What do you think?
Rate this book
Нова заповідь
Вперше йде до читача роман В. Винниченка з так званого муженського циклу - "Нова заповідь". Твір, пройнятий розчаруванням у соціалістичних ідеях ленінського штибу, вибудуваний у жанрі детективу.
"Нова заповідь - це своєрідна спроба "розкрити очі зрячим" на їхньому шляху до можливого тоталітаризму й культу особи.
"Нова заповідь - це своєрідна спроба "розкрити очі зрячим" на їхньому шляху до можливого тоталітаризму й культу особи.
349 pages, Hardcover
Published January 1, 2011
1 person is currently reading
6 people want to read
About the author
Volodymyr Vynnychenko
97 books37 followersUkrainian statesman, political activist, writer, playwright, artist, who served as 1st Prime Minister of Ukraine.
As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe.
Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.
Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.
As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe.
Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.
Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
May 24, 2016
Пригоди двох українців у Парижі, написані письменником-класиком, письменником-політиком Володимиром Винниченком. Зрозуміло - без політики в ній не обійшлося:)
Починається історія з того, що двох простих (та не дуже й простих) роботяг Панька й Грицька відправляють з Совєцького Союзу в Париж, дізнатися, що насправді задумав американський мільйонер Стовер, який пропагує ідеї миру, але, на переконання комуняк, готується до війни - з ними ж. Паньку і Грицьку (перший із яких знає 6 мов,а другий - французьку,але дуже добре) дають необмежене фінансування і повну свободу дій. Цебто - робіть,що хочете,але мусите пролізти в оточення мільйонера і розвідати,що там і до чого.
І от ці роботяги-розумахи, сповнені людських чеснот, беззастережної віри в комунізм і відданості _справі_ (фантастичне поєднання,правда?:), потрапляють у місто, в якому зійшлися всі спокуси світу. Але спочатку вони такі правильні, що аж нудно. Ні, навіть не так - нууууудно.
Втім, згодом розмірковування про соціалізм/комунізм та інші -ізми стає трішки менше, екшену трішки більше. Панько (якого тепер звати Петром або містером Вішем) потрапляє в ну дуже близьке оточення містера Стовера, Грицько, якого тепер звуть Кіндратом або містером Кіндом, трішки ховається в його тіні, але "справа" рухається, звіти справно відсилаються у Кремль, і все би їм скінчилося успішно, якби не дві обставини.
По-перше, двоє паризьких друзяк, соціаліст Жан і комуніст Жак формують нову ідею суспільного устрою - колектократичну. Та ж сама тєма з "Земля - селянам, фабрики - робітникам", але по-чесному, щоб не капіталізм, як в Америці, і не державний капіталізм, як в "совєтів", а так, що завдо є власністю колективу робітників і прибуток вони розподіляють безпосередньо у колективі. І ця ідея, цілком логічно, захоплює наших друзяк-українців. От тільки як сприйме це захоплення Кремль?
По-друге, у Петра-Панька зароджуються ніжні стосунки з багатою американкою, і вона всіма силами намагається вилікувати його від комуністичної ідеології. І та сцена, коли вони типу влаштовуються дебати і секретарка цієї "місіс" озвучує викривальні тези про Совєтський союз - то, певно, найсильніша сцена в усьому романі. Дуже круте щеплення від комунізму.
Містер Стовер, який воює проти війни,вийшов таким собі героєм, ні нашим ні вашим. Але його "заповідь", згадана у заголовку, звучить дуже симпатично: "Що проповідуєш, роби те сам, а що робиш сам, те і проповідуй". От було б круто, якби наші політики жили б по цій заповіді! Але це утопія, і Винниченко це розуміє.
Читати цей роман (або принаймні певні його розділи) я б порадила тим, хто злегка все ще ностальгує за Совєцьким Союзом. Певні речі проясняються тут дуже чітко, легко і зрозуміло.
Починається історія з того, що двох простих (та не дуже й простих) роботяг Панька й Грицька відправляють з Совєцького Союзу в Париж, дізнатися, що насправді задумав американський мільйонер Стовер, який пропагує ідеї миру, але, на переконання комуняк, готується до війни - з ними ж. Паньку і Грицьку (перший із яких знає 6 мов,а другий - французьку,але дуже добре) дають необмежене фінансування і повну свободу дій. Цебто - робіть,що хочете,але мусите пролізти в оточення мільйонера і розвідати,що там і до чого.
І от ці роботяги-розумахи, сповнені людських чеснот, беззастережної віри в комунізм і відданості _справі_ (фантастичне поєднання,правда?:), потрапляють у місто, в якому зійшлися всі спокуси світу. Але спочатку вони такі правильні, що аж нудно. Ні, навіть не так - нууууудно.
Втім, згодом розмірковування про соціалізм/комунізм та інші -ізми стає трішки менше, екшену трішки більше. Панько (якого тепер звати Петром або містером Вішем) потрапляє в ну дуже близьке оточення містера Стовера, Грицько, якого тепер звуть Кіндратом або містером Кіндом, трішки ховається в його тіні, але "справа" рухається, звіти справно відсилаються у Кремль, і все би їм скінчилося успішно, якби не дві обставини.
По-перше, двоє паризьких друзяк, соціаліст Жан і комуніст Жак формують нову ідею суспільного устрою - колектократичну. Та ж сама тєма з "Земля - селянам, фабрики - робітникам", але по-чесному, щоб не капіталізм, як в Америці, і не державний капіталізм, як в "совєтів", а так, що завдо є власністю колективу робітників і прибуток вони розподіляють безпосередньо у колективі. І ця ідея, цілком логічно, захоплює наших друзяк-українців. От тільки як сприйме це захоплення Кремль?
По-друге, у Петра-Панька зароджуються ніжні стосунки з багатою американкою, і вона всіма силами намагається вилікувати його від комуністичної ідеології. І та сцена, коли вони типу влаштовуються дебати і секретарка цієї "місіс" озвучує викривальні тези про Совєтський союз - то, певно, найсильніша сцена в усьому романі. Дуже круте щеплення від комунізму.
Містер Стовер, який воює проти війни,вийшов таким собі героєм, ні нашим ні вашим. Але його "заповідь", згадана у заголовку, звучить дуже симпатично: "Що проповідуєш, роби те сам, а що робиш сам, те і проповідуй". От було б круто, якби наші політики жили б по цій заповіді! Але це утопія, і Винниченко це розуміє.
Читати цей роман (або принаймні певні його розділи) я б порадила тим, хто злегка все ще ностальгує за Совєцьким Союзом. Певні речі проясняються тут дуже чітко, легко і зрозуміло.
Displaying 1 of 1 review