«Баркароли» — це пісні на воді. Тож у цій книжці багато пісень і морів. Лінива літня Адріатика поблизу Венеції й негостинне зимове Чорне море під Новоросійськом, величний Індійський океан і неозора Атлантика.
Вистачає також екзотичних портів, як ось Вішакхапатнам чи Мапуту, кранів, докерів, портових пивничок і суден. Причому кожне судно має не тільки написане на борті ім’я, але й прізвисько, яке гуляє на язиках моряків. Зовсім як у людей. А люди ж моря вважають слово «романтик» лайкою і співають лише під посвист вітру, коли їх ніхто не почує. Тому, щоб підслухати їхніх пісень, доводиться проблукати у морях половину життя. Але ті пісні того варті.
Збірка морських байок і приповідок про пригоди на суші й хвилях, серед мандаринів, сейнерів і витверезників. Глобалізація" - мила замальовка про моряцьку інтернаціональність, але за гамериканців хочеться прибити, бо перший раз норм, а далі вже дуже тупо звучить. "Баркароли": про Галку і Венецію. Юмор рятує, а ще всі бухають. "Біла кішка, чорний кіт": а це вже дуже класно, екшен у морі, про нову команду і рятування судна в бурю. "Генерали піщаних кар'єрів": про перегони та підводні камені внутрішнього судноплавства, приправлені амаретто і бразильскою пісенькою. Дуже терапевтична історія, насправді, бо всі бігають, працюють, матюкаються і все виходить за хвилину до, зараз гарно відзивається. "Зустрінемось біля фонтана": про рибу, Туреччину і Нахімова. "Сто перший анекдот про боцмана": про дружбу й бійку двох моряків, а також п'яні пригоди, вишукану українську мову, розуміючих поліцейських і помсту знехтуваної кухарки. "Композитор Морзе": лірична про радистів і куди їх чорти носять, а також абревіатури та крапки. Оскільки розгадувати абревіатури я дуже люблю, мій фаворит.