Paintings in Proust: A Visual companion to "In search of lost time"
Eric Karpeles
"For Proust, art and life were inextricably interwoven and it was not always obvious which imitated the other."
"The library which I should thus assemble would contain volumes of an even greater value; for the books which I read in the past at Combray or in Venice, enriched now by my memory with vast illuminations representing the church of Saint-Hilaire or the gondola moored at the foot of San Giorgio Maggiore and the Grand Canal incrusted with sparkling sapphires, would have become the equals of those ancient 'picture books' illustrated bibles or books of hours which the collector nowadays opens not to read their text but to savour once more the enchantment of the colours which some rival of Foucquet has added to it and which make these volumes the treasures that they are."
209 ілюстрацій зібрав мистецтвознавець і дослідник Пруста Ерік Карпелес для своєї
"teeming library of visual images" Марселя Пруста.
Серед улюблених митців Марселя можна назвати: Вістлера, Вермера, Боттічеллі, Рембрандта, Джотто, Коро, Моро, Карпаччо, Ґірландайо, Тіціана, Вато.
Пів року ця дорогоцінна книжка була моїм Верґілієм в галереях Пруста. Я знову й знову повертається до улюблених полотен і цитат: ось Сванн впізнає в Одетті Сепфору, ось Берґот помирає перед краєвидом Делфта, ось Марсель на власні очі бачить у Венеції фрекси Джотто, ось де Шарлюс постає з "Симфонії в Ч��рному та Білому" Вістлера...
А тепер, зробіть невеличку паузу і зізнайтеся собі скільки художників ви знаєте. Скільки полотен можете поигадати до дрібниць, які шедеври сколихнули вашу душу? Так отож бо... Сучасна людина в порівнянні з колом Пруста виглядатиме збіднілим самоокраденим телепнем.
Так, тік ток та інстаґрам перегодовують нас тисячами відео, але в них немає навіть мільйонної часточки краси від "кавалка жовтої стіни" "Краєвиду Делфта" Вермера.
В той час, як сучасна людина годує себе покидьками, очі великих людей минулого милувалися шедеврами. Заради цієї краси їздили в далекі мандри, а зараз музеї теж перетворилися на збіговисько невігласів, які годують фотографіями власні смартфони, але не душі...
Щоб прийти до роботи Карпелеса треба бути багаторічно самовихованим, увібрати сотні книг, побачити тисячі картин і читати, читати і ще раз читати том за томом Magnum Opus. Пруст володів цілою галереєю, яку увіковічнив у власному мозку, а потім в семикнижжі.
Сваннівська здібність знаходити риси давно минулих портретів у сучасниках, це те, чому вчить Карпелес.
Це вічне повернення мистецтва у життя і життя в мистецтво.
На обкладинці першого видання красувалася панночка Леона Бакста, яка була безпосереднім натяком на таємничий портрет молодої Одетти де Кресі, виконаний раннім Ельстіром, або ж на покровительку тодішнього балету.
На обкладинці другого, того, що я тримаю в руках - "Одаліска" Енґра, яку в романі Пруст порівнює з "Олімпією" Мане.
Класика і сучасність, між якими кілька років, проте розрив в очах тодішніх критиків був розміром в Маріанську западину.
Але чи дійсно так відрізняється ці два полотна-двійнята?
Пруст дає відповідь:
"But we never learn, because we lack the wisdom to work backwards from the particular to the general, and imagine ourselves always to be faced with an experience which has no precedents in the past."
Насолода від цієї книги Велика, Складна, без перебільшення, Елітарна. Доступна тільки одиницям. Це Насолода, яка вимагає повернення і я певен, що рано чи пізно воно обов'язково настане знову.