What do you think?
Rate this book
Небезпечні зв'язки / Манон Леско
«Небезпечні зв’язки» Шодерло де Лакло (1741–1803) та «Манон Леско» абата Прево (1697–1763) є найкращими зразками французької художньої прози ХVІІІ століття і свідчать про важливий етап у становленні реалістичного роману як жанру.
Герої «Небезпечних зв’язків» де Лакло – представники дворянської аристократії – вражають своєю бездушністю, розбещеністю та брехливістю.
«Манон Леско» абата Прево – дивовижна історія кохання кавалера де Ґріє і Манон Леско – свого часу набула великого розголосу, адже вперше героїнею роману стала жінка легкої поведінки.
Ці романи витримали іспит часом і вже понад 200 років викликають зацікавлення читачів у всьому світі.
Герої «Небезпечних зв’язків» де Лакло – представники дворянської аристократії – вражають своєю бездушністю, розбещеністю та брехливістю.
«Манон Леско» абата Прево – дивовижна історія кохання кавалера де Ґріє і Манон Леско – свого часу набула великого розголосу, адже вперше героїнею роману стала жінка легкої поведінки.
Ці романи витримали іспит часом і вже понад 200 років викликають зацікавлення читачів у всьому світі.
- GenresClassics
Paperback
First published January 1, 1733
4 people are currently reading
125 people want to read
About the author
Antoine François Prévost d'Exiles
1,077 books66 followersAntoine François Prévost d'Exiles (April 1, 1697 – December 23, 1763), usually known simply as the Abbé Prévost, was a French author and novelist.
He was born at Hesdin, Artois, and first appears with the full name of Prévost d'Exiles, in a letter to the booksellers of Amsterdam in 1731. His father, Lievin Prévost, was a lawyer, and several members of the family had embraced the ecclesiastical estate. Prévost was educated at the Jesuit school of Hesdin, and in 1713 became a novice of the order in Paris, pursuing his studies at the same time at the college in La Flèche.
At the end of 1716 he left the Jesuits to join the army, but soon tired of military life, and returned to Paris in 1719, apparently with the idea of resuming his novitiate. He is said to have travelled in the Netherlands about this time; in any case he returned to the army, this time with a commission. Some biographers have assumed that he suffered some of the misfortunes assigned to his hero Des Grieux. Whatever the truth, he joined the learned community of the Benedictines of St Maur, with whom he found refuge, he himself says, after the unlucky termination of a love affair. He took his vows at Jumièges in 1721 after a year's novitiate, and in 1726 took priest's orders at St Germer de Flaix. He spent seven years in various houses of the order, teaching, preaching and studying. In 1728 he was at the Abbey of Saint-Germain-des-Prés, Paris, where he was engaged on the Gallia Christiana, the learned work undertaken by the monks in continuation of the works of Denys de Sainte-Marthe, who had been a member of their order. His restless spirit made him seek from the Pope a transfer to the easier rule of Cluny; but he left the abbey without leave (1728), and, learning that his superiors had obtained a lettre de cachet against him, fled to England.
In London he acquired a wide knowledge of English history and literature, as can be seen in his writings. Before leaving the Benedictines Prévost had begun perhaps his most famous novel, Mémoires et aventures d’un homme de qualité qui s’est retiré du monde, the first four volumes of which were published in Paris in 1728, and two years later at Amsterdam. In 1729 he left England for the Netherlands, where he began to publish (Utrecht, 1731) a novel, the material of which, at least, had been gathered in London Le Philosophe anglais, ou Histoire de Monsieur Cleveland, fils naturel de Cromwell, écrite par lui-même, et traduite de l'anglais (Paris 1731-1739, 8 vols., but most of the existing sets are partly Paris and partly Utrecht). A spurious fifth volume (Utrecht, 1734) contained attacks on the Jesuits, and an English translation of the whole appeared in 1734.
