Творчість Марка Вовчка — неперевершеного прозаїка, витонченого майстра психологічного портретування, емансипатики, яка в неспокійну «жоржсандівську» добу руйнувала усталені уявлення про чоловічі і жіночі життєві ролі — сьогодні особливо цікава для нового прочитання. Вона залишила помвтний слід у трьох європейських літературах — українській, російській та французькій. У цій книжці розглядаються досі майже невідомі факти творчої біографії письменниці.
Українська літературознавиця, літературна критикиня. 1980 - закінчила Київський університет. 1985—1996 - працювала в Інституті літератури НАНУ. 1995—1997 — заступниця редактора журналу «Слово і час». Від 1996 року — професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія». Досліджує проблеми стильової диференціації української літератури 20 століття, особливості розвитку українського модернізму, виявляє зацікавлення феміністською інтерпретацією текстів.
Прецікава річ - перечитувати українську класику в дорослому віці. Марко Вовчок з її харизмою, стилем, емансипацією, чоловіками, подорожами, романами та іншими пристрастями. А зі школи залишилося враження, що ця жінка тільки й робила, що оспівувала стражденну долю кріпаків :)
Ця серія - "Текст і контекст" - уже давно спочилого в мирі видавництва "Факт" робила те саме (тільки на двадцять років швидше), що зараз робить "Віхола" своєю серією "Неканонічний канон". Тільки трохи вибагливіше, але зі значно меншим розмахом (ну, бо тільки після 2022-го українську класику почали розхапувати як гарячі пиріжки). У цій книжці мене більше цікавили якраз "контексти": найперше стаття Соломії Павличко. Але також і дослідження її французького періоду. І почасти стаття Віри Агеєвої.
якщо таке читати, то справді можна зацікавитися текстами середини ХІХ століття.