What do you think?
Rate this book
Krivoklat
Krivoklat, wieloletni pacjent zakładów dla psychicznie chorych, obwołany przez austriacką prasę „kwasowym wandalem”, ma za sobą historię niszczenia dzieł sztuki w najsłynniejszych muzeach Europy.
I nie powiedział jeszcze ostatniego słowa.
Powieść Jacka Dehnela, pastisz antymieszczańskiej twórczości Thomasa Bernharda, to przepojona czarnym humorem, wyrzucona na jednym oddechu opowieść o sztuce, miłości i człowieku, który nie boi się sprzeciwić społeczeństwu.
I nie powiedział jeszcze ostatniego słowa.
Powieść Jacka Dehnela, pastisz antymieszczańskiej twórczości Thomasa Bernharda, to przepojona czarnym humorem, wyrzucona na jednym oddechu opowieść o sztuce, miłości i człowieku, który nie boi się sprzeciwić społeczeństwu.
240 pages, Hardcover
First published May 2, 2016
4 people are currently reading
211 people want to read
About the author
Jacek Dehnel
73 books169 followersJacek Dehnel (born May 1, 1980) in Gdańsk, Poland) is a Polish poet, writer, translator and painter. Dehnel studied at Warsaw University in the MISH College (Interfacultative Individual Humanistic Studies) and graduated from the Polish Language and Literature department. Dehnel is openly gay and currently lives in Berlin, Germany.
His first collection of poems was the last book recommended by Polish Nobel Prize Laureate, Czesław Miłosz.
Dehnel has published his poems in various literary magazines, including Kwartalnik Artystyczny, Studium, Przegląd Artystyczno-Literacki, Topos, Tytuł, Undergrunt. He works also for an internet literary portal Nieszuflada.
Dehnel has translated poetry of such poets as Osip Mandelshtam, W. H. Auden, Mary Oliver - unpublished, and Philip Larkin, George Szirtes - published. He has also rendered in Polish lyrics for songs by Ástor Piazzolla.
He has been awarded literary prizes that include the Kościelski Award in 2005 and the Paszport Polityki in 2007.
His first collection of poems was the last book recommended by Polish Nobel Prize Laureate, Czesław Miłosz.
Dehnel has published his poems in various literary magazines, including Kwartalnik Artystyczny, Studium, Przegląd Artystyczno-Literacki, Topos, Tytuł, Undergrunt. He works also for an internet literary portal Nieszuflada.
Dehnel has translated poetry of such poets as Osip Mandelshtam, W. H. Auden, Mary Oliver - unpublished, and Philip Larkin, George Szirtes - published. He has also rendered in Polish lyrics for songs by Ástor Piazzolla.
He has been awarded literary prizes that include the Kościelski Award in 2005 and the Paszport Polityki in 2007.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 34 reviews
March 16, 2022
What is "Krivoklat"? This is a novel of very small volume, rather even a novella published by the St. Petersburg Publishing House of Jaromir Hladek, tells about the acid vandal Krivoklyat, the image is based on the figure of a real-life character Hans Joachim Bolman, who damaged more than fifty works of art from 1977 to 2006, among which priceless paintings by Durer and Rembrandt.
He always acted according to the same scheme, pouring concentrated sulfuric acid over the picture. Being captured, he underwent a psychiatric examination, was recognized as mentally ill. he was sent for compulsory treatment, was able to convince the doctors of recovery, and again went to destroy the paintings. The real Bolman is a boring stupid monster, obsessed with the mania of destruction, and is not worth attention.
Not that they are Crooked, definitely a maniac, but also an ideological fighter against the depreciation of masterpieces by commercialization and thoughtless endless replication. There is a passage in the book about how you come to the museum to meet a masterpiece, and at the entrance you are greeted by a huge poster depicting the masterpiece, on the way to the exposition you see several posters of the masterpiece, in the shop at the entrance you can buy postcards, posters, shoppers with it. After going into the cafe, you will see cups and saucers with the image of a masterpiece, on napkins, waiters' aprons and chairs, it is also there. And going down to the subway, you can buy a plastic bag or a lighter with it.
And at the moment of the meeting, looking at the masterpiece, you do not think about its merits, do not open your heart to it and do not straighten out mental distortions through communication with it, but you involuntarily estimate how many life benefits, how many houses, cars, yachts could provide you with an amount voiced by an audio guide in headphones, in which the picture is evaluated.
Неудобные вопрос
Я пытаюсь расшевелить совесть миллионов людей. Втолковать, что каждое утраченное произведение, украденное у их рук и глаз, вырвано из них, как фунт плоти, и эта рана никогда не заживет.
Я впервые услышала о польском писателе Яцеке Денеле, благодаря номинации на Ясную поляну,-2022 и теперь думаю, прочту у него все, до чего сумею дотянуться. Потому что могу читать на польском. Потому что он тысячу раз того стоит. Потому что польская литература, сама по себе, интересна - совершенно европейская и все-таки славянская, соединение латиницы с неуловимо родным звучанием.
Они как талантливый, дьявольски гордый новичок, пришедший по конкурсу в элитную школу - одержимы желанием доказать, что не только не хуже тех, кто здесь по праву рождения, но и знают европейскую культуру лучше пресыщенных, одолеваемых скукой, европейцев. Такого рода дартаньянство концентрировано проступает в фигуре вундеркинда польской литературы Денеля.
