What do you think?
Rate this book
Читанка для Мануеля
«Читанка для Мануеля» — останній роман Хуліо Кортасара (1914—1984), аргентинського письменника, безумовно, одного з найвідоміших в літературі Латинської Америки та й усього світового красного письменства. Як і в «Грі в класи» (цей роман вийшов друком у видавництві «Фоліо» у 2008 році), у центрі уваги письменника — філософія, сенс життя, кохання, призначення людини. «Читанка для Мануеля» — це роман-колаж, «книжка в книжці». Молоді латиноамериканці Патрісіо і Сусанна, які живуть у Парижі на початку 1970-х років, роблять для свого сина Мануеля читанку, наклеюючи в альбом газетні вирізки. І як практично в усіх своїх творах Кортасар не ставить останню крапку: обрати фінал книжки, як і фінал життя — це прерогатива читача....
412 pages, Hardcover
First published March 15, 1973
79 people are currently reading
1402 people want to read
About the author
Julio Cortázar
734 books7,255 followersJulio Cortázar, born Julio Florencio Cortázar Descotte, was an Argentine author of novels and short stories. He influenced an entire generation of Latin American writers from Mexico to Argentina, and most of his best-known work was written in France, where he established himself in 1951.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 68 reviews
November 25, 2021
“Todo está por inventarse y yo no lo veré por desgracia pero mientras pueda inventaré por mi cuenta (…) todo será alguna vez como vos, pensó Marcos llamándola, todo estará más desnudo y será más hermoso, vamos a liquidar tantos sobretodos mugrientos y tantos calzoncillos sucios que algo tendrá que salir de todo eso, polaquita. Pero habría que amar hasta el vértigo esa imagen deseada, a pesar de la realpolitik o las otras armas necesarias y no siempre limpias o hermosas a pesar de las peores opciones inevitables…”El libro de Manuel, el que aparece en la novela, es un cuaderno en el que un grupo de expatriados autodenominados La Joda, ingenuos revolucionarios e inexpertos activistas, van pegando una serie de recortes de prensa sobre torturas, desapariciones y otros desmanes sociales y políticos a ambos lados del Atlántico y que tienen como destinatario el recién nacido Manuel. Uno de esos manotazos hacia el futuro que vete tú a saber si…
“La historia es una increíble cantidad de manotazos por todos lados algunos agarran la manija y otros se quedan con los dedos en el aire pero cuando sumas el todo por ahí te da la revolución francesa o el Moncada.”Cortázar aúna aquí como en ninguna otra de sus novelas su afán de cambio en la literatura y en la sociedad, su ambicionada liberación de tanto camino trillado, su búsqueda de nuevos órdenes. Las microagitaciones a las que se dedican los miembros del grupo –proferir gritos en un cine, comer de pie en un restaurante distinguido, cambiar los cigarrillos nuevos por usados en los paquetes de los puntos de venta, algo que recuerda mucho al malentendido que provocó Marrast en torno a un cuadro en 62/Modelo para armar– se asemejan a esos juegos verbales, a todos esos elementos experimentales a los que tan acostumbrados nos tiene el autor, que buscan descolocar al lector, atacar los códigos, “liquidar tantos sobretodos mugrientos y tantos calzoncillos sucios”.
“Nada, realmente nada, pero sucede que nada más nada no da nada sino que a veces da un poquito de algo.”Literariamente, hasta el propio Cortázar acabó descontento con la novela, lo que él mismo justificó por las prisas por publicar un artefacto tan claramente político, por la urgencia de llamar la atención de la situación política latinoamericana de aquel momento. No seré yo el que le quite la razón al mismísimo autor, pero, qué quiere que le diga, Don Julio, a mí me ganó hace mucho concon esos juegos literarios tan suyos que van “abriendo zaguanes en la sombra”, con su sensibilidad, con sus búsquedas estéticas, con sus entrañables personajes que se debaten entre la angustia y la locura lúdica, entre lo real y lo simbólico, entre la literatura y la vida, de tal manera que le disfruto incluso a pesar de usted mismo.
En cuanto a lo que plantea la novela, no quiero entrar en la polémica de si fue/es útil políticamente un artefacto literario como este, si en él se banaliza la lucha, si Cortázar fue o no fue capaz de quitarse el ropaje pequeñoburgués al intentar justificar su posición política. No entro ni salgo en si se puede hacer buena literatura con planteamientos políticos tan manifiestos, pero a mí me interesó mucho la problemática, tan cercana a la de Oliveira en Rayuela, sobre la disyuntiva entre lo individual y lo colectivo, la posibilidad de compaginar ambos planos de lucha, qué tipo de lucha es la más eficaz, la problemática de los fines y los medios, todo ello plasmado aquí en el personaje de Andrés, el que busca sin saber qué, para el que la búsqueda parece ser el fin aunque preferiría poder abrazar los fines concretos de Marcos; Andrés, el personaje que se debate entre Ludmilla y Francine, dos pliegues de la felicidad quizás incompatibles e igualmente irrenunciables.
February 3, 2015
I can't figure out why this novel is practically BURIED. It's one of Julio Cortázar's major works - winner of the prestigious Prix Medicis and described by critics as a semi-sequel to his classic "Hopscotch." It's also one of the great political books of our time, wrestling with literature’s role alongside news about torture, government spying, and military coups. This was written in early 1970s, but times haven't changed much in terms of the urgency of the issues.
What has changed are the utopian aspirations that ripple through this novel. It’s not just the characters, the men and women who revolve around The Screwery, a political cell that pulls odd and seemingly benign pranks, such as smuggling illegal penguins into Paris. It’s also the style of the novel itself, which proposes there’s no disjunction between playfully inventive structures and serious social issues. This novel’s multiple narrators and continually shifting points of view might itself be seen as a political statement.
Cortázar insists literature dealing with politics doesn’t have be streamlined for the so-called masses, but rather it should have room for vibrant cultural details as well as daily routines. In this case: aleatory music, Joni Mitchell albums, babysitting, sex, and much more. Julio believes engaged literature should stretch us -- in terms of our commitment to our fellow humans and our ability to creatively interact with art. "A Manual for Manuel" shows how these concerns are intertwined and how their ends tend to fray.
The story itself starts slowly, initially revolving around a single night, but it progressively gains momentum. The stakes for The Screwery and its cohorts keep rising until the book takes on elements of a white-knuckle thriller. On its own unexpected terms, of course.
It’s a marvelous high-wire act, showcasing all of Cortazar’s talents, blending stylistic experimentation and blunt emotional realities; an absurdist sense of humor with dire happenings literally ripped from the headlines; heady intellectual discussions with visceral physical encounters. In some ways, it’s the literary version of the political films I wish Godard had made in the 1970s.
The book is dedicated to the infant Manuel and structured as a sort of running scrapbook. The narrators hope he’ll grow up to be more enlightened than them and able to fully appreciate everything they’ve assembled. They see literature as building a bridge to the future, but sadly it seems that we've actually slipped further away from that future. This novel flaunts almost every current literary convention and probably demands more attention than most so-called cultured people are willing to extend.
It’s a bit heartbreaking how much faith Julio puts in his readers – and how lavishly he rewards their close attention. Hopefully some readers here will be turned on to this vibrant book and continue the circuit the author first charged so many decades ago. Progress may be a myth, but the pleasures of literature aren't.
What has changed are the utopian aspirations that ripple through this novel. It’s not just the characters, the men and women who revolve around The Screwery, a political cell that pulls odd and seemingly benign pranks, such as smuggling illegal penguins into Paris. It’s also the style of the novel itself, which proposes there’s no disjunction between playfully inventive structures and serious social issues. This novel’s multiple narrators and continually shifting points of view might itself be seen as a political statement.
