What do you think?
Rate this book
Забудь-річка
Троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем – Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР – у Червоній армії, а польський жовнір – в УПА. Багато років по тому випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків і між ними спалахує кохання. Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею – долею українця у Другій світовій війні. Назва роману походить від старого язичницького символу – Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині.
- GenresHistory
544 pages, Kindle Edition
Published September 1, 2016
2 people are currently reading
59 people want to read
About the author
Брати Капранови
18 books31 followersКапранов Дмитро Віталійович та Капранов Віталій Віталійович — українські письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
August 14, 2017
Цікава книжка. Я би поставила Капрановим навіть всі 5 зірочок, якби кінець був хоч трохи яснішим, а пост-скриптума про участь героїв у Революції гідності краще би взагалі не було, бо то ж уже зовсім інша історія. Але поза цим роман такидуже непоганий.
Про сюжет. Маємо цілих 4 лінії у двох часових проміжках: 3 у Другій світовій і 1 в Києві в наш час. Перші - історії трьох українців, які під іменем Степан Шагута попали служити в різні війська, які в той час діяли на території України: червону армію, дивізію "Галичина" й УПА. Справжній Степан між ними був лише один, інші втрапили у військо під цим прізвищем випадково і вже мусіли так і воювати. Кожен з часом так зрісся з новим іменем, що вже не просто не намагався щось комусь довести, алеврешті навіть оповідь про них стала оповіддю про Степана Шагуту, що, треба сказати, створює читачеві зайву плутанину. Сучасна київська лінія - це головна героїня Уляна і ще один Степан Шагута. Цей сучасний Степан - син одого з тих трьох Степанів, а Уляна - внучка котрогось із них (странно, що її звати не Степанида, чесне слово). Звісно, про це вони дізнаються після неодноразового пристрасного сексу, що додає певної пікантності стосункам, ну, і починають копати, хто кому, так би мовити, Степан. Врешті клубок майже розплутується, але невеликий ґудз посередині таки залишається.
У книжці маємо такий собі зріз, як і в якій армії могли і воювали один проти одого українці. Мінімум двічі Степани Шагути навіть зустрічалися, але не впізнавали (чи вдавали це) один одного (а до війни вони були знаомі). І цим, звичайно, Капранови приречені нагадувати читачеві Яновського, описи воювання в Червоній армії - Гончара (з тою, звісно, різницею, що Гончар не згадує про заградотряди і про СМЕРШ, а Капранови неодноразово про це пишуть, так ніби відновлюють статус quo), а тема УПА і нащадків - Забужко. Власне, якщо зважити, що Яновський і Гончар давно повмирали, а тексти їхні належат давнішим періодам історії укрліту, то треба визнати, що "Забудь-річка" - то таки репліка на "Музей покинутих секретів". Ну і файно.
Про метафору цієї річки забуття - модне слово у торішньому сучукрліті - не казав хіба лінивий, але то справді так: мало хто може розказати про свій родовід глибше, ніж бабуся-дідусь, а хто може, то там на 90% знайдуться дуже сумні історії і маловідомі сторінки. У моїй родині, приміром, такі теж є, бо дідові брати були дивізійниками і ми маже ніц про них не знаємо.
Дивно, що автори-чоловіки так багато критичного написали про чоловіків, вклавши ці репліки в уста незалежних і сильних жінок. Виглядає так, що в поколіннях поствоєнних з мужиками якась нескладуха, так ніби й справді пережило Другу світову одне невідь шо, а рештки тупо спилися. Втім, там достатньо шаблонів з обох боків.
Читати? Так, якшо тільки ви любите розплутувати старі родинні клубки.
Про сюжет. Маємо цілих 4 лінії у двох часових проміжках: 3 у Другій світовій і 1 в Києві в наш час. Перші - історії трьох українців, які під іменем Степан Шагута попали служити в різні війська, які в той час діяли на території України: червону армію, дивізію "Галичина" й УПА. Справжній Степан між ними був лише один, інші втрапили у військо під цим прізвищем випадково і вже мусіли так і воювати. Кожен з часом так зрісся з новим іменем, що вже не просто не намагався щось комусь довести, алеврешті навіть оповідь про них стала оповіддю про Степана Шагуту, що, треба сказати, створює читачеві зайву плутанину. Сучасна київська лінія - це головна героїня Уляна і ще один Степан Шагута. Цей сучасний Степан - син одого з тих трьох Степанів, а Уляна - внучка котрогось із них (странно, що її звати не Степанида, чесне слово). Звісно, про це вони дізнаються після неодноразового пристрасного сексу, що додає певної пікантності стосункам, ну, і починають копати, хто кому, так би мовити, Степан. Врешті клубок майже розплутується, але невеликий ґудз посередині таки залишається.
