Яке воно – співіснування усього з усім? Який він – той спів існування? Бог нашого часу – багатозначність – спокушає нас мерехтінням сенсів, бажанням поєднати непоєднуване. Як оспівати все різноманіття світу в одній пісні? Саме про це нові вірші відомої львівської поетки Галини Крук, написані у 2006-2012 рр.
Галина Крук – цьогорічне поетичне відкриття для мене.
Це щось невимовно душевне, інтимне. Цим, як і всім сокровенним, не хочеться ділитись. Авторка осмислює психологію людини через її соціальний простір, зокрема у контексті пострадянських реалій, що для когось досі залишаються реальністю, а не частиною печальної історії. Тема конфлікту поколінь також притаманна збірці і звучить так само свіжо що зараз, що десятиліття тому, коли ці поезії ще писали. Тем, на правду, чимало, проте кожну сприймаєш особисто.
Крук бавиться метафорами, обережно перебирає алюзії та творить свій мікровсесвіт, що я, відверто кажучи, рідко відчуваю у поезії. Ці вірші хочеться читати вголос та вивчати напам’ять, хоча ти вже давно не в 10 класі і ніяких поезій на завтра в школу не треба вчити.
Особисто для мене це дуууже складна поезія, тому що там, де у інших пара цікавих образів на увесь вірш, як каркас, у Галини пара образів - на один рядок вірша. І кожен твір розкривається, як троянда, багатьма пелюстками. І за один раз розум не здатен осягнути одразу усі ці переходи з одного значення слова в інше. Для мене зараз ці вірші — важкі, але тішуся, що змогла вловити, оцінити майстерність і талант Галини Крук.