Cortázar insists literature dealing with politics doesn’t have be streamlined for the so-called masses, but rather it should have room for vibrant cultural details as well as daily routines. In this case: aleatory music, Joni Mitchell albums, babysitting, sex, and much more. Julio believes engaged literature should stretch us -- in terms of our commitment to our fellow humans and our ability to creatively interact with art. "A Manual for Manuel" shows how these concerns are intertwined and how their ends tend to fray.
The story itself starts slowly, initially revolving around a single night, but it progressively gains momentum. The stakes for The Screwery and its cohorts keep rising until the book takes on elements of a white-knuckle thriller. On its own unexpected terms, of course.
It’s a marvelous high-wire act, showcasing all of Cortazar’s talents, blending stylistic experimentation and blunt emotional realities; an absurdist sense of humor with dire happenings literally ripped from the headlines; heady intellectual discussions with visceral physical encounters. In some ways, it’s the literary version of the political films I wish Godard had made in the 1970s.
The book is dedicated to the infant Manuel and structured as a sort of running scrapbook. The narrators hope he’ll grow up to be more enlightened than them and able to fully appreciate everything they’ve assembled. They see literature as building a bridge to the future, but sadly it seems that we've actually slipped further away from that future. This novel flaunts almost every current literary convention and probably demands more attention than most so-called cultured people are willing to extend.
It’s a bit heartbreaking how much faith Julio puts in his readers – and how lavishly he rewards their close attention. Hopefully some readers here will be turned on to this vibrant book and continue the circuit the author first charged so many decades ago. Progress may be a myth, but the pleasures of literature aren't.
May 31, 2018
O Κορτάσαρ και το βιβλίο του Μανουέλ. Ο Κορτάσαρ που καταλύει τις φόρμες με τη γραφή του. Ο Κορτάσαρ και οι συναισθηματικές πολλαπλές πραγματικότητες των ηρώων του. Η Λατινική Αμερική, ο τυρκουάζ πιγκουίνος, Εκείνος που σου λεγα, η μαύρη κηλίδα, το Μεγάλο Πανηγύρι, τα μυρμήγκια, το βιβλίο, μπλουμ. Το βιβλίο του Μανουέλ είναι κραυγή, ουρλιαχτό και βαθύς πόνος, που σε κυριεύει σελίδα τη σελίδα.
Είναι από τα βιβλία που η πρώτη ανάγνωση υπηρετεί μόνο και μόνο την ύπαρξη της δεύτερης.
Είναι από τα βιβλία που η πρώτη ανάγνωση υπηρετεί μόνο και μόνο την ύπαρξη της δεύτερης.
November 24, 2018
Ο παραληρηματικος λόγος του Κορταζαρ, χαδι στις αισθήσεις... Χαρακτήρες στα όρια του τραγικού, του ηρωικού, κωμικού κ καταραμένου, ποιητικού, εστέτ αλλά παράλληλα κ αφόρητα μικροαστικού.
Ένα μπερδεμένο κουβάρι από χάδια και παράπονο
Προσπαθούν να αναδυθούν με αντικοφορμισμο κ επαναστατικότητα, αλλά καθηλώνονται από τον τοίχο της σκληρής καθημερινότητας που τους σιδερωνει όλους.
Το Μεγάλο Πανυγήρι κ ο Μανουέλ που θα επρεπε να είναι το γινόμενο του , ο απόγονος που θα απολάμβανε τις θυσίες, τελικά δείχνει να αποτυγχάνει.
Με έναν επίλογο αντάξιο των χαρακτήρων του, καταδεικνυει ότι χρειάζεται κάτι παραπάνω από το ανθρώπινο για να μπορέσει ο έκαστος αγώνας να αντιμετωπίσει τον πρωτόγονο άνθρωπο απέναντι.
Ένα μπερδεμένο κουβάρι από χάδια και παράπονο
Προσπαθούν να αναδυθούν με αντικοφορμισμο κ επαναστατικότητα, αλλά καθηλώνονται από τον τοίχο της σκληρής καθημερινότητας που τους σιδερωνει όλους.
Το Μεγάλο Πανυγήρι κ ο Μανουέλ που θα επρεπε να είναι το γινόμενο του , ο απόγονος που θα απολάμβανε τις θυσίες, τελικά δείχνει να αποτυγχάνει.
Με έναν επίλογο αντάξιο των χαρακτήρων του, καταδεικνυει ότι χρειάζεται κάτι παραπάνω από το ανθρώπινο για να μπορέσει ο έκαστος αγώνας να αντιμετωπίσει τον πρωτόγονο άνθρωπο απέναντι.
October 6, 2016
A wonderful mixture of punning prose, multi-perspective helter-skelter chaos, collage and typographical mania, and freewheeling cultural and political stripsearching. The pat summation: a revolutionary sect known as the Screwery, formed of Latin American ex-pats in Paris, plot and conduct various acts, have various conversations, consume maté on tap, and conspire to produce a manual of right-on living for a child named Manuel. The experience of reading this novel is one of fragmented lunacy, moving in and out of various narrators, their thought processes, their endless chats, all rendered in Cortazar’s unique high-wire bedazzling prose (brought c/o of G. Rabassa), which is the real star, to be savoured and larruped when the happenings of the novel become opaque and impossible.
September 19, 2022
Yine deneysel düzeyde kaleme alınmış, oldukça karmaşık bir Julio Cortazar metni. Onu birçok yazardan ayıran temel özellikte bu olsa gerek. Canı istediğinde, canının istediği gibi yazan karmaşıklığı seven, anlaşılır olmak için yazıda sadeleşmeyi özellikle Latin halkına ihanet kabul eden, ülkesinin kimliksizleşmesine ve sömürgeleşmesine ön ayak olan bir sisteme sadece yazıları ile değil eylemleriyle de katkıda bulunan, bu yönüyle de metinlerinde kişisel, ideolojik ve siyasi duruşunun paralellik gösterdiği yazarlardan biri.
***
Cortazar kitapları benim için her zaman ‘okuması uğraş isteyenler’ grubunda olmuştur. Bu kitabında da durum aynıydı, önce küçük bir ‘bu nedir’ paniği, 70-80 sayfa sonra gelen ‘tamam çözdüm’ rahatlaması. Cortazar’da metnin karışık olduğunun farkında olacak ki yer yer okura yardımcı oluyor, Syf.45’te bir lamba etrafında dolaşan böceklerden ve o lambayı açıp kapatmayı ustalıkla ayarlayan bir elden(bir diktatörden) bahsettiği sayfalarda niyetini ve ne anlatmak istediğini net ifadeyle izah ediyor. Bunları yakalamak mühim çünkü kitap imgeler, metaforlar, semboller, atıflarla dolu, yani hissederek değil anlamaya çabalayarak yol alıyorsunuz. Latin Amerika meselelerine derinlemesine dalmak, politik mevzularda dağılmak üzere hazırsanız elinizde doğru kitabı tutuyorsunuz. Daha az karmaşık bir şeyler okumak isteyenler için yanlış tercih olabilir Manuel’in Kitabı ve birçok okur için de kesinlikle‘saçmalık’.
***
Gelelim içeriğe, La Joda adlı bir örgüt, sosyalistlerden oluşan. Herkesin yumağın ucunu kendine çektiği hesapta toplum menfaatine hizmet etmeyi amaçlayan bir grup insan.
Susana ve Patrico evli, aynı zamanda bu grubun üyesi, ayrıca adına kitap hazırlanan Manuel’in anne-babası.