Прозаик, поэт, публицист, литературовед, искусствовед, переводчик с немецкого, английского, испанского и русского, к своим сорока с небольшим автор двух десятков опубликованных книг и бесчисленного множества статей. Путеводитель по Национальной галерее искусств, который в наше цифровое время, без сомнения, имеется в аудиоформате, так яростно ненавидимом Кривоклятом, также написан им. И это тоже часть метамодернистской (или постпостмодернистской) игры, которая так хорошо удается автору.
Что такое "Кривоклят"? Это роман, совсем небольшого объема, скорее даже повесть, изданная петербургским Издательством Яромира Хладека, рассказывает о кислотном вандале Кривокляте, в основу образа легла фигура реально существовавшего персонажа Ханса Иоахима Больмана, в период с 1977 по 2006 годы повредившего больше пятидесяти произведений искусства, среди которых бесценные полотна Дюрера и Рембрандта.
Он всегда действовал по одной схеме, обливая картину концентрированной серной кислотой. Будучи схвачен, проходил психиатрическую экспертизу, признавался душевнобольным. препровождался на принудительное излечение, умел убедить медиков в выздоровлении, и снова отправлялся уничтожать картины. Настоящий Больман скучное тупое чудовище, одержимое манией уничтожения, и не стоит внимания.
Не то Кривоклят, однозначно маньяк, но и идейный борец против обесценивания шедевров коммерциализацией и бездумным бесконечным тиражированием. В книге есть пассаж о том, как вы приходите в музей, чтобы встретиться с шедевром, и на входе вас встречает огромный постер с изображением шедевра, по пути к экспозиции вы видите несколько афиш шедевра, в лавочке на входе можете купить открыточки, плакатики, шопперы с ним. Зайдя после в кафе, увидите чашки и блюдца с изображением шедевра, на салфетках, фартуках официантов и стульях тоже он. А спустившись в метро, сможете купить пластиковый пакет или зажигалку с ним.
А в момент встречи, глядя на шедевр, вы не думаете о его достоинствах, не раскрываете перед ним сердце и не выпрямляете посредством общения с ним душевные искривления, но невольно прикидываете, какое количество жизненных благ, сколько и каких домов, автомобилей, яхт могла бы обеспечить вам озвученная аудиогидом в наушниках сумма, в которую оценивается картина.
Собственно, книга - внутренний монолог Кривоклята, который, в очередной раз освободившись и приготовив концентрированную серную кислоту (в польском варианте есть описание процесса, впрочем фейковое, в русском оно отсутствует), готовится совершить очередной акт вандализма. Трудно уместить все впечатления от книги в отзыв, да он и без того разросся. Добавлю только, что очень интересна тема сумасшедшего художника Цистмайера — друга-антагониста Кривоклята.
Вы можете сказать: "Вот зачем это сейчас, когда Такое кругом!" Отвечу: "А чему, как не действиям подобного мегаломаньяка, мы свидетели и соучастники?" Чудовищно-прекрасная и неожиданно смешная книга. Перевод Юрия Чайникова очень хвалят.
He always acted according to the same scheme, pouring concentrated sulfuric acid over the picture. Being captured, he underwent a psychiatric examination, was recognized as mentally ill. he was sent for compulsory treatment, was able to convince the doctors of recovery, and again went to destroy the paintings. The real Bolman is a boring stupid monster, obsessed with the mania of destruction, and is not worth attention.
Not that they are Crooked, definitely a maniac, but also an ideological fighter against the depreciation of masterpieces by commercialization and thoughtless endless replication. There is a passage in the book about how you come to the museum to meet a masterpiece, and at the entrance you are greeted by a huge poster depicting the masterpiece, on the way to the exposition you see several posters of the masterpiece, in the shop at the entrance you can buy postcards, posters, shoppers with it. After going into the cafe, you will see cups and saucers with the image of a masterpiece, on napkins, waiters' aprons and chairs, it is also there. And going down to the subway, you can buy a plastic bag or a lighter with it.
And at the moment of the meeting, looking at the masterpiece, you do not think about its merits, do not open your heart to it and do not straighten out mental distortions through communication with it, but you involuntarily estimate how many life benefits, how many houses, cars, yachts could provide you with an amount voiced by an audio guide in headphones, in which the picture is evaluated.
Неудобные вопрос
Я пытаюсь расшевелить совесть миллионов людей. Втолковать, что каждое утраченное произведение, украденное у их рук и глаз, вырвано из них, как фунт плоти, и эта рана никогда не заживет.
Я впервые услышала о польском писателе Яцеке Денеле, благодаря номинации на Ясную поляну,-2022 и теперь думаю, прочту у него все, до чего сумею дотянуться. Потому что могу читать на польском. Потому что он тысячу раз того стоит. Потому что польская литература, сама по себе, интересна - совершенно европейская и все-таки славянская, соединение латиницы с неуловимо родным звучанием.
Они как талантливый, дьявольски гордый новичок, пришедший по конкурсу в элитную школу - одержимы желанием доказать, что не только не хуже тех, кто здесь по праву рождения, но и знают европейскую культуру лучше пресыщенных, одолеваемых скукой, европейцев. Такого рода дартаньянство концентрировано проступает в фигуре вундеркинда польской литературы Денеля.
Прозаик, поэт, публицист, литературовед, искусствовед, переводчик с немецкого, английского, испанского и русского, к своим сорока с небольшим автор двух десятков опубликованных книг и бесчисленного множества статей. Путеводитель по Национальной галерее искусств, который в наше цифровое время, без сомнения, имеется в аудиоформате, так яростно ненавидимом Кривоклятом, также написан им. И это тоже часть метамодернистской (или постпостмодернистской) игры, которая так хорошо удается автору.
