Повість без назви

by Valerian Pidmohylny, Валер'ян Підмогильний

“Повість без назви” — найдивовижніший твір Валер’яна Підмогильного (1901—1937). Головний герой­ розшукує у величезному місті чарівну незнайомку, котру мимохідь побачив серед вуличного натовпу­ і в яку пристрасно закохався. Ця жінка стає його мрією, спонукає переосмислити все своє життя, переоцінити власні ідеали, заново осягнути себе і цінність людського існування. Читача вражає щирість роздумів і точність слова письменника.

До збірки входять також ранні оповідання автора. Наведені твори зберігають свою цінність і сьогодні. Вони спов­нені людяності, допомагають глибше зрозуміти себе і наш час.

Зміст:
Повість без назви, до того ж цілковито неймовірна, вигадана від початку до кінця автором, щоб показати сутичку деяких принципів, важливих для нашого дня і майбутнього. Гайдамака. Ваня. Проблема хліба. Син. Історія пані Ївги

Genres: Classics, Fiction, Ukrainian Literature, Ukraine, Short Stories

207 pages, Hardcover

Published January 1, 2016

About the author

Writer and translator. He graduated from high school in Katerynoslav in 1918 and then continued his studies at Kyiv University. In 1921 he began working with various publishing houses and joined the editorial board of Zhyttia i revoliutsiia. The first of his short stories to be published were ‘Vania’ and ‘Haidamaky’ (Haidamakas), which appeared in 1919 in Sich, a journal in Katerynoslav. He also contributed to the almanac Vyr revoliutsiï (1921). He was a member of the literary organization Lanka. His published collections of stories include Tvory (Works, vol 1, 1920), V epidemichnomu baratsi (In the Quarantine Ward, 1922), Povstantsi i ynshi opovidannia (The Insurgents and Other Stories, 1923), Viis’kovyi litun (Army Pilot, 1924), and Problema khliba (The Problem of Bread, 1927, 1930). He also wrote the novelette Ostap Shaptala (1922). Pidmohylny's early works focus on various pre- and postrevolutionary realities, such as the Famine of 1921–3. His most notable work is the novel Misto (The City, 1928), one theme of which captures the relationship between the city and the village against the backdrop of the New Economic Policy. His last published work was Nevelychka drama (A Little Drama), a novel about people in the ‘era of socialist reconstruction,’ which was serialized in Zhyttia i revoliutsiia in 1930 but first released separately in Paris in 1956. It appeared in translation as A Little Touch of Drama (trans by George Stephen Nestor Luckyj and M. Luckyj, 1972). Pidmohylny's translations, particularly those of the works of Honoré de Balzac, Denis Diderot, Anatole France, Guy de Maupassant, and Stendhal, significantly influenced the development of Ukrainian literature in the 1920s. Pidmohylny's early works were subjected to severe official criticism. Some were even attacked for ‘romanticizing Makhnovism’ (Andrii Khvylia). The novel Misto was also denounced. Pidmohylny was expelled from his editorial position in 1930 and was arrested in 1934. He was incarcerated in various prisons and concentration camps until he was shot, along with many other Ukrainian writers. He was rehabilitated in 1956. Misto and some other stories were republished in Ukraine in 1989. A selection of stories, including some previously never published, appeared in 1991 as Istoriia pani Ïvhy (The Story of Mrs Ivha).

Reviews

[Volodymyr Okarynskyi · Rating 5 out of 5]

розкішна - найкраща українська - проза. це твір світового рівня по-справжньому гострий, безкомпромісний. і чи міг у сталінському бараці вижити автор такого тексту? він був небезпечний для сталінських рогулів навіть у концтаборі...
і який жаль, що цей твір Підмогильному не дали закінчити.
читати противникам хуторянства, й тим хто претендує на щось більше, ніж "легке" чтиво.
це контркультура, це інтелект, психологія, і це не нудно читати.
більше сказати - без спойлерства - нІчого.
читайте самі!

[Olena Brazhnyk · Rating 4 out of 5]

Підмогильний як завжди пише неймовірно✨.