Meanwhile, during his residence at the Hague, he engaged on a translation of De Thou's Historia, and, relying on the popularity of his first book, published at Amsterdam a Suite in three volumes, forming volumes v, vi, and vii of the original Mémoires et aventures d’un homme de qualité. The seventh volume contained the famous Manon Lescaut, separately published in Paris in 1731 as Histoire du Chevalier des Grieux et de Manon Lescaut. The book was eagerly read, chiefly in pirated copies, being forbidden in France. In 1733 he left the Hague for London in company with a lady whose character, according to Prévost's enemies, was doubtful. In London he edited a weekly gazette on the model of Joseph Addison's Spectator, Le Pour et contre, which he continued to produce, with short intervals, until 1740.
In the autumn of 1734 Prévost was reconciled with the Benedictines, and, returning to France, was received in the Benedictine monastery of La Croix-Saint-Leufroy in the diocese of Évreux to pass through a new, though brief, novitiate. In 1735 he was dispensed from residence in a monastery by becoming almoner to the Prince de Conti, and in 1754 obtained the priory of St Georges de Gesnes. He continued to prod
He was born at Hesdin, Artois, and first appears with the full name of Prévost d'Exiles, in a letter to the booksellers of Amsterdam in 1731. His father, Lievin Prévost, was a lawyer, and several members of the family had embraced the ecclesiastical estate. Prévost was educated at the Jesuit school of Hesdin, and in 1713 became a novice of the order in Paris, pursuing his studies at the same time at the college in La Flèche.
At the end of 1716 he left the Jesuits to join the army, but soon tired of military life, and returned to Paris in 1719, apparently with the idea of resuming his novitiate. He is said to have travelled in the Netherlands about this time; in any case he returned to the army, this time with a commission. Some biographers have assumed that he suffered some of the misfortunes assigned to his hero Des Grieux. Whatever the truth, he joined the learned community of the Benedictines of St Maur, with whom he found refuge, he himself says, after the unlucky termination of a love affair. He took his vows at Jumièges in 1721 after a year's novitiate, and in 1726 took priest's orders at St Germer de Flaix. He spent seven years in various houses of the order, teaching, preaching and studying. In 1728 he was at the Abbey of Saint-Germain-des-Prés, Paris, where he was engaged on the Gallia Christiana, the learned work undertaken by the monks in continuation of the works of Denys de Sainte-Marthe, who had been a member of their order. His restless spirit made him seek from the Pope a transfer to the easier rule of Cluny; but he left the abbey without leave (1728), and, learning that his superiors had obtained a lettre de cachet against him, fled to England.
In London he acquired a wide knowledge of English history and literature, as can be seen in his writings. Before leaving the Benedictines Prévost had begun perhaps his most famous novel, Mémoires et aventures d’un homme de qualité qui s’est retiré du monde, the first four volumes of which were published in Paris in 1728, and two years later at Amsterdam. In 1729 he left England for the Netherlands, where he began to publish (Utrecht, 1731) a novel, the material of which, at least, had been gathered in London Le Philosophe anglais, ou Histoire de Monsieur Cleveland, fils naturel de Cromwell, écrite par lui-même, et traduite de l'anglais (Paris 1731-1739, 8 vols., but most of the existing sets are partly Paris and partly Utrecht). A spurious fifth volume (Utrecht, 1734) contained attacks on the Jesuits, and an English translation of the whole appeared in 1734.
Meanwhile, during his residence at the Hague, he engaged on a translation of De Thou's Historia, and, relying on the popularity of his first book, published at Amsterdam a Suite in three volumes, forming volumes v, vi, and vii of the original Mémoires et aventures d’un homme de qualité. The seventh volume contained the famous Manon Lescaut, separately published in Paris in 1731 as Histoire du Chevalier des Grieux et de Manon Lescaut. The book was eagerly read, chiefly in pirated copies, being forbidden in France. In 1733 he left the Hague for London in company with a lady whose character, according to Prévost's enemies, was doubtful. In London he edited a weekly gazette on the model of Joseph Addison's Spectator, Le Pour et contre, which he continued to produce, with short intervals, until 1740.
