942). В епістолярних джерелах, що охоплюють
період 1908–1921 рр., широко відображено українське громадське життя Одеси та Києва, історію щоденної газети «Рада» (1906–1914), яку в 1912, 1913–1914 рр. редагував А. Ніковський. Він докладно інформував видавця газети Є. Чикаленка про редакційне життя: співробітників, тематичний курс, власну тактику ведення газети, обставини її закриття влітку 1914 р. У листах ідеться й про відродження у 1917 р. українського щоденника — «Нової ради» та участь у цьому її редактора А. Ніковського, зафіксовано окремі події розвитку революційного процесу в Києві та на периферії.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, учнів, усіх, кого цікавить українська минувшина та її яскраві постаті.

448 pages, Hardcover

Published January 1, 2010

About the author

Визначний громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист.

Родом із села Перешори Ананьївського повіту Херсонської губернії.

У 1875—1881 — навчався в Єлисаветградській реальній школі. Сидів за однією партою з Панасом Тобілевичем (Саксаганським), знав його братів — Миколу Садовського та Івана Карпенко-Карого. У тому самому класі вчився Олександр Тарковський — батько поета Арсенія Тарковського і дід кінорежисера Андрія Тарковського.

Освіту здобув у Харківському університеті (природничий відділ), де був діяльним в українській студентській громаді й у драгоманівському радикальному гуртку (керівник В. Мальований), за участь в якому був заарештований (1884) і перебував 5 років під наглядом поліції в с. Перешорах.

На той час батько вже помер. Тож Євген Чикаленко починає господарювати в родинному маєтку самостійно. У цей час експериментує як агроном, навіть у посушливі роки домагається хорошого врожаю на своїх полях.

Пише і видає практичні поради для сільського господарства «Розмови про сільське хазяйство» у 5 книгах (Одеса (1897), пізніше Петербург), що з'явилися півмільйонним накладом і становили своєрідну популярну енциклопедію.

У 1894 переїхав до Одеси, а в 1900 — до Києва, де включився в громадське життя.

Був меценатом різних починів: на його гроші видано «Русско-український словарь» Уманця-Комарова (Львів, 1893–1898), він допомагав журналу «Киевская Старина», даючи нагороду (1000 крб) за найкраще написану історію України та сплачуючи гонорари за українські твори письменства, друковані в «Киевской Старине»; організував при НТШ у Львові фонд ім. Мордовця для допомоги українським письменникам, фінансував тижневик РУП «Селянин» у Львові, став головним фундатором «Академічного Дому» у Львові (25 000 крб), заохочуючи наддніпрянську молодь їхати на студії до Львова.

Від 1897 почав видавати свою працю «Розмови про сільське хазяйство».

Був активним членом «Старої Громади» (з 1900), Загальної Безпартійної Демократичної Організації, Української демократичної партії (з 1904), Української Демократично-Радикальної Партії (з 1905 р.); 1908 року був ініціатором заснування Товариства Українських Поступовців і його фактичним головою.

Найбільше до поширення національної свідомості спричинився фундацією (при підтримці В. Симиренка і Л. Жебуньова) єдиних українських щоденних газет на Наддніпрянщині — «Громадська Думка» (1906) і «Рада» (1906–1914).

Під час Першої світової війни ховався від переслідування поліції у Фінляндії, Петрограді, Москві; з початком революції 1917 повернувся до Києва, однак участі в політичній діяльності не брав.

У січні 1919 виїхав до Галичини (де згодом його інтернували поляки).

З 1920 перебував у Рабенштайні (Австрія).

Будучи в еміграції, жив у великій бідності. Українська нью-йоркська газета «Свобода» навіть оголошувала збір коштів на його лікування.

З 1925 очолював Термінологічну Комісію при Українській господарській академії у Подєбрадах.

Помер 1929 року в Чехії, заповівши розвіяти його прах у рідному селі Перешори.

Свій досвід у сільському господарстві виклав у брошурі «Розмова про сільське хазяйство» (1897). У формі розмови із селянином у ній оповідається про ефективні методи агрономії. Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п'ять років добивався її видання, причому дозвіл підписував сам міністр внутрішніх справ Росії, оскільки українська мова на той час була забороненою. Автор «Спогадів» (І-II, Львів, 1925–1926) та «Щоденника 1917–1919» (Львів, 1931), які дають багатий матеріал до історії українського руху кінця 19 і початку 20 століть.