What do you think?
Rate this book
Земля Саннікова
До сих пір ще не розгадана таємниця деяких островів в Арктиці, легенди про існування яких передаються вже близько півтора століття.
Острів, що лежить на північ від Новосибірського архіпелагу, був названий "Землею Саннікова" по імені Якова Саннікова, який вперше побачив цей острів далеко на горизонті серед льодів.
У книзі розповідається про спробу, розпочатої політичними засланцями, які перебували на засланні в гирлі річки Индигирки, знайти "Землю Саннікова".
Острів, що лежить на північ від Новосибірського архіпелагу, був названий "Землею Саннікова" по імені Якова Саннікова, який вперше побачив цей острів далеко на горизонті серед льодів.
У книзі розповідається про спробу, розпочатої політичними засланцями, які перебували на засланні в гирлі річки Индигирки, знайти "Землю Саннікова".
ebook
First published January 1, 1926
18 people are currently reading
263 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
June 5, 2013
"Земля Санникова" — значительный прогресс по сравнению с "Плутонией".
Книга в целом повторяет мотив "Плутонии" — неожиданное открытие на крайнем Севере новой и, главное, теплой и плодородной земли: земли, заселенной вымершими животными и растениями. Несмотря на это Обручеву удалось не напороться на подводные камни, едва не отправившие на дно его предыдущую работу.
Сюжет и сама идея, лежащие в основе, "Земли Санникова", чрезвычайно правдоподобны, и автор пользуется своими профессиональными знаниями, чтобы создать остров, который действительно мог бы существовать (Плутония в "Плутонии" все-таки заведомо абсурдна и очевидно абсурдна даже читателю-современнику Обручева). Описания людей-аборигенов на острове гораздо более подробны и увлекательны: более того, среди этих людей есть и видные, важные для сюжета персонажи (пусть и довольно шаблонные, особенно шаман). Порезаны избыточные описания природы, неестественные диалоги хорошо приглушены, в них даже мелькает какая-то зачаточная работа с языком. Да даже с постоянным и бессмысленным отстрелом дичи покончено: в этот раз мамонта убивают не только ради вкусного хобота.
Книга в целом повторяет мотив "Плутонии" — неожиданное открытие на крайнем Севере новой и, главное, теплой и плодородной земли: земли, заселенной вымершими животными и растениями. Несмотря на это Обручеву удалось не напороться на подводные камни, едва не отправившие на дно его предыдущую работу.
Сюжет и сама идея, лежащие в основе, "Земли Санникова", чрезвычайно правдоподобны, и автор пользуется своими профессиональными знаниями, чтобы создать остров, который действительно мог бы существовать (Плутония в "Плутонии" все-таки заведомо абсурдна и очевидно абсурдна даже читателю-современнику Обручева). Описания людей-аборигенов на острове гораздо более подробны и увлекательны: более того, среди этих людей есть и видные, важные для сюжета персонажи (пусть и довольно шаблонные, особенно шаман). Порезаны избыточные описания природы, неестественные диалоги хорошо приглушены, в них даже мелькает какая-то зачаточная работа с языком. Да даже с постоянным и бессмысленным отстрелом дичи покончено: в этот раз мамонта убивают не только ради вкусного хобота.
October 13, 2021
Книга давно мелькала перед моим взором. В бумажном виде в детстве, после - неоднократно в электронном. И вот, наконец, я до нее добрался.
Добрался после того, как узнал, что Обручев - известный советский ученый. Добрался после того, как прочитал его Плутонию.
И что я могу сказать о книге? Да почти ничего. Скучно, банально, перечисление того, что мог бы увидеть путешественник на Севере с точки зрения развития науки того времени. Но это полбеды. Главная беда - пластиковые персонажи. Одинаковые и говорящие, как диктор советского телевидения. Мне кажется, я перерос тот возраст, когда могло казаться, что живые люди так разговаривают.
Так что... Такое.
