What do you think?
Rate this book
Лъвовете на Елдорадо
poche. 1967. Broché.
288 pages, Paperback
First published January 1, 1978
29 people want to read
About the author
Francis Carsac
41 books16 followersPen name of François Bordes. See http://en.wikipedia.org/wiki/François...
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
December 30, 2023
The book describes a distant planet intriguingly depicting its inhabitants, customs, and festivals. It reveals the harm caused by religious prejudices and fanaticism. The protagonist, geologist fights for the planet's independence.
December 25, 2012
This is the first #scifi book I've ever read and it was 22+ years ago in Russian. I'm happy that my uncle brought the book to me, it had significant influence to me :)
December 27, 2024
http://whatsread.pp.ua/work/7733
Початок являє собою пригоди Тарзана і його Джейн в антуражі чогось середнього між африканськими саванами з джунглями і американськими преріями з місцевими племенами індіанців і навіть своєю породою бізонів, що збиваються в стада. Про індіанців та бізонів нам прямим текстом натякає навіть сам автор. Але джунглі, лев, та й сам Тарзан — цілком собі африканські. Все це навіщось запаковано в далеке майбутнє на далекій планеті. Автор обігрує тему расизму далі ніж між білими й чорними і застряє на між землянами й не землянами, при цьому його герой гірко шкодує, що не може мати сорокозубого потомства. Він має тубільну дружину, а за потомством, як йому не хочеться, але планує звертатися до самок свого виду. Живе в п'ятизірковій печері з автономним атомним генератором недалеко від ліжка, купою професійних археологічних інструментів та особливою гордістю — бібліотекою, яку він незрозуміло як, але з великою працею зібрав і приволік. Незрозуміло тільки навіщо йому це все так далеко від цивілізації, що ним гаряче осуджується.
Такого крутого самця як наш Лапрад у всій окрузі не знайти, причому ні серед людей ні серед тубільців, та що там окрузі — у всій цій космічній околиці. Наша Джейн, тобто Стелла 24-х років, примхлива дочка великого боса Гендерсона, що володіє цією (і багатьма іншими) планеткою, втомившись видно світським життям, вирішила прогулятись в зовсім дикі місця, для чого потай прилетіла на цю периферійну планетку і за великі гроші найняла собі Лапрада в провідники. Спочатку їм у компаньйонах, для дотримання норм пристойності, був ще один молодий геолог, але автор швидко його упокоїв у лапах тубільців. І тепер ніщо не заважає Стеллі, долаючи, скажімо так, не найбільше збентеження чи сором, купатися та засмагати голяка в товаристві свого мускулистого дикуна і його тубільної дружини, звичайно теж голих. Яка цікава інтрига.. я просто гублюся в здогадах, що ж може бути далі?
Але далі, з другої частини, сюжет різко змінюється і автор плете політичні інтриги, ідилічна картина попереднього абзацу виявляється не такою одношаровою і в повітрі починає пахнути смертю та зрадою. Автор продовжує по повній проходити по хижацькій природі людства, що руйнує і свою природу і природу відкритих світів, причому інтереси місцевого населення тьмяніють перед безглуздою жагою все більшої наживи заради наживи, ніщо не в змозі зупинити всемогутню земну корпорацію. Розпалювання міжусобних воєн, підлі вбивства та інтриги, підтримка кровожерливого культу та масштабні фокуси для впливу на тубільців — далеко не повний перелік методів, що є в їхньому арсеналі. Але хто ви думаєте, зможе їм протистояти?
Можна видобути, до речі, і побічну мораль, яка є дуже актуальною в нашому не фантастичному сьогоденні. Жерці темного культу особливо не напружуючись моральним аспектом вступають у змову з землянами, що їх технічно далеко випереджають, заради дешевих трюків і миттєвої вигоди, абсолютно не переймаючись чим це їм може обернутися в майбутньому. А земляни, за автором, мають у цьому свій аж ніяк не маленький умисел: стравити аборигенів між собою, виставити їх кривавою ордою перед земною лігою, дискредитувати та отримати необмежену ліцензію на планету. У результаті цей горе жрець, сьогодні потрапивши на вершину своєї гори, вже через рік може побачити свій храм знесений бульдозером землян та поголовне винищення тих, хто намагатиметься чинити опір... І як можна назвати такого дуже м'яко кажучи «недалекоглядного діяча»? А чи не спостерігаємо ми у себе дуже схожу картину серед політики та політиків?
