What do you think?
Rate this book
І тим, що в гробах
Збірка малої прози А. Бондаря — яскраве відображення суб’єктивних, дуже особистих вражень автора. Це підслухані історії та розмови, галерея небанальних сюжетів про звичайне життя пересічних людей. Але крізь цей химерний калейдоскоп спостережень раз по раз виринають нетривіальні, такі, на перший погляд, непоєднувані образи, як-от смішний і трішки недоречний Папа Римський на Святошині, тб-серіальний комісар Рекс і навіть наймудріша з мишей.
Саме тому «І тим, що в гробах» припаде до душі навіть найвибагливішим читачам.
Саме тому «І тим, що в гробах» припаде до душі навіть найвибагливішим читачам.
176 pages, Hardcover
First published January 1, 2016
2 people are currently reading
71 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 23 of 23 reviews
May 15, 2022
І тим, що в гробах, або все що було під рукою.
Від мишей і до комісара Рекса, від Юнґера і до Ґомбровича, від сутності любові і до присутності смерті. Абсолютний вінегрет короткої прози, яка збіса класно написана.
Від мишей і до комісара Рекса, від Юнґера і до Ґомбровича, від сутності любові і до присутності смерті. Абсолютний вінегрет короткої прози, яка збіса класно написана.
September 5, 2016
Майже кожен конкретний есей (крім застарілих оказіоналізмів) суттєво кращий за збірку як цілісний конструкт. 4 зірочки - це середнє арифметичне між 5 за доволі суттєву частину есеїв і 3 за абсолютну рендомність добірки з відсутньою архітектонікою.
Read
May 12, 2022Тільки прослуховуючи, звернув увагу, що метод Бондаря - це писати, як думаєш. Тобто, так мені здається. Бо коли я пишу, то це вже наче сконструйована реальність, а коли пише Бондар, то він тебе наче веде із собою за руку і ти розумієш (так тобі здається) кожен рух і поворот думки. Якось чесно і скидається на те, наче ось він тобі це розповідає. Так, як то справді роблять люди наживо, з якимись вигадками, перебільшеннями, коли захоплюються під час оповіді, коли їх навіть трохи несе. Часом дуже цікаво, а часом - не розумієш зовсім, нащо людина ділиться з тобою цим. Отак, наче ти з кимось толковим проїхався в плацкарті.
August 29, 2020
Чудернацькі маленькі замальовки, у який мені найбільше сподобалось почуття гумору автора, його стиль, а також здібність бачити красу та оригінальність в типових і буденних ситуаціях.
February 2, 2020
Спершу думав нічого не писати, і так же ясно все - це ж Бондар.
Погоджуся з думкою із чужої рецензії - кожен окремий текст кращий, ніж уся збірка загалом. Так, архітектоніка тут явно відсутня, як по тематиці, стилю, так, хоч як це не банально звучить, у розмірі. Жанр усе ж має свої фізичні параметри. Он Бойченко ідеально вирішив таку проблему укладання збірок: там - більше, тут - менше... Але це точно не закид щодо якості текстів, а тим більше до неперевершеного стилю автора.
От від чого мене реально вивертало - це від передмови Ганни Улюри. Хоч убийте мене, але я не терплю таких текстів. Не стану приховувати: не терплю, бо не розумію. Я надто обмежений для осягнення цього потоку алюзій, іронії (чи того, що під неї косить), метааналізу й літературної критики (швидше чогось, що під неї косить). Вона могла б хоч поштарем його назвати, або пекарем - і в цій збірці було б достатньо підтверджень для такого "авторського критичного бачення". Не терплю, бо не розумію. Але й не терплю, бо ніщо з цієї критики не надається до верифікації яким-небудь притомним способом.