Что такое "Кривоклят"? Это роман, совсем небольшого объема, скорее даже повесть, изданная петербургским Издательством Яромира Хладека, рассказывает о кислотном вандале Кривокляте, в основу образа легла фигура реально существовавшего персонажа Ханса Иоахима Больмана, в период с 1977 по 2006 годы повредившего больше пятидесяти произведений искусства, среди которых бесценные полотна Дюрера и Рембрандта.
Он всегда действовал по одной схеме, обливая картину концентрированной серной кислотой. Будучи схвачен, проходил психиатрическую экспертизу, признавался душевнобольным. препровождался на принудительное излечение, умел убедить медиков в выздоровлении, и снова отправлялся уничтожать картины. Настоящий Больман скучное тупое чудовище, одержимое манией уничтожения, и не стоит внимания.
Не то Кривоклят, однозначно маньяк, но и идейный борец против обесценивания шедевров коммерциализацией и бездумным бесконечным тиражированием. В книге есть пассаж о том, как вы приходите в музей, чтобы встретиться с шедевром, и на входе вас встречает огромный постер с изображением шедевра, по пути к экспозиции вы видите несколько афиш шедевра, в лавочке на входе можете купить открыточки, плакатики, шопперы с ним. Зайдя после в кафе, увидите чашки и блюдца с изображением шедевра, на салфетках, фартуках официантов и стульях тоже он. А спустившись в метро, сможете купить пластиковый пакет или зажигалку с ним.
А в момент встречи, глядя на шедевр, вы не думаете о его достоинствах, не раскрываете перед ним сердце и не выпрямляете посредством общения с ним душевные искривления, но невольно прикидываете, какое количество жизненных благ, сколько и каких домов, автомобилей, яхт могла бы обеспечить вам озвученная аудиогидом в наушниках сумма, в которую оценивается картина.
Собственно, книга - внутренний монолог Кривоклята, который, в очередной раз освободившись и приготовив концентрированную серную кислоту (в польском варианте есть описание процесса, впрочем фейковое, в русском оно отсутствует), готовится совершить очередной акт вандализма. Трудно уместить все впечатления от книги в отзыв, да он и без того разросся. Добавлю только, что очень интересна тема сумасшедшего художника Цистмайера — друга-антагониста Кривоклята.
Вы можете сказать: "Вот зачем это сейчас, когда Такое кругом!" Отвечу: "А чему, как не действиям подобного мегаломаньяка, мы свидетели и соучастники?" Чудовищно-прекрасная и неожиданно смешная книга. Перевод Юрия Чайникова очень хвалят.
November 20, 2019
Це книжка без абзаців! Ну взагалі, без жодного!
Суцільний потік свідомості головного героя. Відсутність чіткого сюжету у випадку з Кривоклятом не означає, що ця книжка нудна. О ні! Врешті, всі книги Денеля тяжіли до цього жанру і тут автор відірвався сповна.
Головний персонаж - Кривоклят - перебуває на примусовому лікуванні у психіатричній лікарні через серійне обливання шедеврів живопису сірчаною кислотою. Ця книга - інтрига - навіщо він це робить?
Яцек Денель як завжди не скупиться на інтригу. У химерній оповіді поступово розкриваються обставини і персонажі, події і мотиви. Цей текст як густе темне пиво - не для швидкого споживання. Він насичений ритмічними повторами, дивними розмовами і детальними спогадами персонажа, а також філософією. Це не проста філософія подана з риторикою “ось так правильно думати”. Головний персонаж знаходиться в психіатричній лікарні й автор ставить читача в цікаву ситуацію - як сприймати цю філософію персонажа? Які стереотипи спрацьовують, а які ні?
Яцеку Денелю дуже добре вдається психологізм в тексті, тут навіть можна сказати психіатризм! Він майстерно балансує між інтимним і публічним, між болісно внутрішним і попкультурним.
Це історія про мистецтво, про самотність і любов, про душевне здоров’я й його дисбаланс, про любов і самопожертву, а також про великі вокзали.
Український переклад чудовий - перекладач Андрій Бондар і команда редакторів і коректорів справились пречудово.
Раджу всім, хто любить повільне читання, складні психологічні тексти й трішки химерності.
Суцільний потік свідомості головного героя. Відсутність чіткого сюжету у випадку з Кривоклятом не означає, що ця книжка нудна. О ні! Врешті, всі книги Денеля тяжіли до цього жанру і тут автор відірвався сповна.
Головний персонаж - Кривоклят - перебуває на примусовому лікуванні у психіатричній лікарні через серійне обливання шедеврів живопису сірчаною кислотою. Ця книга - інтрига - навіщо він це робить?
Яцек Денель як завжди не скупиться на інтригу. У химерній оповіді поступово розкриваються обставини і персонажі, події і мотиви. Цей текст як густе темне пиво - не для швидкого споживання. Він насичений ритмічними повторами, дивними розмовами і детальними спогадами персонажа, а також філософією. Це не проста філософія подана з риторикою “ось так правильно думати”. Головний персонаж знаходиться в психіатричній лікарні й автор ставить читача в цікаву ситуацію - як сприймати цю філософію персонажа? Які стереотипи спрацьовують, а які ні?
Яцеку Денелю дуже добре вдається психологізм в тексті, тут навіть можна сказати психіатризм! Він майстерно балансує між інтимним і публічним, між болісно внутрішним і попкультурним.
