What do you think?
Rate this book
глибина різкості
У принципі, майже кожна жінка це може: вийти заміж - і почати розкопувати історії з життя попередніх поколінь свого роду; народити дитину - і почати інтенсивно пригадувати власне дитинство; провести чоловіка на війну - і почати проводити паралелі з давно відгримілими війнами. Але далеко не всі з такою любов'ю й рішучістю можуть це висловити, надавши минулому різкості теперішного, а теперішньому - глибини минулого. Тим більше не всі це можуть висловити у віршах. А Ірина Цілик - може.
112 pages, Hardcover
First published January 1, 2016
3 people are currently reading
65 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 14 of 14 reviews
July 6, 2023
Ірина Цілик завжди щемко пише: і оповідання, і вірші, і навіть пости у FB.
August 28, 2023
Знайшла книгу на полиці і не змогла відірватися, доки не прочитала. Я не велика поціновувачка поезії, але іноді так проймає і сама не розумієш як воно виходить. Чому одна проймає, а інші — ні. Поезія — це річ глибоко індивідуальна. Мені дуже подобається все що робить Ірина Цілик — її проза, фільми і вірші, навіть пости у фейсбуці.
Так важко і боляче було читати вірші про війну, бо вони все ще актуальні і відгукуються в душі.
Так важко і боляче було читати вірші про війну, бо вони все ще актуальні і відгукуються в душі.
July 2, 2024
Безкоштовно на мегого - спонсор мого прослуховування 😅👌🏻
Маю підписану авторкою поетичну збірку ще з осені. Ірина Цілик на презентації була така приємна, що я не змогла втриматись від покупки заради того самого підпису ☺️ але де я, а де поезія 🤷🏻♀️ тому досі вона стояла непрочитана.
Рада, що прослухала. Хороші, гарні тексти. Подекуди пробивало на сльозу від актуальності. Багато відгукувалось ❤️
Маю підписану авторкою поетичну збірку ще з осені. Ірина Цілик на презентації була така приємна, що я не змогла втриматись від покупки заради того самого підпису ☺️ але де я, а де поезія 🤷🏻♀️ тому досі вона стояла непрочитана.
Рада, що прослухала. Хороші, гарні тексти. Подекуди пробивало на сльозу від актуальності. Багато відгукувалось ❤️
May 20, 2016
Із творчості Іри Цілик починається вже другий мій Книжковий Арсенал. Торік я перебувала під враженням від збірки "Червоні на чорному сліди", цьогоріч мала нагоду довідатися, яка в Іри Цілик поезія: у видавництві "Meridian Czernowitz" побачила світ збірка "Глибина різкості".
Побутує думка, що будь-який автор тяжіє до одного виду літератури. Наприклад, Сергій Жадан - це насамперед поет, а Юрій Андрухович - прозаїк. Суперечливе твердження, але щось у тому є. Для мене Іра Цілик - це насамперед режисер, який володіє даром писати. Її твори завжди містять історію+картинку, там нема зайвих рефлексій (навіть у ліриці, що мені подобається, бо мені до душі якраз наративна поезія).
Отже, "Глибина різкості". На презентації Олександр Бойченко запитав, звідки ця назва і що вона означає. Авторка відповіла, що це спроба заглибитися в різні виміри свого життя. Відповідним чином збірка і структурована, у кожному з розділів ідеться про різні випробування, що тяжіють над людиною у світі.
Перший розділ називається "Гербарій". Це своєрідний музей покинутих секретів, оскільки йдеться в ньому про пам'ять роду. Авторка заглиблюється в минуле і поетичною мовою розповідає історії своїх дідусів і бабусь, батьків. Історії ці приватні, камерні, але вони так чи так пов'язані з епохою, тому зрозумілі усім, бо могли статися або ставалися і з нашими рідними:
* * *
Я пам’ятаю, він кинув цю жменю купонів
Так артистично, презирливо просто в конфорку,
І мамин крик полетів поміж тихих районів,
Коли вогонь енергійно здійнявся і форкнув.
...На папірці обгорілі ми потім купили
Масло, і снікерс, і свіжу клейончасту шторку.
Сіре пюре моїх снів, що ти робиш, не треба.
Згадую нашу тахту, і книжки, і нунчаки.
Так наполегливо б’ється дитинство під ребра,
Щоб закінчити хоч щось і хоч щось розпочати.