Anders, Ludmilla, Lonstein, Marcos,Gomez vs. hikayenin ana karakterleri ve La Joda’nın üyeri.(Ludmilla’nın üyeliği tartışılır çünkü Anders’in sevgilisi olması vesiylesiyle grubun ne içinde ne de dışında bir kişi.) Çoğu üniversiteden arkadaş olan insanlar bunlar. Her biri ülke genelinde yaşanan türlü olayların matbu yayınlardaki kupürlerini keserek bir kitap hazırlıyorlar Manuel için. (bu kupürler kitapta bazen kendi dilinde bazen de Türkçe çevirileriyle görsellerle mevcut.) İlerleyen yaşında Manuel ülke tarihini bu kitap yardımıyla daha net kavrayacak mantığındalar.(Akla yatkın aslında) Çoğu zaman birbirlerinin evinde toplanıp ülke gündemi hakkında derin ve tartışmalı sohbetlerin içinde olsalar da eylemlerle de kendini gösteren bir örgüt La Joda.
Bu kupürler nelerle ilgili: Milli duyguları aşağıladığı iddia edilen bir öğrencinin tutuklanmasıyla, ne taşıdığı belli olmayan konteynırlarla, orantısız polis gücüyle, şeker pancarı üretimine uygulanan ambargoyla, hapishanelerdeki açlık grevleriyle, faili meçhul cinayetler, düşüncelere uygulanan manipülasyonlar, özgürlük ihlalleriyle faşizmle, dikta rejimiyle gerçekleşen tüm ülke olaylarıyla vs…
Özellikle Fidel Castro‘lu sayfalar ülkenin geçimini elinde tutan şeker pancarı ticareti, çalışma saatleri, sağlık hizmetleri, işçi sorunları hepsi ilgi çekici hepsi tanıdık.
Kitabın geneline örtülü bir anlatım hakim olsa da hikayenin gerçek ve yaşanmış şeylerin kurgusu olduğunu biliyor olmak bana hep ‘devam etmeliyim’ hissi verdi. (Devam edip bitirmek bazı kitaplar ve kendi okurluk yolumda benim için önemli bir ölçüt çünkü.Bu da o kitaplardan biri.)
272. saydaki vakvak amca metaforuna, sinemadaki çıplaklar, yanık kibritler, karıncalar metaforlarına da ayrıca dikkat etmenizi öneririm. Bunlar benim en sevdiklerimdi.
***
Tüm politik mevzuların yanı sıra, insanın insanla ve çevreyle olan ilişkilerini bir atmosfer çizerek anlatmasına bayıldım. (olay/durum/atmosfer bağlamında)
Bir devrimin ya da çağın bireyde oluşturduğu psikolojik, erotik, estetik baskılar ve seçimlerimizdeki, zamanın, tabuların, tanımların kokuşmuşluğunun davranışlarımızdaki etkilerinin uzun uzun anlatıldığı sayfalar var, çok sevdim bu sayfaları. Bayıldım.
(Anders, Ludmilla zaman zaman Loinstein’in ilişkiler üzerine sohbetleri yine metaforik olsa da anlaşılır ve doyurucu.)
***
Kitabın son 150 sayfası ise daha az metaforik ve daha düz bir anlatıma sahip, haliyle daha rahat okunabilir gibi.
Cortazar’ın sorunlu yaşama ortamının yazınsal eğilimlerini de biçimlendirdiğini kitabın sonunda yer alan ve bitiş cümlesi olan “...bunu uydurduğumu sanacaklar.” hitabından anlayabiliriz. Bu atıf ülkesinden uzakta yaşamış bir yazar olarak Cortazar’ın yazdıklarına ve bunu söylecek olanlara, kendine…
***
Cortazar kitapları benim için her zaman ‘okuması uğraş isteyenler’ grubunda olmuştur. Bu kitabında da durum aynıydı, önce küçük bir ‘bu nedir’ paniği, 70-80 sayfa sonra gelen ‘tamam çözdüm’ rahatlaması. Cortazar’da metnin karışık olduğunun farkında olacak ki yer yer okura yardımcı oluyor, Syf.45’te bir lamba etrafında dolaşan böceklerden ve o lambayı açıp kapatmayı ustalıkla ayarlayan bir elden(bir diktatörden) bahsettiği sayfalarda niyetini ve ne anlatmak istediğini net ifadeyle izah ediyor. Bunları yakalamak mühim çünkü kitap imgeler, metaforlar, semboller, atıflarla dolu, yani hissederek değil anlamaya çabalayarak yol alıyorsunuz. Latin Amerika meselelerine derinlemesine dalmak, politik mevzularda dağılmak üzere hazırsanız elinizde doğru kitabı tutuyorsunuz. Daha az karmaşık bir şeyler okumak isteyenler için yanlış tercih olabilir Manuel’in Kitabı ve birçok okur için de kesinlikle‘saçmalık’.
***
Gelelim içeriğe, La Joda adlı bir örgüt, sosyalistlerden oluşan. Herkesin yumağın ucunu kendine çektiği hesapta toplum menfaatine hizmet etmeyi amaçlayan bir grup insan.
Susana ve Patrico evli, aynı zamanda bu grubun üyesi, ayrıca adına kitap hazırlanan Manuel’in anne-babası.
Anders, Ludmilla, Lonstein, Marcos,Gomez vs. hikayenin ana karakterleri ve La Joda’nın üyeri.(Ludmilla’nın üyeliği tartışılır çünkü Anders’in sevgilisi olması vesiylesiyle grubun ne içinde ne de dışında bir kişi.) Çoğu üniversiteden arkadaş olan insanlar bunlar. Her biri ülke genelinde yaşanan türlü olayların matbu yayınlardaki kupürlerini keserek bir kitap hazırlıyorlar Manuel için. (bu kupürler kitapta bazen kendi dilinde bazen de Türkçe çevirileriyle görsellerle mevcut.) İlerleyen yaşında Manuel ülke tarihini bu kitap yardımıyla daha net kavrayacak mantığındalar.(Akla yatkın aslında) Çoğu zaman birbirlerinin evinde toplanıp ülke gündemi hakkında derin ve tartışmalı sohbetlerin içinde olsalar da eylemlerle de kendini gösteren bir örgüt La Joda.
Bu kupürler nelerle ilgili: Milli duyguları aşağıladığı iddia edilen bir öğrencinin tutuklanmasıyla, ne taşıdığı belli olmayan konteynırlarla, orantısız polis gücüyle, şeker pancarı üretimine uygulanan ambargoyla, hapishanelerdeki açlık grevleriyle, faili meçhul cinayetler, düşüncelere uygulanan manipülasyonlar, özgürlük ihlalleriyle faşizmle, dikta rejimiyle gerçekleşen tüm ülke olaylarıyla vs…
Özellikle Fidel Castro‘lu sayfalar ülkenin geçimini elinde tutan şeker pancarı ticareti, çalışma saatleri, sağlık hizmetleri, işçi sorunları hepsi ilgi çekici hepsi tanıdık.
Kitabın geneline örtülü bir anlatım hakim olsa da hikayenin gerçek ve yaşanmış şeylerin kurgusu olduğunu biliyor olmak bana hep ‘devam etmeliyim’ hissi verdi. (Devam edip bitirmek bazı kitaplar ve kendi okurluk yolumda benim için önemli bir ölçüt çünkü.Bu da o kitaplardan biri.)
272. saydaki vakvak amca metaforuna, sinemadaki çıplaklar, yanık kibritler, karıncalar metaforlarına da ayrıca dikkat etmenizi öneririm. Bunlar benim en sevdiklerimdi.
***
Tüm politik mevzuların yanı sıra, insanın insanla ve çevreyle olan ilişkilerini bir atmosfer çizerek anlatmasına bayıldım. (olay/durum/atmosfer bağlamında)
Bir devrimin ya da çağın bireyde oluşturduğu psikolojik, erotik, estetik baskılar ve seçimlerimizdeki, zamanın, tabuların, tanımların kokuşmuşluğunun davranışlarımızdaki etkilerinin uzun uzun anlatıldığı sayfalar var, çok sevdim bu sayfaları. Bayıldım.
