Повість є літописом злочинного винищення українства в період примусової колективізації, так званого розкуркулювання, безпідставних арештів і політичних обвинувачень, морального та фізичного знищення українського села — порушуються віковічні основи і засади людського співжиття. Елементарні норми буття людини на землі знецінюються, сусід нацьковується на сусіда, брехня, наговір, донос, злодійство вводяться в принцип існування, а отже, є чи не єдиним гарантом виживання в цьому шаленстві терору. «Ротонда душогубців» - одна з найтрагічніших, найскорботніших книг в українській літературі.
Теодосій Степанович Осьмачка (4 (16) травня 1895—7 вересня 1962) — український письменник, поет, перекладач. Представник символізму, експресіонізму та неоромантизму. Народився в Куцівці, тепер Смілянський район, Черкащина, в селянській родині. 1916 року призваний до лав російської армії для участі в Першій світовій війні. Випускник Київського інституту народної освіти (1925). Працював вчителем шкіл, був членом Асоціації Письменників (Аспис) та «Ланки» (МАРС). У 1930—1932 роках мешкав на Кубані. Виступав із критикою комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з владою СРСР. 1933 року арештований більшовицькою владою, переслідувався радянською репресивною психіатрією. Декілька разів намагався емігрувати з СРСР. 1942 року виїхав до Львова, а звідти, в 1944 році, — до Німеччини. З 1948 року мешкав у США. Член емігрантської організації «Мистецький український рух». Помер у Нью-Йорку, США. Основна праця — «Старший боярин» (1946).
Колись Тодось Осмачка сам прийшов під стіни психіатричної лікарні з проханням взяти його як душевно хворого і примусово лікувати. Це був один з небагатьох способів зберегти своє життя і врятувати родину від радянського влади. "Ротонда душогубців" - яскравий приклад української літератури на заборонену тему. Глибока, красиво написана історія про те, як троє симпатичних читачеві, людей втрачають життя через плітки...
активно просувають цей роман сучасні популяризатори читання, ще й оцінки високі у нього - тож і мене захопила ця хвиля, прочитала врешті Ротонду. чому для мене це не пʼятірка? 1. відсутність новаторства. розбещена літераторами 1920-х, я вже звикла отримувати насолоду від використання мови, роботи автора зі словом. тут у мене ж було враження, що я читаю “акме-українську літературу”, бо десь так я собі уявляю середній український текст, тільки замість наймитів - радянські катівні. 2. прямолінійність оповіді. якось аж надто відверто поводяться негативні персонажі. Сталін прямим текстом віддає накази нищити Бруса (не масово декількох, не “розберіться самі з проблемою”, не ставить підпис під заготовленим документом, а сам особисто цим керує). дрібні чекісти так само вголос проговорюють “зараз ми будемо його катувати”. мені важко сприйняти настільки чорних персонажів. десь у них мало би бути відчуття, що вони роблять добро, просто розуміння добра у них викривлене і гниле. що сподобалось: 1. “тяглість наративу” - персонажі не зʼявляються випадково. про кого згадали в першому розділі - потім відіграє свою роль у пʼятому. завдяки цьому дуже плавно розгорається сюжет подібно до заплетеного колоска. 2. сучасність. це звісно притаманно багатьом авторам, бо циклічність історії працює їм на користь, але нам не завадить в чергове усвідомити задум ворога і не втрачати пильності надалі. цілими сторінками цитат з Ротонди можна описати наше сьогодення. не можу назвати твір обовʼязковим до прочитання, але знати про нього варто.
Не завжди виявляється книги, які я відкладаю, в першу чергу варті прочитання. Тодось Осьмачка зображує радянську систему винищення інтелігенції, розумних людей, зображує роботу чека та долі окремих маленьких людей. Однак не вистачило мені в цьому романі якоїсь цілісності сюжету, єдності між частинами тексту. Історія розкащується уривчасто, не повністю розкрито стан героїв, переживання. Взагалі, почула про цей роман на лекції з української літератури і страшенно зацікавилась. Однак, як виявилось, викладач розповідав про нього занадто цікаво і захоплено, адже я доклала зусиль, щоб дочитати цю книгу до кінця.
Ставлю високу оцінку, щоб про Осьмачку дізналося більше. Він неординарний представник українського письменства сталінської епохи: дуже наївний у своїх уявленнях про життя, він вижив під час репресій, хтча кілька разів був на волосині від смерті... Його біографію важко усвідомлювати. Ніде нем остаточних свідчень про цілі шматки його життя.
Сам твір — відбиток пережитих поневірянь автора, фантазія про протистояння поета тирану, на що автор не наважився (або так, але у свіц спосіб). Важко читати, хоч у ньогу і є згадки Києва...
Хоч сюжет і був цікавий, але читалося дуже важко та повільно. Деякі персонажі в середині книжки просто загубилися, а було б цікаво дізнатися що стало з ними далі