...Але в потьомкінських селах тих буднів веселих,
Я пам’ятаю, «Pink Floyd» умикали за чаєм.
І жовтенятський значок на шкільній моїй формі
Деякий час був блискучим, приємним на дотик.
Ми все стояли на враз спорожнілій платформі —
Цей поїзд рушив, а той не приходив аж доти,
Поки за двадцять із чимось новими очима
Не довелося цілком осягнути весь дотеп.
Десь і в мені залишився обвуглений сховок.
Ненадруковані кадри, непройдений простір.
Корчились мовчки за стінами бляклих хрущовок
Зламані долі і наші дзвінкі дев’яності.
...Але на стику етапів правління сатрапів
родяться люди яскраві, зухвалі, непрОсті.
В куцих строкатих штанцях, на колінах зашитих,
Бігає й досі по колу реальність новітня.
Щоб закінчити хоч щось і навчитися жити,
Я зупиняюсь і довго хапаю повітря.
Тату і мамо, я вмію, я все розумію.
...Жменька купонів і листя розносяться вітром.
Другий розділ називається "В'єтнамки і берці". Знов-таки, він дуже особистий, оскільки Іра Цілик пише насамперед про себе і про свого чоловіка, який зараз перебуває в АТО. І знов-таки, він не тільки про них, а й про кожного, хто чекає на когось зі Сходу. Я б сказала, що цей розділ про випробування чеканням. Саме з цього розділу мій найулюбленіший вірш:
Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.
Вітер грається листям, під сукню лізе — до голизни.
Заручниця щоденних новин, і низького тиску, і
Побуту, вона думає — ще трохи, і я буду з ним.
Ще день, і я виперу форму з усіма свідченнями
Втоми, страху, люті, розтертої на колінах трави.
А потім ми сядемо поруч з простими обличчями,
І я вибиратиму всі спогади з його голови.
А потім поставлю чай із гілочками смородини,
Вдягнуся в оте, мереживне. І буде тиша навкруг,
І сонце впаде в кропиву за чужими городами,
І нитимуть груди у передчутті його темних рук.
Вона собі каже, ще трохи, й всі будуть щасливими.
Зав’яжуться яблука, потім — ягоди, потім — гурки.
Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливами
Нас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі.
Білизна рипить у руках. Світло сточує вилиці.
Мурашка повзе виступами її худої спини.
Вона нюхає чисті сорочки так, ніби силиться
Згадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни.
А потім бере відро, набирає води пригорщу,
Вмивається, думає, стоїть — дрібненька, вузька в плечах.
Так! Я зачиню двері й нікуди його не випущу!
Ну, принаймні, до кінця відпустки… Хоча би так, хоча б.
Третій розділ називається "Асфіксія". Як сказала авторка, "він про неможливість жити тут-і-тепер, але куди дінешся". Відтак, вірші тут дуже різні, вони про все, і єднає їх тільки якась не позбавлена оптимізму безвихідь. Тут багато міста, багато кохання, багато самокопання, але при цьому зовсім нема самостності. Взагалі, для мене Іра Цілик - одна з небагатьох авторів, яка пише про складні речі, але ніколи не пише про самотність і безвихідь. Навіть побутова драма, свідком якої стає лірична героїня одного з віршів, не вигладяє страшно, бо так, є відчуження, але є і дружба. Любов минає, але лишається обов'язок. І все ж, цей вірш мене лякає:
А вона мені і каже: «Ми тепер розлучаємося двічі на місяць».
«Ну, і?» — питаю я. «Але ж діти! І те вже добре, що я знов не вагітна».
Так, я пам’ятаю цих двох, як вони колись не знаходили собі місця
Нарізно, як торкалися один одного безкінечно, для всіх помітно.
Але він мені і каже: «Хорошим шлюбом керує взаємна ненависть».
І сміється, цитує Довлатова. Мені дають чаю, мені тут раді.
А магнолія зацвіла рожевим, і то вже у нашому місті навіть.
Все не так погано, але їй противний сам звук його голосу, насправді.
Все не так погано. Їхні діти — світлі, такі однакові й різні дуже.
Між маленьких неправд життя триває, і триває, як у всіх, вдало ніби.
Перед тим, як вийти за хлібом, вона дивиться у вікно довго, байдуже.
«Візьми куртку, вітер», — каже він. А вітер пахне весною навіть крізь шиби.