Це історія про мистецтво, про самотність і любов, про душевне здоров’я й його дисбаланс, про любов і самопожертву, а також про великі вокзали.
Український переклад чудовий - перекладач Андрій Бондар і команда редакторів і коректорів справились пречудово.
Раджу всім, хто любить повільне читання, складні психологічні тексти й трішки химерності.
March 5, 2019
Дуже тонко зроблена книжка. Невелика, але саме тому всього відміряно рівно скільки треба - і не забагато, і не замало. В стильовому плані теж дуже точна. Зрештою, хто б інакше читав 150 сторінок потоку свідомості? Навіть коли це потік свідомості чоловіка, перейнятого обливанням малярських шедеврів сірчаною кислотою.
Андрієві Бондарю теж овації. Українською читається пречудово.
п.с. Вагалася між 4 і 5 зірочками. Але 5 - за останні кілька сторінок, майстерну інтригу і делікатну розв"язку (але тут жодних спойлерів).
Андрієві Бондарю теж овації. Українською читається пречудово.
п.с. Вагалася між 4 і 5 зірочками. Але 5 - за останні кілька сторінок, майстерну інтригу і делікатну розв"язку (але тут жодних спойлерів).
March 4, 2023
Починала книгу мільярд разів, було важко, особливо після відволікань, поринути у твір. А так не треба було робити. Пропоную вам знайти три абсолютно вільні години, вимкнути телефон, зачинитись в кімнаті, і прочитати весь цей божевільний монолог без абзаців в один подих, а потім вже видихнути. Цей чудовий чорний гумор, ця фанатична любов до мистецтва, ця непересічна манера побудови твору. Захват.
March 11, 2021
Це щось :) Починала читати польською, але мистецька лексика, довжелезні речення на кілька сторінок й відсутність абзаців дуже заважали просуванню історії. Тож зрештою перейшла на український переклад. Не скажу, що це дуже допомогло :)
Книжка написана ніби потоком свідомості. Наш головний герой Кривоклят думає про все одночасно, часто перестрибує на іншу думку, повторюється і через це у голові з'являється каша. Але це не відлякує від книжки, а ніби навпаки ще більш притягує до неї. Тут є цікаві думки, кумедні, незрозумілі. Багато згадок про твори живопису, які Кривоклят мріє облити кислотою, або які вважає не вартими такої честі. Кожного разу хотілось погуглити й знайти згадану картину.
Думаю за рік чи раніше повернусь до книжки, щоб перечитати, бо певна, що багато чого лишилось поза увагою.
Книжка написана ніби потоком свідомості. Наш головний герой Кривоклят думає про все одночасно, часто перестрибує на іншу думку, повторюється і через це у голові з'являється каша. Але це не відлякує від книжки, а ніби навпаки ще більш притягує до неї. Тут є цікаві думки, кумедні, незрозумілі. Багато згадок про твори живопису, які Кривоклят мріє облити кислотою, або які вважає не вартими такої честі. Кожного разу хотілось погуглити й знайти згадану картину.
Думаю за рік чи раніше повернусь до книжки, щоб перечитати, бо певна, що багато чого лишилось поза увагою.
July 18, 2025
Mam takie love-hate z książkami Dehnela.
ja nie wiem czy mi się to dobrze czytało, czy to przemeczylem na raz
ja nie wiem czy mi się to dobrze czytało, czy to przemeczylem na raz
March 16, 2020
Czytanie Krivoklata to sama przyjemność - choć książka to strumień świadomości, w którym pływa mnóstwo nawiązań literackich, tytułów największych dzieł malarstwa (nie tylko włoskiego) i zabawnych przemyśleń, to chaos jest tylko pozorny. Opowieść trzyma w ryzach doskonały warsztat pisarski, a każde słowo jest starannie dobrane (jak zamek Immendorf czy brioszki).
Jest dużo czarnego humoru (żarcik z Kaplicą Sykstyńską) i wysokiej klasy doznania wizualne (sic!) z czytania - Dehnel przywołuje tyle dzieł sztuki, że ma się przed oczami coś w rodzaju pokazu slajdów 'best of world art'.
Podzielam krytykę opisów typu "powab jedwabistej miękkości walorów, krzyczące spazmy kontrastów czy pełne mocy, odważne przełamywanie paradygmatu barw" - też kiepsko reaguję, jak mam coś takiego tłumaczyć.
Polecam!
Jest dużo czarnego humoru (żarcik z Kaplicą Sykstyńską) i wysokiej klasy doznania wizualne (sic!) z czytania - Dehnel przywołuje tyle dzieł sztuki, że ma się przed oczami coś w rodzaju pokazu slajdów 'best of world art'.
Podzielam krytykę opisów typu "powab jedwabistej miękkości walorów, krzyczące spazmy kontrastów czy pełne mocy, odważne przełamywanie paradygmatu barw" - też kiepsko reaguję, jak mam coś takiego tłumaczyć.
Polecam!
June 16, 2021
Дуже багато думок з якими погоджуюся, але загалом не моє. Мала б бути 3, але накину ще зірочку за оригінальність.
December 6, 2018
Він приходить в музеї, знаходить визнані шедеври живопису і... обливає їх 96-відсотковою сірчаною кислотою. Тому, що ненавидить їх? Чи тому, що любить? Чого він насправді добивається - знищити чи додати цінності? Він - Кривоклят, і про свою історію, свої мотиви, свою місію і переконання він розповість сам, прямим включенням з психіатрічної лікарні. Ну бо а де ще бути особі, яка вперто і систематично чинить замах на мистецтво?