Герой традиційно гнилуватий й як у інших творах автора, до помутніння захоплюється незнайомкою. Бачить її декілька секунд на трамвайній зупинці й усе в ньому перевертається настільки, що починає всюди шукати дівчину, сподіваючись на нову зустріч.

Герой - журналіст та письменник, багато гуляє Києвом, паралельно намагаючись не перетинатись із сусідом по квартирі, який має свій план на це життя, а точніше на його завершення.
Між ними стався діалог, що перейшов у моновиставу, за якою було цікаво спостерігати. Не менш цікавою була зустріч з художником та роздуми про те, якого мистецтва потребує суспільство і про що говоритимуть через десятиліття.

З одного боку шкода, що твір незавершений, проте ця раптовість, з якою повість уривається, має свій чар.

«На його думку, не було гарних і поганих
книжок; книжка могла бути лише гарна, а
погана книжка — це лише зовні замаскована під книжку збірка сторінок, щось ніби фальшива кредитка, яку теж з недогляду можна взяти за справжню. І для
нього читати завжди означало читати
саме книжку, а не її підробку, з якою в крайньому разі можна було тільки ознайомитися».

«—Вся річ у тому, — казав далі Пащенко,—
що випадок не може бути нещасливим.
Суть випадку у тому, що він своїм втручанням ламає звичну чи завбачену лінію життя. А це завжди плюс. Чим було б людське життя без випадковості?
Подумайте, і ви не зможете уявити собі нічого сірішого».

«Київ не був ні його батьківщиною, ні навіть місцем довгого перебування, але він знав його чудово. Під час випадкових одвідин Городовський оглянув його зсередини і зокола. І його юнацькі домисли про місто
краси й давнини себе потвердили. Весна
була чудова в білому цвіті каштанів, але осінь він любив більше. Щось величне було в ній на сміливих схилах широких вулиць, що мов дрімали завжди під ударами копит і шелестом шин, зберігаючи невронено свою колишню дикість. Камʼяниці й брук, трамваї, авто не змогли подолати цих гордих горбів, що прийняли вагу міста не як тягар поразки, а як корону перемоги. І коли вересень, привітний і сумний, як мудрець, що пізнав марноту світу, але не зрікся її, посилає з-за Дніпра прощальні помахи тепла, дерева й трава на узбіччях відповідають йому пристрасною запашністю мрущого зела, зворушеного раптовими нічними дощами.
Весна тут була рожевим дівчам, що бездумно марніє від жадоби літа, а осінь — голубою жінкою, що не хоче пережити власну вроду».

[nastya · Rating 4 out of 5]

The full title of this novella is "The story without a title, moreover, is quite incredible, invented from beginning to end by the author to show the clash of some principles that are important for our day and future".

Kharkiv student Andriy Horodovsky comes to Kyiv to publish a book of essays "On the Socialist Reconstruction of the Village." In the crowd, his attention is drawn to a woman, he begins to follow her, but quickly stops himself in this rush. The hero hardly remembers the girl, except for the silhouette, but she impresses his imagination so much that Horodovsky does not give up thinking about her even after returning to Kharkiv and decides to find her. The journalist takes a vacation before writing a book and goes to Kyiv, where he starts looking for a woman, recalling new (often contrived) details of the meeting. Planned, systematic search for a woman becomes the main goal of his existence. Andriy meets the artist Yevhen Bezpalko and receives an invitation from him to live for free in an apartment where he meets his roommate, Professor Anatoliy Petrovich Pashchenko.

The story of searching for this mysterious woman itself is not important, it’s there as a base to his philosophical and psychological search and discussions about a range of themes: the purpose of the art, where Andriy think it must reflect the current history and people during the times of rapid revolutionary change more, whereas artist Yevhen Bezpalko sees art as a supplement, with the purpose of making a life feel a bit more bearable, art about something unchangeable like nature that doesn’t know about revolutions.

We have a nihilist and misanthropic Professor Anatoliy Petrovich Pashchenko, discussions about marriage and progressive views on promiscuity, especially women’s.

Anyway, a very interesting work of existentialism, alas unfinished. The ending is abrupt and the parts feel disjointed, which makes sense, since Valerian Pidmohylny wrote it in 1933-1934 and in 1934 he was arrested and sent to GULAGs Solovki prison camp, where he was shot in 1937. He couldn’t finish and edit it and this novella was only published in the 1988.

