What do you think?
Rate this book
Вибрані твори
Книга містить більшість творів із літературного доробку українського письменника Богдана Ігоря Антонича (1909— 1937). Це шість поетичних збірок у повному обсязі, вибрані поезії з-поза збірок, лібрето опери «Довбуш», прозові твори q вибрані літературознавчі статті. У «Додатках» вміщено рецензії і статті, об'єднані в розділ «Рецептивний контекст», а також листи до Б. І. Антонича, спомини про нього та літературознавчі дослідження. Подано широку бібліографію і фотоматеріали. Видання адресоване як науковій спільноті, так і широкому загалові читачів.
- GenresPoetry
872 pages, Hardcover
Published July 10, 2012
1 person is currently reading
8 people want to read
About the author
Bohdan-Ihor Antonych
27 books10 followersBohdan Ihor Antonych was a 20th century Ukrainian poet. In 1934 Antonych received third prize honours from the Ivan Franko Society of Writers and Journalists for his work Three Signet Rings.
Antonych was born and raised in the Lemkos village of Novytsia where his father, Vasyl, was a parish priest. In 1928 Antonych left Novytsia to study at Lviv University, where he remained until he received his degree in Slavic studies in 1933. In order to help finance his chosen career of professional writer, he occasionally worked as an editor for journals such as Dazhboh and Karby.
Antonych was born and raised in the Lemkos village of Novytsia where his father, Vasyl, was a parish priest. In 1928 Antonych left Novytsia to study at Lviv University, where he remained until he received his degree in Slavic studies in 1933. In order to help finance his chosen career of professional writer, he occasionally worked as an editor for journals such as Dazhboh and Karby.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
February 28, 2016
Якби я гналась за кількістю книжок для велииикого #bookchllenge_ua , то читати смолоскипівське видання було би дуже невигідно, бо замість 5 окремих збірок Антонича, формально читаєш одну книжку. З іншого боку, прочитав Смолоскипівські "Вибрані твори" - і можна відразу ставити 5 галочок ... і 5 зірочок. Втім, зірочок я поставила 4, але то тільки тому, що після всіх 5 збірок я зрозуміла, що Антонич, то не зовсім мій поет. А книжка кльова. Окреме відкриття, якого ви не зробите, читаючи поетичні збірки, - це Антонич як літературний критик - дотепний і в'їдливий.
***
Обіцяний ширший відгук (власне, точніше було би сказати розширені нотатки)
Поезія
Збірка "Привітання життя" містить багато сонетів, дуже правильних в сенсі поетики: строфіка, розмір, теза-антитеза-синтез, а от в сенсі тематики є дуже несподівані речі, тематика якась - несонетна. Наприклад, сонет про баклажани (так і називається) - це якось странно, але при цьому цілком нормальний сонет, навіть прикольний. Далі морські мотиви. Звідки у Львові?, де навіть Полтва схована в канаву під землю. Численні алітерації і асонанси (певно, кращих прикладів для вивчення цієї теми в школі і не знайдеш), багатство лексики, неодноразово відмічене всіма критиками, і це нормально, не можна не звернути на це уваги, якщо періодично натрапляєш на невідоме тобі літературне слово (діалектизми ніхто би й не рахував), так тепер ніхто не пише. Плюс ще абсолютно обезбашені синонімічні ряди. Словом, як на мене, найкраще її описує сам Антонич у вірші на ст. 102
Гексаметр і трохеї,
Бурхливі анапести...
Глибокі асонанци,
Сонетів пишний спів,
І милозвучні станци -
Це є аптека слів.
Ну, і ясно, що це стосується не тільки одної збірки.
"Велика гармонія" - релігійна поезія: пошук Бога, гармонії зі світом тощо. Правда, мені цей жанр далекий. Всі вірші мають латинські назви (переклад є в кінці книжки в примітках) - і тому відсилають до католицької традиції і самої меси.
"Три перстені" - здалась мені такою собі елегійною збірочкою і сподобалася менше, ні дві попередні (кумедно, ага :))
"Книга лева" зачепила більше. Наприклад образ терну, який каже лавру, що це саме йому попала найбільша честь "чоло вінчати Боже"; "хто без зорі йде в світ - той без зорі назавжди" ("Чаргород", ст. 176); "одне на одному шарами сплять століття" ("Закриті сліди", ст. 179), і особливо "Слово до розстріляних":
Це правда,
кров з каміння може змити дощ,
червона місяця хустина може стерти,
але наймення ваші
багряніш від рож
горять у пам'яті на плитах незатертих.