Навіщо тут автору знадобилися космічні кораблі, міжзоряні корпорації та далеке майбутнє — загадка, адже воно лише заважає, постійно вступаючи у важку суперечність із розповіддю:
- навіщо взагалі видобувати купу копалин на купі найвіддаленіших планет (Ельдорадо - 22 500 світлових років від Землі), якщо рівень розвитку дозволяє подолати цю відстань за якихось 40 днів, а техніка дійшла навіть до телепортації матерії? Невже за такої технології важко буде просто синтезувати більшість необхідних елементів, чи технологія пішла в майбутнє, а видобуток залишився на рівні століття початку нтп?
- навіщо археологічні походи пішки на сотні кілометрів у ворожих джунглях, при цьому зразки збираються під ногами, свердловин ніхто не бурить, а озброєння складається з карабіну? Немає авіації, аерофоторозвідки, роботів, зондів, дронів?
- У Стелли відеокамера вмонтована в перстень, працює роками без перезарядки, а в похід рацію взяти не змогли - щоб не обтяжувати себе зайвою вагою!
- взагалі не можу уявити собі відкрите повстання аборигенів, як це малює автор, навіть проти сучасної цивілізації Землі, а не те що майбутньої, нехай і озброївшись автоматами, карабінами і переносними ракетами. Адже мінімальний флот зітре все це в порошок, і сліду не залишиться від цієї армії, що тижнями йде до мети штурму.
- Окрім автоматів автор забув надіти на свою армію хоч якусь броню, невже не безглуздо сучасному, а тим більше майбутньому солдату чи колоністу гинути від стріл у розпал запланованого бою?
- І т.д. і т.п. Але якщо не брати до уваги очевидних мінусів - то маємо предтечу Аватара 🙂.
У результаті перша частина мене розчарувала — дуже слабко, дешево і загалом вторинно, і більше шести ставити ніяк не думав. З другої частини стало трохи цікавіше і динамічніше, хоча, звичайно, давали знати себе очікувані та легко передбачувані відповіді на питання частини першої. Хоча й у другій частині все було досить банально, награно, недостовірно, навіщось (хоча й абсолютно очікувано) з'явилася лінія «я її ще тоді любив, ах, хоч і до кінця не усвідомлював...». Видно відчуваючи всю мильність та несерйозність подібної оповіді автор вирішив відігратися несподіванкою наприкінці і додав драматизму. Але так і бути за другу частину, що читати було цікавіше таки поставлю 7/10.
Початок являє собою пригоди Тарзана і його Джейн в антуражі чогось середнього між африканськими саванами з джунглями і американськими преріями з місцевими племенами індіанців і навіть своєю породою бізонів, що збиваються в стада. Про індіанців та бізонів нам прямим текстом натякає навіть сам автор. Але джунглі, лев, та й сам Тарзан — цілком собі африканські. Все це навіщось запаковано в далеке майбутнє на далекій планеті. Автор обігрує тему расизму далі ніж між білими й чорними і застряє на між землянами й не землянами, при цьому його герой гірко шкодує, що не може мати сорокозубого потомства. Він має тубільну дружину, а за потомством, як йому не хочеться, але планує звертатися до самок свого виду. Живе в п'ятизірковій печері з автономним атомним генератором недалеко від ліжка, купою професійних археологічних інструментів та особливою гордістю — бібліотекою, яку він незрозуміло як, але з великою працею зібрав і приволік. Незрозуміло тільки навіщо йому це все так далеко від цивілізації, що ним гаряче осуджується.
Такого крутого самця як наш Лапрад у всій окрузі не знайти, причому ні серед людей ні серед тубільців, та що там окрузі — у всій цій космічній околиці. Наша Джейн, тобто Стелла 24-х років, примхлива дочка великого боса Гендерсона, що володіє цією (і багатьма іншими) планеткою, втомившись видно світським життям, вирішила прогулятись в зовсім дикі місця, для чого потай прилетіла на цю периферійну планетку і за великі гроші найняла собі Лапрада в провідники. Спочатку їм у компаньйонах, для дотримання норм пристойності, був ще один молодий геолог, але автор швидко його упокоїв у лапах тубільців. І тепер ніщо не заважає Стеллі, долаючи, скажімо так, не найбільше збентеження чи сором, купатися та засмагати голяка в товаристві свого мускулистого дикуна і його тубільної дружини, звичайно теж голих. Яка цікава інтрига.. я просто гублюся в здогадах, що ж може бути далі?
