What do you think?
The Masonic Initiation
The Masonic Initiation is the powerful sequel to W. L. Wilmshurst's other enduring classic, The Meaning of Masonry. Here, we find the author's most advanced expression as he explores the profound depths of Masonic ritual as a contemplative art, and offers his vision of the future of the Order. Both Freemasons and those who study the Craft from a distance will enjoy these insightful essays. This new edition by Plumbstone has been fully revised and re-set in clear, modern type, and is enriched with extensive notes expanding on Wilmshurst's points, elucidating his sources, and explaining the differences between American and British Freemasonry. Prominent Masonic author Robert G. Davis writes in his Foreword that this edition provides "a new look at a timeless classic which has induced many generations of Masons to feel that, when they are in the sacred space of lodge, they are in the presence of a mystery that goes to the root of their own being."
208 pages, Paperback
First published January 1, 1992
About the author
W.L. Wilmshurst
43 books15 followersWalter Leslie Wilmshurst was an English author and Freemason. He published four books on English Freemasonry and submitted articles to The Occult Review magazine. Born in Chichester, Wilmshurst was initiated as a Mason in the Huddersfield lodge in 1889, having moved to the town to become a solicitor, for a time becoming president of the Huddersfield Law Society. He died in Huddersfield.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
September 22, 2026
В. Л. Вілмгерст
"Масонська ініціація"
"Засвіченого світильника ніхто в сховок не ставить, ані під посудину, але на свічник, щоб бачили світло, хто входить. [34] Око твоє то світильник для тіла; тому, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око нездатне було, то й усе тіло твоє буде темне. [35] Отож, уважай, щоб те світло, що в тобі, не сталося темрявою!"
Луки 11:33-35
"Стародавня заповідь: «Пізнай себе» завжди супроводжувалася ще одним афоризмом: Ne quid nimis — «Нічого понад міру», бо цю науку слід засвоювати поступово, закріплюючи вивчене на практиці. Внутрішнє просвітлення при цьому ставатиме все яскравішим і виразнішим."
По суті, в одній книзі Вілмгерст поєднав цілих три різні жанри, три різні підходи і, певним чином, навіть три різні книги.
Перша частина його праці — це аналіз основної масонської символіки. Автор послідовно розбирає символи, образи та ідеї, що лежать в основі масонської традиції.
Друга частина — своєрідна оповідь у дусі «Подорожі Пілігрима» Буньяна, де він описує власний досвід масонської ініціації та свій шлях до так званої Вищої Ложі. Ця частина вже зовсім інша за характером: більш пафосна, сповідальна, особиста й, літературна — тут ми маємо справу не стільки з дослідником символів, скільки з людиною, яка розповідає про власний духовний досвід.
У третій частині автор переходить до ширшої перспективи: окреслює історичний розвиток масонства, говорить про його проблеми та можливі подальші перспективи.
Загалом це дуже цікава й корисна книга — особливо для людини, яка тільки починає знайомитися з масонством як явищем. Вона дає одразу кілька способів поглянути на цю традицію: через символіку, через особистий досвід ініціації та через її історичний розвиток. Тому я цілком рекомендую її до прочитання.
У моїй послідовності читання вона чітко лягає другою. Першою була праця Боґдана, присвячена ініціаціям у масонській традиції, а також у традиції Золотого Світанку та Вікки. Другою стала ця книга, де масонська ініціація вже розглядається значно детальніше, а третьою книгою, яку я читаю саме зараз, є праця геніального Мірчі Еліади, також присвячена ініціації в таємних культах.
Далі наведу найкращі цитати з книги Вілмгерста:
"Правдиве посвячення означає піднесення свідомости від людського рівня до божественного. Кожна справжня система просвітлення — і в минулому, і нині — складалася та складається з трьох виразно окреслених ступенів. Бо перш ніж вийти з природної пітьми, що огортає кожного з нас, і долучитися до божественного світла, віднайшовши в самому собі зорю сяйної слави, людина мусить виконати три неодмінні умови.