In the autumn of 1734 Prévost was reconciled with the Benedictines, and, returning to France, was received in the Benedictine monastery of La Croix-Saint-Leufroy in the diocese of Évreux to pass through a new, though brief, novitiate. In 1735 he was dispensed from residence in a monastery by becoming almoner to the Prince de Conti, and in 1754 obtained the priory of St Georges de Gesnes. He continued to prod
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
January 30, 2016
This review is about Les liaisons dangereuses only, I did not read Manon Lescaut (but I used this edition). One thing that intrigues me is what was the 1933 Russian translation published by Academia like (the author and editor were from the Efros dynasty). This one, made by Nadezhda Yanuarievna Rykova (born 1901 in Simferopol, died in the 1990s in Leningrad, someone who survived the Great Purge only to be arrested in 1944, a center of a beau monde-ish salon in Brezhnev-era Leningrad), is witty, fluid and very exact (I was checking bits and pieces against the original as I went), sometimes delightfully inventive in its gallantry.
[SPOILERS BELOW]
The story remains psychologically solid and believable up to the very end, when the author suddenly decides that vice should be punished; to that effect, he heaps a ridiculous mass of tribulations on the Marquise de Merteuil — not only the loss of her fortune (which was at least hinted at), but also a sudden bout of pox and the loss of her eye, all of which forces her to make a dash for Holland; another completely unbelievable detail is Cécile de Volanges's flight to the nunnery — why should she do it, with her newly acquired skills and (admittedly feeble, but still) understanding of the joys they could bring her? Up to that point, everything else is simply brilliant, and fast-paced enough to keep the reader on the edge.
A brief summary of plot threads (exemplified by strands of correspondence):
Cécile de Volanges — Sophie Carnay (her nunnery friend). Serves as a plot device only, to keep us informed of Cécile's side of things; as soon as Cécile friends up with the Marquise, Sophie is dropped; no letters by her are in the book anyway.
Vicomte de Valmont — Présidente de Tourvel The main power node of the story: Valmont sets himself a task of seducing this apparently unseducible and virtuous woman, makes her fall in love with him through a series of carefully scripted and improvised steps, and ends up in love with her in his turn (though he is too slow to admit it fully, which leads to full-blown disaster).
Cécile de Volanges — Chevalier Danceny Puppy love between two young people; nothing of interest happens here, and this is the least interesting thread of correspondence.
Cécile de Volanges — Valmont Prompted by the Marquise, who is bitter about Cécile's prospective husband (he had somehow slighted her in the past, in love matters, of course), Valmont agrees to seduce (kind of rape, actually) the young Cécile. He is initially reluctant, too busy with his affair with Mme de Tourvel, but once he learns that it was Mme de Volanges who had been warning Mme de Tourvel against him, relents. After the initial breakthrough, he turns the young girl into an accomplished sexual performer and fathers a child by her (which she promptly, but without any serious consequences, loses).
Valmont — Danceny Valmont starts as a mentor of Danceny who instructs him in the intricacies of love affairs with Cécile, and uses his as an unwitting helper in his drive to fuck the girl. After the declaration of war between the Marquise and Valmont, the Marquise tells Danceny the whole story of Valmont and Cécile, and in the ensuing duel Danceny kills Valmont, but then learns the whole truth and promises to carry out the vicomte's last will.
Cécile — the Marquise The Marquise deftly operates all the movements of the girl to her advantage; there is a strong hint of a Lesbian connection between them, which I am surprised modern adaptations to not make more of.
The Marquise — Danceny The Marquise becomes the chevalier's confidante, and then takes him up as a lover; this enrages Valmont, and he turns his affections away from the Marquise and back to Cécile. This, in turn, enrages the Marquise and leads to the final showdown.
There are also Valmont's old but wise aunt; Mme de Volange, a typical domineering but stupid mother; Emilie, a courtesan whom Valmont uses, among other things, as a writing desk for one of his passionate letters to Mme de Tourvel; Valmont's resourceful servant and a host of other minor characters.