(Anders, Ludmilla zaman zaman Loinstein’in ilişkiler üzerine sohbetleri yine metaforik olsa da anlaşılır ve doyurucu.)
***
Kitabın son 150 sayfası ise daha az metaforik ve daha düz bir anlatıma sahip, haliyle daha rahat okunabilir gibi.
Cortazar’ın sorunlu yaşama ortamının yazınsal eğilimlerini de biçimlendirdiğini kitabın sonunda yer alan ve bitiş cümlesi olan “...bunu uydurduğumu sanacaklar.” hitabından anlayabiliriz. Bu atıf ülkesinden uzakta yaşamış bir yazar olarak Cortazar’ın yazdıklarına ve bunu söylecek olanlara, kendine…
October 26, 2023
Cortazar'a nereden başlamak gerektiği sorusunu daha evvel uzun bir videoyla yanıtlamıştım, o zamanlar Manuel'in Kitabı henüz dilimize çevrilmemişti, dolayısıyla orada bu eserden bahsedememiştim. İzninizle şimdi de Cortazar okumaya nereden başlamamalı sorusunu yanıtlamak istiyorum: işte buradan!
Seksek'i yalayıp yutmuş biri olarak söylüyorum, ondan bile zor, çok çok daha zor bir metin Manuel'in Kitabı. Cortazar biyografisinde karşıma çıkmıştı bu kitap, dolayısıyla biliyordum tuhaf olduğunu ama bu kadar da tuhaf beklemiyordum. Kötü asla değil, Cortazar gibi bir zihnin yazdığı herhangi bir şeyi kötü bulabilmem imkansız zaten ama sahiden müthiş zor bir metin.
Manuel, Paris’te yaşayan Latin Amerika kökenli bir bebek. Adına bir kitap yaratanlar da ona daha iyi ve daha eğlenceli bir dünya kurmak isteyen büyükleri. Bu büyükler, ki aralarında Manuel'in anne-babası Susana ve Patricio da var, aynı zamanda Paris'te yaşayan Latin Amerikalılardan müteşekkil La Joda isimli bir sosyalist örgütün üyeleri. Roman, La Joda üzerinden Latin Amerika’nın o dönemdeki politik durumuna odaklanıyor, hem dönemin diktatörlüklerine, hem de o rejimlerden kaçıp Avrupa'ya sığınmış göçmenlerin hayatlarına bakıyor.
"Cortázar’ın politik düşüncesini ve edebi çalışmalarını bir arada anlamak için eşsiz bir deneyim" diyor arka kapakta, tamamen katılıyorum ama bu tam bir Cortazar'dan çıkış romanı olmalı kanımca - bitirme tezi hatta. Çünkü deneyselliğin sınırlarını zorluyor yazar burada. Çok fazla metafor, çok fazla analoji var, öykü sık sık örgüt üyelerinin birbirlerine okudukları dönemin -gerçek- gazete haberleriyle kesiliyor (bunlar işte, Manuel için hazırlanan kitabın içine giriyorlar), asla doğrusal kurmuyor anlatısını.
Pek çok Latin Amerikalı yazarın aksine, üstelik epeyce siyasi biri de olmasına rağmen eserlerinde kıtasının sorunları ve siyasi çalkantılarına pek yer vermeyen Cortazar'ın bir nevi bu "eksiğini" kapama projesi Manuel'in Kitabı. Besbelli ki büyük bir proje, okurundan da bu emeği ve sabrı bekliyor, istiyor, karşılığını da veriyor. Ama öyküyü takip etmek için ciddi bir emek gerektiğini yineleyeyim: Cortazar'la aşırı içli dışlı olmaya hazırsanız buyrun.
Seksek'i yalayıp yutmuş biri olarak söylüyorum, ondan bile zor, çok çok daha zor bir metin Manuel'in Kitabı. Cortazar biyografisinde karşıma çıkmıştı bu kitap, dolayısıyla biliyordum tuhaf olduğunu ama bu kadar da tuhaf beklemiyordum. Kötü asla değil, Cortazar gibi bir zihnin yazdığı herhangi bir şeyi kötü bulabilmem imkansız zaten ama sahiden müthiş zor bir metin.
Manuel, Paris’te yaşayan Latin Amerika kökenli bir bebek. Adına bir kitap yaratanlar da ona daha iyi ve daha eğlenceli bir dünya kurmak isteyen büyükleri. Bu büyükler, ki aralarında Manuel'in anne-babası Susana ve Patricio da var, aynı zamanda Paris'te yaşayan Latin Amerikalılardan müteşekkil La Joda isimli bir sosyalist örgütün üyeleri. Roman, La Joda üzerinden Latin Amerika’nın o dönemdeki politik durumuna odaklanıyor, hem dönemin diktatörlüklerine, hem de o rejimlerden kaçıp Avrupa'ya sığınmış göçmenlerin hayatlarına bakıyor.
"Cortázar’ın politik düşüncesini ve edebi çalışmalarını bir arada anlamak için eşsiz bir deneyim" diyor arka kapakta, tamamen katılıyorum ama bu tam bir Cortazar'dan çıkış romanı olmalı kanımca - bitirme tezi hatta. Çünkü deneyselliğin sınırlarını zorluyor yazar burada. Çok fazla metafor, çok fazla analoji var, öykü sık sık örgüt üyelerinin birbirlerine okudukları dönemin -gerçek- gazete haberleriyle kesiliyor (bunlar işte, Manuel için hazırlanan kitabın içine giriyorlar), asla doğrusal kurmuyor anlatısını.
Pek çok Latin Amerikalı yazarın aksine, üstelik epeyce siyasi biri de olmasına rağmen eserlerinde kıtasının sorunları ve siyasi çalkantılarına pek yer vermeyen Cortazar'ın bir nevi bu "eksiğini" kapama projesi Manuel'in Kitabı. Besbelli ki büyük bir proje, okurundan da bu emeği ve sabrı bekliyor, istiyor, karşılığını da veriyor. Ama öyküyü takip etmek için ciddi bir emek gerektiğini yineleyeyim: Cortazar'la aşırı içli dışlı olmaya hazırsanız buyrun.
August 3, 2022
"I know how men in exile feed on dreams of hope."---Aeschylus. First, a correction in translation for our English-speaking friends. The revolutionary sect formed by Latin American political exiles in Europe in this outstanding novel by Julio Cortazar is called La Jodida or "The Fuckup" in Spanish, not "The Screwery" or, worse still "The Mess", found in some editions. Cortazar, a life-long admirer of first the Cuban Revolution and later the Sandinistas, knew the difference between bad tactics in revolution and hallucinating of revolution. Interestingly, this novel takes the form of an instruction manual for a boy who will presumably inherit the revolution one day., "el libro de Manuel". (This same theme is traced in Bernard Tavernier's masterpiece JONAH WHO WILL BE 25 IN THE YEAR 2000.) As in HOPSCOTCh and BLOW-UP, Cortazar is still using overlapping voices and disjointed time to convey the elusive nature of truth; in this case a revolutionary catechism. Some critics and even Cortazar fans say the book is dated because revolution has become passe', in Latin America and every place else. A superior understanding is that Cortazar, like Che' or Fidel, was teaching us to distinguish between doctrine and dogma when it comes to making revolution.
November 9, 2018
"Історія — це неймовірна кількість помахів рукою в усі боки, інколи рука хапається за руків'я, а інколи лишається з пальцями в повітрі."