По-перше, їй належить відректися від усіх прив’язаностей зовнішнього світу, зокрема й від усіх спокус, що їх уособлюють гроші та мерзенний метал. Це необхідно для очищення тілесної й чуттєвої природи, для цілковитого підпорядкування її суворому владарюванню волі. Далеко не кожен захоче й зможе здійснити це: єство міцно тримає нас, а здолати вкорінені звички надзвичайно непросто. Та доти, доки бодай одна з них і далі вабить нас і не відпускає, не дозволяючи цілковито зректися тілесних насолод, ми все ще залишаємося прикутими до світу, а доступ до істинного посвячення у надфізичну дійсність для нас зачинений.
На цьому щаблі відречення й самоочищення перебувають наші визнані підмайстри. І церемоніально на його проходження, як ви, мабуть, знаєте, відведено чималий термін — сім років.
По-друге, претендент повинен навчитися аналізувати, дисциплінувати й опановувати свій внутрішній світ — власний розум, думки, інтелектуальні та психічні здібності. Цей надзвичайно складний етап у нас проходять уже визнані брати. На нього відведено п’ять років, що разом із попередніми сімома становить дванадцять. Тому про претендента, який належно витримав це випробування давнини, казали, що його містичний вік становить дванадцять років.
По-третє, необхідно пройти ще останнє й найголовніше випробування: воно полягає у приборканні та підпорядкуванні власної особистої волі, у цілковитому викоріненні відчуття особистої відокремлености, аби дріб’язкова індивідуальна воля могла розчинитися в божественній вселенській волі. Ілюзія власного незалежного існування має поступитися усвідомленню причетности до єдиного життя, що охоплює цілий всесвіт.
Лише так людина може піднестися від нереального стану безнастанної боротьби й метафоричної смерти до пізнання остаточної дійсности — спокою та вічного життя. Осягнути це знання — означає здобути стан майстра, який цілковито підпорядкував своїй волі нижчу природу й пробудив у собі якості, необхідні для вищого життя. Про того, хто досяг цього ступеня, говорять, що його містичний вік становить тридцять років. До цієї теми я також іще повернуся.
Саме ці три ступені, три завдання або три процеси й представлені в стислому та драматизованому вигляді в наших трьох щаблях. Кожен масон, проходячи через них, має церемоніально ототожнити себе з тим, що вони означають. Він також урочисто присягає втілювати їх у житті надалі.
Очевидно, що всі три завдання надзвичайно складні й вимагають від претендента цілковитої відданости — усієї його уваги, усіх думок і всієї зосередженої енергії. Їх неможливо розв’язати простим проходженням низки церемоній упродовж трьох послідовних місяців. Адже тоді претендент, навіть виконавши всі належні обряди, так і не стане посвяченим, а залишиться тим самим, ким був раніше, — темною людиною, зануреною в пітьму й обізнаною лише з тим, що її похапцем провели крізь три формальні обряди, а по їх завершенні нагородили величним титулом майстра-масона.
Отже, ми цілком слушно можемо ствердити, що масонство в його нинішньому нерозумному трактуванні не здійснює істинних посвячень — та й не може їх здійснювати, обмежуючись виконанням формальних обрядів.
А проте навіть у цих формальностях ревний масон, невтомно ступаючи шляхом світла, здатен побачити виразну схему духовного самовдосконалення, якої зможе дотримуватися й надалі, покладаючись лише на власні сили. І якщо він наважиться ступити на цей шлях, до його рук потрапить найголовніший ключ до осердної істини й потаємних таємниць власного буття.
І ключ цей — невгамовне прагнення віднайти внутрішнє світло."
*
"Справжнє самоусвідомлення є безперешкодним, свідомим єднанням людського духу з Богом, що супроводжується відчуттям їхньої тотожности. У цій рівноправній єдності зникає все нереальне й поверхове. Відчуття власної відокремлености цілковито полишає вас, розчиняючись у якісно новому — позаособовому, вселенському світовідчутті. Мале его поглинається неосяжним Цілим і починає мислити так, як мислить воно.