Тепер шкіци... Хм, Бондар прекрасний письменник. Кожен текст можна розбирати на цитати. Але це настільки типово для подібних текстів ув українській літературі, що, не в образу Бондару, але наразі це остання книга есеїв/шкіців, які я читатиму найближчим часом. Усі ці тексти настільки геніальні, що скидаються врешті на набір афоризмів або просторих текстових заготовок для цих афоризмів, усе настільки глибоко, іронічно, щемко, концентровано й рафіновано, врешті - рідно, бо впізнавано, що в підсумку нічого в голові не залишається. Хіба якісь тіні вражень. Тож наша література, напхана по зав'язку проникливими есеїстами, геніями малої прози, так і не стала утробою, з якої вийшов би великий романіст, великий філософ, Письменник. Це прикро. Бо всі Прохаськові, Бондареві, Бойченкові (і т. п.) метафори, ідеї та інсайти врешті вписуються в колонки газет чи інтернет-порталів. Але не стають романами, трактатами, гранд-наративами. Щось як із політикою: в нас за 19-20 століття стільки історичних постатей (Драгоманов, Франко, Міхновський, Грушевський, Липинський, Скоропадський, Бандера, Волошин і ще сонмише інших), які в теорії і на практиці знали, що таке нація та державотворення, а який результат? Зціпивши зуби, переступаючи через себе, та я б їх усіх проміняв на одного Пілсудського. А всіх есеїстів - на одного Чорана, всіх "замальовників" - на одного Єрговича. Ну або Донну Тартт, що вже тут.
Занесло мене, ох занесло.
"І тим, що в гробах" - класна книга, чесно. Тільки читати її треба без групи підтримки іншої шкіцеїстики.
Погоджуся з думкою із чужої рецензії - кожен окремий текст кращий, ніж уся збірка загалом. Так, архітектоніка тут явно відсутня, як по тематиці, стилю, так, хоч як це не банально звучить, у розмірі. Жанр усе ж має свої фізичні параметри. Он Бойченко ідеально вирішив таку проблему укладання збірок: там - більше, тут - менше... Але це точно не закид щодо якості текстів, а тим більше до неперевершеного стилю автора.
От від чого мене реально вивертало - це від передмови Ганни Улюри. Хоч убийте мене, але я не терплю таких текстів. Не стану приховувати: не терплю, бо не розумію. Я надто обмежений для осягнення цього потоку алюзій, іронії (чи того, що під неї косить), метааналізу й літературної критики (швидше чогось, що під неї косить). Вона могла б хоч поштарем його назвати, або пекарем - і в цій збірці було б достатньо підтверджень для такого "авторського критичного бачення". Не терплю, бо не розумію. Але й не терплю, бо ніщо з цієї критики не надається до верифікації яким-небудь притомним способом.
Тепер шкіци... Хм, Бондар прекрасний письменник. Кожен текст можна розбирати на цитати. Але це настільки типово для подібних текстів ув українській літературі, що, не в образу Бондару, але наразі це остання книга есеїв/шкіців, які я читатиму найближчим часом. Усі ці тексти настільки геніальні, що скидаються врешті на набір афоризмів або просторих текстових заготовок для цих афоризмів, усе настільки глибоко, іронічно, щемко, концентровано й рафіновано, врешті - рідно, бо впізнавано, що в підсумку нічого в голові не залишається. Хіба якісь тіні вражень. Тож наша література, напхана по зав'язку проникливими есеїстами, геніями малої прози, так і не стала утробою, з якої вийшов би великий романіст, великий філософ, Письменник. Це прикро. Бо всі Прохаськові, Бондареві, Бойченкові (і т. п.) метафори, ідеї та інсайти врешті вписуються в колонки газет чи інтернет-порталів. Але не стають романами, трактатами, гранд-наративами. Щось як із політикою: в нас за 19-20 століття стільки історичних постатей (Драгоманов, Франко, Міхновський, Грушевський, Липинський, Скоропадський, Бандера, Волошин і ще сонмише інших), які в теорії і на практиці знали, що таке нація та державотворення, а який результат? Зціпивши зуби, переступаючи через себе, та я б їх усіх проміняв на одного Пілсудського. А всіх есеїстів - на одного Чорана, всіх "замальовників" - на одного Єрговича. Ну або Донну Тартт, що вже тут.
Занесло мене, ох занесло.
"І тим, що в гробах" - класна книга, чесно. Тільки читати її треба без групи підтримки іншої шкіцеїстики.
Read
June 27, 2021Серія коротких, іноді дуже коротких, історій з життя автора, поданих у форматі легких, подекуди іронічних, а частіше сумних рефлексій. Теми дуже різні, від спогадів про родичів чи якісь важливі життєві події, до різних алюзій, які Андрій вловлював в якихось побутових ситуаціях.
З одного боку стиль написання доволі вивірений і акуратний. З іншого, мені не дуже сприймалась мінорна тональність, яка нмд наскрізною лінією йде крізь більшість оповідань/есеїв. Це, звісно ж, аж ніяк не може бути претензією самому автору, який пише про те, що відчуває актуальним. Просто трохи не попало в мої смаки.