Досить дивацька книга. Цей "роман-колаж", як названо його в анотації, розповідає про життя еміґрантів-інтелектуалів в Парижі. Серед них багато аргентинців і вихідців з інших країн Південної Америки, але є й з інших країв. Отож, вони п'ють алкоголь у великих кількостях, спостерігають за життям своїх диктаторських батьківщин у телевізорі й газетах, сплять одне з одним і говорять, говорять, говорять...
Про що їхні розмови?
Про політичних в'язнів;
про хіпі;
про бірюзового пінгвіна (цій темі приділено більше уваги, ніж можна було б очікувати);
про гриба, який вирощує один поц з цієї компанії;
про мастурбацію (багато-багато сторінок про дрочіння, починаючи від біблійного Онана);
тривалі і детальні розмірковування про те, якими словами в іспанській мові варто називати статеві органи і те, що англійською зветься "asshole";
про катування військовопололених американськими солдатами під час війни у В'єтнамі;
про догляд за малими дітьми;
про протести і виступи проти правлячої верхівки;
про free jazz і Джоні Мітчелл;
я вже згадувала про секс?..
Чому книга зветься "Читанкою для Мануеля"? Бо молода пара з цієї компанії витинає і наклеює у певний зошит статті з газет, щоб колись їхній малюк Мануель міг дізнатися про їхню теперішність, так би мовити, з перших уст.
"Сторінки для Мануелевої читанки: завдяки своїй любові до сенсацій і сатири Сусанна й далі збирала вирізки й педагогічно наклеювала їх, тобто чергуючи корисне з приємним, і то так, що, коли настане пора, Мануель прочитає альбом з не меншою цікавістю, ніж Патрісіо і вона читали свого часу «Скарбницю юності» й дитячий журнал «Billike»."
Цих вирізок кількома мовами у книзі дуже багато, і більшість з них не перекладені. Розумійте, як хочете.
Авторові досить добре вдалося передати атмосферу і настрої, які панували в описаному середовищі наприкінці 60-их чи на початку 70-их, навіть не зважаючи на клаптиковість, уривчатість оповіді. Але й питань до цього твору у мене дуже багато, і не лише через геть недоречні і аж ніяк не приємно описані сцени злягань (тут є навіть епізод, який до болю нагадує найскандальнішу сцену з "Останнього танго в Парижі", хто бачив, зрозуміє). Гадаю, це не найкраща книга письменника, і після читання мій запал щодо його творчості помітно пригас.
Досить дивацька книга. Цей "роман-колаж", як названо його в анотації, розповідає про життя еміґрантів-інтелектуалів в Парижі. Серед них багато аргентинців і вихідців з інших країн Південної Америки, але є й з інших країв. Отож, вони п'ють алкоголь у великих кількостях, спостерігають за життям своїх диктаторських батьківщин у телевізорі й газетах, сплять одне з одним і говорять, говорять, говорять...
Про що їхні розмови?
Про політичних в'язнів;
про хіпі;
про бірюзового пінгвіна (цій темі приділено більше уваги, ніж можна було б очікувати);
про гриба, який вирощує один поц з цієї компанії;
про мастурбацію (багато-багато сторінок про дрочіння, починаючи від біблійного Онана);
тривалі і детальні розмірковування про те, якими словами в іспанській мові варто називати статеві органи і те, що англійською зветься "asshole";
про катування військовопололених американськими солдатами під час війни у В'єтнамі;
про догляд за малими дітьми;
про протести і виступи проти правлячої верхівки;
про free jazz і Джоні Мітчелл;
я вже згадувала про секс?..
Чому книга зветься "Читанкою для Мануеля"? Бо молода пара з цієї компанії витинає і наклеює у певний зошит статті з газет, щоб колись їхній малюк Мануель міг дізнатися про їхню теперішність, так би мовити, з перших уст.
"Сторінки для Мануелевої читанки: завдяки своїй любові до сенсацій і сатири Сусанна й далі збирала вирізки й педагогічно наклеювала їх, тобто чергуючи корисне з приємним, і то так, що, коли настане пора, Мануель прочитає альбом з не меншою цікавістю, ніж Патрісіо і вона читали свого часу «Скарбницю юності» й дитячий журнал «Billike»."
Цих вирізок кількома мовами у книзі дуже багато, і більшість з них не перекладені. Розумійте, як хочете.
Авторові досить добре вдалося передати атмосферу і настрої, які панували в описаному середовищі наприкінці 60-их чи на початку 70-их, навіть не зважаючи на клаптиковість, уривчатість оповіді. Але й питань до цього твору у мене дуже багато, і не лише через геть недоречні і аж ніяк не приємно описані сцени злягань (тут є навіть епізод, який до болю нагадує найскандальнішу сцену з "Останнього танго в Парижі", хто бачив, зрозуміє). Гадаю, це не найкраща книга письменника, і після читання мій запал щодо його творчості помітно пригас.
July 28, 2014
La debilidad que siento por el magistral estilo de Cortázar no me permite hacer una crítica desfavorable incluso respecto a la más controvertida de sus obras.Y es que considero que el Libro de Manuel no es sólo un ejercicio de estilo, sino el más claro reflejo del mundo interior del autor. Una evidencia de la presencia de dos conflictos universales que marcaron su vida y obra. El primero, mucho más egoísta, la preocupación existencial, presente en sus más célebres trabajos. El segundo, la lucha obrera y la preocupación por la recuperación y el crecimiento de América Latina.
Estoy gratamente sorprendida con la inclusión de este segundo tema. Tiendo a acoger con cierta reticencia los habituales diálogos de los personajes cortazarianos sobre arte, verdad o existencia. Y es que aunque los trata de forma amena, e incluso divertida (los tártaros, en 62 modelo para armar), encuentro tan fácil preocuparse de arte y de belleza desde sus cómodos sillones en sus caldeados (aunque siempre bohemios) cafés parisinos. Sobre todo sabiendo la implicación de Cortázar en política, y su posterior y reconocida culpa al haber obviado la situación latinoamericana durante mucho tiempo, para poder dedicarse a tiempo completo a reflexionar sobre "el Ser". Y sin embargo, a pesar de ese ligero rechazo inicial hacia la tendencia de Cortázar de evitar la política y el hambre, no pude más que leer gran parte de su obra.
Mi opinión sobre esta novela no podría ser por tanto negativa. Si unimos al estilo y a la temática habitual del autor el componente social, caigo rendida ante la evidencia de una obra completa. Supongo que mi impresión hubiera sido inmejorable si hubiera leído la obra cuando las noticias que ésta incluye fueran de candente actualidad. Lamentablemente, sólo he vivido la Guerra Fría a través de aburridas clases de historia y películas americanas de tono muy poco imparcial. Así que sólo puedo calificar esta obra de excelente, o completa, aunque éstos epítetos sean en mi opinión insuficientes para hablar del conjunto de la bibliografía del autor. Pero el tono es el mismo, los personajes son igualmente hilarantes y humanos que en otras novelas. Totalmente recomendable, y obligatorio para quiénes tengan gusto por Cortázar. Simplemente genial.
Estoy gratamente sorprendida con la inclusión de este segundo tema. Tiendo a acoger con cierta reticencia los habituales diálogos de los personajes cortazarianos sobre arte, verdad o existencia. Y es que aunque los trata de forma amena, e incluso divertida (los tártaros, en 62 modelo para armar), encuentro tan fácil preocuparse de arte y de belleza desde sus cómodos sillones en sus caldeados (aunque siempre bohemios) cafés parisinos. Sobre todo sabiendo la implicación de Cortázar en política, y su posterior y reconocida culpa al haber obviado la situación latinoamericana durante mucho tiempo, para poder dedicarse a tiempo completo a reflexionar sobre "el Ser". Y sin embargo, a pesar de ese ligero rechazo inicial hacia la tendencia de Cortázar de evitar la política y el hambre, no pude más que leer gran parte de su obra.
