Одразу після завершення другої, доволі непоганої частини, приступаємо до третьої. Постараюсь запхати якомога менше спойлерів. По суті, відбувається продовження двох сюжетних ліній з другого тому: минулого й теперішнього Лоґана. Одразу домахаюсь, що Лемір вирішив пропустити етап стосунків "від знайомства до отримання довіри" між Морін та Лоґаном, через що в цю довіру протягом усього тому буде важкувато повірити. Для українських читачів Морін тут уперше нормально представляється. С��ма, як персонажка, вона цікава. Я навіть здивувався, що можна змусити читача виявити цікавість до неї лише через одну фразу. Хоча потім з нею все стане трохи сумніше. Між Лоґаном та Смертельним Ударом дуже дивні стосунки. Для мене вона вперше показалася лише в минулому томі, і я розумію, що вона з Лоґаном вороги, але мені здається, що вони інколи про це забувають, що злегка засмучує. Сам Лоґан протягом випусків копається в собі, але шкода, що недовго.
Жирне переплетіння минулого та майбутнього мені до вподоби і це буде протягом всього тому, що не може мене не радувати. Лемір навіть вміє в інтригу: вдало спрацьований обман з одним із персонажів, через що навіть не можна було припустити, як далі розгортатимуться події. Але так само окремі дії цього персонажа мені будуть незрозумілі, хоч це буде недовго. Хоч я і домахуюсь до Морін, як до персонажки в якихось моментах, але загалом її дії та дії Лоґана дають розуміння, чому він себе так поводить в першому томі (ось це переплетіння минулого з майбутнім, коли вони все стикується, теж сподобалось).
Соррентіно комбінує свій звичний стиль малюнка (який був у попередніх двох томах) із двосторінковою панеллю, яка поділена на кілька шматочків. На початку це виділялося, але потім стало невід'ємною частиною, на яку неймовірно приємно дивитися (окрім хіба що одного разу, але його я можу пробачити), особливо, коли це ще й перепілітається із часовими проміжками (так, я знаю, що згадую це вже втретє, але зупинитися не можу).
Кольори підібрані практично завжди ідеально. На кожну локацію і час подій є свою палітра, яка чудово передає заданий настрій оповіді. Іноді на окремі діалоги використовується зовсім інший колір, який вибивається зі стилю, але чудово підходить сцені.
Рішення, яке мені здалося невдалим - це те, що темп оповіді не просуває сюжет на достатню відстань за 1 випуск, через що інколи є відчуття "топтання на місці" і це ще підкріплюється тим, що Лемір не пише сильно багато тексту.
В українському виданні трапляються ледь помітні обриси інших малюнків, яких немає в оригіналі. Ймовірно, просто брак друкарні. Якщо не вдивлятися, то майже не помітно. А ще, буває, не вживають нормальну форму звертання, що теж напрягає.
Загалом мені сподобалось :)
Сюжет: 7/10
Персонажі: 7/10
Малюнок: 9/10
Кольори: 10/10
Загальний бал: 83%