Сузір'я курки

by Sofia Andrukhovych, Софія Андрухович, Мар'яна Прохасько (Illustrator)

У «Сузір’ї Курки» все навпаки: головна героїня тут – не дівчинка, а старенька бабуся Марія, яка живе високо в горах зі своєю улюбленою куркою Марічкою. Марія не припиняє з широко розплющеними очима дивуватись із цього світу і щодня відкриває для себе щось нове. Заради своїх друзів, дідусів Кулінського і Зелінського, Марія долає власні страхи і вирушає до темного лісу, в якому водяться кабанюки з крученими хвостами, ведмедевзі, які іклами розгризають скелі, а кігтями перетинають стовбури сосон, та інші чудовиська. На Марію з Марічкою в лісі чекають небезпеки, несподіванки, відкриття і справжні пригоди. Виявляється, що в лісових хатинках не завжди живуть лихі істоти, і що діти бувають хоробрішими й відповідальнішими від дорослих, і що навіть для літньої людини щось постійно трапляється вперше.

«Сузір’я Курки» – це історія про дитинство і старість, про зв’язок між живими істотами і природою, про емпатію і страхи, про бабусю і дівчинку, рись і кота, про курку Марічку і велику зоряну курку Іскру, яка дивиться з небес.

У книзі використано фото Олени Субач.

48 pages, Hardcover

First published January 1, 2016

About the author

See also Софія Андрухович

Sofia Andrukhovych (* 17 November 1982) in Ivano-Frankivsk) is a contemporary Ukrainian writer and translator. She is the daughter of another Ukrainian writer Yuri Andrukhovych.

Reviews

[Ярослава · Rating 4 out of 5]

Починається і завершується цей текст приблизно таким пасажем (я колажую фрази з початку і з кінця, суть одна і рефрен повторюється): "Вам здається, напевно, що старі люди - ніби втомлені мандрівники, які дійшли до остаточного пункту призначення. Думаєте, вони вже бачили геть усе і тепер позіхають від нудьги, наче всоте переглядають той самий мультик? Думаєте, з ними ніколи більше нічого не станеться? Думаєте, вони самі так про себе думають? А якби ви довідались, що ці бабусі й дідусі - такі ж, як і ви, дівчатка і хлопчики? Вони змінилися зовні, а ще втомилися довгою мандрівкою і набралися вражень і знань."
І в мене є погана новина: на жаль, це питання цікавить не шести-восьмирічного читача (так цільову авдиторію окреслено на сайті видавництва), а, боюся, двадцяти- чи тридцятирічного. Ну, скажімо, я собі часто думаю: Стріхо, тобі під тридцять, ти платиш податки, платиш ренту, ти не пам'ятаєш, коли в тебе востаннє був вихідний - за всіма зовнішніми ознаками доросла жінка; але я ще не адаптувалася до незбігу між цими зовнішніми ознаками і самосприйняттям, яке відстає на десяток років - і, думаю, відстає завжди і в усіх. Не думаю, що в когось при отриманні паспорта (чи трудової) в голові клацає перемикач і вони себе починають осмислювати як Зрілих-і-Серйозних(ТМ). Тільки яким боком це має цікавити шестилітню дитину, якій об'єктивно потрібні дорослі - які зароблять їй на одяг, їжу й іграшки, які вирішать за неї проблеми, які захистять в разі потреби? Не думаю, що дитині сильно релевантно, на скільки років навколишні дорослі себе відчувають (і все одно ця цифра вища, ніж 6-8, і тому більш ніж умовна для цієї вікової групи). Коротше кажучи, є в новітній українській літературі цілий піджанр - книжки позірно для дітей, у яких насправді дорослий автор намагається розібратися із власною втратою дитинства. Для нього треба вигадати якусь назву, бо "дитяча література" цього не описує.
Цю жанрову колізію міг би вріноважити нормально закручений динамічний сюжет, якби він там був - але сюжет, як то водиться в цій псевдодитячій літературі, суто рудиментарний і тримається радше на мімімі-атмосфері, аніж на якихось подіях.
Крім того, мушу погодитися з vaenn: є там один слизькуватий момент з гендерними стереотипами. Як то водиться, у дівчинки чи в жінки старшого віку можуть бути пригоди - а ось у жінки репродуктивного віку ні, можливість носити каблуки їй важить більше, ніж пригоди чи родина. Окнорм, так і запишемо.

