У книзі Андрія Содомори «Сльози речей» живе незвичайний Львів — Львів тонких настроїв та почуттів. рефреном тут можуть слугувати слова Верґілія «Є таки сльози речей, і що смертне — торкається серця». І як загублена на білому снігу рукавичка плаче за своєю господинею, так самотня людина у міському просторі сумує за втраченою гармонією життя — «золотим віком». все це й зумовило елегійну тональність письма. Проза Андрія Содомори переливається в поезію, а психологічні спостереження — у філософські медитації.
Андрій Содомора, член СП України, кандидат філологічних наук, перекладач, письменник, автор численних, переважно поетичних перекладів творів письменників античної та післяантичної доби. Народився у священичій сім’ї 1 грудня 1937 року на Львівщині. Студіював класичну філологію у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, ще студентом почав перекладати твори античних авторів. Андрій Содомора продовжує латинську «борозну» Миколи Зерова, грецьку — Бориса Тена.
Окремими виданнями вийшли твори грецьких драматургів в його перекладі: Есхіла (1990), Софокла (1989), Евріпіда (1993), Арістофана (1980), Менандра (1962); римських поетів та філософів: Горація (1982), Лукреція (1988), Овідія – «Метаморфози» (1985; 2008), «Любовні елегії», «Мистецтво кохання», «Скорботні елегії» (1999), Тібулла, Проперція, Овідія – «Римська елегія» (2009); Сенеки (1996, 1999, 2007), Боеція (2002), середньовічних латиномовних поетів – «Поезія ваганів» (2007); М. Гусовського – поема «Пісня про зубра» (2007); з німецької – віршові оповідки для дітей «Петер-нечесаха» Гайнріха Гоффмана (2007), багатьох інших авторів (у часописах та антологіях).
Автор оригінальних творів (працює у жанрі новели, есе, літературного портрета та ін.): «Жива античність»(1983, 2004, 2009), «Наодинці зі словом» (1999), «Під чужою тінню» (2000), «Сивий вітер» (2002), «Лініями долі» (2003), «Студії одного вірша» (2006), поетичних збірок «Наодинці зі Львовом» (2005) та «Пригорща хвилин» (2007). Член Національної спілки письменників України, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Лауреат премії імені Максима Рильського, літературної Нагороди Антоновичів та обласної премії імені Михайла Возняка.
Читати Содомору буває важко, бо розумієш, що більшість алюзій та натяків ти ніколи не зчитаєш. Але треба відкинути ті страхи і поринути в настрій, яким просякнуті всі тексти пана Андрія. В цій книжці багато суму, такого світлого й мудрого, як сам автор. І багато міста, що налаштовується на той самий лад. Такого чорно-білого і водночас дуже барвистого Львова. Львова різних періодів і пір. Внутрішнього Львова Содомори, якого більше ніде і ніґди не віднайти. Деякі історії не дуже чіпляли, деякі може аж задуже. Але всі вони про те, аби не поспішати, аби смакувати, аби пропускати через себе ці світи, що відходять й зникають, ніби сусідський песик. Треба встигнути набутися в цих світах, заки долинає ще їхнє світло, аби нести його далі в собі поміж цієї теміні часів.
Книга просякнута любов'ю львів'янина до рідного міста. Але чи цікава вона іншим? Справа у тому, що особисті переживання, спогади, враження тощо мають право бути відображені, але й найпалкішим читачем і поціновувачем тоді є сам автор. 50 на 50: деякі думки автора справили враження і знайшли відклик у моєму серці, деякі ж виявилися неприйнятливими. Скільки людей, стільки думок... Але речі таки плачуть - у цьому я погоджуюсь з автором...