Finally, Valmont — the Marquise Uniquely among all the threads, these two never find themselves in the same space (something that no adaptation could successfully convey, even though it is obviously important). Former lovers, they still admire and kind of respect each other; still attracted to each other, but bitterly jealous, even though they recount their sexual adventures to each other at length. It is Valmont's perceived treason (correctly perceived, though opinions may differ) and his feeling that it is Mme de Tourvel, not the Marquise, who is his 'one true love', that prompts the final débacle.
Overall, an amazingly modern read; I am not surprised that attempts at modernized adaptations are made, even though the book's reliance on a specific set of sexual mores is very difficult to replant.
[SPOILERS BELOW]
The story remains psychologically solid and believable up to the very end, when the author suddenly decides that vice should be punished; to that effect, he heaps a ridiculous mass of tribulations on the Marquise de Merteuil — not only the loss of her fortune (which was at least hinted at), but also a sudden bout of pox and the loss of her eye, all of which forces her to make a dash for Holland; another completely unbelievable detail is Cécile de Volanges's flight to the nunnery — why should she do it, with her newly acquired skills and (admittedly feeble, but still) understanding of the joys they could bring her? Up to that point, everything else is simply brilliant, and fast-paced enough to keep the reader on the edge.
A brief summary of plot threads (exemplified by strands of correspondence):
Cécile de Volanges — Sophie Carnay (her nunnery friend). Serves as a plot device only, to keep us informed of Cécile's side of things; as soon as Cécile friends up with the Marquise, Sophie is dropped; no letters by her are in the book anyway.
Vicomte de Valmont — Présidente de Tourvel The main power node of the story: Valmont sets himself a task of seducing this apparently unseducible and virtuous woman, makes her fall in love with him through a series of carefully scripted and improvised steps, and ends up in love with her in his turn (though he is too slow to admit it fully, which leads to full-blown disaster).
Cécile de Volanges — Chevalier Danceny Puppy love between two young people; nothing of interest happens here, and this is the least interesting thread of correspondence.
Cécile de Volanges — Valmont Prompted by the Marquise, who is bitter about Cécile's prospective husband (he had somehow slighted her in the past, in love matters, of course), Valmont agrees to seduce (kind of rape, actually) the young Cécile. He is initially reluctant, too busy with his affair with Mme de Tourvel, but once he learns that it was Mme de Volanges who had been warning Mme de Tourvel against him, relents. After the initial breakthrough, he turns the young girl into an accomplished sexual performer and fathers a child by her (which she promptly, but without any serious consequences, loses).
Valmont — Danceny Valmont starts as a mentor of Danceny who instructs him in the intricacies of love affairs with Cécile, and uses his as an unwitting helper in his drive to fuck the girl. After the declaration of war between the Marquise and Valmont, the Marquise tells Danceny the whole story of Valmont and Cécile, and in the ensuing duel Danceny kills Valmont, but then learns the whole truth and promises to carry out the vicomte's last will.
Cécile — the Marquise The Marquise deftly operates all the movements of the girl to her advantage; there is a strong hint of a Lesbian connection between them, which I am surprised modern adaptations to not make more of.
The Marquise — Danceny The Marquise becomes the chevalier's confidante, and then takes him up as a lover; this enrages Valmont, and he turns his affections away from the Marquise and back to Cécile. This, in turn, enrages the Marquise and leads to the final showdown.
There are also Valmont's old but wise aunt; Mme de Volange, a typical domineering but stupid mother; Emilie, a courtesan whom Valmont uses, among other things, as a writing desk for one of his passionate letters to Mme de Tourvel; Valmont's resourceful servant and a host of other minor characters.
Finally, Valmont — the Marquise Uniquely among all the threads, these two never find themselves in the same space (something that no adaptation could successfully convey, even though it is obviously important). Former lovers, they still admire and kind of respect each other; still attracted to each other, but bitterly jealous, even though they recount their sexual adventures to each other at length. It is Valmont's perceived treason (correctly perceived, though opinions may differ) and his feeling that it is Mme de Tourvel, not the Marquise, who is his 'one true love', that prompts the final débacle.