Людина знову починає усвідомлювати первісно притаманну їй божественність і тому живе та діє вже не як відокремлена особистість, керована власною незалежною волею, а як єдине ціле з Божественним Життям і Волею, знаряддям яких вона стає і чиїм цілям віднині служить. Це і є «великий день спокути», коли обмежена особистісна свідомість ототожнює себе зі своїм божественним, всевідаючим і безсмертним началом та визнає в ньому верховного жерця власного індивідуального храму. Такий стан можливий лише після численних очищень і обмивань, покликаних вигнати все те, що перешкоджає цьому возз’єднанню, — властивості колишньої, духовно недосконалої людської природи.
Саме до цього результату спрямовує нас містичний заклик: «Пізнай себе!». І кожен із нас сам має визначити, наскільки близький він до того, аби втілити цей заклик у життя.
Отже, пошук власного центру, своєї істинної сутности передбачає переорієнтацію всередину себе наших думок і почуттів, первісно спрямованих на зовнішній світ. Спрямуйте периферійні елементи власної природи «до центру» — і ви віднайдете його. Це завдання символічно відображене в наших церемоніальних обходах і в тій гвинтовій драбині, що сполучає зовнішній двір і передпокій нашої природи з її центром.
Кожен претендент мусить пройти нею — запитуючи, запам’ятовуючи й відчиняючи на своєму шляху всі двері. Час від часу йому доведеться проходити через випробування, покликані засвідчити його духовне зростання й поступ уперед, а також здатність без страху та сумнівів приймати всі прикрощі, що чекатимуть на нього в дорозі, або, навпаки, щасливі нагоди, послані йому невидимим, але справедливим Провидінням.
Внутрішнє святилище перебуває під суворою охороною — і це зможе збагнути кожен, хто наблизиться до нього достатньо. Ніщо нечисте не здатне проникнути до цього святого місця й навіть наблизитися до нього. Тому в біблійному описі символічного Храму згадується величезна, наповнена водою купіль, що стояла у зовнішньому дворі й призначалася для обмивань, а також жертовник із запаленим вогнем, на якому належало спалювати все нечисте, що є в людській природі.
У масонській символіці про небезпеки, що чатують на кожного, хто, не будучи належно підготовленим до проникнення в центр, безоглядно кидається туди, куди не наважуються входити навіть ангели, нагадує меч Великого Майстра, спрямований проти кожного негідного, хто намагається увійти до Ложі. Йому відповідає згаданий у Книзі Буття меч херувима, який охороняє від негідних усі підступи до Дерева Життя.
Ментальне очищення для справжнього посвячення так само необхідне, як і фізичне, — проте досягти його ще важче. Сучасна психологія свідчить не лише про те, наскільки мала частина нашої розумової діяльности входить до сфери досяжности звичайної, пробудженої свідомости, а й про існування всіляких вузлів та викривлень, придушених страхів, загнаних усередину скупчень негативних емоцій та іншого ментального непотребу, що зберігається в підсвідомості людей — навіть тих, хто зовні веде цілком нормальне життя.
Усе це — спогади про попередню діяльність нашого розуму, накопичений раніше досвід, часто цілковито забутий пробудженою свідомістю, але все ж автоматично занесений на сторінки нашого підсвідомого розуму особливим «грифелем» — одним із робочих знарядь, притаманних третьому ступеню посвячення. Цей грифель безупинно, упродовж усього життя, фіксує всі наші думки, слова та вчинки.
Адже в осерді нашого єства перебуває всевидюще Око, завдяки якому кожен із нас сам пише книгу власного Страшного Суду, несвідомо занотовуючи в ній власну історію й тим самим визначаючи свою подальшу долю. Бо читати цю книгу доведеться передусім нам самим — її авторам."
*
"Будову людини можна прирівняти до сервізу з кількох скляних шклянок різної величини, вставлених одна в одну. Усередині центральної, найвнутрішнішої шклянки горить щось на зразок лампадки — це і є найвищий центральний принцип. Скло, з якого зроблені ці шклянки, має різну товщину та чистоту, залежно від того, наскільки далеко шклянка стоїть від центру. До того ж деякі з них можуть бути не надто чистими або ж не зовсім точно пасувати за формою до інших шклянок. Звісно, що шклянка неповноцінніша за формою, брудніша та непрозоріша, то важче пробитися крізь її скло світлу лампадки; і якщо така шклянка опиниться десь посередині, вона здатна сховати світло від усіх інших, більш віддалених від центру. Цей наочний приклад ще раз доводить необхідність очищення всіх оболонок, з яких складається людина; для безперешкодного проникнення внутрішнього Світла вона мусить бути «досконалою в усіх своїх частинах». Вільям Блейк якось слушно зауважив: «Якщо ворота людського сприйняття як слід прочистити, воно стане безмежним; але людина сама тримає себе в ув’язненні й тому змушена дивитися на світ крізь вузькі щілини власної печери»."