Але далі, з другої частини, сюжет різко змінюється і автор плете політичні інтриги, ідилічна картина попереднього абзацу виявляється не такою одношаровою і в повітрі починає пахнути смертю та зрадою. Автор продовжує по повній проходити по хижацькій природі людства, що руйнує і свою природу і природу відкритих світів, причому інтереси місцевого населення тьмяніють перед безглуздою жагою все більшої наживи заради наживи, ніщо не в змозі зупинити всемогутню земну корпорацію. Розпалювання міжусобних воєн, підлі вбивства та інтриги, підтримка кровожерливого культу та масштабні фокуси для впливу на тубільців — далеко не повний перелік методів, що є в їхньому арсеналі. Але хто ви думаєте, зможе їм протистояти?
Можна видобути, до речі, і побічну мораль, яка є дуже актуальною в нашому не фантастичному сьогоденні. Жерці темного культу особливо не напружуючись моральним аспектом вступають у змову з землянами, що їх технічно далеко випереджають, заради дешевих трюків і миттєвої вигоди, абсолютно не переймаючись чим це їм може обернутися в майбутньому. А земляни, за автором, мають у цьому свій аж ніяк не маленький умисел: стравити аборигенів між собою, виставити їх кривавою ордою перед земною лігою, дискредитувати та отримати необмежену ліцензію на планету. У результаті цей горе жрець, сьогодні потрапивши на вершину своєї гори, вже через рік може побачити свій храм знесений бульдозером землян та поголовне винищення тих, хто намагатиметься чинити опір... І як можна назвати такого дуже м'яко кажучи «недалекоглядного діяча»? А чи не спостерігаємо ми у себе дуже схожу картину серед політики та політиків?
Навіщо тут автору знадобилися космічні кораблі, міжзоряні корпорації та далеке майбутнє — загадка, адже воно лише заважає, постійно вступаючи у важку суперечність із розповіддю:
- навіщо взагалі видобувати купу копалин на купі найвіддаленіших планет (Ельдорадо - 22 500 світлових років від Землі), якщо рівень розвитку дозволяє подолати цю відстань за якихось 40 днів, а техніка дійшла навіть до телепортації матерії? Невже за такої технології важко буде просто синтезувати більшість необхідних елементів, чи технологія пішла в майбутнє, а видобуток залишився на рівні століття початку нтп?
- навіщо археологічні походи пішки на сотні кілометрів у ворожих джунглях, при цьому зразки збираються під ногами, свердловин ніхто не бурить, а озброєння складається з карабіну? Немає авіації, аерофоторозвідки, роботів, зондів, дронів?
- У Стелли відеокамера вмонтована в перстень, працює роками без перезарядки, а в похід рацію взяти не змогли - щоб не обтяжувати себе зайвою вагою!
- взагалі не можу уявити собі відкрите повстання аборигенів, як це малює автор, навіть проти сучасної цивілізації Землі, а не те що майбутньої, нехай і озброївшись автоматами, карабінами і переносними ракетами. Адже мінімальний флот зітре все це в порошок, і сліду не залишиться від цієї армії, що тижнями йде до мети штурму.
- Окрім автоматів автор забув надіти на свою армію хоч якусь броню, невже не безглуздо сучасному, а тим більше майбутньому солдату чи колоністу гинути від стріл у розпал запланованого бою?
- І т.д. і т.п. Але якщо не брати до уваги очевидних мінусів - то маємо предтечу Аватара 🙂.
У результаті перша частина мене розчарувала — дуже слабко, дешево і загалом вторинно, і більше шести ставити ніяк не думав. З другої частини стало трохи цікавіше і динамічніше, хоча, звичайно, давали знати себе очікувані та легко передбачувані відповіді на питання частини першої. Хоча й у другій частині все було досить банально, награно, недостовірно, навіщось (хоча й абсолютно очікувано) з'явилася лінія «я її ще тоді любив, ах, хоч і до кінця не усвідомлював...». Видно відчуваючи всю мильність та несерйозність подібної оповіді автор вирішив відігратися несподіванкою наприкінці і додав драматизму. Але так і бути за другу частину, що читати було цікавіше таки поставлю 7/10.
March 9, 2018
Давно прочитаний фантастичний роман французького автора про експлуатацію землянами тубільців на планеті Ельдорадо.
June 3, 2020
Still one of my favourite sci fiction book!
February 3, 2021
Kind of boring
August 6, 2020
An underrated book on colonialism coupled with a pleasant and tragical storyline
Displaying 1 - 7 of 7 reviews