His prose is still incredible, he’s such a smart and interesting writer, am I becoming his fan? Yes! Unfortunately I have only one other novel of his to read.

[Anna · Rating 5 out of 5]

Глибоко психологічний твір, з прекрасними роздумами, з майстерно прописаними персонажами — нічим незгірш творів тих же російських класиків. Підмогильний у цій повісті створив не плаский, а багатовимірний світ, в чомусь похмурий, в чомусь піднесено-магічний — зовсім як у реальному житті. І залишається по прочитанню цієї повісті лише відчуття безсилої пекучої гіркоти за те, що радянські бузувіри не дали нашому Митцю закінчити цей твір. Як і безліч інших творів, які могли би бути ним так майстерно написані...

[Dmytro · Rating 5 out of 5]

Спочатку повість здавалася досить нудною. Пройшло хвилин 20 і я не міг відірватись від тексту. Яка ж насичена життям, несамовито глибинна, яскрава проза! Чистий потік свідомості, майстерне оперування словом і філософія буття. Шкода, що Валер‘ян не зумів завершити оповідання… - «дяка» злочинному режиму за Розстріляне відродження.

[Valentyna Merzhyievska]

У кожному тексті Підмогильного мене захоплює мова автора: легка, невимушена, містка. І в цій повісті він порушує теми, сміливі на той час: вплив міста на людину, соціальні обмеження, роль випадку, наркотики як спосіб втечі. Проте текст відчувається незавершеним, наче це проба пера або перший начерк чогось більшого. Так прикро, що в нього не було можливості для подальших спроб...
Наше обговорення цього тексту у подкасті ПереФарбований лис можна послухати тут: https://youtu.be/hx6ZQuRkqFg

[Loskotka · Rating 3 out of 5]

"Повість без назви" та без закінчення я не до кінця зрозуміла, але було цікаво. Колись обов'язково повернуся до неї, можливо тоді її осягну) а от оповідання дуже мені сподобалися, хоч вони й про гіркі та сумні сторінки нашої історії. Чудово писав Підмогильний, і тому знову і знову шкодуєш, що такий неймовірний, божественний талант розстріляно червоними у Сандармосі...

[Bohdan · Rating 3 out of 5]

Банка гашиша как мера всех вещей

[Katherine · Rating 5 out of 5]

Згадайте урбаністичний роман Підмогильного "Місто", який виноситься у шкільну програму. Пам'ятаєте, Степан Радченко хотів написати повість "Про людей"? Це в принципі можна вважати досить сміхотворним, оскільки назва про людей досить абстрактна, незрозуміло про що конкретно може бути твір, написати його начебто неможливо та у "Місті" автор скоріш за все хотів за допомогою цього твору посміятися з головного героя. Проте, як кажуть, не смійся з когось, бо будуть сміятися з тебе. Одразу кажу, з Валер’яна ми не будемо сміятись, бо це неймовірний геній, але сам він фактично і почав писати цю повість "про людей", так і не закінчивши її, як Степан Радченко. Оце доля... Цю повість треба перечитувати, певно, з кожним роком як дорослішаєш, оскільки в неї вкладені досить серйозні думки досить різних людей. Я пишу своє перше враження, хоч з моменту прочитаного пройшло десь 5 місяців. Якщо коротко про сюжет, то головний герой зустрічає на пероні жінку і закохується в неї та потім вир��шує віднайти її в місті. Він шукає її всюди, ходить по вулицях, театрах і паралельно додумує собі її образ. До цього в нього були жінки в основному на одну ніч або і не на одну, але ці зустрічі були виключно заради сексу. Андрій Городовський (гг) часто спочатку зачаровувався тими жінками, але швидко розчаровувався, вони ставали йому огидними. Я думаю, Автор не хоче описати нам щасливу та романтичну історію кохання, а скоріше долю і почуття Андрія. Мені, здається, що він досить самотній, в творі не було показано, що в нього є якісь вірні друзі, які його завжди підтримують, отже звідси, певно, і пішов такий сильний порив до якоїсь незнайомої жінки. Під час свої пошуків Андрій зустрічає на своєму шляху людей. Саме людей, одні з них вважають, що витрачати і заробляти гроші не має сенсу, інші, що в творчості варто завжди змальовувати щастя і радість, незважаючи на навколишні серйозні проблеми.
Хоч і, на жаль, повість не закінчена, її варто прочитати і варто надати побільше критики. Оскільки, після прочитання мені захотілось гарного аналізу, але знайшла я один єдиний. Тому, пані та панове, попрошу вас зацікавитись цим твором і поділитися своїми враженнями. Як на мене цей шедевр буде актуальним завжди.
Насправді, те, що твір не закінчено, мене навпаки підбурює читати, я вбачаю в цьому завжди якийсь шарм і загадковість.