Закриває збірку розділ "Дорога". А куди веде ця дорога, авторка сама не знає. Жартівливо вона каже про себе так: "іде бичок, хитається". І мені це в ній страшенно подобається, що вона береться за все, що їй підкидає життя, і робить це дуже талановито і безпосередньо. Ось цей вірш я вже знаю напам'ять, хоч тільки двічі чула його: одного разу під час читання, вдруге - на презентації з уст авторки:
Вертеп
Не називай імен. Правди не говори.
Правда – сестричка Кривди. Горщику, не вари.
Але горить вогонь. Спи уже, гойда-гой.
Волхви прийдуть зі сходу і принесуть дари.
Наше життя – вертеп. Спробуй переживи
Кожну перипетію й саспенс без тринь-трави.
Чорт, не чіпай Кози. Смерть, не точи коси.
Іроде, та вгамуйся! Вершник без голови.
Поміж картонних драм і невідчепних дум
молимось як умієм, любимо без ладу.
Але зійде зоря й голосом лялькаря
Всіх заспокоять врешті. Туб тубі тубі ду.
Деякі збірки читаються довго, деякі вірші треба розтягувати. Але мені і прозові, і поетичні тексти Іри Цілик йдуть легко, читаються швидко, але не забуваються. Хоч минув рік і книжок із п'ятдесят, якщо не більше, відколи я читала "Червоні на чорному сліди", і досі пам'ятаю історію дівчинки Гайтавер, прибиральниці Ніни з новели "Костюм", діда Валю з "Помину". І чомусь думаю, що і вірші ще довго триматимуть мене, тому що вони зроблені так, що їх можна побачити. Дрібниця за дрібницею, деталь до деталі - і я вже бачу цю історію. Ось він, очевидний плюс режисерської оптики.
Я рідко ко��и читаю книжки одного автора, тому що завжди можна знайти щось цікавіше, і в кожну нову книжку я закохуюся так, ніби щойно навчилася читати і нічого не бачила досі. Це вже потім я починаю бачити, що ось те призабулося, а ось те якось ніби й не так вже й круто сказано. Але вже другу книжку Іри Цілик я читаю із великою цікавістю, що для мене як читача дон-жуана вже майже показник вірності:) Тож я щиро переймаюся тим, що є такі автори, такі тексти і такі долі. І дуже хочу, щоб усе було добре в авторки і її родини.
Побутує думка, що будь-який автор тяжіє до одного виду літератури. Наприклад, Сергій Жадан - це насамперед поет, а Юрій Андрухович - прозаїк. Суперечливе твердження, але щось у тому є. Для мене Іра Цілик - це насамперед режисер, який володіє даром писати. Її твори завжди містять історію+картинку, там нема зайвих рефлексій (навіть у ліриці, що мені подобається, бо мені до душі якраз наративна поезія).
Отже, "Глибина різкості". На презентації Олександр Бойченко запитав, звідки ця назва і що вона означає. Авторка відповіла, що це спроба заглибитися в різні виміри свого життя. Відповідним чином збірка і структурована, у кожному з розділів ідеться про різні випробування, що тяжіють над людиною у світі.
Перший розділ називається "Гербарій". Це своєрідний музей покинутих секретів, оскільки йдеться в ньому про пам'ять роду. Авторка заглиблюється в минуле і поетичною мовою розповідає історії своїх дідусів і бабусь, батьків. Історії ці приватні, камерні, але вони так чи так пов'язані з епохою, тому зрозумілі усім, бо могли статися або ставалися і з нашими рідними:
* * *
Я пам’ятаю, він кинув цю жменю купонів
Так артистично, презирливо просто в конфорку,
І мамин крик полетів поміж тихих районів,
Коли вогонь енергійно здійнявся і форкнув.
...На папірці обгорілі ми потім купили
Масло, і снікерс, і свіжу клейончасту шторку.
Сіре пюре моїх снів, що ти робиш, не треба.
Згадую нашу тахту, і книжки, і нунчаки.
Так наполегливо б’ється дитинство під ребра,
Щоб закінчити хоч щось і хоч щось розпочати.
...Але в потьомкінських селах тих буднів веселих,
Я пам’ятаю, «Pink Floyd» умикали за чаєм.
І жовтенятський значок на шкільній моїй формі
Деякий час був блискучим, приємним на дотик.