Добрался после того, как узнал, что Обручев - известный советский ученый. Добрался после того, как прочитал его Плутонию.
И что я могу сказать о книге? Да почти ничего. Скучно, банально, перечисление того, что мог бы увидеть путешественник на Севере с точки зрения развития науки того времени. Но это полбеды. Главная беда - пластиковые персонажи. Одинаковые и говорящие, как диктор советского телевидения. Мне кажется, я перерос тот возраст, когда могло казаться, что живые люди так разговаривают.
Так что... Такое.
April 17, 2019
fav book of all time
not boring
diverse characters (personality wise)
awesome
six out of five would recommend
not boring
diverse characters (personality wise)
awesome
six out of five would recommend
November 25, 2018
Кто бы мог предположить, насколько это интересная книга! Казалось бы, группа исследователей (их друг от друга первые две трети книги вообще не отличишь) отправляется в поисках затерянной земли в Северном Ледовитом океане - куда, по преданиям, ушло в древности племя онкилонов, и где летуют птицы. Понятно, что и землю, и птиц, и онкилонов, и кучу других интересной путешественники найдут - но вот почему-то не отпускает книга.
October 10, 2019
Despite very promisinng begining and intriguing general concept of the book, it was rather a dissapoinment. Genocide of animals and people was off-putting, cancelling off all the joys of an adventure book. Science, or at least rational thinking, is rather questionable - for instance, you do not evaluate the water from a mysterious boiling lake in a volcanic region by... tasting it.
The book only for those who really like good old adventures and have no masterpiece expectations.
The book only for those who really like good old adventures and have no masterpiece expectations.
December 8, 2024
Discoverers or colonizers?
Sannikov Land is one of Vladimir Obruchev's most famous works, along with Plutonia. Often these novels are even in the same book and, frankly, sometimes they even get confused with each other. The plots of the books are too similar. People are becoming the discoverers of new lands and worlds. They explore previously unexplored lands, becoming more hunters than scientists.
Obruchev writes perfectly. The work reads interestingly and quickly enough. Sometimes it feels like the author drew inspiration from the world-famous Jules Verne. There is an attempt to present the material in the spirit of the famous author of adventures. Obruchev successfully manages to do this by placing his characters in a world full of dangers and unpredictable plot twists.
The author relies in his work on the well-known myth of onkilons. I really liked his presentation of the "sea people" who once lived in Chukotka, and then went to the islands in the Arctic Ocean. In Sannikov Land, the characters discover this tribe of people who live on a remote warm island that is still habitable after volcanic activity.
Readers will also be pleased with a detailed description of the surrounding world of the main characters. The author tells about the structure of the soil, animal life, the life of the Onkilons, the Vampu tribe, which are people of the Stone Age and periodically bother onkilons. Obruchev builds his world in such a way that the reader willingly believes in him. It is described in such detail and at the same time realistically in the book.
However, the subsequent events, as if adjusted to the necessary plot development, are confusing. I won't tell you, but I will say that after them, the work seems to change the key and pick up the pace. The heroes will have to make difficult decisions and take responsibility for them.
"Sannikov Land" makes an ordinary person think about the possible life of the discoverer. People of science have a completely different way of life. The characters of the novel think in other categories. For them, research is the goal of life. However, having reached the right place, they completely accept the way of life and lifestyle of the local population. This shows that people are still people in need of society.
The book is also remembered for negative things — the vision of the world by the main characters. They sometimes act like real executioners. They absolutely do not worry about killing animals. It somehow caught my eye very much in the work. Perhaps the author wanted to show that scientific research is much more important for the characters than some kind of feelings. But I would describe some of the actions of the heroes as villainous in relation to nature and even unjustified by the current situation. This is the human nature of the predator and the consumer.
"Sannikov Land" leaves a pleasant impression with a certain fly in the ointment. That's probably what realism is. A person, where he does not get, necessarily crushes the environment for himself. The author also demonstrates an excellent fantastic story based on an impressive scientific base. This plays into his hands, because the reader, in particular, somewhere in the depths of his soul continues to believe that somewhere out there, in the cold ice, there may well be a habitable land on which species that we have long considered dead live quite comfortably.
