В бур'янах

by Степан Васильченко, Людмила Ільчинська (Illustrator)

У 20-ті роки письменник С. Васильченко написав повість про дитинство Тараса "В бур'янах", в якій йому вдалося передати розум і вразливість, природний нахил до творчості малого Тараса та його непокірливість свавіллю. ... Він вирізнявся поміж дітей, добре все запам'ятовував - і почуте, і побачене, любив малювати. Віддали його у науку. І хоч нудна та тяжка була вона у тодішніх школах (учили з-під різок старим довгим способом: бу-ки-аз-ба), "...малий Шевченко брався і до цієї науки охоче. Він одчував інстинктом, що за цією дяківською безтолковою школою десь далі ховається справжня наука - ясна, радісна... і цей чарівний світ, мов магнітом, тягнув до себе крізь убогі грати дяківської школи". Тарасова пам'ять карбує дідові розповіді і про гайдамаків, і про панські палати на горі, і про сади вишневі біля убогої хатини кріпака - все, що потім ляже на папері сумними та гнівними рядами.

58 pages, Unknown Binding

Published January 1, 1989

About the author

Український письменник і педагог.


Народився в сім'ї безземельного селянина-шевця. Навчався 1888–1893 в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії (закінчив 1898). Одержав направлення в однокласну міністерську школу в с. Потоки на Канівщині. Невдовзі переведено до Богуслава. Учителював на Київщині та Полтавщині. Мав посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника.

У часи вчителювання (1898–1904) вів щоденник «Записки вчителя». 19 грудня 1903 (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете».

1904 вступив до Глухівського учительського інституту, 1905 покидає інститут. Виїхав на Донбас, учителював у с. Щербинівка (нині м. Дзержинськ Донецької області).

1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. Сидів у в'язниці. 1908 хворого на тиф Васильченка польовий суд виправдав за браком доказів, звільнив з Бахмутської тюрми, категорично заборонив учителювати.

Повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. 1910–1914 — завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада».

Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, був (до Лютневої революції 1917) командиром саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915).

1919 жив у Кам'янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася».

1920 подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України.

1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921–1928 — вчителем школи імені Івана Франка.
Могила Степана Васильченка

Помер 11 серпня 1932 року від хвороби серця. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).