Уильям Уилки Коллинз — классик английской литературы XIX века, вошедший в историю как родоначальник современной детективной литературы. Прославившие Коллинза романы «Женщина в белом» и «Лунный камень», выходившие в журнале его друга Чарльза Диккенса, в буквальном смысле слова свели с ума всю Европу. Залогом успеха произведений Коллинза, из-под пера которого вышло двадцать три романа и четыре сборника рассказов и повестей, стало сочетание различных жанров: писатель — мастер интриги и увлекательного сюжета — умело объединял в своих книгах мелодраму, детектив и нравоописательный роман, щедро приправляя их элементами готического романа. В настоящем издании вниманию читателей предлагается прекрасный образчик стиля писателя — полная тайн повесть Уилки Коллинза «Желтая маска».
Wilkie Collins was an English novelist and playwright, best known for The Woman in White (1860), an early sensation novel, and The Moonstone (1868), a pioneering work of detective fiction. Born to landscape painter William Collins and Harriet Geddes, he spent part of his childhood in Italy and France, learning both languages. Initially working as a tea merchant, he later studied law, though he never practiced. His literary career began with Antonina (1850), and a meeting with Charles Dickens in 1851 proved pivotal. The two became close friends and collaborators, with Collins contributing to Dickens' journals and co-writing dramatic works. Collins' success peaked in the 1860s with novels that combined suspense with social critique, including No Name (1862), Armadale (1864), and The Moonstone, which established key elements of the modern detective story. His personal life was unconventional—he openly opposed marriage and lived with Caroline Graves and her daughter for much of his life, while also maintaining a separate relationship with Martha Rudd, with whom he had three children. Plagued by gout, Collins became addicted to laudanum, which affected both his health and later works. Despite declining quality in his writing, he remained a respected figure, mentoring younger authors and advocating for writers' rights. He died in 1889 and was buried in Kensal Green Cemetery. His legacy endures through his influential novels, which laid the groundwork for both sensation fiction and detective literature.
I picked up this book on a whim at a junk shop. It was quite an interesting read. A window back in time and back in time of how one wrote short novels.
Как же тяжко быть наследником знатного и богатого рода! Все так и стремятся заполучить тебя в мужья или женить на ближайших родственницах. И что самое страшное – обычно у них это выходит!
История вышла неплохой, хотя особо выдающейся я бы её не назвала. Молодой граф, наивная девушка, коварная охотница за богатством, расчетливый священник и остальные персонажи, в литературной вселенной далеко не новые, и потому немного лишают книгу оригинальности. Это, конечно, не смертельно, но интерес немного притупляет. Особенно, если учесть, что произведение котируется как детектив. Хотя прописаны герои неплохо.
Сюжет не нудный, но на слово «интересный» явно не тянет. Интрига, появившаяся в первой главе, была забыта автором, что меня немного огорчило. Мне было бы интересно узнать о знакомстве Финетты и Терезы (они же Вирджиния и Бригитта), тайне их разделившей и о том, каким именно образом последняя была отомщена. Но вместо этого автор поставил на тайну желтой маски, в честь которой, собственно, названо произведение. Самое смешное, что желтая маска, мелькает всего несколько страниц. Тайна же её является столь очевидной, что для меня большей интригой была развязка любовной линии, чем данной загадки. Словом детективная составляющая автору, на мой взгляд, не особо удалась.
А вот с романтической составляющей Коллинз справился хорошо. История Нанины и Фабио, конечно, тоже не блещет оригинальностью, но написана она вполне достоверно. Хотя лично мне эти герои слишком уж напоминали центральных персонажей «Адской бездны» Александра Дюмы.
Словом, я ожидала от Коллинза значительно большего. Поэтому «Желтую маску» порекомендую только тем, кто, относясь сносно к детективам и мистике, хочет скоротать небольшой отрезок времени и не имеет никакой книжной альтернативы.
Заявленим жанром виявилася повість, але назвала цю книгу любовним детективом 19 століття. ⠀ Дія відбувається у палаці Асколі, де працює відома італійська модистка демуазель Гріфоні. Ми таємно проникаємо в обитель її праць, розглядаємо все навколо, пробігаємося очима помічниками та мовчки, спостерігаємо за процесом створення шедеврів. Грифон дуже розумна жінка. Щоб стати більш відомою, робить хитрий хід і запрошує для створення ескізів відповідних сучасній моді модистку з Парижа мадемуазель Віржині. Брігітта помічниця Грифоні знайома з парижанкою. У спільній роботі дівчата діляться своїм життям. ⠀ Одним оком зазирнемо у майстерню. ⠀ "Для її особистого користування відвели особливу кімнату; розкішні матеріали — оксамит, шовк та атлас, з різноманітним асортиментом стрічок, мережив та тюлю — були надані у її розпорядження." ⠀ У другій лінії вже проступає любов 16-річної помічниці Наніни та найвищого за статусом молодого дворянина Фабіо. У нього мабуть з мізками не все гаразд. Відмовившись від справжнього кохання, одружується з іншою жінкою, а потім страждає і постійно думає про іншу. Я розумію, що в ті часи шлюб із розрахунку тощо, але ти ж чоловік і в тебе є право вибору. Чого він боявся, я не зрозуміла. ⠀ Наніна з сестрою переїжджає до отця Рокко, щоб не страждати поряд із коханим. Але через якийсь час пише йому листа, а потім повертається, дізнавшись про смерть його дружини та серйозну хворобу. ⠀ Взагалі, історія дивна, заплутана і в деяких моментах не зрозуміла. Натомість назва розкрилася до кінця книги і в закоханих все стало добре. ⠀ Любіть один одного та детективи.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Mi-a plăcut povestea și personajele. Intriga și misterul, deși previzibile, au fost pe gustul meu - să nu uităm că povestirea a fost scrisă acum suficienți ani cât să devină una clasică.