Ми все стояли на враз спорожнілій платформі —
Цей поїзд рушив, а той не приходив аж доти,
Поки за двадцять із чимось новими очима
Не довелося цілком осягнути весь дотеп.
Десь і в мені залишився обвуглений сховок.
Ненадруковані кадри, непройдений простір.
Корчились мовчки за стінами бляклих хрущовок
Зламані долі і наші дзвінкі дев’яності.
...Але на стику етапів правління сатрапів
родяться люди яскраві, зухвалі, непрОсті.
В куцих строкатих штанцях, на колінах зашитих,
Бігає й досі по колу реальність новітня.
Щоб закінчити хоч щось і навчитися жити,
Я зупиняюсь і довго хапаю повітря.
Тату і мамо, я вмію, я все розумію.
...Жменька купонів і листя розносяться вітром.
Другий розділ називається "В'єтнамки і берці". Знов-таки, він дуже особистий, оскільки Іра Цілик пише насамперед про себе і про свого чоловіка, який зараз перебуває в АТО. І знов-таки, він не тільки про них, а й про кожного, хто чекає на когось зі Сходу. Я б сказала, що цей розділ про випробування чеканням. Саме з цього розділу мій найулюбленіший вірш:
Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.
Вітер грається листям, під сукню лізе — до голизни.
Заручниця щоденних новин, і низького тиску, і
Побуту, вона думає — ще трохи, і я буду з ним.
Ще день, і я виперу форму з усіма свідченнями
Втоми, страху, люті, розтертої на колінах трави.
А потім ми сядемо поруч з простими обличчями,
І я вибиратиму всі спогади з його голови.
А потім поставлю чай із гілочками смородини,
Вдягнуся в оте, мереживне. І буде тиша навкруг,
І сонце впаде в кропиву за чужими городами,
І нитимуть груди у передчутті його темних рук.
Вона собі каже, ще трохи, й всі будуть щасливими.
Зав’яжуться яблука, потім — ягоди, потім — гурки.
Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливами
Нас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі.
Білизна рипить у руках. Світло сточує вилиці.
Мурашка повзе виступами її худої спини.
Вона нюхає чисті сорочки так, ніби силиться
Згадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни.
А потім бере відро, набирає води пригорщу,
Вмивається, думає, стоїть — дрібненька, вузька в плечах.
Так! Я зачиню двері й нікуди його не випущу!
Ну, принаймні, до кінця відпустки… Хоча би так, хоча б.
Третій розділ називається "Асфіксія". Як сказала авторка, "він про неможливість жити тут-і-тепер, але куди дінешся". Відтак, вірші тут дуже різні, вони про все, і єднає їх тільки якась не позбавлена оптимізму безвихідь. Тут багато міста, багато кохання, багато самокопання, але при цьому зовсім нема самостності. Взагалі, для мене Іра Цілик - одна з небагатьох авторів, яка пише про складні речі, але ніколи не пише про самотність і безвихідь. Навіть побутова драма, свідком якої стає лірична героїня одного з віршів, не вигладяє страшно, бо так, є відчуження, але є і дружба. Любов минає, але лишається обов'язок. І все ж, цей вірш мене лякає:
А вона мені і каже: «Ми тепер розлучаємося двічі на місяць».
«Ну, і?» — питаю я. «Але ж діти! І те вже добре, що я знов не вагітна».
Так, я пам’ятаю цих двох, як вони колись не знаходили собі місця
Нарізно, як торкалися один одного безкінечно, для всіх помітно.
Але він мені і каже: «Хорошим шлюбом керує взаємна ненависть».
І сміється, цитує Довлатова. Мені дають чаю, мені тут раді.
А магнолія зацвіла рожевим, і то вже у нашому місті навіть.
Все не так погано, але їй противний сам звук його голосу, насправді.
Все не так погано. Їхні діти — світлі, такі однакові й різні дуже.
Між маленьких неправд життя триває, і триває, як у всіх, вдало ніби.
Перед тим, як вийти за хлібом, вона дивиться у вікно довго, байдуже.
«Візьми куртку, вітер», — каже він. А вітер пахне весною навіть крізь шиби.
Закриває збірку розділ "Дорога". А куди веде ця дорога, авторка сама не знає. Жартівливо вона каже про себе так: "іде бичок, хитається". І мені це в ній страшенно подобається, що вона береться за все, що їй підкидає життя, і робить це дуже талановито і безпосередньо. Ось цей вірш я вже знаю напам'ять, хоч тільки двічі чула його: одного разу під час читання, вдруге - на презентації з уст авторки:
Вертеп
Не називай імен. Правди не говори.
