What do you think?
Rate this book
Tattoo. Читання по очах
Відзнака «Золотий пістоль» за кращий гостросюжетний детектив!
Журналіст-криміналіст Богдан Лисиця розслідує вбивство татуювальника. Справа незвичайна — слідів на місці злочину немає, але хтось познущався над тілом, виколовши загиблому очі.
Ворогів у татуювальника було більше, ніж друзів. До того ж він перейшов дорогу кримінальному авторитетові. А ще входив до таємничої групи людей і робив татуювання її новим членам.
Доки Лисиця знайомиться зі всіма обставинами справи, стається ще одне вбивство татуювальника... Журналіст відчуває, що й на нього починається полювання...
Журналіст-криміналіст Богдан Лисиця розслідує вбивство татуювальника. Справа незвичайна — слідів на місці злочину немає, але хтось познущався над тілом, виколовши загиблому очі.
Ворогів у татуювальника було більше, ніж друзів. До того ж він перейшов дорогу кримінальному авторитетові. А ще входив до таємничої групи людей і робив татуювання її новим членам.
Доки Лисиця знайомиться зі всіма обставинами справи, стається ще одне вбивство татуювальника... Журналіст відчуває, що й на нього починається полювання...
512 pages, Hardcover
First published January 1, 2016
9 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
May 17, 2016
Що я можу сказати про книжку, нагороджену премією "Золотий пістоль" як кращий український детектив і яку я дочитувала виключно зі "спортивного" інтересу? І зрештою пошкодувала про витрачений час.
Взагалі це історія про те, як у Донецьку (ще українському) вбили татуювальника і викололи йому очі. Розслідувати цю неординарну справу беруться двоє журналістів газети "Презумпція" - один місцевий, власкор, а інший - столичний, професор, який цим своїм вченим званням, схоже страшно тішиться, але від усіх його чомусь приховує. Допомагає газетярам місцева міліція в особі чарівного капітана Олени. З якою, звісно ж, один з героїв закрутить шури-мури. Потім трапиться ще два вбиваства, будуть погоні, стрілянина, рукопашна і всяке таке, і нарешті, буквально на останніх сторінках, стане зрозуміло, хто вбивця.
З плюсів цієї книжки можу виділити таке:
- Локація. Мені хотілося почитати про Донецьк, ще той, до-сепаратистський. Хотілося відчути його. І так, автор досить детально описує донецькі вулиці, окремі магазинчики і забігайлівки, от тільки читачу, який в тому місті ніколи не був, так і не дізнатися, чи реальні локації згадані в книзі, чи це фантазія автора. Разом з тим, "донецької" атмосфери майже не відчувається. Герої говорять чистою українською, з частим вкрапленням сленгу і жаргону, та все ж - ніякого тобі суржику, не кажу вже про російську мову. Мені здається, якби реальний Донецьк так насправді говорив, то не було би там зараз те, що там є.
- Досить закручена інтрига. Мільйон версій, і всі по черзі сипляться, натомість з'являються все нові і нові обставини справи. Лише це примусило мене дочитати книжку, бо хотілося дізнатися, якою ж буде розв'язка.
З мінусів:
- Авторський стиль. Це:
Короткі речення. Наче обрубані. І їх багато. Дуже. Ними говорить оповідач. А також герої. Усі. Без винятку. Десь приблизно отак і говорять. Спочатку, перші сторінок 5-10 це виглядає такою собі "фішкою", а потім - страшенно стомлює, вповільнює читання.
Безлика мова героїв. Тобто слова вони, може, вживають і різні, хтось більше сипе жаргонізмами, в когось акцент, хтось тре по фєні. Але синтаксично все дуже, ну дуже однорідно. Я аж почала підозрювати, що автор непевно почувається з пунктуацією, а тому вирішив уникати складнопідрядних речень. І всюди, де мала б стояти кома, рішуче ліпить крапки.
- Забагато тексту. Половину діалогів "ніочьом", описів якихось кав'ярень, ресторанів, того, хто і що їв, а також добру третину епізодів можна було б викинути. Книжка від того б не втратила, радше навпаки.
- Провисання сюжету. Дуже, дуже сильне. Частина сюжетних ліній так і залишаються висіти обірваними нитками, і автор зовсім не береться їх прояснити. Розплутати злочин допомагає абсолютно випадковий сюжет телеканалу "Мега", побачений героєм в кафе під час побачення (ви десь, на мінуточку, бачили, щоб у гламурних кафе транслювали телеканал "Мега",ще й зі звуком?О_о) Мене,як читача, такий поворот обурив - нащо ж всі ті десятки пропрацьованих версій, які ви мені вішали на вухав впродовж попередніх 400 сторінок, якщо все отак просто (і разом з тим не дуже правдоподібно, але не буду спойлерити).