Коротше, за текст мала би бути трієчка, зате за ілюстрації 5 - там блискучі колажі з фотографій і малюнків, поєднання реалістичного і казкового, що добре підкреслює центральний мотив твору. Трохи ілюстрацій вміщено у відгуку Ваенн, на який є лінк вище, а трохи - на сайті видавництва. Тому в середньому чотири.

[Kostiantyn · Rating 3 out of 5]

Do you think that old people are like weary travelers? This story is going to convince us that they are not. And it is going to do that in a form of lovely fairytale. Lovely, but strange. Strange, because it is too childish for big kids, too serious and deep for little ones, and probably not interesting for those who are in their teens...

[Maria Pravda · Rating 5 out of 5]

Щойно вчора я подумала про те, як легко ми втрачаємо свою "внутрішню дитину" в процесі дорослішання. Якщо у вас є діти, молодші брати/сестри чи племінники, ви знайомі з відчуттям, яке виникає тоді, коли дитина просить вас погратися з нею. Спершу ви з азартом вимахуєте лялькою чи робите з ведмедика бандита, але минає кілька хвилин і вам стає нудно. Причина цього, як на мене, в тому, що ми, дорослі, не можемо собі дозволити відкинути свій досвід і побути хоча б трохи на рівні світосприйняття дитини.

Книга "Сузір'я курки" - про те, як ведеться старенькій Марії, в чиїй душі й досі живе дитина. Вона вірить у вовчузянців, які поїдають звичайних вовків, у рись, що здатна одним лише поглядом заморозити людину навіки. Марія із дитячим захопленням чекає на зорепад і бачить у ньому згадку про улюблену курку Іскру, і водночас має по-дорослому дбати про курку Марічку, односельчан Кулінського та Зелінського, і про нових друзів з сусідньої гори.

Ця книга стане чудовим приводом до роздумів про дорослішання, про ставлення до старших і про те, як важливо часом відкинути усю свою серйозність і стати однолітком для дитини.

[Юлія Руднік-Гриньків · Rating 5 out of 5]

Книга повертає у дитинство, викликає давні спогади, тугу за бабусею.
У дитинстві, відпочиваючи щоліта у своєї бабусі, ми з братом полюбляли "пасти" курей: випустимо за двір (там трава росла густа, соковита і прохолодна навіть у спеку) й пильнуємо аби не розбрелись. А кури були величенькі, з гарним пір'ям (не ті, що гасають, мов навіжені, общипані місцями й не підпускають до себе близько) і дуже добрі. Для кожної в мене була кличка. Візьмеш ото одну на руки, пестиш, а вона сидить спокійно і тільки "кліпає". Усе було добре, тільки говорити не вміли )
Так і в головної героїні протягом життя була завжди перната напарниця, з якою жінка спілкувалась і завжди отримувала відповідь.

Добра, ностальгічна історія про бабусю Марію, її "ручну" курку і не за віком мудру дівчинку Орисю з незвичними ілюстраціями Мар'яни Прохасько, які ніби намальовані дитячими ручками й доповнені фотографіями живих людей.

[Nika · Rating 5 out of 5]

Вперше від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну я читала книжку і посміхалася. Я плакала на моменті, коли Марія розчісувала волосся Орисі.
Які красиві обличчя! Який впізнаваний краєвид Карпат і старого мосту з вікна потягу, у якому проїжджав кожен з нас!
Яка світла, мудра, красива, тепла, тонко створена книжка для тих, хто був дитиною, для тих, хто живе нині старість, кого з неба охороняють звірі дитинства, для тих, хто має бабусю чи онуків.
Для тих, хто втратив обох бабусь у віці шести років. Тобто для мене. Для кожного з нас.

Я хочу, щоб цю казку прочитала моя мама моїм синам. А я обов'язково прочитаю цю книжку своїм онукам. Десь в Карпатах. Обіцяю.

"- Ти схожа на маленьку бабусю.
- А ти схожа на стару дівчинку"