У книжці маємо такий собі зріз, як і в якій армії могли і воювали один проти одого українці. Мінімум двічі Степани Шагути навіть зустрічалися, але не впізнавали (чи вдавали це) один одного (а до війни вони були знаомі). І цим, звичайно, Капранови приречені нагадувати читачеві Яновського, описи воювання в Червоній армії - Гончара (з тою, звісно, різницею, що Гончар не згадує про заградотряди і про СМЕРШ, а Капранови неодноразово про це пишуть, так ніби відновлюють статус quo), а тема УПА і нащадків - Забужко. Власне, якщо зважити, що Яновський і Гончар давно повмирали, а тексти їхні належат давнішим періодам історії укрліту, то треба визнати, що "Забудь-річка" - то таки репліка на "Музей покинутих секретів". Ну і файно.
Про метафору цієї річки забуття - модне слово у торішньому сучукрліті - не казав хіба лінивий, але то справді так: мало хто може розказати про свій родовід глибше, ніж бабуся-дідусь, а хто може, то там на 90% знайдуться дуже сумні історії і маловідомі сторінки. У моїй родині, приміром, такі теж є, бо дідові брати були дивізійниками і ми маже ніц про них не знаємо.
Дивно, що автори-чоловіки так багато критичного написали про чоловіків, вклавши ці репліки в уста незалежних і сильних жінок. Виглядає так, що в поколіннях поствоєнних з мужиками якась нескладуха, так ніби й справді пережило Другу світову одне невідь шо, а рештки тупо спилися. Втім, там достатньо шаблонів з обох боків.
Читати? Так, якшо тільки ви любите розплутувати старі родинні клубки.
January 22, 2021
Раніше ніколи не любив товстунці. Та пройти повз, було не можливо. А коли взявся читати, то сюжет відгукнувся болісним відчуттям, що і в моєму родоводі прокопана та сама Забудь-річка, що стерла пам'ять та знищила спогади. Бо жодного із двох своїх рідних дідів я в очі не бачив. Але мав щастя застати живив прадіда... Жаль що малим тоді був, бо сьогодні в мене ох як багато запитань
.
Та не про мене мова. Про книгу. Отож сюжет розповідає про трьох друзів: сина офіцера УНР, червоноармійця та польського жовніра. Про те, як друга світова розкидала їх... у ворожі для них армії, що назавжди змінило їх долі. А далі були повоєнні часи, що змусили кожного копати ту саму Забудь-річку... яку потім дітям і внукам доведеться закопувати, або хочаб будувати місток, щоб відновити краплинки загубленої пам'яті. І якщо одна частина описана на фоні війни, то друга в проміжку між двох майданів, що не менш цікаво. Плюс неперевершений гумор братів Капранових
.
P.S. книга залишає багато запитань, та змушує глибше досліджувати свій рід, щоб не бути подібним на пролетарські бур'яни, що зреклися батьків та дідів заради революції
.
Та не про мене мова. Про книгу. Отож сюжет розповідає про трьох друзів: сина офіцера УНР, червоноармійця та польського жовніра. Про те, як друга світова розкидала їх... у ворожі для них армії, що назавжди змінило їх долі. А далі були повоєнні часи, що змусили кожного копати ту саму Забудь-річку... яку потім дітям і внукам доведеться закопувати, або хочаб будувати місток, щоб відновити краплинки загубленої пам'яті. І якщо одна частина описана на фоні війни, то друга в проміжку між двох майданів, що не менш цікаво. Плюс неперевершений гумор братів Капранових
.