Змагались ви уперто й мріяли, й жили,
кохалися в суворості, як ми у гулях,
і ваші очі
сяли вічністю,
коли
у серці, мов зоря, застрягла біла куля.
Вірші поза збірками - авангард і навіть сатира "Страйк мишей" (кльовий віршик, але переписувати не буду, бо довгий) загалом сподобалися мені більше (чи почитати "оптом" смолоскипівського Семенка...)
Уцілому поезія Антонича мене не чіпає, радше окремі рядки: "Для щастя треба мало: / Гармонії. / Амінь" (ст. 91). Ефект впізнаваності в текстах "Різдво" ("народився Бог на санях"), що перероблений у колядку; або "Тюльпани" ("червоне золото тюльпанів") - сестри Тельнюк; "Весна" ("росте Антонич і росте трава") - "Плач Єремії".
Непоезія
Лібрето «Довбуш» - сподобалося, зате роман "На другому березі" - ні, вочевидь незакінчений, і то дуже незакінчений, власне, це не роман, а якісь начерки більшої прози, пересипані/переобтяжені описами і переліками. На цих реченнях добре у школі вчити синонімічні ряди, але звучить прямо таки нуднувато. Словом, я не зовсім розумію, нащо це було включати у "Вибрані твори", його цілком вистачило би і в попередньому повному зібранні.
Критика складається з рецензій на різні видання і статей, так і з серйозніших теоретичних текстів: "Національне мистецтво", "Між змістом і формою", - з яких цілком можна нахапати тез й цитат, наприклад для вашого диплому чи дисеру. Приміром, у згаданих текстах явно проглядають задатки рецептивної естетики, а в статті "Як зрозуміти поезію" Антонич каже дослівно таке: "Роля автора кінчається коли він написав твір. Далі він уже тільки читач" (ст. 558), і це в 1935 році, де ще тому Бартові. Примітно, що ця думка звучить у інтерв'ю журналу "Назустріч", в якому Антонича якраз просять пояснити незрозумілу читачам його поезію ("Антонич був хрущем", "росте Антонич"). Поряд з цим - веселіші тексти, такий собі стьоб на укрсучліт 20-х "Мішок веселого божка" або в'їдлива "Поезія по цей бік барикади", яку цілком можна порівняти із «золотими хлопчиками» Тані Трофименко.
Критика про Антонича в основному позитивна, відзначає багатство мови і метафорику (і я їх відмітила, аякже), втім, відзначає, що за цим часто страждає зміст. Думаю, якби я спершу читала критику, а потім поезії, мала би інше враження про вірші
Листування випадкове, окрім окремих листів, приміром листа Теліги, який додає до історії взаємин поетів Празької школи, незрозуміло, для чого вміщене взагалі. Спогади теж виглядають принагідними. Павда, з них він таки трохи вимальовується: мізантропом в окулярах, схильним до повноти і вайлуватим, як може бути вайлуватим селянин у місті.
В самому кінці бібліографія, яку ніхто не читає :0) і добірка фоток, які зазвичай дивляться всі.
***
Обіцяний ширший відгук (власне, точніше було би сказати розширені нотатки)
Поезія
Збірка "Привітання життя" містить багато сонетів, дуже правильних в сенсі поетики: строфіка, розмір, теза-антитеза-синтез, а от в сенсі тематики є дуже несподівані речі, тематика якась - несонетна. Наприклад, сонет про баклажани (так і називається) - це якось странно, але при цьому цілком нормальний сонет, навіть прикольний. Далі морські мотиви. Звідки у Львові?, де навіть Полтва схована в канаву під землю. Численні алітерації і асонанси (певно, кращих прикладів для вивчення цієї теми в школі і не знайдеш), багатство лексики, неодноразово відмічене всіма критиками, і це нормально, не можна не звернути на це уваги, якщо періодично натрапляєш на невідоме тобі літературне слово (діалектизми ніхто би й не рахував), так тепер ніхто не пише. Плюс ще абсолютно обезбашені синонімічні ряди. Словом, як на мене, найкраще її описує сам Антонич у вірші на ст. 102
Гексаметр і трохеї,
Бурхливі анапести...