Overall, an amazingly modern read; I am not surprised that attempts at modernized adaptations are made, even though the book's reliance on a specific set of sexual mores is very difficult to replant.
April 20, 2025
Роман у листах — дуже цікавий формат. У добу соцмереж і безлічі месенджерів здається, що раніше в людей не було таких можливостей для спілкування, але ні. В аристократичному середовищі, якщо було вдосталь статків, то був і час на написання довгих листів, і слуги, які могли ці листи доставляти день у день. Як і будь-який текст в епістолярному жанрі — дуже надихає до листування і в наш час, хай навіть єгерів і покоївок у доставці листів тепер замінює Gmail.
Надзвичайно цікавий роман, і відсутність навіть натяку на хепіенд для жодного з персонажів аж ніяк його не псує. І попри те, що головні герої відверто граються долями інших людей, не сприймають їх як особистостей, а лише як шахові фігури на своїй шахівниці, цей текст підсилює усвідомлення того, що побудова будь-якого складного і глибокого переживання потребує підготовки, майстерності й концентрації зусиль.
Єдине, що ґрунтовно псує конкретно це видання — якість друку (в-во "Фоліо"): сліди друкарської фарби, неякісний папір різних відтінків — це просто знущання, розуміючи, що персонажі тексту писали на гербовому папері й запечатували листи сургучними печатками з вензелями. Гранична невідповідність.
А почитати варто. Дуже розширює світосприйняття.
Надзвичайно цікавий роман, і відсутність навіть натяку на хепіенд для жодного з персонажів аж ніяк його не псує. І попри те, що головні герої відверто граються долями інших людей, не сприймають їх як особистостей, а лише як шахові фігури на своїй шахівниці, цей текст підсилює усвідомлення того, що побудова будь-якого складного і глибокого переживання потребує підготовки, майстерності й концентрації зусиль.
Єдине, що ґрунтовно псує конкретно це видання — якість друку (в-во "Фоліо"): сліди друкарської фарби, неякісний папір різних відтінків — це просто знущання, розуміючи, що персонажі тексту писали на гербовому папері й запечатували листи сургучними печатками з вензелями. Гранична невідповідність.
А почитати варто. Дуже розширює світосприйняття.
April 19, 2024
Небезпечні зв'язки - просто кайф
June 23, 2024
Я довго читала перші сторінок 200, якось складно було пробиратися крізь ці листи, але потім, уххххх. Небезпечні звʼязки безперечно, це класика, і я під враженням. Це як Тейлор Свіфт у Франції 18 століття. Єдине що саме цей переклад не дуже, багато кальки і русизмів, це спотворювало враження(
May 15, 2017
Еще никогда не читала Манон как нарратив манипулятивного самооправдания.
Кавалер де Грие преследует линию поведения, деструктивную по отношению к нему самому и по отношению к его избраннице. На самом деле, этот водоворот втягивает всех тех, кто недостаточно четко очерчивает свои границы по отношению к нему и его отношениям с миром (вспомним убитого стража в Сен-Лазаре, "друга" Тибержа, который готов снова и снова прощать де Грие и с риском для жизни следовать за ним со спасительной миссией хоть на край света). Даже смерть отца главного героя, в широком смысле, можно отнести на его счет.
Весь текст есть кружение и запутывания, избегания прямого, честного взгляда на вещи. Разыгрывание манипулятивного потенциала глагола "любить" до его предела. Проекции чувств героя на Манон, объект его любви, которым она скорее потворствует, нежели сопротивляется.
Конфликт: отсутствие художественной парадигмы, способной адекватно вместить чувства, которые открывает в себе герой Прево.
Вектор текста: от классицизма Буало (предисловие) к лихорадочным метаниям сентиментального героя.
Интересно, но очень уж умозрительного качества интерес. Восемнадцатый век все же.
Кавалер де Грие преследует линию поведения, деструктивную по отношению к нему самому и по отношению к его избраннице. На самом деле, этот водоворот втягивает всех тех, кто недостаточно четко очерчивает свои границы по отношению к нему и его отношениям с миром (вспомним убитого стража в Сен-Лазаре, "друга" Тибержа, который готов снова и снова прощать де Грие и с риском для жизни следовать за ним со спасительной миссией хоть на край света). Даже смерть отца главного героя, в широком смысле, можно отнести на его счет.
