Ще літо, але вже все зрозуміло

by Василь Карп’юк

Придивляючись до деталей, автор раз у раз відкриває органічну цілісність світу, частиною якого є людина. Стиль письма Василя Карп’юка близиться до розмовної простоти, не втрачаючи виразності особистого голосу, а плин його мови, як це часто буває в розмові, легко переходить від побутових справ до питань метафізичних.

Для всіх, хто любить зупинятись і неквапом рушати далі.

160 pages, Hardcover

Published January 1, 2016

Reviews

[verbava · Rating 2 out of 5]

чистила сьогодні свій гугл.букс, відкрила цю книжку, прочитала ще один есейчик — а ну ж мені тільки здалося, що кращого за назву в тексті й не буде.

та ні, не здалося.

скажімо, про пса, сильну любов до якого ліричний герой визнає кілька разів і якого погриз інший пес: Проте нікуди не ділася доброта з його очей, до якої додалося лише трохи суму. Потім сум був знову в мене, коли пес здох кілька років тому. Ми з татом його ховали разом, як і привели додому. Тоді я був малий-малий, а тепер більший за тата. Але й тоді, і тепер було літо.

ще й не середина книжки, але вже все зрозуміло.

[Kate Artyukhova · Rating 5 out of 5]

Дуже тепла і гарна книга, яка далася чути саме в потрібний момент. Про гори, життя, простоту, людяність, мудрість. Після цієї книги просто добре

[Nika · Rating 4 out of 5]

Хороша, мені сподобалася. Меланхолійні, неспішні есеї. І все ніяк не покидає думка, що їм було би зручно в мережі. Такий формат

[Iryna Khomchuk · Rating 3 out of 5]

Коли ж читати книгу з такою назвою, як не наприкінці серпня? От і я прочитала. І тепер жалкую. Ні, не тому, що прочитала, а тому, що читала не так, як було б доречніше. Я її просто проковтнула за два дні, бо збірка проб (саме так автор називає свої коротенькі твори) геть невеличка. Невеличкі й самі проби. Вони не мають сюжету, зав’язки-розв’язки й того, що між ними, не мають головного героя (хіба що оповідача можна так обізвати). Проте в них багато любові до Брустурів — рідного села Василя Карп’юка, куди він їздить і саме про ці поїздки й розказує. Розказує про весілля й сіно, корів, бабу з дідом, інших родичів. Про сніг і піч, каву й книги, які читає, про автобуси, стежки, вареники з сиром, погоду, природу й свій настрій. Тобто про все, що спало йому на думку. Можна сказати, що ці проби — то такі собі щоденникові записи, нотатки зі спробою філософствування та вкрапленнями релігійних розмірковувань, а подекуди й екстазу (особливо напркінці книги), а ще дещицею менторства й мудрагельства.

Ну от, я потрапила під вплив стилю автора)) Тому поясню нарешті, як варто було б читати цю книгу. Насамперед, непоспіхом. По одній-дві проби на день. Посезонно (бо тут є й осінь-зима-весна). Не перенасичуючись стилем автора. Не починаючи жити його життям. Не співчуваючи дружині, бо чоловікк вирішив покинути роботу, оскільки вона заважає писати проби))) Тож якщо читатимете "Ще літо...", можете врахувати це. А можете й не зважати)))

[Vicky.Demigoddess · Rating 2 out of 5]

ВСЛ як завжди може порадувати прекрасною палітуркою та красивим дизайном обкладинки. Але що стосується книги, це той прикрий випадок, коли дизайн та анотація справляють більше враження, ніж те, що всередині. Автор пропонує нам свої «проби», повні роздумів, опису деяких подій з його життя, спогадів. Родзинкою книги є те, що проза, яку Василь Карп’юк писав протягом декількох років, вимальовує річний цикл. Літні, осінні, зимові і весняні текстові замальовки вибудовують один величезний рік, довжиною в юність автора. Взагалі-то, подібні книги я «випиваю» дня за 2-3. Ця ж розтягнулася на 9 днів. І не тому що я смакувала написаним. Читання перетворилося на «американські гірки»: захопливо-нудно, цікаво-прісно і т.д. Прочитавши с півтора десятка сторінок, я щоразу відкладала книгу.
Мене дуже дратував надмірний потяг автора до описання дрібничок. Особливо прискіпливо він описує сільський побут – заготівля дрів, копирсання у коров’ячому багні, покупка поросят у райцентрі тощо.
Величезним мінусом, як на мене, є так звані роздуми та повчання на тему Бога. Я вже зрозуміла, що Василь Карп’юк та його родина дуже релігійні та люди, які вірять в забобони та шанують традиції. Нічого проти не маю. Але коли мій майже одноліток вчить мене, як я маю жити, у що вірити та як поводитись, це щонайменше смішно, а для мене взагалі образливо. Чому автор вирішив, що має неабиякий досвід щоб вже повчати людей, прочитавши цю довговистраждану книгу, я так і не зрозуміла.

[Valeriia Arnaud · Rating 4 out of 5]

Чудова книга для лікування душі, яку читати можна шматочками протягом року в будь-який момент.