.
Обережно, цей текст - це суцільний потік прямої мови, в якому легко загубитися. Тут немає абзаців, нема діалогів, зате є нав'язливе повторення певних тверджень. Спочатку читати важко, але дуже швидко затягує. Тому незручність відчуваєш лише тоді, коли треба згадати, де закінчив читати, - бо без абзаців орієнтуватися таки важко
.
Обережно, цей текст - це суцільний потік прямої мови, в якому легко загубитися. Тут немає абзаців, нема діалогів, зате є нав'язливе повторення певних тверджень. Спочатку читати важко, але дуже швидко затягує. Тому незручність відчуваєш лише тоді, коли треба згадати, де закінчив читати, - бо без абзаців орієнтуватися таки важко
May 29, 2016
Zakończenie, którego nie wolno zdradzać, wymagradza, a nawet tłumaczy bernhardowską, czasem banalną, frazę. I teraz dla mnie głównym bohaterem tej książki jest van Gogh, który kiedyś wydawał mi się wspaniały, potem ograny, aż zakochałam się w nim ponownie w amsterdamskim muzeum.
April 8, 2018
Raczej przerost formy nad treścią, co w dłuższej perspektywie jest męczące. Dodatkowy punkt za wszystkie fragmenty dotyczące Renoira - zgadzam się całkowicie!
September 24, 2020
Czasami bardzo smutne, czasami bardzo śmieszne.
November 3, 2025
4.25 stars
October 12, 2020
Чи можна оцінити мистецтво в грошовому еквіваленті? Чи можна поспілкуватися з шедевром за допомогою підручника з мистецтва, що надрукований на дешевому папері зі спотвореними кольорами?
Головний герой цього роману, пан Кривоклят, тепер переймається лише одним у своєму житті — Завданням. Він ходить по музеях і галереях та обливає дев’яностошестивідсотковою сірчаною кислотою відомі картини. Його в’яжуть, судять, відправляють до психлікарні, він симулює одуження — і знову береться за своє. Його мета — привернути увагу до мистецтва, яке може бути навіки втрачене, однак його боротьба приречена на поразку.
"Кривоклят" — сатиричний роман. Написаний він потоком свідомості — і це саме той випадок, коли форма і персонаж знайшли одне одного. Довгі речення, повторюваність, переплетення минулого й теперішнього ідеально пасують цьому тексту. Кривоклят — це людина, зациклена на своєму завданні, на мистецтві. Хоча він повсякчас продукує слушні зауваження і думки, ця його зацикленість переходить межу розважливості. І голос, який дає персонажу автор, щонайкраще відображає його неврівноваженість, змушує читача ставитися до сказаного з часткою сумніву. Це чудово підкреслює одна розмова з Цеєтмаєром, коли Кривоклят у запалі проголошує, що віддав би своє життя за виконання завдання. А Цеєтмаєр його у відповідь запитує, чи зміг би він віддати життя своєї дружини заради цієї справи. Кривоклят не знаходить, що сказати.
Повний відгук у моєму блозі за посиланням.
Головний герой цього роману, пан Кривоклят, тепер переймається лише одним у своєму житті — Завданням. Він ходить по музеях і галереях та обливає дев’яностошестивідсотковою сірчаною кислотою відомі картини. Його в’яжуть, судять, відправляють до психлікарні, він симулює одуження — і знову береться за своє. Його мета — привернути увагу до мистецтва, яке може бути навіки втрачене, однак його боротьба приречена на поразку.
"Кривоклят" — сатиричний роман. Написаний він потоком свідомості — і це саме той випадок, коли форма і персонаж знайшли одне одного. Довгі речення, повторюваність, переплетення минулого й теперішнього ідеально пасують цьому тексту. Кривоклят — це людина, зациклена на своєму завданні, на мистецтві. Хоча він повсякчас продукує слушні зауваження і думки, ця його зацикленість переходить межу розважливості. І голос, який дає персонажу автор, щонайкраще відображає його неврівноваженість, змушує читача ставитися до сказаного з часткою сумніву. Це чудово підкреслює одна розмова з Цеєтмаєром, коли Кривоклят у запалі проголошує, що віддав би своє життя за виконання завдання. А Цеєтмаєр його у відповідь запитує, чи зміг би він віддати життя своєї дружини заради цієї справи. Кривоклят не знаходить, що сказати.
Повний відгук у моєму блозі за посиланням.
June 13, 2021
Якщо узагальнювати то мені сподобалося. Цікавий сюжет з багатьма місцями подумати. Моментами було важко читати, бо весь текст написано одним абзацом і потоком думок.
Твір - художня обробка реальної історії Ганса Больмана, злочинця-вандала, який зруйнував понад 50 полотен кислотою.
Оскільки автор з сімї художників і сам малює, то помітно, що він розуміється у темі і герой говорить словами та думками автора.
Основний посил - все матеріальне - вразлве. І мистецтво, і люди. Хоча автор явно робить акцекнт на тому, що цінність твору перевищує цінність людського життя. І розділяє все на шедеври і прохідні речі, навіть людей.
Вся розповідь ведеться від головного героя, Кривоклята, який бачить своєю метою показати цінність шедеврів усім людям у свій спосіб - поливаючи картини кислотою. Все ж варто ставити під сумнів його власні слова, бо він психічно явно не здоровий. У його прототипа була шизофренія і тут помітно її симптоми. Герой бачить галюцинації, ворогів усюди і зациклюється на ідеї.
Його найкращий друг - вигаданий, щоб полегшити реальність і смерть дружини.
