Ця книжка - виключно чоловіча п'єса з використанням характерної військової риторики, написана відомим українським співаком Андрієм Кузьменком (Кузьми), лідером групи "Скрябін". Книга "Я, Паштєт і Армія" - розповідь про армійського друга Кузьми Паштєта (Сергія Павлова), який потрапив в армію із-за проблем з деканом в університеті, де Сергій був кандидатом біологічних наук. Книга проникнута армійськими буднями та гумором, який піднімає настрій кожному.
Ця брошурка, бо книжкою назвати її я не ризикну, не має жодної художньої цінності. В ній зібрані дуже звичайні оповідання про дуже звичайного хлопця, яким я був і є. Тому, якщо маєш кілька годин вільного часу, і настрій, щоб позубоскалити на тему примітиву армійських буднів, ти - наш клієнт. Не шукай в ній високих ідей, завуальованих в написаному між стрічками. Жити треба так, щоб було з чого поржати! Так і живу!
Кузьма был личностью определенно богатого литературного таланта. Его бесконечные метафоры и сравнения, исполненные гротеском, иронией и образцами выдающегося сортирного юмора, коими изобилует книга, заставляли меня рыготать як коняку раз за разом.
Армійські історії Кузьми Скрябіна дають пережити цілий спектр емоцій при читанні: тут і веселі моменти, і сумні, і шалені, і, часом, неймовірні у плані придуркуватості ситуацій і персонажів. Автор дає змогу включити фантазію і уявити події у всій красі: «...Пан Роман секундою впадав в летаргічний сон, який обов‘язково супроводжували клекотання і булькотіння з рота і носа, що були в стані розбудити фараона Хеопса, заставити його розмотатися зі своїх бинтів і вибігти в трусах з піраміди...», «...Паштет почав хихотіти дрібно-дрібно, як миша, хоча я ні разу не чув, як ржуть реальні миші...Ну, якось так, напевно». «Погляд сторожихи нагадував погляд камбали, на яку на пляжі в Судаку наступив кінь, який три місяці катав по кругу здичілих курортних дітей і забіг в воду, бо у нього тупо закрутилася голова».
«Брошурка», як назвав книгу сам автор, може не сподобатись ніжним особам, які не можуть перенестись у реалії дивних буднів армії радянського союзу. Всім, у кого є почуття гумору/любов до творчості Андрія Кузьменка - рекомендую. Кінець казки.
Книга Андрія Кузьменка (Кузьми Скрябіна) про його службу в радянській армії написана з гумором, але в тексті надто багато не цензурної лексики. Думаю, що саме в цьому її основний недолік. Книга складається з окремих історій про його друга на призвисько "Паштєт", службу Кузьми в госпіталі. Автор дуже тонко висміює безглузді накази генералів, надто детально описує фізіологічні потреби солдатів, а в персонажі Коля Путін, який наклав в штани, коли спробував вперше зарядити автомат, можна простежити виразну алюзію на... хоч Андрій і закликає "не плутати з керманичем держави на Схід від України". Якщо Вас не обурює не цензурна лексика, то можете прочитати цю книгу. Мені вона не сподобалася, але, "на колір і смак - товариш не всяк" тому робіть власні висновки, слухайте пісні Скрябіна, бо пісні писати йому, очевидно вдавалося краще, ніж художні тексти. Однак, підкреслюю, що це лише моє особисте враження після прослуховування в аудіоформаті цієї збірки оповідань.
Я люблю дивні, абсурдні і навіть трешові історії. Мені хотілося б, аби "Я, Паштєт і Армія" стала ще однією книгою, що відкрила мені нового улюбленого автора, книгою, яку б я із задоволенням радила іншим. Проте не сталося. Так, у першу чергу винні власні очікування. Я чомусь змалювала у своїй уяві, що це буде схоже на твори Жадана (і не питайте, звідки взялися такі фантазії, бо сама не знаю). Загалом мовні звороти непогані, цікаві стилістичні прийоми, кілька уривків, яким я готова аплодувати. Історія ж з суцільним туалетним гумором не викликає інтересу та сміху - все якось рівно та нудно, а ще огидно в окремих моментах.
Плюс цієї збірки оповідань в тому, що вони швидко читаються і події, описані в них, загалом досить захопливі. Мінус - в використанні сотень однотипних порівнянь, примітивному гуморі і постійному приниженні всіх, оточуючих головного героя, персонажів. Той тупий, цей одоробло, та смердить, а у тієї вуса, а ті чурки косоокі і тд. Зате червоною ниткою від початку і до кінця книги тягнеться наголос на інтелектуальних здібностях головного героя. Добре, хоч наприкінці Кузьма додав пару зауважень про свою неідеальність.
Цій книжці куди більше бракує продуманости, ніж "Я, Побєда і Берлін". Наче просто історія, котру тобі розповідають у випадковій компанії, де є кілька доволі смішних моментів, як і нікуди не дітися від невдалих порівнянь і трохи сортирного гумору, що наче стерпно для такої теми книжки.
Давным-давно попала мне в руки чудесная аудиокнига "Я, Побєда і Берлін", которая з��ставила меня хорошенько посмеяться и приятно провести время. А потому я решила, что и это произведение тоже оставит теплые и приятные впечатления. Но увы, все вышло далеко не так гладко.