P.S. книга залишає багато запитань, та змушує глибше досліджувати свій рід, щоб не бути подібним на пролетарські бур'яни, що зреклися батьків та дідів заради революції
March 12, 2023
"...В'ячеслав Липинський казав: «Ніхто не збудує нам державу, коли ми самі її не збудуємо». А хто це — ми? Ми це народ, який живе на цій землі. I тільки цей народ має право визначати свою долю. І тільки він може народити справжню народну державу!"
"У дохристиянські часи люди вірили, що між світом живих і світом мертвих протікає Забудь-річка, і коли через неї перелітає душа, одразу забуває все, що було по той бік. Так от,
комуністи взялися копати таку річку в реальності. Річку, яка розділила дітей та батьків. Розірвала спадковість. Точно так, як планували зробити поворот річок Сибіру. Тільки цей проект, я вам скажу, — значно грандіозніший. Бо Забудь-річку вирито у кожній родині, поперек людської пам'яті. Пам'яті поколінь."
"Звісно, те, чого вчив у дитинстві батько, і те, що діялося у Червоній Армії, важко було навіть порівняти. Бо батько у страшному сні не міг побачити, що перед атакою комуністів
будуть ставити позад лави, щоб вони стріляли у тих, хто затримується або залягає під вогнем. Він уявити собі не міг особливих відділів, які спеціаізувалися на розстрілах солдатів
власного війська."
"...неминучим є упадок Радянського Союзу, бо це тюрма народів, де бунт — лише питання часу. І нашим завданням є перетривати цей час, але не просто перетривати, а залишитися боєздатним національним військом, щоб очолити український народ у новій борні."
"У дохристиянські часи люди вірили, що між світом живих і світом мертвих протікає Забудь-річка, і коли через неї перелітає душа, одразу забуває все, що було по той бік. Так от,
комуністи взялися копати таку річку в реальності. Річку, яка розділила дітей та батьків. Розірвала спадковість. Точно так, як планували зробити поворот річок Сибіру. Тільки цей проект, я вам скажу, — значно грандіозніший. Бо Забудь-річку вирито у кожній родині, поперек людської пам'яті. Пам'яті поколінь."
"Звісно, те, чого вчив у дитинстві батько, і те, що діялося у Червоній Армії, важко було навіть порівняти. Бо батько у страшному сні не міг побачити, що перед атакою комуністів
будуть ставити позад лави, щоб вони стріляли у тих, хто затримується або залягає під вогнем. Він уявити собі не міг особливих відділів, які спеціаізувалися на розстрілах солдатів
власного війська."
"...неминучим є упадок Радянського Союзу, бо це тюрма народів, де бунт — лише питання часу. І нашим завданням є перетривати цей час, але не просто перетривати, а залишитися боєздатним національним військом, щоб очолити український народ у новій борні."
January 27, 2023
Цікава ідея сюжету, який ведеться паралельно в двох часових вимірах - до Майданівська Україна та Україна часів УПА. Сучасна жінка випадково зустрічається із моряком Степаном Шагутою, а її дід теж носив таке ім'я та прізвище. Потім виявляється, що таких Степанів Шагут було троє, і тут історія хто є хто і за кого вони воювали в часи другої світової війни.
Задумка цікава, виконання не ідеальне. Образ жінки трохи напружив, але почитавши про авторів все стає на свої місця - жінка знаходить себе лише в тіні чоловіка, ясно ж. Без чоловіка вона нещасна, зашкарубла тощо.
Окрім цього моменту трошки в другій частині сюжет видався затягнутим, починалося все динамічно, а з середини сюжет підбуксовує. Такі мої враження
Задумка цікава, виконання не ідеальне. Образ жінки трохи напружив, але почитавши про авторів все стає на свої місця - жінка знаходить себе лише в тіні чоловіка, ясно ж. Без чоловіка вона нещасна, зашкарубла тощо.
Окрім цього моменту трошки в другій частині сюжет видався затягнутим, починалося все динамічно, а з середини сюжет підбуксовує. Такі мої враження
November 12, 2016
Отримав велике задоволення під час читання. Всі історії, події, описи - все наче пишуть про тебе. Читається книга дуже легко - на одному диханні.
