активно просувають цей роман сучасні популяризатори читання, ще й оцінки високі у нього - тож і мене захопила ця хвиля, прочитала врешті Ротонду.
чому для мене це не пʼятірка?
1. відсутність новаторства. розбещена літераторами 1920-х, я вже звикла отримувати насолоду від використання мови, роботи автора зі словом. тут у мене ж було враження, що я читаю “акме-українську літературу”, бо десь так я собі уявляю середній український текст, тільки замість наймитів - радянські катівні.
2. прямолінійність оповіді. якось аж надто відверто поводяться негативні персонажі. Сталін прямим текстом віддає накази нищити Бруса (не масово декількох, не “розберіться самі з проблемою”, не ставить підпис під заготовленим документом, а сам особисто цим керує). дрібні чекісти так само вголос проговорюють “зараз ми будемо його катувати”. мені важко сприйняти настільки чорних персонажів. десь у них мало би бути відчуття, що вони роблять добро, просто розуміння добра у них викривлене і гниле.
що сподобалось:
1. “тяглість наративу” - персонажі не зʼявляються випадково. про кого згадали в першому розділі - потім відіграє свою роль у пʼятому. завдяки цьому дуже плавно розгорається сюжет подібно до заплетеного колоска.
2. сучасність. це звісно притаманно багатьом авторам, бо циклічність історії працює їм на користь, але нам не завадить в чергове усвідомити задум ворога і не втрачати пильності надалі. цілими сторінками цитат з Ротонди можна описати наше сьогодення.
не можу назвати твір обовʼязковим до прочитання, але знати про нього варто.