З одного боку стиль написання доволі вивірений і акуратний. З іншого, мені не дуже сприймалась мінорна тональність, яка нмд наскрізною лінією йде крізь більшість оповідань/есеїв. Це, звісно ж, аж ніяк не може бути претензією самому автору, який пише про те, що відчуває актуальним. Просто трохи не попало в мої смаки.
December 29, 2017
я не проти необов'язкових книжок – книжки в моєму житті переважно необов'язкові. а бондар ще й доволі приємно пише, лишаючи в пам'яті окремі чарівності про кшьонжа шльонcького чи дівчину оксану, заражену філософією. часом більшого й не треба.
September 19, 2024
Дуже експериментальна книжка, змішані відчуття
February 13, 2017
Жвава і весела проза. "І тим, що в гробах" це шось типу роздумів чи розмов з читачем (оце ніштяк!), часом прекрасно метафорично обіграних. Абсолютно підкорює сприйняття світу, хочеться й собі частіше перемикатись на реальність, де конс'єржка насправді питає тебе вкрай важливі до усвідомлення речі, а гопніки з міліцією це ж на ділі міфологічні потвори.
На відміну від есеїв стандартних, від бондарівських не тхне банальним і заїждженим, які б теми не підіймались. Море цікавих відсилок.
Світлі й приємні враження від книги, загалом.
На відміну від есеїв стандартних, від бондарівських не тхне банальним і заїждженим, які б теми не підіймались. Море цікавих відсилок.
Світлі й приємні враження від книги, загалом.
January 19, 2017
This is a great collection of author's thoughts and reflections. It sometimes includes funny and very interesting moments, but most of the stories gives the idea of full understanding what feelings and intentions are described.
September 23, 2016
глибоко та рафіновано. окремі абзаци хочеться написати великими літерами на бордах в центрі Києва, щоб то прочитали та зрозуміли всі.
November 10, 2020
Цікава книжка, неоднозначні враження. Часом автор пише про щось таке, що доводиться кілька разів перечитувати, щоб зрозуміти про що мова. Та суть сказаного так і залишається не відкритою…. Може з часом, пізніше, коли прийде от та «слушна нагода» перечитаю і все не зрозуміле одразу стане ясним, прозорим, як найчистіше скло. Або ж…. хай так і залишається не зрозумілим, не осягненим, не виясненим, як не можливо до кінця зрозуміти іншу людину, як часто залишаються не зрозумілими чиїсь вчинки, мотиви і дії. От тоді, коли все ясно, але і не ясно водноч��с.
Іноді якісь ідеї та думки так просто описані, написані, сказані, поясненні, що аж «передьоргує» від цієї простоти та ясності. От хоча б про вазелін. Мова не йде про вазелін, власне, хоча і про н��ого теж. Річ у тому, що з часом звичайні слова можуть набути зовсім іншого, навіть дикого значення. Звичайні слова, літери українського алфавіту, складаються у звичайні слова з певним чітким значенням згідно тлумачного словника, раптом стають чимось зовсім іншим. І вже не можливо використовувати те чи інше слово у первинному його значенні, бо з ним щось відбувається не те. Це ж скільки слів безневинно доводиться нищити!
А от те, «між трупоспаленням і трупопокладенням» То просто, ясно і сильно. То від сучасного і до минулого, а потім у зворотному напрямку. Зрозуміло, в якому світі хоче жити автор. А тепер німе питання до читача, а в якому світі хочете жити ви?
Чи про Папу Римського на Святошині та про спільне Небо колись. Тут трохи смішно, бо якось недоречним здається Папа і якийсь район Києва, до того ж, зовсім не центральна частина міста. То тільки здається недоречним, а в дійсності вже дуже просто і відповідно.
В цій книжці все перевертається з ніг на голову і пропонується під іншим кутом поглянути на світ, людей, звичайні буденні справи та речі. А потім повертаємось назад на рівні ноги і раптом виявляється, що життя таки прекрасне з усім його не зрозумілим та, часом, темним нутром.
Іноді якісь ідеї та думки так просто описані, написані, сказані, поясненні, що аж «передьоргує» від цієї простоти та ясності. От хоча б про вазелін. Мова не йде про вазелін, власне, хоча і про н��ого теж. Річ у тому, що з часом звичайні слова можуть набути зовсім іншого, навіть дикого значення. Звичайні слова, літери українського алфавіту, складаються у звичайні слова з певним чітким значенням згідно тлумачного словника, раптом стають чимось зовсім іншим. І вже не можливо використовувати те чи інше слово у первинному його значенні, бо з ним щось відбувається не те. Це ж скільки слів безневинно доводиться нищити!
