Цей роман, написаний переважно на історичних документах і архівних свідченнях очевидців, присвячено подіям другої половини XVIII — початку XIX ст. ст. Центральна постать роману — Софія Потоцька, на честь якої, як подарунок магната Потоцького своїй коханій, споруджено унікальний парк «Софіївка» в Умані.
Хто ж вона Софія Потоцька? Жебрачка, продана матір'ю, чи панянка зі знатного роду, розумна і розсудлива жінка чи безсердечна мати, яка в погоні за славою і багатством готова забути про рідну дитину?
І далі по суті) 1.Те, що роман короткий і подіі в ньому не достатньо висвітлені, має свої плюси, бо книга сподобається і тим, хто не любить історичну прозу, саме через їх короткий виклад. Для любителів історичних романів це ж звичайно мінус і скажу, що я б його розтягнула на ще сторіночок так 200. Але мала стимул шукати інформацію про події, персонажів і дендропарк. 2. Хотіла б я познайомитись з Софією, бо все ж цікаво, якою ж повинна бути жінка, щоб від неї втратило голову стільки чоловіків. Може я б у неї чогось та й навчилась) 3. В Софіївці не була, а тепер і не знаю чи хочу побувати. Від однієї думки, що Парк збудований на людських кістках, в ґрунт втоптали не одне життя і не одна доля була тут згублена навіки, стає моторошно. Краса потребує жертв... Та чи людських?.. 4. Ніколи можновладці, олігархи (які ще тоді не знали тепер такого модного слова) не розуміли і не зрозуміють, що місця в раю не купити, ну не бере Бог взяток! Чуєте? Не-бе-ре! 5. Для пана життя наймита, кріпака, назавжди залишилось річчю, деталлю, яку можна просто замінити. Роман мені сподобався і вразив, було цікаво читати про відомих історичних осіб, та нелегку долю польського народу, чию державу, як і Софію, тричі продавали.
Для чого заявляти, що це – книга про Софію і нічого толком про неї не розказувати.
Давайте відразу пояснимо, що книга в основному про Третій поділ Речі Посполитої, період +/- 10 років. Ще вона дуже театрально описує страждання селян, що жили на території сучасної України, а тоді це були Російська імперія та Річ Посполита.
Нас просто закидають сухими і бідними описами подій, пейзажів та людей. Кожен російський чи польський вельможа представляється в за відомо негативному світлі.
Вернемось до Софії. Можливо, вона і була розумна та кмітлива, як заявляє анотація, але цього не видно. Її життя побудоване на брехні. Уся її робота полягає в тому, що вона обирає найбагатшого чоловіка зі свого оточення і з ним спить, повторюючи такий алгоритм десятки разів. Софія живе не патріотизмом, релігійністю, а власною вигодою. Ви помітили, коли у неї народилось дитя? От і я не помітила, дізналась від Потьомкіна.
"Роман, написаний переважно на історичних документах і архівних свідченнях очевидців, присвячено подіям другої половини XVIII — початку XIX ст. ст. Центральна постать роману — Софія Потоцька, на честь якої, як подарунок магната Потоцького своїй коханій, споруджено унікальний парк «Софіївка» в Умані." Прочитавши цю книгу, я згадала ,що нещодавно накнулась в інтернеті на статтю про щастя ,ось декілька слів. " У кожного з нас своє уявлення про те, що таке щастя. Твір-роздум на цю тему стає для дітей своєрідним самоусвідомленням у світі і спробою практично осягнути життєву філософію. Для когось щастя - це тихе і спокійне сімейне життя, хтось шукає можливість реалізувати себе у творчості чи бізнесі, а комусь для щастя необхідно допомагати бездомним тваринам. Для індіанців південноамериканського племені піраха стан щастя взагалі є якоюсь даністю, природною річчю. Ці триста-чотириста людей живуть у долині річки Мейкі, їдять максимум двічі в день, сплять уривчасто по півгодини кілька разів на добу і називають нас, людей "освічених і розвинених", божевільними істотами. А більшість населення сучасного світу впевнена у тому, що життя повне проблем і часто буває важким і нестерпним. На відміну від племені піраха, що вважаються найбільш безтурботним народом на Землі і нездатні відповісти на питання "Що таке щастя?", найбільші уми "цивілізованого людства" вже протягом не однієї тисячі років намагаються пояснити цей дивний стан щастя і дати йому визначення." Важливо розуміти, що бути щасливим ,це стан душі, ти можеш мати все ,що бути щасливим ,але якщо в душі пустеля, щасливим ти від цього не станеш. Так сталося і в житті Софії. Пам'ятаю коли я в перше потрапила у парк "Софіївка" ,мені було 11, я була настільки враженням тим, що для жінки створили таку красу, але згодом з'ясувалося, що маючи усе -в її душі було порожньо.... книга мені не сподобалась, вона не викликає зовсім ніяких почуттів. Читаючи вдумливо і розуміючи усі історичні факти ,так почуття виникають, але сама книга, щось на кшталт уроку з історії ,там де зовсім не зацікавлений викладач намагається дуже мляво закохати вас в історію. Хотілось отримати феєрверк емоцій, але книга лишила порожнечу.
Деякі важливі події з життя самої Софії опускаються та згадуються постфактум, ніби мимоходом. Зате якщо хочете почитати про третій поділ Польщі, про усіляких Косцюшків з Кілінськими - вам сюди.
Тричі продана – це радше про Річ Посполиту, а не Софію Потоцьку. Хоч книга і написана на основі історичних фактів, але автор змальовує не так конкретні особистості та події, як характери людей. Дивуюсь, яким чином цей твір побачив світ ще за совка, адже там стільки натяків і паралелей, майстерно припасованих автором до сюжетної лінії. Може тому, що там було кілька реверансів, які так любила тогочасна влада, тому проковтнули і не помітили основного. Та й добре, бо книга вартує прочитання. А ще хочу відзначити колоритний і легкий стиль письма автора, багатство мови, аж проситься сказати "тепер так не пишуть, на жаль".
Неймовірно розкрита політична карта Європи, тогочасні задуми та інтриги, свавілля знаті та сповнене надії і віри життя за часів кріпацтва. Це книга не про авантюру кохання та пристрасті, а про гострі суспільно-політичні процеси, шо відбувалися як в царських палатах так і на вулицях міст і сіл тогочасної України. Тому буде цікавою як чоловікам так і жінкам.