[meowkotmarina · Rating 5 out of 5]

В котрий раз переконуюсь, що Валер'ян Підмогильний по-справжньому мій автор.
Головний герой роману Городовський приїжджає до Києва, де йому трапляються люди з кардинально різними світоглядами. Це наштовхує його на роздуми і про його власне життя.
Звучить просто, але Підмогильний дає змогу зануритись в тогочасний Київ. В тексті був відчутний вплив екзистенціалізму, абсурдизму (та інших ізмів)). Автор майстерно маневрує між внутрішніми нетрями героїв та короткими, але ємкими замальовками міста і його мешканців.

[Dinara · Rating 5 out of 5]

Це неймовірно красивий текст. Манера написання, стиль, роздуми... чисте задоволення.

Повість не дописана. І це трохи шокує в кінці, але з рештою створює еффект безкінечності розповіді. Також, коли усвідомлюєш, чому саме Підмогильний не дописав цю повість, зʼявляється первний післясмак. Це як знайти недовʼязану серветку померлої прабабусі. Річ набуває нових сенсів.

Для мене після цієї повісті Підмогийльний стає на одну поличку зі світовими екзістенціалістами. Дійсно, в процесі читання дуже нагадувало Камю.

Також вразила відвертість, нерафінованість буденного життя радянських людей.

Однозначно буду читати всі його доступні твори.

[Oleg Gerdy · Rating 4 out of 5]

Добре, але до "Міста" не дорівняється.
І лінія з сусідом занадто Достоєвського нагадує (персонажів і балачки).

[Mariia Lyshen · Rating 3 out of 5]

Певно, не варто було очікувати більшого від повісті, але я щось розійшлася думкою і мріяла про довготривалу агонію пошуку, та замість цього отримала наркомана, що хоче сконати в земляній печері київського парку. Неймовірно.

Закороткий твір, щоб дати йому чесну оцінку, тож чотири зірки виглядають якось ніяково (в моїх очах), але менше поставити Підмогильному я не смію.

Апдейт: ставлю таки три.

[Oleksii Rafalovych · Rating 5 out of 5]

«Історія – це моторошний маскарад розбійників і біснуватих.»

Продовжую з насолодою знайомити вас з українською інтелектуальною прозою першої половини ХХ століття.

Твір на 200 сторінок приховує у собі безліч скарбів: він не має карколомного сюжету і одночасно містить декілька ходів, які тримають фабулу. Головне у повісті – роздуми і монологи героїв. Повість не завершена автором, але вона не є неповноцінною. Навпаки!

Тут є фірмовий герой Підмогильного (студент Городовський), який глибоко занурюється в роздуми над класичними проблемами людського існування (навіть мріє про часи, коли машини будуть працювати від акумуляторів), а сам має мінливу вдачу, легко піддається впливу емоцій, вільно і максимально близько спілкується з багатьма жінками і аналізує це у не менш вільній манері. Протилежні типажі і проблеми його цікавлять, але в результаті однаково дратують.

Продовження відгуку тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Michael Masloboishchykov · Rating 4 out of 5]

Екзистенційний пошук, втраченого ідеалу. Своєрідний «5 сантиметрів на секунду» української літератури.