А от те, «між трупоспаленням і трупопокладенням» То просто, ясно і сильно. То від сучасного і до минулого, а потім у зворотному напрямку. Зрозуміло, в якому світі хоче жити автор. А тепер німе питання до читача, а в якому світі хочете жити ви?
Чи про Папу Римського на Святошині та про спільне Небо колись. Тут трохи смішно, бо якось недоречним здається Папа і якийсь район Києва, до того ж, зовсім не центральна частина міста. То тільки здається недоречним, а в дійсності вже дуже просто і відповідно.
В цій книжці все перевертається з ніг на голову і пропонується під іншим кутом поглянути на світ, людей, звичайні буденні справи та речі. А потім повертаємось назад на рівні ноги і раптом виявляється, що життя таки прекрасне з усім його не зрозумілим та, часом, темним нутром.
September 20, 2017
Збірки есеїв, як збірки короткометражок обнадіюють мене, навіть якщо щось не зайде, завжди багато попереду!
У цій збірці було кілька ткстів неймовірно прекрасних, щемливих, цікавих. Але було багато трохи нудного - багатосторінковий переказ серіалу "Комісар Рекс", деконструктивіський аналіз Петрика П’яточкіна і внутрішніх моно(діа?)логу.
Багато асоціацій стосувалися старшого покоління, якісь радянські герої, наприклад. Я надто молода щоб бути в контексті їхніх доль.
Були й тексти, як мені здалося, в контексті яких міг бути лише автор.
Відверто "Морквяний лід" в сумі мені зайшов куди більше. Але врешті, непогано, ті кілька текстів були абсолютно варті того, щоб читати все.
У цій збірці було кілька ткстів неймовірно прекрасних, щемливих, цікавих. Але було багато трохи нудного - багатосторінковий переказ серіалу "Комісар Рекс", деконструктивіський аналіз Петрика П’яточкіна і внутрішніх моно(діа?)логу.
Багато асоціацій стосувалися старшого покоління, якісь радянські герої, наприклад. Я надто молода щоб бути в контексті їхніх доль.
Були й тексти, як мені здалося, в контексті яких міг бути лише автор.
Відверто "Морквяний лід" в сумі мені зайшов куди більше. Але врешті, непогано, ті кілька текстів були абсолютно варті того, щоб читати все.
May 27, 2018
Легкі та цікаві есеї. Сподобалися роздуми автора. Рекомендую.
October 12, 2019
Надзвичайні тексти!
April 12, 2020
Окремі есеї цікаві, або мають цікаві шматки, але значна більшість не зайшли приблизно ніяк.
December 13, 2020
Нє. Що то було? Чому? По кому дзвонить домофон, по консьєржках. Це весело було. І все.
January 14, 2022
Boring. Didn't finish. Goes from over sharing to strictly irritating.
September 24, 2022
Мені було відверто нудно. А на есеї про «Два кольори» захотілося жбурнути телефон, на котрому слухала книгу бо це видалося мені таким нудним, що я аж розсердилася.
October 21, 2016
Люблю Бондара, його малу прозу, те, як і про що пише. Але книга укладена якось настільки "нечитабельно" на початку, що хотілось в якийсь момент просто закинути. Не закинула. Тепер тішуся.
November 3, 2017
Приємні іронічні тексти. Читається легко та з задоволенням.
Read
September 23, 2016"Консьєржка - це лагідний пенсіонерський гоп-стоп нашого дао, нашого шляху до смерті, який кожен має пройти свідомо, сам..."
"Моя третя любов була від мене краща і знайшла собі кращого. А потім кращого за кращого від мене. Любов - це пошуки кращого."
"Моя третя любов була від мене краща і знайшла собі кращого. А потім кращого за кращого від мене. Любов - це пошуки кращого."
November 7, 2016
О, як я довго чекала на цю збірку! Закохалася в малу прозу Бондаря після випадково купленої книги "Моркв'яний лід". Деякі речі хочеться розірвати на цитати. Проковтнула книгу на одному подиху. Єдиний мінус - не зрозуміло як впорядковані тексти. але на загальну картину це ніяким чином не впливає.
Displaying 1 - 23 of 23 reviews