10 out of 10
Sannikov Land is one of Vladimir Obruchev's most famous works, along with Plutonia. Often these novels are even in the same book and, frankly, sometimes they even get confused with each other. The plots of the books are too similar. People are becoming the discoverers of new lands and worlds. They explore previously unexplored lands, becoming more hunters than scientists.
Obruchev writes perfectly. The work reads interestingly and quickly enough. Sometimes it feels like the author drew inspiration from the world-famous Jules Verne. There is an attempt to present the material in the spirit of the famous author of adventures. Obruchev successfully manages to do this by placing his characters in a world full of dangers and unpredictable plot twists.
The author relies in his work on the well-known myth of onkilons. I really liked his presentation of the "sea people" who once lived in Chukotka, and then went to the islands in the Arctic Ocean. In Sannikov Land, the characters discover this tribe of people who live on a remote warm island that is still habitable after volcanic activity.
Readers will also be pleased with a detailed description of the surrounding world of the main characters. The author tells about the structure of the soil, animal life, the life of the Onkilons, the Vampu tribe, which are people of the Stone Age and periodically bother onkilons. Obruchev builds his world in such a way that the reader willingly believes in him. It is described in such detail and at the same time realistically in the book.
However, the subsequent events, as if adjusted to the necessary plot development, are confusing. I won't tell you, but I will say that after them, the work seems to change the key and pick up the pace. The heroes will have to make difficult decisions and take responsibility for them.
"Sannikov Land" makes an ordinary person think about the possible life of the discoverer. People of science have a completely different way of life. The characters of the novel think in other categories. For them, research is the goal of life. However, having reached the right place, they completely accept the way of life and lifestyle of the local population. This shows that people are still people in need of society.
The book is also remembered for negative things — the vision of the world by the main characters. They sometimes act like real executioners. They absolutely do not worry about killing animals. It somehow caught my eye very much in the work. Perhaps the author wanted to show that scientific research is much more important for the characters than some kind of feelings. But I would describe some of the actions of the heroes as villainous in relation to nature and even unjustified by the current situation. This is the human nature of the predator and the consumer.
"Sannikov Land" leaves a pleasant impression with a certain fly in the ointment. That's probably what realism is. A person, where he does not get, necessarily crushes the environment for himself. The author also demonstrates an excellent fantastic story based on an impressive scientific base. This plays into his hands, because the reader, in particular, somewhere in the depths of his soul continues to believe that somewhere out there, in the cold ice, there may well be a habitable land on which species that we have long considered dead live quite comfortably.
10 out of 10
January 13, 2025
http://whatsread.pp.ua/work/2175
Типовий пригодницький сюжет, причому досить добротний. При цьому за часів СРСР ще й був майже вітчизняний, що в ті часи, а якщо порівняти за якістю, то й тепер, зустрічається не часто. Хоча у підлітковому віці він мені, мабуть, сподобався б набагато більше. Тепер же буквально дві речі псували все задоволення. Це людська тупа, хижа та споживча природа. Її звичайно не автор придумав, він просто такий як усі, як більшість тоді, та й тепер.., він просто зобразив як є, навіть не усвідомлюючи, що може бути (чи мало б бути) інакше. Я маю на увазі, що всю подорож, де тільки можна, герої поводилися таким чином: о білий ведмідь — завалили ведмедя; о, бачиш, на тому уступі гірського барана? — у нас же є чарівні стріляючі палиці — завалили барана; м'яса вже стільки, що ніяк не винести, а навіть якщо забрати — то все одно не з'їсти, але тут красень прадавній олень — завалили оленя — роги гарні, але ні до чого — викинули; тут ще один ведмідь - завалили, звідки не візьмись - сім'я носорогів, наздогнали - завалили; а я ще хобот слона не куштував — вистежили мамонта (ах яка гарна рідкісна та доісторична тварина) — завалили... І так буквально більшу частину розповіді, о перелітні птахи — бах, бах, з озера щось вилізло — бах, бах і так далі.
