Афонський пройдисвіт

by Іван Нечуй-Левицький

Повість „Афонський пройдисвіт” можна назвати сатиричною і водночас гостро-соціальною. Автор викриває і висміює актуальну проблему лицемірства і брехні, які панують серед представників української церкви Московського патріархату. Перед нами постають яскраві образи монахів і святих отців, що грішать набагато частіше, ніж звичайні прихожани. Служителям церкви притаманні найтяжчі гріховні якості: жага до грошей, кар’єризм, аморальні вчинки та розпусні думки. Повість багата на дотепні деталі і описи, сповнені сарказму. Це один з найкращих гумористичних творів автора. Він торкається дуже серйозної теми, яка, на превеликий жаль, залишається актуальною і понині.

37 pages, Paperback

Published January 1, 2012

About the author

Український прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.

Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).

He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.

Reviews

[Tetiana · Rating 4 out of 5]

Нечуй-Левицький як завжди витягає на загал "найпрекрасніші" та "найщиріші" риси людського характеру.
Можна скільки завгодно вважати іншого дурнем, але хто з вас більший дурень покаже тільки час )

[Юлія Руднік-Гриньків · Rating 5 out of 5]

Письменник сміливо й досить саркастично показав, що служителі Бога не застраховані від людських пороків. Тут і лицемірство, аморальна поведінка, грошолюбство, честолюбство, пияцтво.
⠀
Ми в гостях, а в гостях у чужих людей все одно що в дорозі, а в дорозі і чорноризцеві можна їсти, що бог пошле...
⠀
Та крім чотирьох панотців в оповіданні ще фігурує пройдисвіт Христофор Хрисанфович Капронідос, який і нагрів чорноризників на значну суму, скориставшись їхніми слабкостями і гріховністю.
⠀
Капронідос збагатився, дуривши неосвічених селян, а потім перейшов на новий рівень - обшахрування духовенства через удавану набожність, пожертви на храм і частування.
⠀
Не входяче в уста поганить чоловіка, а виходяче з уст.
⠀
Як же ж автору вдалось осміяти панотців, висвітлити їхню жадібність, скупість і шалену любов до грошей. І хто б міг подумати, що лише в одному київському монастирі знайдеться не тільки поважна четвірка гріховних ласунів-чорноризців, а ще й купа послушників, які й навели шахрая на грошовитих монахів.
⠀
Письменник показав не одного пройдисвіта, а п'ятьох, хоча й четверо виявились одуреними. Він не осуджує персонажів, лишає це право за читачем.

[Alla Kovalenko · Rating 4 out of 5]

Чудовий, легкий твір, в якому немає стовідсотково позитивних персонажів.
Доволі доречна критика інфантильної релігійності, в якій часто-густо немає справжньої віри.
Водночас, з неприємного, інколи видається, що автор наче виправдовує дії пройдисвіта недолугістю його жертв.

[Олексій Ткачук · Rating 4 out of 5]

Можливо персонажі видаються трохи простими і одновимірними, але це можна вважати інструментом, для донесення критики автора в сторону духовенства. Загалом це класне чтиво завдяки дотепному письму Нечуй-Левицького та великій кількості соціокультурних деталей тих часів. Було цікаво.