What do you think?
Rate this book
New Yiddish Library Series
Al final de todo
Publicada en 1913 y considerada por la crítica especializada como una de las grandes novelas del siglo XX, Al final de todo es la obra maestra de David Bergelson, disponible ahora por primera vez para el lector español en una cuidadísima traducción directa. Bergelson sitúa la trama en los agitados años de la decadencia del Imperio Ruso, un período de transición en el que la pequeña burguesía judía intenta en vano preservar su identidad cultural. El personaje central es Mirel Hurvits –comparado en ocasiones con madame Bovary de Gustave Flaubert–, una bella, triste, inteligente y extremadamente sensible mujer que se debate entre la tradición y la modernidad, la búsqueda de un sentido para su vida y el rechazo al rol femenino en la sociedad de la época. Un matrimonio forzado de conveniencia provoca la desintegración emocional de Mirel y un enfrentamiento con las expectativas de su tradicional y piadosa familia. Con una prosa única, de una belleza inigualable, Bergelson reduce el lenguaje a lo esencial, subrayado por los silencios que aumentan la sensación de alienación en la historia de la protagonista.
400 pages, Paperback
First published January 1, 1913
12 people are currently reading
165 people want to read
About the author
Dovid Bergelson
16 books8 followersDovid Bergelson (12 August 1884 – 12 August 1952) was a Yiddish language writer. Ukrainian-born, he lived for a time in Berlin, Germany. He moved back to the Soviet Union when Adolf Hitler came to power in Germany. He was ultimately executed during an antisemitic campaign against "rootless cosmopolitans".
Bergelson is best remembered for his moody, Yiddish fiction set in turn-of-the-century Europe. In a series of novels and short stories, Bergelson explores the social and psychological worlds of European Jews: his early work deplores the loss of commitment in the shtetl, or village, while his later work promotes the possibilities of Communism.
Bergelson is best remembered for his moody, Yiddish fiction set in turn-of-the-century Europe. In a series of novels and short stories, Bergelson explores the social and psychological worlds of European Jews: his early work deplores the loss of commitment in the shtetl, or village, while his later work promotes the possibilities of Communism.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
February 22, 2023
https://kansasbooks.blogspot.com/2023...
"Sin duda son muchas las personas desdichadas, atribulados e insatisfechas. Ahora bien, lo que se dice vivir...vivir se puede de un modo u otro en cualquier recóndito y abandonado rincón de la aldea, en soledad y apartado de los demás, aunque eso sí, sonriendo siempre con ironía…"
Al final de todo me llegó por una recomendación, y fue además una apuesta arriesgada por parte de la persona que me la recomendó porque sabía de sobra que era una novela complicada en cuanto a que la historia se iba cociendo lentamente porque había que entrar en la atmósfera, sumado esto a que los tiempos empleados por Dovid Bergelson no eran un detalle menor a la hora de conectar. Había que ir tanteándola y a medida que la historia de Mirl se iba desplegando, también se iba haciendo palpable que estos tempos podían ser quizás lo más complicado a la hora de penetrar en la esencia de esta historia. Lo que más me chocó de esta novela es cómo un autor judio en 1913 hace un retrato tan bestial de una mujer judía de principios del siglo XX insatisfecha de su vida, con una angustia vital latente, dispuesta a luchar contra las cadenas de una rígida educación religiosa cuyo objetivo básico era la preparación para el matrimonio, y la forma en la que Dovid Bergelson nos muestra la evolución de su personaje femenino protagonista es quizás lo que más pudo impactar de esta novela.
“A medida que pasaban los minutos le parecía que todo ese tumulto no tenía que ver con ella sino con otra Mirl que disfrutaba con la fiesta del compromiso, mientras que la verdadera Mirl se limitaba a observar todo desde un lado y nada tenía que ver con aquello. Y cuando al cabo de unos minutos se recompuso, una profunda duda la invadía acerca de si alguna vez se casaría con aquel Shmulik."
Publicada en 1913 en yiddish, Bergelson situa la historia en los años en que el imperio ruso empezaba a decaer, un momento de cambio en el que la comunidad burguesa judia intentaba mantenerse a flote, una transición que quizás vaticinaba los duros tiempos que esta comunidad judía empezaba a vislumbrar. La protagonista es Mirl Hurvits, hija única de un rabino, quien desde un primer momento se hace evidente que tiene una lucha interna entre lo que su tradicional familia espera de ella y y su propia inseguridad a la hora de cumplir estas expectativas. Mirvl, que deshace un compromiso nada más empezar la novela, precisamente por el rechazo a cumplir esas expectativas, pronto se ve abocada a un matrimonio casi por conveniencia para salvar a su padre de una bancarrota.