- Чоловічі персонажі. О Боже, ЯК вони мене дратували! Таке враження, що потрапила в розплідник павичів, а ті, за відсутності самок, красуються один перед одним. Те спілкування, яке відбувається між чоловіками нагадує легкий флірт. А коли потрапляють у жіноче товариство - це взагалі.
Окей, тут я, певно, і зупинюся, бо писати про цей детектив могла би багато, але нехорошого.
А, і такий момент. У Васильченка є серія детективів з цим персонажем-журналістом. Не знаю, може, вони й ліпші. Але не маю бажання перевіряти.
Взагалі це історія про те, як у Донецьку (ще українському) вбили татуювальника і викололи йому очі. Розслідувати цю неординарну справу беруться двоє журналістів газети "Презумпція" - один місцевий, власкор, а інший - столичний, професор, який цим своїм вченим званням, схоже страшно тішиться, але від усіх його чомусь приховує. Допомагає газетярам місцева міліція в особі чарівного капітана Олени. З якою, звісно ж, один з героїв закрутить шури-мури. Потім трапиться ще два вбиваства, будуть погоні, стрілянина, рукопашна і всяке таке, і нарешті, буквально на останніх сторінках, стане зрозуміло, хто вбивця.
З плюсів цієї книжки можу виділити таке:
- Локація. Мені хотілося почитати про Донецьк, ще той, до-сепаратистський. Хотілося відчути його. І так, автор досить детально описує донецькі вулиці, окремі магазинчики і забігайлівки, от тільки читачу, який в тому місті ніколи не був, так і не дізнатися, чи реальні локації згадані в книзі, чи це фантазія автора. Разом з тим, "донецької" атмосфери майже не відчувається. Герої говорять чистою українською, з частим вкрапленням сленгу і жаргону, та все ж - ніякого тобі суржику, не кажу вже про російську мову. Мені здається, якби реальний Донецьк так насправді говорив, то не було би там зараз те, що там є.
- Досить закручена інтрига. Мільйон версій, і всі по черзі сипляться, натомість з'являються все нові і нові обставини справи. Лише це примусило мене дочитати книжку, бо хотілося дізнатися, якою ж буде розв'язка.
З мінусів:
- Авторський стиль. Це:
Короткі речення. Наче обрубані. І їх багато. Дуже. Ними говорить оповідач. А також герої. Усі. Без винятку. Десь приблизно отак і говорять. Спочатку, перші сторінок 5-10 це виглядає такою собі "фішкою", а потім - страшенно стомлює, вповільнює читання.
Безлика мова героїв. Тобто слова вони, може, вживають і різні, хтось більше сипе жаргонізмами, в когось акцент, хтось тре по фєні. Але синтаксично все дуже, ну дуже однорідно. Я аж почала підозрювати, що автор непевно почувається з пунктуацією, а тому вирішив уникати складнопідрядних речень. І всюди, де мала б стояти кома, рішуче ліпить крапки.
- Забагато тексту. Половину діалогів "ніочьом", описів якихось кав'ярень, ресторанів, того, хто і що їв, а також добру третину епізодів можна було б викинути. Книжка від того б не втратила, радше навпаки.
- Провисання сюжету. Дуже, дуже сильне. Частина сюжетних ліній так і залишаються висіти обірваними нитками, і автор зовсім не береться їх прояснити. Розплутати злочин допомагає абсолютно випадковий сюжет телеканалу "Мега", побачений героєм в кафе під час побачення (ви десь, на мінуточку, бачили, щоб у гламурних кафе транслювали телеканал "Мега",ще й зі звуком?О_о) Мене,як читача, такий поворот обурив - нащо ж всі ті десятки пропрацьованих версій, які ви мені вішали на вухав впродовж попередніх 400 сторінок, якщо все отак просто (і разом з тим не дуже правдоподібно, але не буду спойлерити).
- Чоловічі персонажі. О Боже, ЯК вони мене дратували! Таке враження, що потрапила в розплідник павичів, а ті, за відсутності самок, красуються один перед одним. Те спілкування, яке відбувається між чоловіками нагадує легкий флірт. А коли потрапляють у жіноче товариство - це взагалі.
Окей, тут я, певно, і зупинюся, бо писати про цей детектив могла би багато, але нехорошого.
А, і такий момент. У Васильченка є серія детективів з цим персонажем-журналістом. Не знаю, може, вони й ліпші. Але не маю бажання перевіряти.
Displaying 1 of 1 review