Другий момент. Онкілонів вижили зі своїх місць погані, але більш розвинені чукчі. Прийшли добрі, мирні онкілони в землю обітовану, а там — погані вампу з кам'яного віку, і почалася боротьба не на життя, а на смерть. Куди бідним вампу йти? Автор цим не задається - він одразу землю під вампу назвав землею онкілонів...
Тож, я вже хотів оцінку ще більше понизити — втомився від кровожерливості, хотілося чогось більш піднесеного, пора би вже людині виростати з дикуна і ставати таки людиною (відгук писався 2015 р., ще до повномасштабного вторгнення, тож дуже не хотілося вірити у дикунів під боком). Але друга половина роману стала більш динамічною та цікавою — героям вже не було часу все поспіль бабахати, самим би встигнути дати драла. Так що друга половина твір дещо підтягнула, думаю.
Мова автора досить переконлива, а вигадки реалістичні. Сподобалося, що автор під свою чисту фантазію підводить солідну наукову базу, тож хоч весь роман - чиста вигадка, але залишається враження, що все описане могло відбуватися насправді. І це незважаючи на дату написання — багатьом авторам, які писали пізніше, є чому повчитися і з чого взяти приклад. Думаю, твір автора можна наводити як приклад добротної н/п-фантастики, хоч у ній і немає бластерів та літаючих тарілок. А кінцівка на кшталт «істина десь там» або з чого почали — до того й приїхали: я вам вірю, але для доказу знову потрібна нова експедиція — а що?, за часів автора його роман мав спонукати молодих читачів до подальших досліджень і підкорення ще не відкритих земель. 7/10
Типовий пригодницький сюжет, причому досить добротний. При цьому за часів СРСР ще й був майже вітчизняний, що в ті часи, а якщо порівняти за якістю, то й тепер, зустрічається не часто. Хоча у підлітковому віці він мені, мабуть, сподобався б набагато більше. Тепер же буквально дві речі псували все задоволення. Це людська тупа, хижа та споживча природа. Її звичайно не автор придумав, він просто такий як усі, як більшість тоді, та й тепер.., він просто зобразив як є, навіть не усвідомлюючи, що може бути (чи мало б бути) інакше. Я маю на увазі, що всю подорож, де тільки можна, герої поводилися таким чином: о білий ведмідь — завалили ведмедя; о, бачиш, на тому уступі гірського барана? — у нас же є чарівні стріляючі палиці — завалили барана; м'яса вже стільки, що ніяк не винести, а навіть якщо забрати — то все одно не з'їсти, але тут красень прадавній олень — завалили оленя — роги гарні, але ні до чого — викинули; тут ще один ведмідь - завалили, звідки не візьмись - сім'я носорогів, наздогнали - завалили; а я ще хобот слона не куштував — вистежили мамонта (ах яка гарна рідкісна та доісторична тварина) — завалили... І так буквально більшу частину розповіді, о перелітні птахи — бах, бах, з озера щось вилізло — бах, бах і так далі.
Другий момент. Онкілонів вижили зі своїх місць погані, але більш розвинені чукчі. Прийшли добрі, мирні онкілони в землю обітовану, а там — погані вампу з кам'яного віку, і почалася боротьба не на життя, а на смерть. Куди бідним вампу йти? Автор цим не задається - він одразу землю під вампу назвав землею онкілонів...
Тож, я вже хотів оцінку ще більше понизити — втомився від кровожерливості, хотілося чогось більш піднесеного, пора би вже людині виростати з дикуна і ставати таки людиною (відгук писався 2015 р., ще до повномасштабного вторгнення, тож дуже не хотілося вірити у дикунів під боком). Але друга половина роману стала більш динамічною та цікавою — героям вже не було часу все поспіль бабахати, самим би встигнути дати драла. Так що друга половина твір дещо підтягнула, думаю.