"Масонська ініціація"
"Засвіченого світильника ніхто в сховок не ставить, ані під посудину, але на свічник, щоб бачили світло, хто входить. [34] Око твоє то світильник для тіла; тому, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око нездатне було, то й усе тіло твоє буде темне. [35] Отож, уважай, щоб те світло, що в тобі, не сталося темрявою!"
Луки 11:33-35
"Стародавня заповідь: «Пізнай себе» завжди супроводжувалася ще одним афоризмом: Ne quid nimis — «Нічого понад міру», бо цю науку слід засвоювати поступово, закріплюючи вивчене на практиці. Внутрішнє просвітлення при цьому ставатиме все яскравішим і виразнішим."
По суті, в одній книзі Вілмгерст поєднав цілих три різні жанри, три різні підходи і, певним чином, навіть три різні книги.
Перша частина його праці — це аналіз основної масонської символіки. Автор послідовно розбирає символи, образи та ідеї, що лежать в основі масонської традиції.
Друга частина — своєрідна оповідь у дусі «Подорожі Пілігрима» Буньяна, де він описує власний досвід масонської ініціації та свій шлях до так званої Вищої Ложі. Ця частина вже зовсім інша за характером: більш пафосна, сповідальна, особиста й, літературна — тут ми маємо справу не стільки з дослідником символів, скільки з людиною, яка розповідає про власний духовний досвід.
У третій частині автор переходить до ширшої перспективи: окреслює історичний розвиток масонства, говорить про його проблеми та можливі подальші перспективи.
Загалом це дуже цікава й корисна книга — особливо для людини, яка тільки починає знайомитися з масонством як явищем. Вона дає одразу кілька способів поглянути на цю традицію: через символіку, через особистий досвід ініціації та через її історичний розвиток. Тому я цілком рекомендую її до прочитання.
У моїй послідовності читання вона чітко лягає другою. Першою була праця Боґдана, присвячена ініціаціям у масонській традиції, а також у традиції Золотого Світанку та Вікки. Другою стала ця книга, де масонська ініціація вже розглядається значно детальніше, а третьою книгою, яку я читаю саме зараз, є праця геніального Мірчі Еліади, також присвячена ініціації в таємних культах.
Далі наведу найкращі цитати з книги Вілмгерста:
"Правдиве посвячення означає піднесення свідомости від людського рівня до божественного. Кожна справжня система просвітлення — і в минулому, і нині — складалася та складається з трьох виразно окреслених ступенів. Бо перш ніж вийти з природної пітьми, що огортає кожного з нас, і долучитися до божественного світла, віднайшовши в самому собі зорю сяйної слави, людина мусить виконати три неодмінні умови.
По-перше, їй належить відректися від усіх прив’язаностей зовнішнього світу, зокрема й від усіх спокус, що їх уособлюють гроші та мерзенний метал. Це необхідно для очищення тілесної й чуттєвої природи, для цілковитого підпорядкування її суворому владарюванню волі. Далеко не кожен захоче й зможе здійснити це: єство міцно тримає нас, а здолати вкорінені звички надзвичайно непросто. Та доти, доки бодай одна з них і далі вабить нас і не відпускає, не дозволяючи цілковито зректися тілесних насолод, ми все ще залишаємося прикутими до світу, а доступ до істинного посвячення у надфізичну дійсність для нас зачинений.
На цьому щаблі відречення й самоочищення перебувають наші визнані підмайстри. І церемоніально на його проходження, як ви, мабуть, знаєте, відведено чималий термін — сім років.