[Юлія · Rating 4 out of 5]

Саме ця книга Підмогильного давалась важче за інші. Забагато нігілізму у мологах персонажів, постійне роздратування героя, яке він явно тягає за собою. Мало Києва -Підмогильному неймовірно вдається Місто як герой, тут мені його не вистачало. Менше іронії, ніж у інших текстах. Менше культурних реалій, ніж мені хотілося б. Можливо, це тому, що книга не завершена. І справа тут не у обірваності сюжету - сюжет тут якраз не дуже важить. Не виключено, що якби Підмогильний мав змогу дошліфувати тект, в ньому з'явилось би все, що притаманне його стилю і тут мені його не вистачило.
Висновок такий: якби хто обирав, з чого починати знайомство з творчістю автора - точно не з цієї книги. Але це все ше неймовірний Підмогильний, якщо ви вже досягнули дзену "читаю його все" - звісно, що читати

[Veronica Anrathi · Rating 4 out of 5]

Якщо чесно, я не знаю, як це оцінювати. Твір недописаний - це очевидно. Чи можна ставити найвищий бал тому, що не завершене? Тут немає виразної сюжетної лінії, а роман вибудовується на роздумах і діалогах, очевидно - різнобарвних думках автора, які він делегує персонажам. Доволі цікаво, деякі з цих думок є незвичними для часу написання, деякі - відверто контроверсійними. Мені Повість видалася темнішою, похмурішою за інші твори Підмогильного - Місто і Невеличку драму. Відчувається гнітючість, вкрай критичне ставлення до людей, до явищ. Я, напевно, залишу четвірку. Дуже люблю манеру пана Валер’яна, але, мабуть, не рекомендуватиму цей твір як захопливе чтиво, а лише й виключно як приклад того, що могло би бути, але було обірване проклятими совєтами.

[Anna Merintsova · Rating 5 out of 5]

Відчувається, що твір незакінчений, але задоволення це мені не відняло.

Люблю психологічний стиль Підмогильного! Іноді по кілька разів абзаци перечитувала, бо щільність деталей та інтелектуальність того вимагали.

Ще Пащенко такий creep.. спрчатку ледь не купилась на його «рєчі» про марність життя, доля правди в тому була, але в моментах проколовся і стало ясно, що то за виправдання його слабкості.

[La Lena · Rating 4 out of 5]

Як шкода, що історія обірвалась на найцікавішому і як невимовно боляче, що життя Підмогильного грубо обірвали. Дуже красивий твір, чомусь згадався Під сіткою Айріс Мердок, який дуууже захотілось перечитати ❤️‍🩹

[Hali · Rating 4 out of 5]

Оповідання хоч і коротеньке але не залишить вас байдужим. Сповненне філосовских роздумів різних героїв стосовно життя. Викликає різні почуття та питання вздовж всього читання.

[Vasyl Shymanskyi · Rating 3 out of 5]

Важкі, масні, хвилюючі оповіді, які лякають не кров'ю і стражданнями, а байдужістю, зневірою, зверхністю і заздрістю. Дозволяють по іншому глянути на події війни і революції, на голодний і невеселий бік того часу.

[Maickle Fort · Rating 5 out of 5]

Все читання був у шоці, що такий твір досі не знаний у світі.

Це було одверто, густо, брутально, гнітливо, депресивно, психологічність та ідейність викручені до максимуму.

Я зчитав так, що Городовський помирає в літаку, після чого починається сюр - він миттєво переноситься у Київ, носиться по місту одержимий дівчиною (або його душа з почуття провини за те, що відкинув її), зустрічає людей, які вивалюють варіянти прожиття, але це взагалі не діялоги, а більше схоже на суперечку з самим собою.

[Іван Чорнозем · Rating 4 out of 5]

Фігура Підмогильного дійсно вражає. Яким чином в ті часи в Україні був письменник такого рівня, коли не було хлібу та нормальної освіти, складно собі уявити. Звичайний хлопець з села. Я пишаюсь, що це український письменник.

[Taya · Rating 3 out of 5]

Було цікаво, але обірвана кінцівка твору…
Це не той випадок, коли можна щось «додумати» самотужки. Це - незавершена робота, тому читати чи ні, вирішуйте самі.

[Anna · Rating 3 out of 5]

3,75