October 10, 2019
Я не дуже люблю мелодраматичні історії, в яких автори ніби намагаються підлаштувати все в своїй книзі саме так, щоб вичавити з тебе, старого, досвідченого мізантропа, хоч якусь емоцію. В такі моменти я відчуваю себе лимоном, що вже занадто довго лежить розрізаний навпіл в холодильнику, він вже давно засох, а ощадлива хазяйка намагається вичавити з нього ще кілька краплин соку. Тільки цього разу на місці хазяйновитої жіночки - двоє авторів Дмитро і Віталій Капранови, які написали книгу "Забудь-річка". Книга ця справді хороша, нескладна, але захоплива, розповідь грішить історичними неточностями в деяких моментах, але це нівелюється вмілою побудовою сюжету. Читаєш главу за главою, розумієш, що тебе емоційно шантажують, розхитують свідомість поворотами сюжету, розводять, наче якусь плаксиву любительку серіалів, що припадає до телевізора в екстазі щоразу як починається нова серія. Але нічого не можеш з собою зробити, бо ж книга і справді хороша і цікава, пірнаєш в неї з головою. Справді дивуюся, чому з цієї історії ще досі не зробили багатосерійний фільм. Адже, я більше ніж впевнений, що він мав би великий комерційний успіх.
Загалом сюжет роману досить простий. Долі трьох знайомих, що зустрічаються в Галичині на початку 40-х, переплітаються дивним чином, син вояка УНР опиняється в червоній армії, східняк-комуніст потрапляє в дивізію "Галичина", а звичайний український селянин, що був мобілізований в 39-му до польського війська іде в ліс і приєднується до УПА. І що цікаво, усі вони беруть одне і те ж ім'я і прізвище. Саме ця плутанина не дозволяє їхнім нащадкам розібратися з долею цих трьох чоловіків. Попри простоту сюжету, він гарно лягає в головну канву всього роману: українці, по який бік кордону вони б не жили, в яких арміях не воювали б, завжди мають пам'ятати якого вони роду-племені і завжди триматися купи. Як казали самі автори цієї книги, їм хотілося написати такий роман, який примирив би їхніх дідів, один з яких воював в лавах ЧА а інший був в УПА. Вибране історичне тло ідеально підходить для такої задачі, яку поставили перед собою брати Капранови. Проте не потрібно забувати, що все таки це вигадка, історія в якій історичність події має меншу вагу ніж драматичність. В деяких моментах я ловив себе на думці, що знаю, який сюжетний поворот зараз почнеться і завжди вгадував. Все було очевидно, бо "за законами жанру" іншого варіанту розвитку подій просто не могло існувати.
"Забудь-річка" чимось нагадала мені книжки Люко Дашвар, в них схожа стилістика, схожа побудова сюжету і майже ідентичне підведення читача до пікового моменту в книзі. Я б не назвав цей роман "високою літературою", проте ця книга точно заслуговує на те, щоб бути прочитаною. Література такого штибу навряд чи сподобається досвідченим читачам, які багато знають про історію України в Другій Світовій Війні. Проте ця книга гарний трамплін для того, щоб зацікавитися темою, тому добре подібні історії з'являються
Загалом сюжет роману досить простий. Долі трьох знайомих, що зустрічаються в Галичині на початку 40-х, переплітаються дивним чином, син вояка УНР опиняється в червоній армії, східняк-комуніст потрапляє в дивізію "Галичина", а звичайний український селянин, що був мобілізований в 39-му до польського війська іде в ліс і приєднується до УПА. І що цікаво, усі вони беруть одне і те ж ім'я і прізвище. Саме ця плутанина не дозволяє їхнім нащадкам розібратися з долею цих трьох чоловіків. Попри простоту сюжету, він гарно лягає в головну канву всього роману: українці, по який бік кордону вони б не жили, в яких арміях не воювали б, завжди мають пам'ятати якого вони роду-племені і завжди триматися купи. Як казали самі автори цієї книги, їм хотілося написати такий роман, який примирив би їхніх дідів, один з яких воював в лавах ЧА а інший був в УПА. Вибране історичне тло ідеально підходить для такої задачі, яку поставили перед собою брати Капранови. Проте не потрібно забувати, що все таки це вигадка, історія в якій історичність події має меншу вагу ніж драматичність. В деяких моментах я ловив себе на думці, що знаю, який сюжетний поворот зараз почнеться і завжди вгадував. Все було очевидно, бо "за законами жанру" іншого варіанту розвитку подій просто не могло існувати.