По-друге, претендент повинен навчитися аналізувати, дисциплінувати й опановувати свій внутрішній світ — власний розум, думки, інтелектуальні та психічні здібності. Цей надзвичайно складний етап у нас проходять уже визнані брати. На нього відведено п’ять років, що разом із попередніми сімома становить дванадцять. Тому про претендента, який належно витримав це випробування давнини, казали, що його містичний вік становить дванадцять років.
По-третє, необхідно пройти ще останнє й найголовніше випробування: воно полягає у приборканні та підпорядкуванні власної особистої волі, у цілковитому викоріненні відчуття особистої відокремлености, аби дріб’язкова індивідуальна воля могла розчинитися в божественній вселенській волі. Ілюзія власного незалежного існування має поступитися усвідомленню причетности до єдиного життя, що охоплює цілий всесвіт.
Лише так людина може піднестися від нереального стану безнастанної боротьби й метафоричної смерти до пізнання остаточної дійсности — спокою та вічного життя. Осягнути це знання — означає здобути стан майстра, який цілковито підпорядкував своїй волі нижчу природу й пробудив у собі якості, необхідні для вищого життя. Про того, хто досяг цього ступеня, говорять, що його містичний вік становить тридцять років. До цієї теми я також іще повернуся.
Саме ці три ступені, три завдання або три процеси й представлені в стислому та драматизованому вигляді в наших трьох щаблях. Кожен масон, проходячи через них, має церемоніально ототожнити себе з тим, що вони означають. Він також урочисто присягає втілювати їх у житті надалі.
Очевидно, що всі три завдання надзвичайно складні й вимагають від претендента цілковитої відданости — усієї його уваги, усіх думок і всієї зосередженої енергії. Їх неможливо розв’язати простим проходженням низки церемоній упродовж трьох послідовних місяців. Адже тоді претендент, навіть виконавши всі належні обряди, так і не стане посвяченим, а залишиться тим самим, ким був раніше, — темною людиною, зануреною в пітьму й обізнаною лише з тим, що її похапцем провели крізь три формальні обряди, а по їх завершенні нагородили величним титулом майстра-масона.
Отже, ми цілком слушно можемо ствердити, що масонство в його нинішньому нерозумному трактуванні не здійснює істинних посвячень — та й не може їх здійснювати, обмежуючись виконанням формальних обрядів.
А проте навіть у цих формальностях ревний масон, невтомно ступаючи шляхом світла, здатен побачити виразну схему духовного самовдосконалення, якої зможе дотримуватися й надалі, покладаючись лише на власні сили. І якщо він наважиться ступити на цей шлях, до його рук потрапить найголовніший ключ до осердної істини й потаємних таємниць власного буття.
І ключ цей — невгамовне прагнення віднайти внутрішнє світло."
*
"Справжнє самоусвідомлення є безперешкодним, свідомим єднанням людського духу з Богом, що супроводжується відчуттям їхньої тотожности. У цій рівноправній єдності зникає все нереальне й поверхове. Відчуття власної відокремлености цілковито полишає вас, розчиняючись у якісно новому — позаособовому, вселенському світовідчутті. Мале его поглинається неосяжним Цілим і починає мислити так, як мислить воно.
Людина знову починає усвідомлювати первісно притаманну їй божественність і тому живе та діє вже не як відокремлена особистість, керована власною незалежною волею, а як єдине ціле з Божественним Життям і Волею, знаряддям яких вона стає і чиїм цілям віднині служить. Це і є «великий день спокути», коли обмежена особистісна свідомість ототожнює себе зі своїм божественним, всевідаючим і безсмертним началом та визнає в ньому верховного жерця власного індивідуального храму. Такий стан можливий лише після численних очищень і обмивань, покликаних вигнати все те, що перешкоджає цьому возз’єднанню, — властивості колишньої, духовно недосконалої людської природи.
Саме до цього результату спрямовує нас містичний заклик: «Пізнай себе!». І кожен із нас сам має визначити, наскільки близький він до того, аби втілити цей заклик у життя.