Весь текст есть кружение и запутывания, избегания прямого, честного взгляда на вещи. Разыгрывание манипулятивного потенциала глагола "любить" до его предела. Проекции чувств героя на Манон, объект его любви, которым она скорее потворствует, нежели сопротивляется.
Конфликт: отсутствие художественной парадигмы, способной адекватно вместить чувства, которые открывает в себе герой Прево.
Вектор текста: от классицизма Буало (предисловие) к лихорадочным метаниям сентиментального героя.
Интересно, но очень уж умозрительного качества интерес. Восемнадцатый век все же.
November 16, 2021
Два видатні романи "Галантної доби", об'єднані не лише обкладинкою, а й спільною проблематикою, щоправда розглянутою під різними кутами зору.
Предметом зацікавленості обох авторів, Шодерло де Лакло та Абата Прево, є диктат суспільної моралі, що постійно ставить людину перед вибором: слідувати за покликом власного серця чи залишатися добропорядним учасником людської спільноти.
Однак, якщо автор "Манон Леско" відверто співчуває нещастям кавалера де Ґріє та не засуджує його остаточно, то автор «Небезпечних зв’язків» - силою пера - безжалісно розправляється з усіма головними героями свого роману, не залишаючи їм навіть щонайменшої можливості для якогось духовного воскресіння.
Ця різність поглядів пояснюється не тільки особистими поглядами письменників, а й різним часом створення їх романів. Якщо твір Прево написаний ще на початку XVIII ст, то роман Лакло з'явився ближче до його завершення та загального занепаду ідеї Просвітництва, як віри в те, що можливості людського розуму здатні поліпшити світ.
Незважаючи на вишукану мову, що на загал притаманна добі, слідкувати за нескінченними любовними перипетіями іноді стає нуднувато, але це сама та необхідна частка нудьги, що міститься у кожній великій книзі.
Предметом зацікавленості обох авторів, Шодерло де Лакло та Абата Прево, є диктат суспільної моралі, що постійно ставить людину перед вибором: слідувати за покликом власного серця чи залишатися добропорядним учасником людської спільноти.
Однак, якщо автор "Манон Леско" відверто співчуває нещастям кавалера де Ґріє та не засуджує його остаточно, то автор «Небезпечних зв’язків» - силою пера - безжалісно розправляється з усіма головними героями свого роману, не залишаючи їм навіть щонайменшої можливості для якогось духовного воскресіння.
Ця різність поглядів пояснюється не тільки особистими поглядами письменників, а й різним часом створення їх романів. Якщо твір Прево написаний ще на початку XVIII ст, то роман Лакло з'явився ближче до його завершення та загального занепаду ідеї Просвітництва, як віри в те, що можливості людського розуму здатні поліпшити світ.
Незважаючи на вишукану мову, що на загал притаманна добі, слідкувати за нескінченними любовними перипетіями іноді стає нуднувато, але це сама та необхідна частка нудьги, що міститься у кожній великій книзі.
May 30, 2024
Дуже сподобався роман - спочатку було трішки нудно, та середина і кінець достойні захоплення! Незвичайні любовні пригоди героїв не залишать нікого байдужим! Супер! Однозначно 10/10.
November 4, 2025
“НЕБЕЗПЕЧНІ ЗВ’ЯЗКИ” Шадерло де Лакло
Це епістолярний роман про жахливих людей. Через своє аристократичне походження та надлишок г��ошей вони не мають більше чого робити, окрім як нищити життя інших людей. Руйнувати тіла, психіку, цінності, репутації та навіть одне одного - це така розвага. Весь час мене бомбило від підлості одних персонажів та тупості інших. А всьому виною пануючі у 18 ст. церемонність, зверхність та замовчування 🤬
Мене особливо вразило те, наскільки добре продумана композиція роману. Кожен лист підкреслює суб’єктивне бачення окремого персонажа, його характер, його стиль висказування. Ситуації показуються з різних боків та, головне, із листа в лист ми бачимо усі найтонші зміни, що відбуваються всередині адресанта під впливом подій 💗
Насправді, книга сумна, проте реалістична. Вона демонструє конфлікт між світоглядами, що панували у 18 ст., а подекуди існують і дотепер.