"Забудь-річка" чимось нагадала мені книжки Люко Дашвар, в них схожа стилістика, схожа побудова сюжету і майже ідентичне підведення читача до пікового моменту в книзі. Я б не назвав цей роман "високою літературою", проте ця книга точно заслуговує на те, щоб бути прочитаною. Література такого штибу навряд чи сподобається досвідченим читачам, які багато знають про історію України в Другій Світовій Війні. Проте ця книга гарний трамплін для того, щоб зацікавитися темою, тому добре подібні історії з'являються
January 6, 2026
Цікавий історичний детектив. Піднімається тема втрати сімейних історій, а також заплутаності та злої іронічності доль наших дідів-прадідів в часи Другої Світової.
Історичну частину про долі трьох Шагут читати було цікаво і захопливо. Дізнаєшся багато деталей побуту та історичних контекстів. Герої говорять різними мовами, вживають вирази і лайку зі своїх діалектів. Це занурює в атмосферу Галичини 30х-40х і викликає довіру і співчуття до персонажів. Видно, що писали історики, або принаймні люди, щиро залюблені в історію України.
Але любовна (та й детективна) лінія героїв сучасності читалася тяжко. Герої не просто поводяться стереотипно. Автори постійно підкреслюють, що він або вона думають, вчиняють чи відчувають як "справжній чоловік" або "як і годиться жінці". Буквально на кожній сторінці очі шпортаються за ці "він, як усі чоловіки, любив...", "імпульсивне, як будь-яке жіноче рішення...". Концентрація гендерних сетереотипів про обидві статі на одиницю тексту просто зашкалює. Видно, що писали немолоді чоловіки патріархальних поглядів.
Загалом хороша задумка, цікавий сюжет, обнадійлива, але не солодко-хепіендна кінцівка. Заставляє задуматись над долями наших людей і родин.
Історичну частину про долі трьох Шагут читати було цікаво і захопливо. Дізнаєшся багато деталей побуту та історичних контекстів. Герої говорять різними мовами, вживають вирази і лайку зі своїх діалектів. Це занурює в атмосферу Галичини 30х-40х і викликає довіру і співчуття до персонажів. Видно, що писали історики, або принаймні люди, щиро залюблені в історію України.
Але любовна (та й детективна) лінія героїв сучасності читалася тяжко. Герої не просто поводяться стереотипно. Автори постійно підкреслюють, що він або вона думають, вчиняють чи відчувають як "справжній чоловік" або "як і годиться жінці". Буквально на кожній сторінці очі шпортаються за ці "він, як усі чоловіки, любив...", "імпульсивне, як будь-яке жіноче рішення...". Концентрація гендерних сетереотипів про обидві статі на одиницю тексту просто зашкалює. Видно, що писали немолоді чоловіки патріархальних поглядів.
Загалом хороша задумка, цікавий сюжет, обнадійлива, але не солодко-хепіендна кінцівка. Заставляє задуматись над долями наших людей і родин.
December 31, 2021
"У дохристиянські часи люди вірили, що між світом живих і світом мертвих протікає Забудь-річка, і коли через неї перелітає душа, одразу забуває все, що було по той бік. Так от, комуністи взялися копати таку річку в реальності. Річку, яка розділила дітей та батьків. Розірвала спадковість. Забудь-річку вирито у кожній родині, поперек людської пам'яті. Пам'яті поколінь."
Книга "Забудь-річка" відкриє трагічні сторінки українців у період Другої світової війни, народжених на розшматованій українській землі між Польщею, Німеччиною, та СРСР.
Але разом з тим книга змусить шукати своє коріння, копати в архівах, запитувати у живих. Будувати той міст чи портал із нашими предками, який стерли з лиця землі совєти, щоб знищити нашу історію. Історію України загалом, історію кожного роду зокрема. І в кінці тої праці скласти пазл у воєдину картину.
Бо це наша історія. Це те, що нас об'єднує. Бо без цього немає нації.
Книга "Забудь-річка" відкриє трагічні сторінки українців у період Другої світової війни, народжених на розшматованій українській землі між Польщею, Німеччиною, та СРСР.
Але разом з тим книга змусить шукати своє коріння, копати в архівах, запитувати у живих. Будувати той міст чи портал із нашими предками, який стерли з лиця землі совєти, щоб знищити нашу історію. Історію України загалом, історію кожного роду зокрема. І в кінці тої праці скласти пазл у воєдину картину.