Це цікавий момент, який герой помічає, але ніби не хоче визнавати.
Чесно кажучи я заздрила героєві, що його так може вразити твір мистецтва. Я ж просто дивлюся і так - мені подобається/не подобається, але безсонних ночей не спричиняє.
По теорії героя - я негідниця, або все ж можливо не зустрічала справжніх шедеврів...
Питання шедевру досить контраверсійне. Що таке шедевр? Згідно з деякими мистецтвознавцями - це приклад для наслідування, який виник у свій час. Але наскільки це актуально для звичайної людини? Це індивідуально?
P.S
https://fb.watch/62OIfnU2Bb/ - дуже цікава презентація книжки Кривоклят
Раджу ще почитати інтерв'ю з автором https://gorky.media/context/za-chto-k...
Багато спойлерів
Твір - художня обробка реальної історії Ганса Больмана, злочинця-вандала, який зруйнував понад 50 полотен кислотою.
Оскільки автор з сімї художників і сам малює, то помітно, що він розуміється у темі і герой говорить словами та думками автора.
Основний посил - все матеріальне - вразлве. І мистецтво, і люди. Хоча автор явно робить акцекнт на тому, що цінність твору перевищує цінність людського життя. І розділяє все на шедеври і прохідні речі, навіть людей.
Вся розповідь ведеться від головного героя, Кривоклята, який бачить своєю метою показати цінність шедеврів усім людям у свій спосіб - поливаючи картини кислотою. Все ж варто ставити під сумнів його власні слова, бо він психічно явно не здоровий. У його прототипа була шизофренія і тут помітно її симптоми. Герой бачить галюцинації, ворогів усюди і зациклюється на ідеї.
Його найкращий друг - вигаданий, щоб полегшити реальність і смерть дружини.
Це цікавий момент, який герой помічає, але ніби не хоче визнавати.
Чесно кажучи я заздрила героєві, що його так може вразити твір мистецтва. Я ж просто дивлюся і так - мені подобається/не подобається, але безсонних ночей не спричиняє.
По теорії героя - я негідниця, або все ж можливо не зустрічала справжніх шедеврів...
Питання шедевру досить контраверсійне. Що таке шедевр? Згідно з деякими мистецтвознавцями - це приклад для наслідування, який виник у свій час. Але наскільки це актуально для звичайної людини? Це індивідуально?
P.S
https://fb.watch/62OIfnU2Bb/ - дуже цікава презентація книжки Кривоклят
Раджу ще почитати інтерв'ю з автором https://gorky.media/context/za-chto-k...
Багато спойлерів
June 24, 2022
Усі понад 150 сторінок книги - це потік свідомості людини, яка розділяє світ на дві категорії. Тих, хто вміє бачити й цінувати шедеври серед витворів мистецтва, і тих, кому це не властиво.
Дуже цікава суміш роздумів про божевілля, мистецтво, красу й любов. А ще це гарний спосіб і привід як мінімум погуглити художників і їхні картини, а максимум - завітати на виставку в музей чи галерею.
Звісно, до стилю тексту треба звикнути, бо у письменника він дещо специфічний. Включаючи складні речення на кілька сторінок;)
Дуже цікава суміш роздумів про божевілля, мистецтво, красу й любов. А ще це гарний спосіб і привід як мінімум погуглити художників і їхні картини, а максимум - завітати на виставку в музей чи галерею.
Звісно, до стилю тексту треба звикнути, бо у письменника він дещо специфічний. Включаючи складні речення на кілька сторінок;)
June 12, 2023
Мене одразу захопила літературна стилістика: довгі речення, в яких перестрибуєш з думки на думку, пливеш потоком свідомості головного героя. Він розповідає про своє життя і головне завдання, поставлене перед ним: обливати шедеври світового живопису в музеях. Завдання полягає в тому, щоб нагадати людям, яке значення насправді має мистецтво і що світ з геніальною картиною і без неї - це два різних світи. Бо для багатьох мистецтво вже давно несе в собі грошовий еквівалент, який вимірюють кількістю нулів після його псування..
Піднімаються теми "зустрічі" з мистецьким твором і як сучасна освіта робить все, щоб ці "зустрічі" не відбувались, як дітей відучують сприймати мистецтво, непотрібність аудіогідів і їхні непотрібні акценти в цих лекціях, тощо.
Хто міг розділити інтимність радість цієї зустрічі з мистецтвом - це була його дружина.
Кривоклят згадує митців:Караваджо, Веласкеса, Рембрандта, Бордона, Брейґеля, Вермера, Кубіна, Дюрера, Лотто, Мемлінґа, Тиціана, Тінторетто, що надихнуло на перегляд їхніх творів під час прочитання.
В кінці Кривоклят пережив індивідуальний бунт: так і не зміг облити картину кислотою, можливо він приходить до думки, що цього буде занадто мало, щоб щось змінити, а на обкладинці українського видання красується пляшечка кислоти, яка ніби промовляє до читача що книга і є нею.
В мистецтві йдеться не про відтворення реальності, в про творення окремої реальності, яка в найкращому разі може здаватися відображенням тієї загальнодоступної..
Немовби якийсь шестивимірний всесвіт зронив на нас шестивимірне тіло, а ми намагалися описати його нашою тривимірною системою, не відчуваючи, що обстесуємо його сокирою, що з трьох відрубаних вимірів цебенять струмені крові
Книга спонукала замислитись про те, що переживає наша культурна спадщина в часи війни, які зустрічі як суспільство ми ніколи вже не переживемо і не передамо нащадкам..який мистецький вандалізм розгорнувся за плечима наших предків..