Правда – сестричка Кривди. Горщику, не вари.
Але горить вогонь. Спи уже, гойда-гой.
Волхви прийдуть зі сходу і принесуть дари.
Наше життя – вертеп. Спробуй переживи
Кожну перипетію й саспенс без тринь-трави.
Чорт, не чіпай Кози. Смерть, не точи коси.
Іроде, та вгамуйся! Вершник без голови.
Поміж картонних драм і невідчепних дум
молимось як умієм, любимо без ладу.
Але зійде зоря й голосом лялькаря
Всіх заспокоять врешті. Туб тубі тубі ду.
Деякі збірки читаються довго, деякі вірші треба розтягувати. Але мені і прозові, і поетичні тексти Іри Цілик йдуть легко, читаються швидко, але не забуваються. Хоч минув рік і книжок із п'ятдесят, якщо не більше, відколи я читала "Червоні на чорному сліди", і досі пам'ятаю історію дівчинки Гайтавер, прибиральниці Ніни з новели "Костюм", діда Валю з "Помину". І чомусь думаю, що і вірші ще довго триматимуть мене, тому що вони зроблені так, що їх можна побачити. Дрібниця за дрібницею, деталь до деталі - і я вже бачу цю історію. Ось він, очевидний плюс режисерської оптики.
Я рідко ко��и читаю книжки одного автора, тому що завжди можна знайти щось цікавіше, і в кожну нову книжку я закохуюся так, ніби щойно навчилася читати і нічого не бачила досі. Це вже потім я починаю бачити, що ось те призабулося, а ось те якось ніби й не так вже й круто сказано. Але вже другу книжку Іри Цілик я читаю із великою цікавістю, що для мене як читача дон-жуана вже майже показник вірності:) Тож я щиро переймаюся тим, що є такі автори, такі тексти і такі долі. І дуже хочу, щоб усе було добре в авторки і її родини.
March 2, 2024
Цикл "Гербарій":
Дивні тягучі вірші-потоки свідомості з флером якогось непомітного зросійщеня.
Мова стерилізована, нежива. Атмосфера вицвілих нецікавих, чужих фотографій.
Хрущовки, Маяковський, ґалубой щєнок, дуб - ровесник революції , жовтенята, Тлятаракань. Добре, що я цього всього ніколи не знав і не розумію.
Герметичність. Чужість. Не моє.
Цикл "В'єтнамки і берці":
Найкращий у збірці. Подобається про старлея і carpe diem, про вакханок і сирен з медовими голосами, що сняться військовим.
Цикл "Асфіксія":
Спроба погратися із посиланнями, Біблія, Селінджер, міфи, Гомер, Трумен Капоте, але якось надто спрощено, "демонтажність, крива склейка". Гомер гопнік-планокур, ну і куди ж без Довлатова (росію звідси не вивести).
Цикл "Дорога":
"Безмежна природа годує розбухлими тітьками все живе"
Також тут є вірш з назвою "Empty trash"
Кінь, що загинув на зйомках "Андрія Рубльова"
"Стариган з крильми" Маркеса
Голос у Цілик цікавий, красивий, можна слухати навіть коли вона просто читає інструкцію до інсектициду.
Дивні тягучі вірші-потоки свідомості з флером якогось непомітного зросійщеня.
Мова стерилізована, нежива. Атмосфера вицвілих нецікавих, чужих фотографій.
Хрущовки, Маяковський, ґалубой щєнок, дуб - ровесник революції , жовтенята, Тлятаракань. Добре, що я цього всього ніколи не знав і не розумію.
Герметичність. Чужість. Не моє.
Цикл "В'єтнамки і берці":
Найкращий у збірці. Подобається про старлея і carpe diem, про вакханок і сирен з медовими голосами, що сняться військовим.
Цикл "Асфіксія":
Спроба погратися із посиланнями, Біблія, Селінджер, міфи, Гомер, Трумен Капоте, але якось надто спрощено, "демонтажність, крива склейка". Гомер гопнік-планокур, ну і куди ж без Довлатова (росію звідси не вивести).
