هيجل والدولة

by Eric Weil, نخلة فريفر (Translator)

What kind of political philosopher was Hegel? In what ways was he right and wrong, and how much does it matter? To what extent can he be held responsible for the factions that came after him? Was he the founder of modern revolutionary theory, the great conservative champion of the Prussian militarist state, or a philosopher with equal appeal to left and right?

The controversy surrounding such questions is fed both by the facts of Hegel's life and by the immense range of views expressed in his writings and lectures. In Hegel and the State Eric Weil reviews these disputes, their philosophic underpinnings, and their historical consequences, providing an introduction to the breadth of Hegel's thoughts about politics as well as a reliable guide through its twists, turns, and detours. First published in 1950, Hegel and the State has become one of the few classics of Hegel studies. It is now available for the first time in English translation in an edition that includes Weil's closely related essay, "Marx and the Philosophy of Right," an examination of Marx's most direct confrontation with Hegel's philosophy.

135 pages, Paperback

First published June 29, 1998

Reviews

[Fred R · Rating 3 out of 5]

Eric Weill offers us an apology for Hegel, as neither reactionary monster nor incoherent mystic of popular misconception. But this framing, of taming the man for modern liberal sensibilities, leads him into superficial digressions (eg Hegel’s critique of the general will becomes a criticism of ethno-nationalism, rather than a more fundamental treatment of the relationship between a people and their politics).

I see two significant aspects of Weil on Hegel on the State: 1. That abstract ideals like freedom, morality, etc, only have Fully meaningful content insofar as they are socially instatiated (hence its meaningless to talk of freedom against the state... what is “freedom”, anyway - the will and the means for reason to achieve an end?), and 2. To become “objective” ( for which I read, Habermasianly, intersubjective) reason must be instatiated in a state, or more accurately the previsible oncoming state in its self (rather than actually existing states), as only through a universal institution that accounts for all desired and realizable individual ends can each rational will know its (Pareto?) optimum golden rule universalizable instantiation.

I think I see what he’s getting at, but to me this talk of Objectivity and Rationality is a little suspect, and the state is just one relatively effective tool for managing the perennial coalitional Darwinian struggle for status. But maybe if I understood Hegel a little better that would make me a Hegelian

[Арсен Стрелецький · Rating 3 out of 5]

“Наша форма життя стала старою.” Це останні слова, якими Вейл намагався продемонструвати, що уявлення Гегеля про втілення політичного права на момент його життя сьогодні стало вже неактуальним, і воно потребує нового порядку. Тому-то і останній розділ автор назвав “Характер сучасної держави”, ніби те, що Гегель бачив за “ідеальне” зараз є за правило у будь-якій державі.
Я, звісно, не буду писати, що це не так, адже будь-який читач Гегеля зрозуміє, що сучасним державам далеко від ідеалу, який бачив Гегель у Пруссії за його життя. Але я радше хочу наголосити на ще деяких непорозуміннях. Перш за все, варто справді визнати, що ця книга є хорошою сукупністю загального уявлення про розуміння політики та права Гегелем. Але так, як автор на початку книги чітко заявляє, що користуватиметься лише “Основами філософії права” та “Енциклопедією наук” (і видно було, що він посилається тільки (можливо я подеколи щось припустив, але помітив в основному лише це) на “Філософію духу”, тобто останній, 3-й том). Інші праці Вейл згадує лише мимоволі, і т лише у моментах, сюжет з яких відомий навіть з найбільш легких підручників (наприклад сюжет про “героя”, який описується у “Філософії історії”).
Що мене найбільше вразило, так це те, що Вейл намагається зробити з Гегеля антинародницького філософа, наголошуючи на лише первинному значенні держави. Вейл гіпотезує, що Гегель ніколи би не підтримав націоналістів 1871-го, бо були націоналісти 1848-го. Де тут взагалі звʼязок? Аргумент Вейла щодо 48-го висувається через свавілля революцій, і тут цілком зрозуміло; але аргумент проти 71-го — це те, що обʼєднання зробили націоналісти, а вони були раніше причетні до 48-го, хоча, мабуть, це не ті самі націонасти… Ну, що сказати…
До того ж Вейл схильний, що для мене дуже дивно, ототожнювати чомусь критику Гегеля руссоїзму, що простежується у перших частинах “Філософії права”, із критикою етнонаціоналізму. Ніби те, що Гегель критикує суспільний договір означало би, що він критикував би національний дух. Теж дуже дивно…
Зрештою, те, що Вейл аналізував лише “Енциклопедію” та “Основи філософії права” явно вдалося взнаки. Відкрив би він хоча б ранню “der Verfassung Deutschlands”, і побачив би, як сильно Гегель боровся проти партикуляризму, виводячи свої аргументи саме з бази народу, який має мати єдину державу. І пізній Гегель від цього теж не відмовився. Хоча б “Філософію історії” згадаймо, і помітимо, що там йдеться про народи, які розвиваються в державах.
Хибні думки Вейла, я вважаю, виникли через те, що він аналізував лише Філософію права. І оскільки це “Філософія ПРАВА”, то очікувано, що Гегель розглядатиме все через призму держави. Але “Філософія історії” нам чітко показує, що для Гегеля держава – це прояв найвищої свободи, а народ невіддільний від держави. Наведу приклад лише одного сюжету: германці перейшли у наступну стадію саморозгортання світового Духу від греків лише через те, що вони зуміли успадкувати їхнє розуміння свободи та особистості, але скасували їхній партикуляризм. От тобі і відповідь: один народ, але не могли мати одну державу.
Але окрім цих непорозумінь, варто сказати, що працю варто прочитати. Справді є важливі моменти, уточнення та база для політичного ознайомлення із Гегелем, або хоча б з його баченням права.