Бо це наша історія. Це те, що нас об'єднує. Бо без цього немає нації.
December 21, 2024
Справді дуже недооцінена книга серед сучукрліту. Для мене вона варта Шевченківської премії, десь на рівні "музею загублених секретів Забужко".
Пам'ять - це справді джерело нашої ідентичності, нашої свободи і впевненості у завтрашньому дні. Книга чудово описує наслідки травматичного/радянського минулого, підкреслюючи водночас, що кожен має вибір: боротись або ж бути побореним пропагандою і брехнею, яку всаджувала в голови наших баитків радянська система.
Дуже сильна книга.напевно знакова для майбутніх поколінь!
Пам'ять - це справді джерело нашої ідентичності, нашої свободи і впевненості у завтрашньому дні. Книга чудово описує наслідки травматичного/радянського минулого, підкреслюючи водночас, що кожен має вибір: боротись або ж бути побореним пропагандою і брехнею, яку всаджувала в голови наших баитків радянська система.
Дуже сильна книга.напевно знакова для майбутніх поколінь!
August 28, 2022
Перша моя, але не остання книга братів Капранових. Якщо вам цікава історія нашої країни, якщо вас цікавить історія вашої родини, ця книга для вас. Це історія про людей із різним баченням, це історія дружби та любові, як до сім'ї, так і до Батьківщини.
"Бо Забудь-річку вирито у кожній родині, поперек людської пам'яті, пам'яті поколінь".
"Бо Забудь-річку вирито у кожній родині, поперек людської пам'яті, пам'яті поколінь".
Read
March 28, 2023Люблю Братів Капранових і передивилася всі їх історичні відео на ютубі, однак книжка не зайшла.
Кілька разів бралася читати, але далі кількох сторінок справа не йшла. Проста мова, іноді занадто, естетичне задоволення яке шукаю в художніх книжках не змогла задовільнити, можливо, сюжет і хороший.
Кілька разів бралася читати, але далі кількох сторінок справа не йшла. Проста мова, іноді занадто, естетичне задоволення яке шукаю в художніх книжках не змогла задовільнити, можливо, сюжет і хороший.
June 26, 2022
Грубезна сага, що охоплює головні події історії України ХХ - початку ХХІ століття. Неймовірні людські долі - у вихорі трагічних подій. Дещо непевний фінал (на мою думку) через призму Майдану.
May 3, 2017
Моє перше знайомство з цим автором.
Дуже приємне, без перебільшення!
Вже вкотре переболіла душею за наш багатостраждальний народ вцілому та за кожну людину, що хоче звичайного щастя - просто жити, працювати, виховувати дітей. Трішки асоціацій з Ремарком, з його солдатами, яким не потрібна була зовсім та війна, трішки - з Ліною Костенко, іронією "українського самасшедшого". Перехід від одного часу та персонажу до іншого так легко відбувався, зовсім не дратувало, як то інколи буває з книгами, в яких історії паралельно в різних століттях проходять.
І сподобалося закінчення. Хоч і залишився трішки присмак невдоволення, бо загадку не до кінця відкрили (я не дуже люблю сама здогадуватися), але так... натхненно закінчили! Яскраво нагадали, що у нас хоробрий і працьовитий народ, яким можна пишатися!
Дуже приємне, без перебільшення!
Вже вкотре переболіла душею за наш багатостраждальний народ вцілому та за кожну людину, що хоче звичайного щастя - просто жити, працювати, виховувати дітей. Трішки асоціацій з Ремарком, з його солдатами, яким не потрібна була зовсім та війна, трішки - з Ліною Костенко, іронією "українського самасшедшого". Перехід від одного часу та персонажу до іншого так легко відбувався, зовсім не дратувало, як то інколи буває з книгами, в яких історії паралельно в різних століттях проходять.
І сподобалося закінчення. Хоч і залишився трішки присмак невдоволення, бо загадку не до кінця відкрили (я не дуже люблю сама здогадуватися), але так... натхненно закінчили! Яскраво нагадали, що у нас хоробрий і працьовитий народ, яким можна пишатися!
Displaying 1 - 13 of 13 reviews