Мова автора досить переконлива, а вигадки реалістичні. Сподобалося, що автор під свою чисту фантазію підводить солідну наукову базу, тож хоч весь роман - чиста вигадка, але залишається враження, що все описане могло відбуватися насправді. І це незважаючи на дату написання — багатьом авторам, які писали пізніше, є чому повчитися і з чого взяти приклад. Думаю, твір автора можна наводити як приклад добротної н/п-фантастики, хоч у ній і немає бластерів та літаючих тарілок. А кінцівка на кшталт «істина десь там» або з чого почали — до того й приїхали: я вам вірю, але для доказу знову потрібна нова експедиція — а що?, за часів автора його роман мав спонукати молодих читачів до подальших досліджень і підкорення ще не відкритих земель. 7/10
March 20, 2024
Kiituseks võib selle 1953. aastal kirjutatud raamatu kohta öelda, et siin on üllatavalt vähe kommuparteilisi loosungeid. Teisalt see on suht väheoriginaalne, natuke lihtsameelne ja lapsik ning eelkõige väheambitsioonikas, et olla huvitav. Karakterid on näotud ühesugused. Teadlased muudkui arutlevad pikalt ja kuivalt. Lugeda soovitaks ikka päris polaarekspeditsioonidest, millest on tunduvalt paremaid raamatuid.
May 17, 2020
Неплохая книга про остров с сохранившимися историческими природными видами, включая дикарей, на дальнем севере. Упор идёт на разнообразие видов, геологию и природные явления, приведшие к такой уникальной ситуации, т.к. это спецальность автора. История очень похожа по идее на Затерянный мир Конан Дойла.
January 25, 2023
This book reminds me about my grandfather, geologist as well. As he passed away many years ago, reading this book was like the tribute for him and his stories about russian North and russian Far East. Also think that for 1935 this book was brilliant, fresh and promising.
February 2, 2018
Непоганий фантастичний роман двадцятих років минулого століття, добре відомий завдяки однойменному фільму. Читалося цікаво.
December 22, 2019
Очень долгая экспозиция, первую часть книги читать малоинтересно. Вторая часть переходит в качественный научно-фантастический триллер.
March 13, 2023
Шикарна книга,пам'ятаю її з дитинства.Пригоди, загадки,та круті відкриття
August 18, 2019
This is a very intriguing book. It was recommended by a Russian friend as part of our book club and it seems to be a popular book among the Russian teenagers.
It's written by Vladimir Obruchev, a Russian and Soviet geologist who also wrote Science Fiction. This book is about a mythological island called Sannikov Land that was a very popular myth in the 19th-century Russia.
Some Russian explorers decide to look for a phantom island (Sannikov Land) in the Arctic, since they see birds flying there even though it's deadly cold in the area, leading to the speculation that the phantom island is real. They find the place, as well as primitive tribes - the Onkilon - and the Stone Age and more primitives Wampus, who steal the Onkilons' food, animals and women.
The explorers fight for survival and try to gather information about the island, the prehistoric animals such as the mammoths and its inhabitants while trying to find a way to break free from the friendly captivity by the Onkilon due to their superstitions. The explorers soon find that the island is doomed due to the earthquakes that are happening and changing the geology and constant supply of hot vapors - which means that life in the island is doomed to extinction.
The author describes the culture and events on the everyday lives of the Onkilon tribes as the explorers live among them for at least 6 months. In that front, the shows the deterioration of the relationship between the Onkilon and the explorers, first seen as helpers to keep them protected and then as the foe as the environment became more hostile. Their superstitions show how much the lack of scientific knowledge led to sacrifices and religious rituals that were meant to control the events they could not explain but that in reality did nothing to prevent the inevitable.