"Si antes había sentido un fuerte deseo de que él se marchara de su casa, y no verlo nunca más, ahora una triste indiferencia se instaló en ella, hasta el extremo de que no quedó anhelo en su corazón.
Siguió contemplándolo un rato desde lejos, mientras se asombraba de sí misma:
- ¿Para qué necesitaba ella a ese individuo?... Y además, ¿qué haría con él todos los años de su vida?"
A priori parece una historia mil veces vista, pero lo que me ha llevado al huerto es la forma en la que Bergelson narra con una fínisima sensibilidad los avatares de Mirl, tocando temas que yo diría que en aquella época podrían haber sido tabú: no solo aborda Bergelson el tema de la depresión en una mujer que no se conforma con su vida, sino que plantea temas como el del aborto o el liberarse de las cadenas de un matrimonio que las hacia infelices, y el hecho era que el coste era máximo si conseguían liberarse: el exilio en todos los aspectos de su vida. Por otra parte, es interesante cómo Bergelson aborda el personaje femenino dotándolo de una tristeza crónica de la que no consigue liberarse y que impregna la atmósfera de toda la novela, reforzada una vez que ella contrae matrimonio. Bergelson no se corta un pelo a la hora de narrarnos la frialdad de Mirl ante un esposo, que aunque no es repulsivo a ella se lo parece. La eterna insatisfacción de Mirl está aquí perfectamente retratada por Bergelson, una insatisfacción que la acompaña hasta en sus sueños.
"Recordó su último sueño ahora ya le parecía creíble:
- Un minúsculo detalle, al parecer... Ahora solo necesitaba apresar, con la razón, y con los sentimientos, un minúsculo detalle y le quedaría clara la esencia de la vida, lo que buscaba desde hacía tanto tiempo, desde su infancia."
Mirl vive en una sociedad absolutamente cerrada, controlada por la familia, asi que llegado un punto se deja llevar como una marioneta, porque le resulta imposible luchar contra esa rigidez social en la que vive, y se llega a cuestionar cosas que quizás pocas mujeres de su entorno se atrevieran a cuestionar "- Vale, de acuerdo, se casaría con él. ¿Y qué haría ella después?", pero aunque siendo como es una mujer inteligente, nunca deja de preguntarse hasta qué punto no es capaz de cambiar este rumbo que ha marcado su vida, y a Bergelson lo que le interesa realmente son las emociones de esta mujer y los derroteros a los que quiere conducirla su entorno, haciéndonos particpes de cómo su lucha se va convirtiendo poco a poco en una indiferencia crónica por lo que la rodea, como perdiéndose en sí misma. Hay muchas escenas de Mirl acostada en la cama o en el sofá, en lo que hoy sabemos claramente que es un estado depresivo y llama la atención lo actuales que pueden parecernos estas escenas vistas desde nuestra perspectiva de ahora, y sin embargo en la época en que esta novela fue publicada, en 1913, pudo ser un mazazo en toda regla.
"- ¿Qué podría hacer consigo misma?"
Los hombres que rodean a Mirl, que la cortejan y que realmente se interesan por ella, e incluso se enamoran de ella, son a la larga todos rechazados porque ni siquiera Mirl es realmente consciente de lo qué busca en la vida, quizás esta respuesta no esté en ellos y ni ella misma lo supiera. El mundo en el que vive no le ha proporcionado las herramientas necesarias para poder buscar una salida, lo único de lo que es realmente consciente es que las decisiones ya están tomadas por otros lo que la hacen sumirse en una indiferencia cada vez más crónica. La forma en la que Dovid Bergelson muestra esta encrucjiada es alargando el tiempo conscientemente en lo que parece una sucesión de escenas en la vida de Mirl en la que aparentemente no pasa nada, no hay acción a simple vista, pero sí la hay porque Bergelson se toma todo el tiempo del mundo para describir algo y cuando estamos esperando que se produzca esa acción, Bergelson pasa como de puntillas por ella. Los silencios son absolutamente inmensos y están continuamente presentes:
"Se diría que alguien lloraba con sollozos contenidos, que salían de lo más profundo del corazón. Sin embargo, si alguien se incorporará en la cama y aguzara el oído, solo oiria cómo el gato hacía rodar el terrón de azúcar por el suelo, y a la criada que respiraba y roncaba."