[Mariana Gevak · Rating 3 out of 5]

«Ще літо,але вже все зрозуміло» Василь Карп’юк

Коли я ще вчилася у школі, українську літературу представляли переважно твори на сільську тематику. Якщо чесно, я не пригадую жодної урбаністської української літератури з того періоду. З прочитаного сформувалася чітка і хибна думка,що Україна минулого, то лише лани широкополі ,воли і корови, а ще страждання. Такі цікаві романи,як «Місто» Підмогильного і «Хмари» Нечуя-Левицького я відкрила для себе вже після школи, Кобилянської читали лише «Землю», а про Вільде почула ще пізніше...
Потім настала пора нової сучасної української літератури і все стало з точністю до навпаки. Замайоріли назви міст у назвах і сюжетах, всі значущі події обов’язково мають відбуватися в урбанпросторі , а село залишилося або для романтичного відпочинку на самоті і пошуку себе або ж для насмішки.
Тому «Ще літо,але вже все зрозуміло» спочатку мене приємно здивувала. Без зайвого пафосу,але з ніжністю і любов’ю автор розповідає про своє рідне село. Згадує різні деталі, які викликають легку ностальгію. Роман може служити якогось роду етнографічною енциклопедією сучасного села. Бо у ньому теж, як і кілька сотень років тому, є свої традиції. Видозмінені,під впливом часу та технологій,але вони живуть і підпорядковують життя мешканців різним циклам .
Але починаючи з другої половини книги,автор аж занадто захопився філософськими роздумами. І у його філософії я не знайшла нічого близького собі. Він роздумує, мудрує, часом переливає з пустого в порожнє. Авторові не вдалося зберегти нейтральний тон у своїх думках. Він починає повчати, але,як на мене, ще сам добре не розібравшись у життєвих істинах. Тому ближче до кінця зацікавленість втратилася.

[Margarita Pronina · Rating 5 out of 5]

Може здатися так, що книжку оповідань @karpiuk_v #щелітоалевжевсезрозуміло треба купувати влітку чи на його прикінці. Але то не так. Найбільш доречна річ, яку варто сказати про нашу сьогоднішню літературу, така, що читати книжки чоловіків-авторів велика приємність. Особисто мені, як жінці, що пише, відомо, якими інколи запопадливими в описах ми буваємо, а потім не годні скорочувати - бо ж воно рідне. Чоловіки ж пишуть доречніше, економлячи наш час, вкладаючи в реченя об'єм та сенс одночасно. Так і з цією книжкою сталося: горталося усі пори року, бачилося очима наратора, праглося до косівського автобусу - їхати дивитися Брустури. Вирішувалося у кілька речень задавнені невимовленості, збагнулося кілька речей, які не знала - чи відгукуються по житті ще комусь, як і мені? Про ніч і дім, про роботу й письменницькі клопоти, про синичку, дитинство, маму й думання, як таке, про правдиву і несправжню любов, про Бога і працю, про чесність з собою, чому важливо встати раніше за сонце та інші, важливі речі, які є життям. Вподобала, підкреслювала. Маю мрію - видати свою найважливішу книгу у @stary_lev

[Julia Chupryna · Rating 5 out of 5]

Несамовито сподобалась. Чимось схожа на «Чуєш, коли приїдеш додому?», але без таких щемких історій-спогадів (хоча рівень щемкості для кожного свій). Однозначно не буде цікава скептикам, цинікам, раціоцентричним особам, ��сім, хто шукає «для чого» і «про що». Але є такі періоди в житті, коли це така мішура, цей зміст, ця форма. Хочеться потоку - літнього, осіннього, зимового, будь-якого. Лягти горілиць, відчути ледь колючий трав‘яний доторк, не мружити очі (для кого воно потрібно, зморшки потім будуть:)), а ледь прикрити і уявляти себе у Безкінечності, яка насправді не така далека, як здається.

[Oksana Artemenko · Rating 3 out of 5]

Пише автор вправно. Але не зрозуміло про що... Такі цікаві ідеї, а така наївна і розібрана на шматки книга...

[Lily · Rating 4 out of 5]

Дуже вчасною для мене виявилася ця збірка коротких есеїв, бо читаю останнім часом багато серйозного і підвантажуючого.

А вона простою мовою написана і про близьке мені. Карпатське село Брустури й зміна пір року, у кожній - щось особливе. Багато моментів, які були і в моєму дитинстві, хоч я не росла в селі, але часто приїжджала туди, де виріс мій тато. Аж захотілося білого хліба з сільського магазину і запити його теплим молоком щойно з-під корови - у цьому ми з Василем Карп'юком дуже солідарні.
"Коли я пишу про гори, то вони постають дуже хорошими для буття в них. Але насправді там набагато важче" - і тут я впізнала себе. Бо завжди описую їх красу, а не важкий підйом з рюкзаком на плечах. "Тому правдива любов - любити, коли важко" - і це про гори й піт, який заливає очі 🙄

Словом, книга вдало потрапила під настрій, хоч і не всі есеї в ній мені близькі.