Цикл "Дорога":
"Безмежна природа годує розбухлими тітьками все живе"
Також тут є вірш з назвою "Empty trash"
Кінь, що загинув на зйомках "Андрія Рубльова"
"Стариган з крильми" Маркеса
Голос у Цілик цікавий, красивий, можна слухати навіть коли вона просто читає інструкцію до інсектициду.
February 9, 2024
Ця збірка не нова, вона аж за 2016 рік. Але скільки ж в ній актуального, особливо в розділі "Вʼєтнамки і берці"....
Тут ми бачимо і втому цивілів від війни, і очікування коханого з війська, і замальовки про людей на окупованих територіях, і ще багато чого.
В інших розділах поезія про різне - про сукню, передану через покоління; про біологічних родичів, що зʼявляються нізвідки; про те, який в селі сніг.
Неймовірна збірка.
Тут ми бачимо і втому цивілів від війни, і очікування коханого з війська, і замальовки про людей на окупованих територіях, і ще багато чого.
В інших розділах поезія про різне - про сукню, передану через покоління; про біологічних родичів, що зʼявляються нізвідки; про те, який в селі сніг.
Неймовірна збірка.
June 17, 2016
Головним чином, на презентаціях, де один з авторів відоміший за іншого, зазвичай приходять на останнього. Особливо, коли він чоловік, особливо, коли поет. Це пояснюється гендерним розподілом поціновувачів поезії: побільшості це молоді жінки або дівчатка пубертатного віку. Так і було на початку спільної презентації Юрія Іздрика та Ірини Цілик.
До презентації я знала про Ірину Цілик рівно ніщо: що вона поетка, але написала і декілька прозових книг, та має чоловіка і за сумісництвом письменника та військового, що зараз знаходиться в зоні АТО, - Артема Чеха. Ну і, як зазвичай роблю, читала пару-трійку її віршів, аби вирішити для себе, чи куплятиму збірку, та поспілкувалась коментами в Фейсбуці.
На вигляд поетку можна сплутати з дівчинкою: тендітна, у легкій сукенці, з наспіх зібраним волоссям. Але її вірші були переважно не про дівочі кохання-зітхання, але про любов дорослу й виважену, любов попри військові дії в країні та про поведінку людини на війні, про осмислення власного дитинства в 90-х та історії своєї сім'ї. За словами Ірини, книжка складається з зі свіжих текстів останніх двох років.
Збірка авторки має чотири розділи: "Гербарій", "В'єтнамки і берці", "Асфіксія" та "Дорога". У кожній частині переважають поезії, що розповідають певну історію, а не суто передають емоцій та душевний стан ліричних героїв. Виконані у темних неяскравих кольорах, ілюстрації Дмитра Красного та Катерини Горностай прекрасно справляються з завданням передачі емоційного фону. Книжка має один беззаперечний плюс, якщо згадати братів Капранових, - наявність закладки.
Хороші вірші хочеться, попри складність конструкцій, рифм чи верлібру, вчити напам'ять. Збірка непогана, якщо з неї хочеться вивчити хоча б 3 віршів. Поезій Іри Цілик мені хочеться вивчити більше 5, бо ті слова, які вона підбирає, настільки влучні, багаті та доречні, що, вперше з часів мого знайомства з Жаданом, я захоплююсь одночасно і змістом, і формою.
До презентації я знала про Ірину Цілик рівно ніщо: що вона поетка, але написала і декілька прозових книг, та має чоловіка і за сумісництвом письменника та військового, що зараз знаходиться в зоні АТО, - Артема Чеха. Ну і, як зазвичай роблю, читала пару-трійку її віршів, аби вирішити для себе, чи куплятиму збірку, та поспілкувалась коментами в Фейсбуці.
На вигляд поетку можна сплутати з дівчинкою: тендітна, у легкій сукенці, з наспіх зібраним волоссям. Але її вірші були переважно не про дівочі кохання-зітхання, але про любов дорослу й виважену, любов попри військові дії в країні та про поведінку людини на війні, про осмислення власного дитинства в 90-х та історії своєї сім'ї. За словами Ірини, книжка складається з зі свіжих текстів останніх двох років.
Збірка авторки має чотири розділи: "Гербарій", "В'єтнамки і берці", "Асфіксія" та "Дорога". У кожній частині переважають поезії, що розповідають певну історію, а не суто передають емоцій та душевний стан ліричних героїв. Виконані у темних неяскравих кольорах, ілюстрації Дмитра Красного та Катерини Горностай прекрасно справляються з завданням передачі емоційного фону. Книжка має один беззаперечний плюс, якщо згадати братів Капранових, - наявність закладки.