El aspecto que más puedo destacar en esta novela impactante y de cocción lenta es la construcción de la atmosfera, una atmósfera esbozada a través de su personaje femenino protagonista, Mirl. La cadencia en la que Bergelson envuelve su prosa tiñe esta novela de una melancolía recurrente en la que los hombres que rodean a Mirl parecen fantasmas al paso de ella. Y ya digo que un personaje femenino que se pasa media novela recostada en la cama o en los sofás porque no puede con su vida puede parecer incongruente con la época en la que está narrada pero nosotros desde estos tiempos de ahora entendemos perfectamente a Mirl. Una novela compleja pero absolutamante fascinante si conseguimos conectar con ella.
(Gracias Hy por la recomendación, uno de mis tops del año!!!)
"Leyó esa nota una y otra vez a lo largo del camino de regreso a casa; luego, durante días la llevó entre los billetes en su cartera y, finalmente, la escondió dentro de una gaveta especial de su caja fuerte."
"Sin duda son muchas las personas desdichadas, atribulados e insatisfechas. Ahora bien, lo que se dice vivir...vivir se puede de un modo u otro en cualquier recóndito y abandonado rincón de la aldea, en soledad y apartado de los demás, aunque eso sí, sonriendo siempre con ironía…"
Al final de todo me llegó por una recomendación, y fue además una apuesta arriesgada por parte de la persona que me la recomendó porque sabía de sobra que era una novela complicada en cuanto a que la historia se iba cociendo lentamente porque había que entrar en la atmósfera, sumado esto a que los tiempos empleados por Dovid Bergelson no eran un detalle menor a la hora de conectar. Había que ir tanteándola y a medida que la historia de Mirl se iba desplegando, también se iba haciendo palpable que estos tempos podían ser quizás lo más complicado a la hora de penetrar en la esencia de esta historia. Lo que más me chocó de esta novela es cómo un autor judio en 1913 hace un retrato tan bestial de una mujer judía de principios del siglo XX insatisfecha de su vida, con una angustia vital latente, dispuesta a luchar contra las cadenas de una rígida educación religiosa cuyo objetivo básico era la preparación para el matrimonio, y la forma en la que Dovid Bergelson nos muestra la evolución de su personaje femenino protagonista es quizás lo que más pudo impactar de esta novela.
“A medida que pasaban los minutos le parecía que todo ese tumulto no tenía que ver con ella sino con otra Mirl que disfrutaba con la fiesta del compromiso, mientras que la verdadera Mirl se limitaba a observar todo desde un lado y nada tenía que ver con aquello. Y cuando al cabo de unos minutos se recompuso, una profunda duda la invadía acerca de si alguna vez se casaría con aquel Shmulik."
Publicada en 1913 en yiddish, Bergelson situa la historia en los años en que el imperio ruso empezaba a decaer, un momento de cambio en el que la comunidad burguesa judia intentaba mantenerse a flote, una transición que quizás vaticinaba los duros tiempos que esta comunidad judía empezaba a vislumbrar. La protagonista es Mirl Hurvits, hija única de un rabino, quien desde un primer momento se hace evidente que tiene una lucha interna entre lo que su tradicional familia espera de ella y y su propia inseguridad a la hora de cumplir estas expectativas. Mirvl, que deshace un compromiso nada más empezar la novela, precisamente por el rechazo a cumplir esas expectativas, pronto se ve abocada a un matrimonio casi por conveniencia para salvar a su padre de una bancarrota.
"Si antes había sentido un fuerte deseo de que él se marchara de su casa, y no verlo nunca más, ahora una triste indiferencia se instaló en ella, hasta el extremo de que no quedó anhelo en su corazón.
Siguió contemplándolo un rato desde lejos, mientras se asombraba de sí misma:
- ¿Para qué necesitaba ella a ese individuo?... Y además, ¿qué haría con él todos los años de su vida?"
A priori parece una historia mil veces vista, pero lo que me ha llevado al huerto es la forma en la que Bergelson narra con una fínisima sensibilidad los avatares de Mirl, tocando temas que yo diría que en aquella época podrían haber sido tabú: no solo aborda Bergelson el tema de la depresión en una mujer que no se conforma con su vida, sino que plantea temas como el del aborto o el liberarse de las cadenas de un matrimonio que las hacia infelices, y el hecho era que el coste era máximo si conseguían liberarse: el exilio en todos los aspectos de su vida. Por otra parte, es interesante cómo Bergelson aborda el personaje femenino dotándolo de una tristeza crónica de la que no consigue liberarse y que impregna la atmósfera de toda la novela, reforzada una vez que ella contrae matrimonio. Bergelson no se corta un pelo a la hora de narrarnos la frialdad de Mirl ante un esposo, que aunque no es repulsivo a ella se lo parece. La eterna insatisfacción de Mirl está aquí perfectamente retratada por Bergelson, una insatisfacción que la acompaña hasta en sus sueños.
