До книги увійшла повість відомої української письменниці Ірини Вільде (1907–1982) з життя інтелігенції та учнівської молоді, що приваблює своїм гуманітсичним спрямуванням, реалістично-психологічною манерою письма.
Iryna Vilde, a pen name of Daryna Dmytrivna Polotniuk (Ukrainian: Дарина Дмитрівна Полотнюк, nee Makohon Ukrainian: Макогон), was a Ukrainian writer and Soviet correspondent. She graduated from Lviv University in 1933 and then worked as a teacher and contributed to the journal Zhinocha dolia in Kolomyia (1933–9). Under Soviet rule she wrote for Pravda Ukrainy as a special correspondent and headed the Lviv branch of the Writers' Union of Ukraine. Her work was first published in 1930. Some of her prose works from the prewar period are Povist' zhyttia (The Novelette of Life, 1930), the anthology of short stories Khymerne sertse (The Whimsical Heart, 1936), the novelettes Metelyky na shpyl’kakh (Pinned Butterflies, 1936) and B’ie vos'ma (The Clock Strikes Eight, 1936), and novelettes based on the life of the intelligentsia and students, such as Povnolitni dity (Grown-up Children, 1939). Her postwar works include Istoriia odnoho zhyttia (The History of One Life, 1946), Nashi bat'ky roziishlysia (Our Parents Have Separated, 1946), Stezhynamy zhyttia (Along the Paths of Life, 1949), Iabluni zatsvily vdruhe (The Apple Trees Have Blossomed Again, 1949), Kury (Chickens, 1953), Nova Lukavytsia (1953), Zhyttia til’ky pochynaiet’sia (Life Is Just Beginning, 1961), and Troiandy i ternia (Roses and Thorns, 1961). In all of those works Vilde showed herself a master at describing the life of Galicians from a variety of social classes. The work most highly rated by literary critics is the novel Sestry Richynski (The Richynsky Sisters, 2 vols, 1958, 1964), in which she portrays the intelligentsia and townspeople from a wide range of social backgrounds. A collected edition of Vilde's works, Tvory (Works, 4 vols, 1967–8), has been published, as well as a Russian translation in five volumes (1958).
Дуже ніжна історія про трепетну і витончену душу дівчинки підлітка. Чудове читання, особливо коли колишеш рідну доню. Наповнюєшся почуттями розуміння, співпереживання і любові.
Про красу мови нема що і казати, чиста насолода, я купалась в словах.
«... пощо даєш, Боже, приятельок на світі, коли навіть таємниці нема в чиє серце перелляти...»
Якби не підняті теми щодо самоідентифікації та відстоювання української мови перед румунами, то поставила би 0. Зазначу, мова та стиль авторки дуже файні. Головна героїня і всі герої зокрема, окрім РОЗДРАТУВАННЯ, не викликали ніякої зацікавленості. Цей твір для 14річних або тих, хто любить читати про підлітків, які із всього роблять драму та гіперболізують все, що навіть не трапилося, а тільки може трапитися або не трапитися.
Невимушена, дитячо-доросла повість про непростий період у житті кожної людини - вже не дитина, але ще не дорослий. От і Дарка хоче бавитись з ляльками, але переживає перше кохання, лицемірство й зраду, вагітність матері й від'їзд до міста навчатись у школі. Надзвичайно ніжна й легка повість, схожа за стилістикою до творів Ольги Кобилянської. Чудовий приклад підліткової літератури, проте українського авторства, про період початку 20 століття в Чернівцях й такою цікавою українською мовою. Такий твір варто і в шкільну програму ввести.
Опісля прочитання захотілось читати українську літературу, поринути у дослідження свого, бо стільки ще всього цікавого ми упускаємо, не знаємо, не читаємо. Проте, українські твори аніскілечки не поступаються європейським за багатобарвністю сюжетів. Не селом і не кріпацтвом єдиним.
Я в захваті. Гарні метафори викидаються зайві деталі. Також що дуже емпатично зображено турботи дівчинки підлітка. Віра Агеєва здається казала, що це дуже автобіографічна книжка для Ірини Вільде. Також прекрасно зображена сцена, де мама заспокоює дочку з приводу її сумівів у зовнішності. Дуже класний приклад з точки зору теорії прив'язаності, яка можна сказати тільки розвивалася в ті роки коли Ірина Вільде писала цей роман. Я не знаю чи дійсно у неї були такі теплі стосунки з мамою чи це вона зобразила те, як би вона цього хотіла, але це чудовий зразок розуміння підлітка і не висміювання його проблем. Плюс поданий тілесний контакт і як там написано "вона її обняла так, ніби це було так, як тоді коли вона тільки з'явилась на світ". Також мені здається, що дуже класно показані ці коливання емоцій, спалахи гніву, сумніви в собі, різні здогадки гіперболізація і читання думок. Розгубленість перед цим дорослим світом. Та метафора прощання з ляльками. Вона це робить, бо дуже не терпиться бути дорослою але все одно сумує за ними. Кожна частина трилогії написана іншим голосом. Відчувається,як Дарка дорослішає.
Цікаво-пізнавально зануритись в передвоєнну атмосферу Буковини.Гарно передано нюанси життя сільської інтелігенції. Той шмат минувшини, що втрачений назавжди, знищений радянською окупацією
З перших строк почала посміхатись від того, як смачно автор описує буденність.
Зберегла:
✨ Я не міг би при стільки свідках показувати своїх почувань. Якби я мав колись.. комусь про свою любов говорити, то мусіло б бути так тихо, як... у церкві, коли о. Підгірський підносить св. Тайни до неба. І так мусіло б бути самітньо... щоб ніхто крім "неї" й Бога не чув моїх слів....
✨ Сині очі такі сумні, такі кохані в своєму терпінні, що хочеться взяти їх у долоні й гасити ними свою спрагу, як джерельною водою.