[Данило Депутат · Rating 4 out of 5]

Перша оповідка — про життя трави, коли нема води й коли вона є.
Далі йде ода хлібові; трясця, перекус шоколадним морозивом не допоміг — хочеться хліба від цієї оповідки.
Усі інші схарактеризовують назви. Недаремно названо пробами, бо справді короткі; втім літні, затишні. Гадав, що запізнився з читанням — ні! — саме те, під спекоту, коли жар лине від вікон.
Приміром, проба «Та чи любиш, коли нещасний» має влучний фрагмент тексту, що його хочеться зацитувати:

«Невже гріх бути щасливим? Але, може, найбільше в щасті — могти зносити нещастя. Щастя — це коли ти усміхаєшся, радієш, коли робиш те, що дає тобі втіху, а не страждання. Якщо Бог — це любов, то Він не хоче, аби ми страждали і змушували себе робити «абсурдні» речі, суті яких навіть не розуміємо, але так треба.
Водночас, Бог також хоче, щоб ми ще й любили тих, через кого таки страждаємо. Ми через себе страждаємо. До чого тут інші? Коли ти щасливий, то ти любиш увесь світ. Та чи любиш, коли нещасний?»

Легке читання, що загалом сподобалось.

[Ganka Sonyachna · Rating 4 out of 5]

Для міжсезоння ідеальна книжка. Колекція маленьких філософських замальовок, спостережень та авторських откровень.
З кожної сторінки тут віє звичним невилизаним по-інстаграмному життям.
Карпати, тут багато Карпат, доріг, свят та буднів горян. Аромати яблук і трави, дощі і сніги, смак традиційних страв. Трохи письменницьких секретів, любов до батьків та рідного села, житейське сприйняття щоденних клопотів та сільських справ, уміння тішитися тим, що тебе оточує. Від весілля до Різдва) не засумуєте 😉
Написано від першої особи. Думаю, що на реальних подіях. Неспішна, без "зламай_мозок" сюжетів.
Дуже вчасна книжка !

[Serhii Buhara · Rating 5 out of 5]

Лірична, добра, світла, тепла книга. Місцями дуже зворушлива, щемка та романтична. Ніби затишний коцик, у який кутаєшся в похмуру осінню днину, ніби ковток свіжого прохолодного повітря після задушливої спеки літньої ночі.

Вона про життя і для життя. Вона про гори, дитинство і юність, гуцульські будні, сімʼю. Врешті, про ностальгію за тим, що було, і чого вже ніколи більше не буде.

Есеї, які залишаться в моєму серці надовго.

[Марина Соколян · Rating 5 out of 5]

Автор постійно порівнює місто і гори – приміром, розповідає, як переживається негода там і там, які історії обумовлюють ці локації, які вони створюють зв’язки між людьми, які відмінності має праця в місті і на землі. Очевидно, природа в горах грає більшу, часом, вирішальну роль, бо може забрати життя необережного. Проте для того, щоб оцінити її красу потрібна дистанція, яку дає проживання деінде.
Відгук повністю – в мене на сайті.
https://sokolyan.com/peaks-of-wisdom/

[Mykola · Rating 4 out of 5]

Доволі непогана добірка есеїв через призму жителя Святої Галичини. Можна трошки дізнатись про життя в типовому карпатському селі, почитати переживання автора, "побачити" деякі обряди.
Персонально мені тут забагато релігійної тематики, часом ніби якусь Біблію взяв чи на сповідь сходив, але знов таки — Свята Галичина така Свята Галичина...

[Oleksandr · Rating 2 out of 5]

Підбірка ессе від поета. Трохи більше, ніж вірші в прозі, трохи менше, ніж оповідання.

Опис життя в селі, неймовірно близький для значної кількості українців, але неймовірно далекий і беззмістовний для тих, хто не жив у селі чи для людей із за кордону.

[Viktoria Neborikina · Rating 5 out of 5]

Вона пасуватиме як до літа, так і до зими. В холодну пору буде гріти разом з чашкою чаю, а в теплу відправляти думки у гори.

Це ті історії, які прочитавши залишаєшся задоволеним та наповненим радості, а потім ще довго згадуєш їх присмак.

[Юлия Соколюк · Rating 2 out of 5]

Дуже люблю легкі книжки про побутове
Але цю на жаль було важко читати( манера донесення простими коротенькими реченнями не зайшла. Було відчуття, що ти намагаєшся зміститись зі Старту, але тебе постійно хтось гальмує
За рахунок цього, думаю, і не всі сенси вловила(

[Kristy Kravchenko · Rating 4 out of 5]

Багато цікавих думок. Якби я читала цю книгу в паперовому варіанті, а не електронному, то підкреслила б, і в майбутньому поверталась тільки до тих перлин. Але загалом, не мій стиль.

[Alona · Rating 2 out of 5]

Ще літо, але мені так і нічого зрозуміло. Спочатку не розуміла чи повʼязані розділи. Потім було нецікаво їх читати. Трохи нудно.

[Julia Lukanina · Rating 5 out of 5]

Під час читання мене було відчуття, як то в останній день школи перед літом
Коли навіть погане видається не таким і поганим
А в сумному є привід порадіти
Капєц сподобалось