Mi opinión sobre esta novela no podría ser por tanto negativa. Si unimos al estilo y a la temática habitual del autor el componente social, caigo rendida ante la evidencia de una obra completa. Supongo que mi impresión hubiera sido inmejorable si hubiera leído la obra cuando las noticias que ésta incluye fueran de candente actualidad. Lamentablemente, sólo he vivido la Guerra Fría a través de aburridas clases de historia y películas americanas de tono muy poco imparcial. Así que sólo puedo calificar esta obra de excelente, o completa, aunque éstos epítetos sean en mi opinión insuficientes para hablar del conjunto de la bibliografía del autor. Pero el tono es el mismo, los personajes son igualmente hilarantes y humanos que en otras novelas. Totalmente recomendable, y obligatorio para quiénes tengan gusto por Cortázar. Simplemente genial.
October 6, 2024
Re-read and found this much easier to parse. I could imagine this entire book existing as one of the independent chapters in the second section of Hopscotch, with no links from any of the other sections, leaving the reader to find it on their own either by chance or by reading the whole second part sequentially. This book doesn't quite reach the heights of Hopscotch, but it has its moments. If you like Cortázar's other major novels as much as I do, this is indispensable.
Original review (7/2020):
Putting this aside to try again later. I loved 62: A Model Kit, but so far (50 pages in) I find this book to be almost entirely incomprehensible. Started a notebook after the first 20 pages or so to keep track of the narrative devices Cortázar was using (some of which are fascinating), but 30 pages later I find myself defeated. Some of my favorite books take time and multiple efforts to find my way into. Hoping that at some point in the future I'll find this one to be an elusive masterpiece.
Original review (7/2020):
Putting this aside to try again later. I loved 62: A Model Kit, but so far (50 pages in) I find this book to be almost entirely incomprehensible. Started a notebook after the first 20 pages or so to keep track of the narrative devices Cortázar was using (some of which are fascinating), but 30 pages later I find myself defeated. Some of my favorite books take time and multiple efforts to find my way into. Hoping that at some point in the future I'll find this one to be an elusive masterpiece.
April 13, 2015
A big yes for wanting to read more of Cortázar after this book, a big wow for the fresh style telling so much more than the release of a pinguin in the middle of Paris. They say this book is rather a sequel to Hopscotch, so maybe I'll update this review after reading Hopscotch.
August 28, 2025
I love to see a slippery postmodern writer force himself to confront politics. Even though it's unwieldy. Even though it's maybe a failure. I'll take away with me that vision of the girls jumping over the wall of the asylum under the full moon. I'll try to forget most of the things Andres did, I hated that character.
Also this book made me remember: people are still being tortured.
Also this book made me remember: people are still being tortured.
December 27, 2018
Recuerdo muy bien mi primera lectura de esta novela, el impacto que me produjo desde el texto "propio" hasta su factura, la absoluta novedad que supuso esa concepción estética, con la inserción de recortes, la discontinuidad del relato que al principio te hace preguntarte "¿esto es una novela?" y luego te va llevando, vas construyendo la lectura en una interacción entre lector y lectura que le va dando ilación y sentido al contenido.
Se puede acordar o no con la ideología subyacente (de hecho no me identifico totalmente con el ideario que se desgrana), no es requisito indispensable para apreciarla.
Esa, mi primera lectura, fue hecha entre el 76 y el 80; no recuerdo con exactitud el año pero sí que fue durante la secundaria. Leer este libro fue, en plena dictadura, un acto íntimo de resistencia. .
Por eso quizás, a pesar de los laureles de Rayuela, El Libro de Manuel es mi novela preferida de Cortázar.
Si al fin de cuentas resulta que mi valoración es más emocional que otra cosa, que así sea.
Se puede acordar o no con la ideología subyacente (de hecho no me identifico totalmente con el ideario que se desgrana), no es requisito indispensable para apreciarla.
Esa, mi primera lectura, fue hecha entre el 76 y el 80; no recuerdo con exactitud el año pero sí que fue durante la secundaria. Leer este libro fue, en plena dictadura, un acto íntimo de resistencia. .
Por eso quizás, a pesar de los laureles de Rayuela, El Libro de Manuel es mi novela preferida de Cortázar.
Si al fin de cuentas resulta que mi valoración es más emocional que otra cosa, que así sea.
February 8, 2018
Alguna vez declaré sin cortapisas que "El amor en los tiempos del cólera" era la mejor novela de García Márquez. Bueno, sin lugar a dudas, para mí, "Libro de Manuel" es la mejor novela de Julio Cortázar.
No ahondaré en los (polémicos) pormenores. Únicamente diré que 1, (naturalmente que) puede discreparse abiertamente conmigo y que 2, los invito a efectuar el trajín fantástico con el que se vació Julio en estas páginas (teniendo en cuenta el momento histórico, 1969-1972) en el que se escribieron.
¡Grande Julio!
No ahondaré en los (polémicos) pormenores. Únicamente diré que 1, (naturalmente que) puede discreparse abiertamente conmigo y que 2, los invito a efectuar el trajín fantástico con el que se vació Julio en estas páginas (teniendo en cuenta el momento histórico, 1969-1972) en el que se escribieron.
¡Grande Julio!
November 15, 2025
Nie wiem kiedy ostatnio miałam do czynienia z tak odpychającym, antypatycznym głównym bohaterem i nie umiem z przekonaniem określić czy był to zabieg celowy, każda scena seksu, nawet te nieliczne za zgodą, przyprawiała mnie o dreszcze i głęboki dyskomfort, a jak na częstotliwość z jaką mówi się o Joni Mitchell naprawdę wypadałoby żeby tłumacz wiedział, że to kobieta. W ogóle przez pierwszą połowę trochę nie rozumiałam co się dzieje, ale też wtedy najlepiej się bawiłam czytając. Niechętnie daje 5 gwiazdek, bo niestety, mimo wszystko, była dobra w chuj. Strasznie pretensjonalna tho.
September 15, 2023
«Життя - це мішанина і воно не спиняється, й інколи пропонує надто багато, щоб можна було взяти».
Мене зацікавили оповідання Кортасара, тому я вирішив познайомитись з ним ближче і прочитати його останній роман, хоча автор називає його найгіршим твором, який він написав. Це книжка про політичні репресії та насилля в Латинській Америці, нею автор хотів допомогти політичним вʼязням і привернути увагу суспільства до цієї проблеми.
«Загалом ми не маємо ніякої інформаці про Ролана або Гомеса, щоб лишити її Манулеві. Зрештою, коли виросте, він не згадає про них, натомість матиме це все, що, власне, виконуватиме по-іншому ту саму роль, тож слід і це покласти в читанку для Мануля.»
Формат книги незвичний, велику частину тексту складають реальні вирізки з газет. Вони і є читанкою для Мануеля, який є сином подружжя, що бере участь у викраденні латиноамериканського міністра. Головні герої не довіряють тому, як історія розповість про ці події їх сину, тому власноруч роблять для нього підручник про те, яким насправді було минуле. Вони хочуть передати йому особистий досвід, того на які жахіття здатен тоталітарний режим і врятувати його від наслідків неправильних виборів. Багатомовність тексту і суперечки, які ведуться під час вибору матеріалу для читанки характеризують головних персонажів і реальність у якій вони живуть. «Ніхто не просив Сусанну перекласти, стаття, річ ясна, була написана англійською мовою, французи вочевидь освічені люди, а для латиноамериканців, як відомо, англійська мова - це мова майбутнього, і родина змусить тебе вивчити її, незважаючи на твій спротив, бо ж треба, маленький, думати про майбутнє, стипендії й таке інше.»