Піднімаються теми "зустрічі" з мистецьким твором і як сучасна освіта робить все, щоб ці "зустрічі" не відбувались, як дітей відучують сприймати мистецтво, непотрібність аудіогідів і їхні непотрібні акценти в цих лекціях, тощо.
Хто міг розділити інтимність радість цієї зустрічі з мистецтвом - це була його дружина.
Кривоклят згадує митців:Караваджо, Веласкеса, Рембрандта, Бордона, Брейґеля, Вермера, Кубіна, Дюрера, Лотто, Мемлінґа, Тиціана, Тінторетто, що надихнуло на перегляд їхніх творів під час прочитання.
В кінці Кривоклят пережив індивідуальний бунт: так і не зміг облити картину кислотою, можливо він приходить до думки, що цього буде занадто мало, щоб щось змінити, а на обкладинці українського видання красується пляшечка кислоти, яка ніби промовляє до читача що книга і є нею.
В мистецтві йдеться не про відтворення реальності, в про творення окремої реальності, яка в найкращому разі може здаватися відображенням тієї загальнодоступної..
Немовби якийсь шестивимірний всесвіт зронив на нас шестивимірне тіло, а ми намагалися описати його нашою тривимірною системою, не відчуваючи, що обстесуємо його сокирою, що з трьох відрубаних вимірів цебенять струмені крові
Книга спонукала замислитись про те, що переживає наша культурна спадщина в часи війни, які зустрічі як суспільство ми ніколи вже не переживемо і не передамо нащадкам..який мистецький вандалізм розгорнувся за плечима наших предків..
February 14, 2022
Це дуже особливий літературний твір про мистецтво.
Перше, що потрібно знати: тут багато мистецтва, тож, читачеві з доброю базою знань, буде набагато легше розуміти. Очевидно, що це не про мене :D
Друге, що також варто знати: книга написала суцільним потоком свідомості, і щоб його зрозуміти, треба дочитати до кінця.
Історія Кривоклята — це історія людини, що по-справжньому знає та любить мистецтво. Йому нестерпні оці люди, що бігають по галереї із путівником і зупиняються біля шедевру тільки для того, щоб сфотографувати.
Читати складно, проте цікаво...
Перше, що потрібно знати: тут багато мистецтва, тож, читачеві з доброю базою знань, буде набагато легше розуміти. Очевидно, що це не про мене :D
Друге, що також варто знати: книга написала суцільним потоком свідомості, і щоб його зрозуміти, треба дочитати до кінця.
Історія Кривоклята — це історія людини, що по-справжньому знає та любить мистецтво. Йому нестерпні оці люди, що бігають по галереї із путівником і зупиняються біля шедевру тільки для того, щоб сфотографувати.
Читати складно, проте цікаво...
October 26, 2024
4,75 🌟
ця, абсолютно-випадково-знайдена книга виявилася абсолютно прекрасною-і-чудовою-в-своїй-сутності.
зараз пишу як автор, бо я насолоджувалася цими довжелезними-реченнями-з-купою-відступів-посередині, що насправді робило їй дуже людськими й схожими на те, як воно все думається в житті.
окрім стилю викладу, тут є кайфова іронічність розповіді головного героя, яка є влучною і місцями неочікуваною, від чого стає тільки кращою.
а ще тут можна знайти безліч мистецьких творів, які терміново треба нагуглити для знайомства.
ця, абсолютно-випадково-знайдена книга виявилася абсолютно прекрасною-і-чудовою-в-своїй-сутності.
зараз пишу як автор, бо я насолоджувалася цими довжелезними-реченнями-з-купою-відступів-посередині, що насправді робило їй дуже людськими й схожими на те, як воно все думається в житті.
окрім стилю викладу, тут є кайфова іронічність розповіді головного героя, яка є влучною і місцями неочікуваною, від чого стає тільки кращою.
а ще тут можна знайти безліч мистецьких творів, які терміново треба нагуглити для знайомства.
May 21, 2023
Після прочитання цієї книги в мене виникло почуття, що я на три дні перетворилася на психоаналітика, який працював з пацієнтом Кривоклятом. В книзі відсутні діалоги, текст - це просто потік свідомості психічнохворої людини. Цікаво те, як одна тема переходить в іншу, тут і питання мистецтва, психоаналізу, моралі, вибору, кохання - все це сплетено в один клубок, який читач розмотує в процесі читання...
March 7, 2018
Dalej nie wiem, co myśleć o tym tekście. Co miało tam być zabawne? Co na poważnie? Co ironicznie? Naprawdę nie jestem pewna, i obawiam się, że wszelkie moje refleksje i spostrzeżenia okażą się nietrafione. No cóż, chyba też o tym między innymi Dehnel pisze :) W każdym razie lektura szalenie, hehe, wciągająca.
Read
February 1, 2023Незвична книжка: розповідь ведеться від першої особи чоловіка, який має "завдання"; і абсолютно неясно, хто йому те завдання дав. Він відвідує заняття арт-терапія у психлікарні та планує, як обіллє сірчаною кислотою чергову картину у музей. Для чого? Неясно. Довгі речення і потік думок, який щось таки намагається з цього приводу пояснити читачу. Але все одним абзацем.