Хороші вірші хочеться, попри складність конструкцій, рифм чи верлібру, вчити напам'ять. Збірка непогана, якщо з неї хочеться вивчити хоча б 3 віршів. Поезій Іри Цілик мені хочеться вивчити більше 5, бо ті слова, які вона підбирає, настільки влучні, багаті та доречні, що, вперше з часів мого знайомства з Жаданом, я захоплююсь одночасно і змістом, і формою.
June 21, 2023
деяким віршам з розділу «в'єтнамки і берці» вже майже десять років. боляче, що зараз вони ще більш болючі (тавтологія навмисна).
їх хочеться перечитувати, а рядки виписувати, кричати, перепощувати та вирізати на серці.
емоційним навантаженням, цей розділ [читаючи його в 2023] абсолютно "задавлює" решту. тому, якось й важко говорити про решту. вірші прекрасні. боляче, що вони з'явилися.
їх хочеться перечитувати, а рядки виписувати, кричати, перепощувати та вирізати на серці.
емоційним навантаженням, цей розділ [читаючи його в 2023] абсолютно "задавлює" решту. тому, якось й важко говорити про решту. вірші прекрасні. боляче, що вони з'явилися.
January 5, 2026
дуже щемко.
May 14, 2024
📍Жанр: поезія.
.
.
▫️Збірка, яку придбала ще восени на літературних читаннях, дочекалася, коли моя душа потребуватиме рим.
.
.
💬Білими плямами — лиця чиїсь в розфокусі.
Хто вони, хто? Далекі близькі і втомлені,
мовчки зникають; в кожнім сутулім корпусі
знаки питання міцно в хребет вмонтовані.
.
.
▫️Не усі вірші збірки відгукнулися моєму настрою, але ті, що змогли достукатися до серця, були прекрасні.
.
.
💬Йти проти вітру, коли не зігне долу,
йти доки вийду, поки пульсує час
і завелика малозбагненна доля
добре сидить на схудлих моїх плечах.
.
.
▫️Чуттєво. Емоційно. Красиво. Люблю поезію за м'які дотики словами.
.
.
💬Сіре пюре моїх снів, що ти робиш, не треба.
Згадую нашу тахту і книжки, і нунчаки.
Так наполегливо б'ється дитинство під ребра,
щоб закінчити хоч щось і хоч щось розпочати.
.
.
▫️Збірка, яку придбала ще восени на літературних читаннях, дочекалася, коли моя душа потребуватиме рим.
.
.
💬Білими плямами — лиця чиїсь в розфокусі.
Хто вони, хто? Далекі близькі і втомлені,
мовчки зникають; в кожнім сутулім корпусі
знаки питання міцно в хребет вмонтовані.
.
.
▫️Не усі вірші збірки відгукнулися моєму настрою, але ті, що змогли достукатися до серця, були прекрасні.
.
.
💬Йти проти вітру, коли не зігне долу,
йти доки вийду, поки пульсує час
і завелика малозбагненна доля
добре сидить на схудлих моїх плечах.
.
.
▫️Чуттєво. Емоційно. Красиво. Люблю поезію за м'які дотики словами.
.
.
💬Сіре пюре моїх снів, що ти робиш, не треба.
Згадую нашу тахту і книжки, і нунчаки.
Так наполегливо б'ється дитинство під ребра,
щоб закінчити хоч щось і хоч щось розпочати.
September 14, 2023
Коли слухала вирішила, що збірка про наші дні й мене роз'їбало. Коли стала писати відгук побачила 2016 рік і це було ще сильнішим ударом. Дуже сильна поезія і передмова, до речі, теж розбиває серце. Хочу тепер придбати собі цю збірку в паперовому форматі.
Мій син уві сні сміється. На сході гинуть,
Щоб він уві сні сміявся, а я це чула.
Мій син уві сні сміється. На сході гинуть,
Щоб він уві сні сміявся, а я це чула.
April 1, 2023
млосно, дуже тонко, до дрижаків всередині. начебто і нічого складного, і нічого занадто, але пробирає.
June 16, 2023
Щемить.
July 31, 2025
Цілик, звісно, дуже щемко пише
Displaying 1 - 14 of 14 reviews