Отже, пошук власного центру, своєї істинної сутности передбачає переорієнтацію всередину себе наших думок і почуттів, первісно спрямованих на зовнішній світ. Спрямуйте периферійні елементи власної природи «до центру» — і ви віднайдете його. Це завдання символічно відображене в наших церемоніальних обходах і в тій гвинтовій драбині, що сполучає зовнішній двір і передпокій нашої природи з її центром.
Кожен претендент мусить пройти нею — запитуючи, запам’ятовуючи й відчиняючи на своєму шляху всі двері. Час від часу йому доведеться проходити через випробування, покликані засвідчити його духовне зростання й поступ уперед, а також здатність без страху та сумнівів приймати всі прикрощі, що чекатимуть на нього в дорозі, або, навпаки, щасливі нагоди, послані йому невидимим, але справедливим Провидінням.
Внутрішнє святилище перебуває під суворою охороною — і це зможе збагнути кожен, хто наблизиться до нього достатньо. Ніщо нечисте не здатне проникнути до цього святого місця й навіть наблизитися до нього. Тому в біблійному описі символічного Храму згадується величезна, наповнена водою купіль, що стояла у зовнішньому дворі й призначалася для обмивань, а також жертовник із запаленим вогнем, на якому належало спалювати все нечисте, що є в людській природі.
У масонській символіці про небезпеки, що чатують на кожного, хто, не будучи належно підготовленим до проникнення в центр, безоглядно кидається туди, куди не наважуються входити навіть ангели, нагадує меч Великого Майстра, спрямований проти кожного негідного, хто намагається увійти до Ложі. Йому відповідає згаданий у Книзі Буття меч херувима, який охороняє від негідних усі підступи до Дерева Життя.
Ментальне очищення для справжнього посвячення так само необхідне, як і фізичне, — проте досягти його ще важче. Сучасна психологія свідчить не лише про те, наскільки мала частина нашої розумової діяльности входить до сфери досяжности звичайної, пробудженої свідомости, а й про існування всіляких вузлів та викривлень, придушених страхів, загнаних усередину скупчень негативних емоцій та іншого ментального непотребу, що зберігається в підсвідомості людей — навіть тих, хто зовні веде цілком нормальне життя.
Усе це — спогади про попередню діяльність нашого розуму, накопичений раніше досвід, часто цілковито забутий пробудженою свідомістю, але все ж автоматично занесений на сторінки нашого підсвідомого розуму особливим «грифелем» — одним із робочих знарядь, притаманних третьому ступеню посвячення. Цей грифель безупинно, упродовж усього життя, фіксує всі наші думки, слова та вчинки.
Адже в осерді нашого єства перебуває всевидюще Око, завдяки якому кожен із нас сам пише книгу власного Страшного Суду, несвідомо занотовуючи в ній власну історію й тим самим визначаючи свою подальшу долю. Бо читати цю книгу доведеться передусім нам самим — її авторам."
*
"Будову людини можна прирівняти до сервізу з кількох скляних шклянок різної величини, вставлених одна в одну. Усередині центральної, найвнутрішнішої шклянки горить щось на зразок лампадки — це і є найвищий центральний принцип. Скло, з якого зроблені ці шклянки, має різну товщину та чистоту, залежно від того, наскільки далеко шклянка стоїть від центру. До того ж деякі з них можуть бути не надто чистими або ж не зовсім точно пасувати за формою до інших шклянок. Звісно, що шклянка неповноцінніша за формою, брудніша та непрозоріша, то важче пробитися крізь її скло світлу лампадки; і якщо така шклянка опиниться десь посередині, вона здатна сховати світло від усіх інших, більш віддалених від центру. Цей наочний приклад ще раз доводить необхідність очищення всіх оболонок, з яких складається людина; для безперешкодного проникнення внутрішнього Світла вона мусить бути «досконалою в усіх своїх частинах». Вільям Блейк якось слушно зауважив: «Якщо ворота людського сприйняття як слід прочистити, воно стане безмежним; але людина сама тримає себе в ув’язненні й тому змушена дивитися на світ крізь вузькі щілини власної печери»."
March 23, 2021
An amazing book for any Master Mason who is interested in the deeper mysteries of Freemasonry.
February 7, 2021
Great text about meaning, philosophy and esoteric wisdom. Great Read!
Displaying 1 - 3 of 3 reviews