June 16, 2017
Piękny monolog wewnętrzny o istocie sztuki i odwiecznym postrzeganiu świata przez pryzmat dóbr materialnych. Krivoklat, niczym Chrystus, próbuje otworzyć światu oczy na wartość prawdziwej sztuki. Ewidentnie wariat :)
November 15, 2019
Piękne długie zdania czytałoby się znacznie lepiej, gdyby wydawca raczył zadbać o skład ebooka i wykasował nieuzasadnione spacje - mogła bym bez przesz kód czer pać przy jem ność z lektu ry (tak mniej więcej wygląda w niektórych miejscach tekst). Minus jeden za lekceważenie czytelnika.
January 22, 2023
Книга без жодного абзацу і з реченнями с 1 сторінку. Мені на ній дуже важко зосередитися через цей безперервний потік свідомості, але і читати її треба вдумливо, бо там кожне речення треба смакувати, перечитати, кайфонути. Отримала величезне задоволення, хоч і закінчила з другої спроби.
November 20, 2017
Gwiazdka za żart o Kaplicy Sykstyńskiej.
May 12, 2020
Faktycznie „wyrzucona na jednym oddechu”
April 5, 2025
nie wiem czy wole dziewięćdziesięciosześcioprocentowy roztwór kwasu siarkowego czy dno szafy w amsterdamie
October 9, 2016
Krivoklat... Wymęczyłem, dziś o 5.20 rano zamknąłem ten produkt.
Doprawdy nie pojmuję entuzjazmu w odniesieniu do pisarstwa Pana Jacka Dehnela. Narrator monotonnie powtarza w kółko tę samą historię, używa tych samych fraz, dodając co jakiś czas nowe szczegóły. Pan Dehnel znaki interpunkcyjne a zwłaszcza kropki stosuje bardzo oszczędnie, pojęcie akapitu jest mu zupełnie obce. Jasne, na początku XX stulecia był nurt zwany prądem świadomości i wówczas próbowano naśladować ludzki umysł tym między innymi sposobem, ale to było wiek temu i warto byłoby zadbać o czytelnika zamiast torturować go tak archaiczną metodą pisania. Pociesza fakt, że wypociny Dehnela nie ciągną się nawet w połowie tak długo i kręto jak na przykład Ullises Joyce’a.
Gdyby poprawić formułę... Mielibyśmy książeczkę jeszcze cieńszą i prawdopodobnie dałoby się ją skończyć w jeden wieczór. Tymczasem mamy potwora, którego męczyłem od początku sierpnia i tylko dzięki mej łaskawej żonie, która raczyła wstać i zrobić za mnie kanapki do pracy a także zaparzyć kawę, udało mi się to właśnie dziś.
Stanowczo potępiam wszystkich pisarzy sadystów, za nic mających wzrok czytelników i dobro ich intelektu, nie pozwalających na wytchnienie zakończonym akapitem czy choćby zdaniem, rozciągających tekst niby gumę do żucia aż do ostatniej strony. Panie Dehnel, Pana też potępiam!
Doprawdy nie pojmuję entuzjazmu w odniesieniu do pisarstwa Pana Jacka Dehnela. Narrator monotonnie powtarza w kółko tę samą historię, używa tych samych fraz, dodając co jakiś czas nowe szczegóły. Pan Dehnel znaki interpunkcyjne a zwłaszcza kropki stosuje bardzo oszczędnie, pojęcie akapitu jest mu zupełnie obce. Jasne, na początku XX stulecia był nurt zwany prądem świadomości i wówczas próbowano naśladować ludzki umysł tym między innymi sposobem, ale to było wiek temu i warto byłoby zadbać o czytelnika zamiast torturować go tak archaiczną metodą pisania. Pociesza fakt, że wypociny Dehnela nie ciągną się nawet w połowie tak długo i kręto jak na przykład Ullises Joyce’a.
Gdyby poprawić formułę... Mielibyśmy książeczkę jeszcze cieńszą i prawdopodobnie dałoby się ją skończyć w jeden wieczór. Tymczasem mamy potwora, którego męczyłem od początku sierpnia i tylko dzięki mej łaskawej żonie, która raczyła wstać i zrobić za mnie kanapki do pracy a także zaparzyć kawę, udało mi się to właśnie dziś.
Stanowczo potępiam wszystkich pisarzy sadystów, za nic mających wzrok czytelników i dobro ich intelektu, nie pozwalających na wytchnienie zakończonym akapitem czy choćby zdaniem, rozciągających tekst niby gumę do żucia aż do ostatniej strony. Panie Dehnel, Pana też potępiam!
November 15, 2025
The story of Krivoklat, a bitter madman of Austrian origin, locked in mental hospital for multiple acts of vandalism towards famous European paintings.
Apparently, the book is a pastiche of Thomas Bernhard output, with which I'm completely unfamiliar. As a result, to me the style of writing is weird and hard to follow. It's difficult to make sense of what the author is really trying to say, through the story.
However, the numerous descriptions (and ratings :)) of Europe's most famous paintings are delightful. If you know nothing about the art - this book is a great place to start. It really makes you want to jump in the plane and go see them live (the only right way to enjoy the art, according to Krivoklat). This makes it 3/5.
Apparently, the book is a pastiche of Thomas Bernhard output, with which I'm completely unfamiliar. As a result, to me the style of writing is weird and hard to follow. It's difficult to make sense of what the author is really trying to say, through the story.
However, the numerous descriptions (and ratings :)) of Europe's most famous paintings are delightful. If you know nothing about the art - this book is a great place to start. It really makes you want to jump in the plane and go see them live (the only right way to enjoy the art, according to Krivoklat). This makes it 3/5.
Displaying 1 - 30 of 34 reviews