Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів»

Історія без цензури

by Борис Черкас, Олексій Сокирко, Андрій Плахонін

Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.

Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.
— Як військові конфлікти відбувалися на українських теренах.
— На чому тримаються українські воєнні традиції.
— Що треба загадати і відновити, про що нагадувати постійно.
— Що в нашій історії факти, а що — пропаганда.

Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
Володимир В’ятрович, директор Українського інституту національної пам’яті.

Genres: History

352 pages, Hardcover

First published January 1, 2016

Reviews

[Mykhailo Tymchuk · Rating 5 out of 5]

"...Нехай сьогодні та зброя - кам'яні сокири чи бронзові списи - здається смішною та не вартою уваги. Та є речі, які не змінилися за тисячоліття - загартована випробуваннями сила людського духу, готовність стати до бою, дивитися в очі смерті й перемагати або загинути з честю, захищаючи рідних, байдуже, що у тебе в руках - спис із кременевим вістрям, бронзовий меч чи автомат. Це те, що варто пам'ятати і чому слід вчитися у предків."

"У російській монархічній історіографії, починаючи з другої половини 18 ст., погром Києва 1169 року тлумачили як перенесення осередку руської державності з півдня на північ, що заклало підґрунтя майбутнього, за кілька сторіч, піднесення Московської держави. Цю точку зору, але вже з негативною оцінкою, запозичила і частина українських істориків. Однак погром Києва 1169 року був лише епізодом довгої історії занепаду Києва як політичного центру Русі, а Москва на той час іще не мала статусу навіть князівського столу дрібного удільного князівства. Причини жорстокого погрому 1169-го слід шукати не в гаданому протистоянні українського та російського етносів, що постали на історичній арені лише за кілька століть, а у закономірностях політичного розвитку князівств-земель Русі 12 ст."

"За таких умов наступ "червоних" проходив досить успішно... Директорія УНР протестувала проти неприкритої агресії. У відповідь на її дипломатичні ноти народний комісар закордонних справ ленінського уряду Г. Чичерін цинічно і брехливо заявив, що ніяких російських військ в Україні немає, а проти Директорії воює армія "українського радянського уряду, який є цілком незалежний".
Пройшло 100 років, а стиль росіян не змінився. Усе, як і раніше, цинічно і брехливо. Тільки помножено на 100.

Ґрунтовне дослідження історії воєнних дій та військової справи (тактики ведення бою, зброї та обладунків) на території України від трипільців до сьогодення.

Мені завжди у таких роботах не вистачає посилань на першоджерела. Щоб можна було чітко провести межу між думками автора і задокументованими історичними фактами. Це значний недолік усієї серії