Цікавий факт: автор спеціально взяв відпустку від військової служби, щоб написати цей єдиний роман. І після прочитання книги, стає абсолютно ясно, наскільки йому накипіло навколишнє лицемірсто, що йому захотілося висказатися у такий спосіб 😖
“МАНОН ЛЕСКО” Абат Прево
Ще один роман 18 ст., набагато менший за обсягом і суттєво менш глибокий. Особисто для мене, це історія про хлопця, настільки позбавленого сили волі та здатності самостійно мислити, що він готовий іти за будь-ким, хто домінує над ним у кожен конкретний момент. І звісно ж, найбільш привабливим поводирем стає “чарівна” маніпулянтка Манон 💃
Проте легко говорити із 300-літньої дистанції. Автор, очевидно, хотів показати силу почуттів та протиставити їх пропагованому на той час раціоналізму. Тож книга відкрита для інтерпретацій яких може бути декілька не лише через особистий досвід читача, але й через наш спільний історичний досвід.
Та головне, що в літературному процесі цей твір відіграв велике значення. Адже страждання де Гріє є предками страждань молодого Вертера, а в образі Манон вже проглядається гофманівська лялька-автомат 📚
Це епістолярний роман про жахливих людей. Через своє аристократичне походження та надлишок г��ошей вони не мають більше чого робити, окрім як нищити життя інших людей. Руйнувати тіла, психіку, цінності, репутації та навіть одне одного - це така розвага. Весь час мене бомбило від підлості одних персонажів та тупості інших. А всьому виною пануючі у 18 ст. церемонність, зверхність та замовчування 🤬
Мене особливо вразило те, наскільки добре продумана композиція роману. Кожен лист підкреслює суб’єктивне бачення окремого персонажа, його характер, його стиль висказування. Ситуації показуються з різних боків та, головне, із листа в лист ми бачимо усі найтонші зміни, що відбуваються всередині адресанта під впливом подій 💗
Насправді, книга сумна, проте реалістична. Вона демонструє конфлікт між світоглядами, що панували у 18 ст., а подекуди існують і дотепер.
Цікавий факт: автор спеціально взяв відпустку від військової служби, щоб написати цей єдиний роман. І після прочитання книги, стає абсолютно ясно, наскільки йому накипіло навколишнє лицемірсто, що йому захотілося висказатися у такий спосіб 😖
“МАНОН ЛЕСКО” Абат Прево
Ще один роман 18 ст., набагато менший за обсягом і суттєво менш глибокий. Особисто для мене, це історія про хлопця, настільки позбавленого сили волі та здатності самостійно мислити, що він готовий іти за будь-ким, хто домінує над ним у кожен конкретний момент. І звісно ж, найбільш привабливим поводирем стає “чарівна” маніпулянтка Манон 💃
Проте легко говорити із 300-літньої дистанції. Автор, очевидно, хотів показати силу почуттів та протиставити їх пропагованому на той час раціоналізму. Тож книга відкрита для інтерпретацій яких може бути декілька не лише через особистий досвід читача, але й через наш спільний історичний досвід.
Та головне, що в літературному процесі цей твір відіграв велике значення. Адже страждання де Гріє є предками страждань молодого Вертера, а в образі Манон вже проглядається гофманівська лялька-автомат 📚
August 3, 2016
Една от книгите, които винаги бих препрочитала с голямо удоволствие и бих взела със себе си на самотен остров! ;)
April 23, 2009
Читал эту книгу работая сантехником в спортивном лагере.
July 30, 2010
Читать было скучновато Но экранизации, особенно " Опасных связей" блестящие!
Displaying 1 - 11 of 11 reviews