The book also portraits the human relationships in a beautiful way - for example, some Onkilon women who are given to the explorers as wives to keep them there. The growing loving relationship between Ordin and his second wife Annuir is very credible and endearing in such complicated circumstances.
Because the author is a geologist specialized in Siberia and Central Asia, he does a magnificent job in describing the surroundings and geology of the place without making it boring. The whole story is very credible and makes the reader think it could actually have happened.
I was pleasantly surprised to be introduced to such a beautiful piece of the Russian literature.
It's written by Vladimir Obruchev, a Russian and Soviet geologist who also wrote Science Fiction. This book is about a mythological island called Sannikov Land that was a very popular myth in the 19th-century Russia.
Some Russian explorers decide to look for a phantom island (Sannikov Land) in the Arctic, since they see birds flying there even though it's deadly cold in the area, leading to the speculation that the phantom island is real. They find the place, as well as primitive tribes - the Onkilon - and the Stone Age and more primitives Wampus, who steal the Onkilons' food, animals and women.
The explorers fight for survival and try to gather information about the island, the prehistoric animals such as the mammoths and its inhabitants while trying to find a way to break free from the friendly captivity by the Onkilon due to their superstitions. The explorers soon find that the island is doomed due to the earthquakes that are happening and changing the geology and constant supply of hot vapors - which means that life in the island is doomed to extinction.
The author describes the culture and events on the everyday lives of the Onkilon tribes as the explorers live among them for at least 6 months. In that front, the shows the deterioration of the relationship between the Onkilon and the explorers, first seen as helpers to keep them protected and then as the foe as the environment became more hostile. Their superstitions show how much the lack of scientific knowledge led to sacrifices and religious rituals that were meant to control the events they could not explain but that in reality did nothing to prevent the inevitable.
The book also portraits the human relationships in a beautiful way - for example, some Onkilon women who are given to the explorers as wives to keep them there. The growing loving relationship between Ordin and his second wife Annuir is very credible and endearing in such complicated circumstances.
Because the author is a geologist specialized in Siberia and Central Asia, he does a magnificent job in describing the surroundings and geology of the place without making it boring. The whole story is very credible and makes the reader think it could actually have happened.
I was pleasantly surprised to be introduced to such a beautiful piece of the Russian literature.
June 20, 2016
Uno de los escritores rusos que mejor supo trasladar el espíritu de la ciencia ficción de finales del XIX principios del XX al ámbito soviético fue Vladimir A. Obruchev (1863-1956). Este hombre de un talento excepcional era, además de escritor de novelas de ficción científica, un reputado geólogo y explorador de Siberia y Asia Central. Sus conocimientos posibilitaron el descubrimiento de nuevos yacimientos de metales preciosos en zonas hasta entonces no explotadas. Fue también uno de los científicos más galardonados por la Academia Soviética de Ciencias. Obrutchev es el autor de dos novelas poco conocidas en Occidente y que beben directamente del Viaje al centro de la Tierra de Julio Verne y del Mundo Perdido de Arthur Conan Doyle. Para quien no recuerde el argumento, diremos que a grandes rasgos relataban el descubrimiento de un mundo paralelo (subterráneo en el caso de Verne y situado en medio de la jungla sudamericana en Doyle) donde convivían dinosaurios y homínidos prehistóricos. Estos relatos de evasión fueron los que utilizó Obruchev para hacer dos de sus obras: Plutonia (escrita en 1915 pero no publicada hasta 1924) y La tierra de Sannikov (1926) [2].
La reseña completa en español en http://elbiblionauta.com/es/2015/06/2...
La ressenya completa en català a http://elbiblionauta.com/ca/2015/06/2...
La reseña completa en español en http://elbiblionauta.com/es/2015/06/2...
La ressenya completa en català a http://elbiblionauta.com/ca/2015/06/2...
October 4, 2019
Орчин үеийн нийгмийн амьдралаас холдон сонирхолтой ертөнцөөр аялах зохиол
This entire review has been hidden because of spoilers.
Displaying 1 - 17 of 17 reviews