Через головного героя і його любовний трикутник автор проговорює питання вільного кохання, екзистенціалізму та призначення людини. «Я запитую себе: можливо, те, що я хотів би змінити в собі, я хочу змінити так, щоб по суті майже нічого не змінювати, можливо, коли я вважаю, ніби вибрав щось нове, мій вибір потай визначений усім, що я хотів би лишити позаду.»
Мене зацікавили оповідання Кортасара, тому я вирішив познайомитись з ним ближче і прочитати його останній роман, хоча автор називає його найгіршим твором, який він написав. Це книжка про політичні репресії та насилля в Латинській Америці, нею автор хотів допомогти політичним вʼязням і привернути увагу суспільства до цієї проблеми.
«Загалом ми не маємо ніякої інформаці про Ролана або Гомеса, щоб лишити її Манулеві. Зрештою, коли виросте, він не згадає про них, натомість матиме це все, що, власне, виконуватиме по-іншому ту саму роль, тож слід і це покласти в читанку для Мануля.»
Формат книги незвичний, велику частину тексту складають реальні вирізки з газет. Вони і є читанкою для Мануеля, який є сином подружжя, що бере участь у викраденні латиноамериканського міністра. Головні герої не довіряють тому, як історія розповість про ці події їх сину, тому власноруч роблять для нього підручник про те, яким насправді було минуле. Вони хочуть передати йому особистий досвід, того на які жахіття здатен тоталітарний режим і врятувати його від наслідків неправильних виборів. Багатомовність тексту і суперечки, які ведуться під час вибору матеріалу для читанки характеризують головних персонажів і реальність у якій вони живуть. «Ніхто не просив Сусанну перекласти, стаття, річ ясна, була написана англійською мовою, французи вочевидь освічені люди, а для латиноамериканців, як відомо, англійська мова - це мова майбутнього, і родина змусить тебе вивчити її, незважаючи на твій спротив, бо ж треба, маленький, думати про майбутнє, стипендії й таке інше.»
Через головного героя і його любовний трикутник автор проговорює питання вільного кохання, екзистенціалізму та призначення людини. «Я запитую себе: можливо, те, що я хотів би змінити в собі, я хочу змінити так, щоб по суті майже нічого не змінювати, можливо, коли я вважаю, ніби вибрав щось нове, мій вибір потай визначений усім, що я хотів би лишити позаду.»
February 10, 2019
Este es mi libro preferido de Julio Cortázar y pese que puede ser insoportable con tanto cita musical y literaria, es maravillosa la idea de un grupo de personas guardando recortes de noticias y de otros textos para un libro que sirva a un niño para entender el mundo.
February 22, 2019
My first Cortázar. Just magnificent! Innovative, full of references to past and recent history. We, the readers, all of us are Manuel and the manual that the author compiled for us is here to keep our eyes open: since the 1970's nothing really changed that much!
September 22, 2024
In typischer Cortázar-Manier beginnt dieser Roman mit dem eigentlich letzten Kapitel, was nicht so schlimm ist, weil nichts verraten wird, man ist einfach erst einmal sehr verwirrt von der metaphysischen Abhandlung einer Ziegelmauer, diversen Realitätskonstruktionen und der Einführung aller Hauptfiguren gleichzeitig, wovon einer von denen ausgerechnet noch „Der Besagte“ heißen muss.
Bergauf geht es in der Kohärenz, sobald wir zu Patricio, Susanna und ihrem Babyboy Manuel gehen - und man geht wirklich durch dieses Buch, muss Treppen stapfen und in Köpfe rein- und rausklettern, das Privileg des Ich-Erzählens wird brüderlich geteilt und reihum gereicht wie ein Mikrofon. Als neue Karte zückt Cortázar in diesem Roman auch noch den Bruch mit der Fiktion, indem er die Figuren echte, während seines Schreibprozesses veröffentlichte Eilmeldungen von französischen Zeitungen zu politischen Protesten und Anschlägen vorlesen lässt.
Passendes ZEIT-Zitat im Klappentext: „Eine abgefeimte Dialektik zwischen der Fiktion, die nach der Wirklichkeit hechelt, und einer Realität, die zu ihrer Klärung der Fiktion bedürftig scheint.“
Sonstige Freuden:
Neue, schicke Suhrkamp-Auflage mit mutigem Font
Der ins Deutsche übersetzte Titel der radikalen Gruppierung als „die Motzer“, „das große Motzen“
Ludmilla, die auf einges Geschwafel ihrer männlichen Kollegen häufig nur mit „Blubb“ antwortet
Die Gürteltiere und der türkisblaue Pinguin
Lonsteins Pilz, für den sich niemand interessiert
Der zwei Seiten lange Monolog über Onanie
(Cortázar entblößt zum Ende hin aber ohne Skrupel die Kehrseiten all dieser Freuden - Schluss mit lustig, hier sind die Zeitungsartikel, hier sind die Leichen, so geht es weiter und dann fängt alles von vorne an und deswegen gibt es ein Album für Manuel)
Bergauf geht es in der Kohärenz, sobald wir zu Patricio, Susanna und ihrem Babyboy Manuel gehen - und man geht wirklich durch dieses Buch, muss Treppen stapfen und in Köpfe rein- und rausklettern, das Privileg des Ich-Erzählens wird brüderlich geteilt und reihum gereicht wie ein Mikrofon. Als neue Karte zückt Cortázar in diesem Roman auch noch den Bruch mit der Fiktion, indem er die Figuren echte, während seines Schreibprozesses veröffentlichte Eilmeldungen von französischen Zeitungen zu politischen Protesten und Anschlägen vorlesen lässt.
Passendes ZEIT-Zitat im Klappentext: „Eine abgefeimte Dialektik zwischen der Fiktion, die nach der Wirklichkeit hechelt, und einer Realität, die zu ihrer Klärung der Fiktion bedürftig scheint.“
Sonstige Freuden:
Neue, schicke Suhrkamp-Auflage mit mutigem Font
Der ins Deutsche übersetzte Titel der radikalen Gruppierung als „die Motzer“, „das große Motzen“
Ludmilla, die auf einges Geschwafel ihrer männlichen Kollegen häufig nur mit „Blubb“ antwortet
Die Gürteltiere und der türkisblaue Pinguin
Lonsteins Pilz, für den sich niemand interessiert
Der zwei Seiten lange Monolog über Onanie
(Cortázar entblößt zum Ende hin aber ohne Skrupel die Kehrseiten all dieser Freuden - Schluss mit lustig, hier sind die Zeitungsartikel, hier sind die Leichen, so geht es weiter und dann fängt alles von vorne an und deswegen gibt es ein Album für Manuel)
June 16, 2025
die Freude ein Buch eines Autors den man mag für 2,50 im Antiquariat zu finden vs zu lesen, dass er sagt es ist sein schlechtestes
trotzdem gut, teils schwer verständlich, sicherlich auch by design, dafür durchsetzt mit genialen Momenten
trotzdem gut, teils schwer verständlich, sicherlich auch by design, dafür durchsetzt mit genialen Momenten
November 22, 2017
Το κουτσό μου άρεσε πιο πολύ, τα διηγήματα του (βλέπε αξολοτλ και άλλα) είναι απ τα καλύτερα που έχω διαβάσει. Τα πολιτικά μυθιστόρηματα είναι δύσκολο να τα κρίνεις. Η μετάφραση, κρίνοντας άπ τη ροή του κειμένου είναι πάρα πολύ καλή.
August 3, 2022
wow, n-am cuvinte. a fost un delirrrrrrrrrrrr
efectiv cortazare, ce-mi faci?????
efectiv cortazare, ce-mi faci?????
December 30, 2024
Creo que si me preguntan que tipo de escritor era Cortazar diria que un escritor inventor o investigador y si esa categoria no existe el la creo. Es impresionante como siempre esta buscando innovar. Aca con una narrativa con notas mezcladas o el Rayuela con esa lectura "guiada". Siempre buscando algo más y siempre te deja pensando.