Все дело в том, что я не угадала с тематикой. Кузьма честно предупредил, что книга написана для тех, кто прошел "боевое крещение" и "чисто щоб поржати". И, думаю, для тех, кто прошел советскую службу в армии, книга воистину будет неистощимым источником хорошего настроения. Но для девушки, от армии ой как далекой, брутальный юмор и обилие матерных слов явно не лучшее развлечение. Но повторюсь - это только моя вина, знала же, что берусь читать.
А в остальном книга классная - если доже я порой начинала в голос смеяться во время её прочтения, то те, кто "попал в тему" вообще будут хохотать без остановки. А посему респект Кузьме - как говориться: "Талантливый человек талантлив во всем"!
Слухати всі ці оповідки голосом Скрябіна неймовірно. Мільйон порівнянь, метафор, епітетів і ще інших смачних деталей, які автор додає в кожну свою історію. Здається, ніби вся ця історія найщиріша правда, хоча без гіперболізації мабуть не обійшлося.
В книзі Андрій описує своє майже дворічне перебування в радянській армії, яка як і все інше, пов'язане з совком, прогнила корупцією, кумівством і всяким таким. І в цьому середовищі головному герою вдається зберегти свою українську душу, яка любить західний рок, своїх батьків, хоча і перерходить на російську мову у цьому армєйскому середовищі.
Я думав, що важко буде слухати іронічний голос Андрія лише за кілька днів по його смерті. Але саме таким іронічним та химерним я пам'ятаю і пам'ятатиму його. Написати про службу у війську так, щоб це не виглядало проїдженими армійськими анекдотами і водночас було цікаво й смішно - це талант. Як і його пісні з такими простими словами про такі глибокі речі... Тобі щастило у цьому житті, Андрію, хай пощастить і у потойбіччі... Вічна пам'ять.
Послушал второй раз эту книгу. Первый раз слушал ее сразу за "Я, Победа и Берлин" и тогда она мне показалась какой-то вторичной.
Второй раз при прослушивании изменил последовательность: сначала "Я, Паштет и армия", а потом "Я, Победа и Берлин". Ощущения ровно наоборот.
Значит дело не в качестве, а в том, что все-таки манера повествования Кузьмы приедается. Какой-бы веселой и свежей она не казалась бы в начале прослушивания, после нескольких часов, ты предугадываешь шутки.
Гарна книга дуже хорошої людини. Загалом, це навіть не книга, так, збірка армійських байок Андрія Кузьменка. І їх дуже цікаво було б слухати від самого Кузьми за келихом пива, або увечері на кухні за чаркою горілки. Книга не претендує на звання літературного шедевру, втім викликає регулярну усмішку та сум за Кузьмою, який так рано пішов з життя.
Випадково натрапив на аудіокнигу Скрябіна. Боже, які ж смачні алегорії та порівняння! Іноді може занадто багато на квадратний сантиметр, але слухати і уявляти приємно. Такі львівські «подорожні записки», кумедні замальовки з армійського госпітального життя в Калініні. Про збочених солдатів та секс прибрехав добряче, але пригоди норм.
Я таку кількість яскравих метафор не зустрічала ні в кого! Захоплююсь манерою письма та розповіді
Історії трошки ображають етичну людину в мені, всі ці сексизми-расизми-трешаки, але відірватися неможливо і сміялась вголос прям по кілька разів на кожному розділі
Funny? Yes, indeed. But also bizarre, crazy, and stupid – as you might expect from the life of any individual with an IQ higher than room temperature who joined the Soviet army.
Kuzma mastered the technique of storytelling. So, prepare yourself for a deep dive into lots of ridiculous situations, described in a brilliant form and centered around bizarre, absurd, and meaningless life occasions.
Дуже багато туалетного гумору, в цілому досить посередня книга, але може просто я й не вхожу до цільової аудиторії. Начитка автором прикольна, аудикнигу цікавіше було слухати.
Прикольна цитатка:
«Ето армія, Андрей», як вчив мене Юрій Ізраілєвіч, і там свої закони: ризикнув, пролізло, не зловили — значить переміг.
Так собі, не дуже смішно і не дуже цікаво. Дві зірки, а не одна, тому що, по-перше, я все-таки кілька разів хіхікнула. По-друге, Кузьма чесно попереджає у передмові, що художньої цінності тут ніякої немає і це скоріше брошурка а не книжка. Так що все як домовлялись
Прочитав відгуки і був вражений деяким. Слабша за Побєду і Берлін, не продумано... Ви що, хлопці і дівчата? Та це ж українська Пастка-22! Все як у Геллера: нормальний психічно здоровий хлопець попадає у театр абсурду під назвою армія. Ну може з Геллером я трохи загнув. Але уяву, що таке була радянська армія ця книжка точно дає: пияцтво, наркоманія та відношення до солдатів як до бруду.
Раз на рік слухаю книжки Кузьми в його ж начитці. Кращого людство ще не породило) Андрій — людина непересічного таланту, тож те, як він розповідає банальні й не дуже історії робить книги неймовірними. А сама історія схожа на те, що пише Подерев'янський, думаю, цим все сказано)