Глибокі асонанци,
Сонетів пишний спів,
І милозвучні станци -
Це є аптека слів.
Ну, і ясно, що це стосується не тільки одної збірки.
"Велика гармонія" - релігійна поезія: пошук Бога, гармонії зі світом тощо. Правда, мені цей жанр далекий. Всі вірші мають латинські назви (переклад є в кінці книжки в примітках) - і тому відсилають до католицької традиції і самої меси.
"Три перстені" - здалась мені такою собі елегійною збірочкою і сподобалася менше, ні дві попередні (кумедно, ага :))
"Книга лева" зачепила більше. Наприклад образ терну, який каже лавру, що це саме йому попала найбільша честь "чоло вінчати Боже"; "хто без зорі йде в світ - той без зорі назавжди" ("Чаргород", ст. 176); "одне на одному шарами сплять століття" ("Закриті сліди", ст. 179), і особливо "Слово до розстріляних":
Це правда,
кров з каміння може змити дощ,
червона місяця хустина може стерти,
але наймення ваші
багряніш від рож
горять у пам'яті на плитах незатертих.
Змагались ви уперто й мріяли, й жили,
кохалися в суворості, як ми у гулях,
і ваші очі
сяли вічністю,
коли
у серці, мов зоря, застрягла біла куля.
Вірші поза збірками - авангард і навіть сатира "Страйк мишей" (кльовий віршик, але переписувати не буду, бо довгий) загалом сподобалися мені більше (чи почитати "оптом" смолоскипівського Семенка...)
Уцілому поезія Антонича мене не чіпає, радше окремі рядки: "Для щастя треба мало: / Гармонії. / Амінь" (ст. 91). Ефект впізнаваності в текстах "Різдво" ("народився Бог на санях"), що перероблений у колядку; або "Тюльпани" ("червоне золото тюльпанів") - сестри Тельнюк; "Весна" ("росте Антонич і росте трава") - "Плач Єремії".
Непоезія
Лібрето «Довбуш» - сподобалося, зате роман "На другому березі" - ні, вочевидь незакінчений, і то дуже незакінчений, власне, це не роман, а якісь начерки більшої прози, пересипані/переобтяжені описами і переліками. На цих реченнях добре у школі вчити синонімічні ряди, але звучить прямо таки нуднувато. Словом, я не зовсім розумію, нащо це було включати у "Вибрані твори", його цілком вистачило би і в попередньому повному зібранні.
Критика складається з рецензій на різні видання і статей, так і з серйозніших теоретичних текстів: "Національне мистецтво", "Між змістом і формою", - з яких цілком можна нахапати тез й цитат, наприклад для вашого диплому чи дисеру. Приміром, у згаданих текстах явно проглядають задатки рецептивної естетики, а в статті "Як зрозуміти поезію" Антонич каже дослівно таке: "Роля автора кінчається коли він написав твір. Далі він уже тільки читач" (ст. 558), і це в 1935 році, де ще тому Бартові. Примітно, що ця думка звучить у інтерв'ю журналу "Назустріч", в якому Антонича якраз просять пояснити незрозумілу читачам його поезію ("Антонич був хрущем", "росте Антонич"). Поряд з цим - веселіші тексти, такий собі стьоб на укрсучліт 20-х "Мішок веселого божка" або в'їдлива "Поезія по цей бік барикади", яку цілком можна порівняти із «золотими хлопчиками» Тані Трофименко.
Критика про Антонича в основному позитивна, відзначає багатство мови і метафорику (і я їх відмітила, аякже), втім, відзначає, що за цим часто страждає зміст. Думаю, якби я спершу читала критику, а потім поезії, мала би інше враження про вірші
Листування випадкове, окрім окремих листів, приміром листа Теліги, який додає до історії взаємин поетів Празької школи, незрозуміло, для чого вміщене взагалі. Спогади теж виглядають принагідними. Павда, з них він таки трохи вимальовується: мізантропом в окулярах, схильним до повноти і вайлуватим, як може бути вайлуватим селянин у місті.
В самому кінці бібліографія, яку ніхто не читає :0) і добірка фоток, які зазвичай дивляться всі.
Displaying 1 of 1 review