Read
December 31, 2014« J’écris et le lecteur lit, c’est-à-dire qu’il est entendu que j’écris et que je tends un pont lisible. Et si je n’étais pas lisible, vieux frère, s’il n’y avait pas de lecteur donc pas de pont ? Parce qu’un pont, pour autant qu’on ait le désir de le construire, pour autant que toute œuvre soit un pont vers quelque chose et à partir de quelque chose, n’est véritablement un pont que lorsque les hommes le traversent. Un pont c’est un homme qui traverse ce pont, nom de nom. »
(à Karlheinz Stockhausen)
« Toi aussi tu as le problème du pont, il te faut trouver la façon de dire intelligiblement, alors que sans doute ta technique et ta plus solide réalité exigeraient que tu brûles le piano et le remplaces par quelque autre son électronique (hypothèse de travail car il ne s’agit pas de détruire pour détruire, le piano sert peut-être Stockhausen aussi bien et mieux que les moyens électroniques, mais je crois que nous nous comprenons.) Donc le pont, évidemment. Et comment lancer le pont, et dans quelle mesure cela servira-t-il à quelque chose ? »
« Oui, dans une nouvelle façon d’être qui cherche à tout englober, la récolte de la canne à sucre à Cuba, l’amour des corps, la peinture et la famille et la décolonisation et le vêtement…Il est normal que je me demande une fois de plus comment il faut lancer les ponts, chercher les nouveaux contacts, les légitimes, au-delà d’une aimable compréhension entre générations et cosmovisions différentes, entre piano et amplification électronique, colloques entre catholiques, bouddhistes et protestants, dégel entre les deux blocs politiques, coexistence pacifique ; parce qu’il ne s’agit pas de coexistence, le vieil homme ne peut survivre tel quel dans l’homme nouveau bien que l’homme continue d’être sa propre spirale, le nouveau tour de l’interminable ballet ; on ne peut plus parler de tolérance, tout s’accélère jusqu’à la nausée, la distance entre les générations grandit en progression géométrique, rien à voir avec les années vingt, quarante, bientôt les années quatre-vingt. »
(à Karlheinz Stockhausen)
« Toi aussi tu as le problème du pont, il te faut trouver la façon de dire intelligiblement, alors que sans doute ta technique et ta plus solide réalité exigeraient que tu brûles le piano et le remplaces par quelque autre son électronique (hypothèse de travail car il ne s’agit pas de détruire pour détruire, le piano sert peut-être Stockhausen aussi bien et mieux que les moyens électroniques, mais je crois que nous nous comprenons.) Donc le pont, évidemment. Et comment lancer le pont, et dans quelle mesure cela servira-t-il à quelque chose ? »
« Oui, dans une nouvelle façon d’être qui cherche à tout englober, la récolte de la canne à sucre à Cuba, l’amour des corps, la peinture et la famille et la décolonisation et le vêtement…Il est normal que je me demande une fois de plus comment il faut lancer les ponts, chercher les nouveaux contacts, les légitimes, au-delà d’une aimable compréhension entre générations et cosmovisions différentes, entre piano et amplification électronique, colloques entre catholiques, bouddhistes et protestants, dégel entre les deux blocs politiques, coexistence pacifique ; parce qu’il ne s’agit pas de coexistence, le vieil homme ne peut survivre tel quel dans l’homme nouveau bien que l’homme continue d’être sa propre spirale, le nouveau tour de l’interminable ballet ; on ne peut plus parler de tolérance, tout s’accélère jusqu’à la nausée, la distance entre les générations grandit en progression géométrique, rien à voir avec les années vingt, quarante, bientôt les années quatre-vingt. »
July 20, 2013
Zunächst aus der ila: http://www.ila-bonn.de/archiv/2010/33...
Eine Gruppe von linksintellektuellen Emigranten aus Lateinamerika beschließt, zur Unterstützung des Befreiungskampfes einen Diplomaten zu entführen, um die Freilassung inhaftierter Genossen zu erwirken. Ein Paar aus dieser verschworenen Gemeinschaft hat einen dreijährigen Sohn, Manuel. Für ihn – den „neuen Menschen“ – stellen sie aus Berichten, Dialogen, Reflexionen, Zitaten und Zeitungsausschnitten ein Album her, eine Art Patchwork des Unternehmens und des zeitgenössischen Kontextes. Die Hauptperson des Romans ist Andrés, der das ganze Unternehmen aus kritischer Distanz beobachtet, andauernd zögert, aber beim Scheitern der
Pläne zur politischen Tat schreitet.
Ein bewegendes Buch, das die Konflikte zur Beteiligung am Kampf und den Weg zur Solidarisierung deutlich sichtbar werden lässt, nicht ohne Zweifel und Konflikte.
Eine Gruppe von linksintellektuellen Emigranten aus Lateinamerika beschließt, zur Unterstützung des Befreiungskampfes einen Diplomaten zu entführen, um die Freilassung inhaftierter Genossen zu erwirken. Ein Paar aus dieser verschworenen Gemeinschaft hat einen dreijährigen Sohn, Manuel. Für ihn – den „neuen Menschen“ – stellen sie aus Berichten, Dialogen, Reflexionen, Zitaten und Zeitungsausschnitten ein Album her, eine Art Patchwork des Unternehmens und des zeitgenössischen Kontextes. Die Hauptperson des Romans ist Andrés, der das ganze Unternehmen aus kritischer Distanz beobachtet, andauernd zögert, aber beim Scheitern der
Pläne zur politischen Tat schreitet.
Ein bewegendes Buch, das die Konflikte zur Beteiligung am Kampf und den Weg zur Solidarisierung deutlich sichtbar werden lässt, nicht ohne Zweifel und Konflikte.
July 5, 2020
Rares sont les fois que je ne suis pas capable de terminer un livre, mais « Le livre de Manuel » fait maintenant parti de cette liste. J’ai vraiment essayé d’entrer dans l’histoire, de m’attacher aux personnages, mais je n’ai malheureusement pas réussi. L’auteur passe du coq à l’âne, on ne comprend pas vraiment ce qu’il se passe et je trouve ça particulièrement dérangeant. On dirait qu’il n’y a pas de fil conducteur, d’histoire concrète ou s’il y en avait, c’était extrêmement flou et incompréhensible. Il s’agit d’une de ces rares fois où je considère une lecture comme étant absolument pénible.
February 17, 2016
Принимать эту книгу с осторожностью,
В случае передозировки спасаться слезами.
Столько любви, любви направленной внутрь, столько революционного запала!
Спасайся, кто может!
Я не смогла.
Горечь от того, что герои ярче, что они более живы, чем я настоящая.
Но в этой горечи победа!
Победа слова, что творит мир.
В случае передозировки спасаться слезами.
Столько любви, любви направленной внутрь, столько революционного запала!
Спасайся, кто может!
Я не смогла.
Горечь от того, что герои ярче, что они более живы, чем я настоящая.
Но в этой горечи победа!
Победа слова, что творит мир.
Want to read
June 5, 2010What I learned from this book es nada todavía, porque no lo leí. Lo tengo como regalo de cumpleaños de parte de mi tía desde hace un par largo de años. Otro que creo que terminará valiendo la pena.
En lugar de reseña debería ser preseña lo mío
En lugar de reseña debería ser preseña lo mío
May 5, 2025
Se puede disfrutar del sello de Cortázar en cada párrafo, en cada personaje. Más allá de los temas políticos y las notas periodísticas crudas, se nos motiva a reflexionar sobre la relaciones interpersonales. Blup.
Displaying 1 - 30 of 68 reviews