"Recordó su último sueño ahora ya le parecía creíble:
- Un minúsculo detalle, al parecer... Ahora solo necesitaba apresar, con la razón, y con los sentimientos, un minúsculo detalle y le quedaría clara la esencia de la vida, lo que buscaba desde hacía tanto tiempo, desde su infancia."
Mirl vive en una sociedad absolutamente cerrada, controlada por la familia, asi que llegado un punto se deja llevar como una marioneta, porque le resulta imposible luchar contra esa rigidez social en la que vive, y se llega a cuestionar cosas que quizás pocas mujeres de su entorno se atrevieran a cuestionar "- Vale, de acuerdo, se casaría con él. ¿Y qué haría ella después?", pero aunque siendo como es una mujer inteligente, nunca deja de preguntarse hasta qué punto no es capaz de cambiar este rumbo que ha marcado su vida, y a Bergelson lo que le interesa realmente son las emociones de esta mujer y los derroteros a los que quiere conducirla su entorno, haciéndonos particpes de cómo su lucha se va convirtiendo poco a poco en una indiferencia crónica por lo que la rodea, como perdiéndose en sí misma. Hay muchas escenas de Mirl acostada en la cama o en el sofá, en lo que hoy sabemos claramente que es un estado depresivo y llama la atención lo actuales que pueden parecernos estas escenas vistas desde nuestra perspectiva de ahora, y sin embargo en la época en que esta novela fue publicada, en 1913, pudo ser un mazazo en toda regla.
"- ¿Qué podría hacer consigo misma?"
Los hombres que rodean a Mirl, que la cortejan y que realmente se interesan por ella, e incluso se enamoran de ella, son a la larga todos rechazados porque ni siquiera Mirl es realmente consciente de lo qué busca en la vida, quizás esta respuesta no esté en ellos y ni ella misma lo supiera. El mundo en el que vive no le ha proporcionado las herramientas necesarias para poder buscar una salida, lo único de lo que es realmente consciente es que las decisiones ya están tomadas por otros lo que la hacen sumirse en una indiferencia cada vez más crónica. La forma en la que Dovid Bergelson muestra esta encrucjiada es alargando el tiempo conscientemente en lo que parece una sucesión de escenas en la vida de Mirl en la que aparentemente no pasa nada, no hay acción a simple vista, pero sí la hay porque Bergelson se toma todo el tiempo del mundo para describir algo y cuando estamos esperando que se produzca esa acción, Bergelson pasa como de puntillas por ella. Los silencios son absolutamente inmensos y están continuamente presentes:
"Se diría que alguien lloraba con sollozos contenidos, que salían de lo más profundo del corazón. Sin embargo, si alguien se incorporará en la cama y aguzara el oído, solo oiria cómo el gato hacía rodar el terrón de azúcar por el suelo, y a la criada que respiraba y roncaba."
El aspecto que más puedo destacar en esta novela impactante y de cocción lenta es la construcción de la atmosfera, una atmósfera esbozada a través de su personaje femenino protagonista, Mirl. La cadencia en la que Bergelson envuelve su prosa tiñe esta novela de una melancolía recurrente en la que los hombres que rodean a Mirl parecen fantasmas al paso de ella. Y ya digo que un personaje femenino que se pasa media novela recostada en la cama o en los sofás porque no puede con su vida puede parecer incongruente con la época en la que está narrada pero nosotros desde estos tiempos de ahora entendemos perfectamente a Mirl. Una novela compleja pero absolutamante fascinante si conseguimos conectar con ella.
(Gracias Hy por la recomendación, uno de mis tops del año!!!)
"Leyó esa nota una y otra vez a lo largo del camino de regreso a casa; luego, durante días la llevó entre los billetes en su cartera y, finalmente, la escondió dentro de una gaveta especial de su caja fuerte."
January 4, 2016
У "Тлен, Укбар, Orbis tertius" Боргеса головний герой має проблематичний томик Encyclopedia Britannica (такий щонайнадійніший бастіон раціональності й нашого чинного режиму знання). У цьому томі є стаття про Укбар - країну, згадок про яку немає ані в інших виданнях енциклопедії, ані взагалі ніде. В Укбарі інакше функціонує мова, заснована на іншій епістемології.
Я - користувач української культури - від їдишної літератури того ж ареалу почуваюся десь як Боргесівський персонаж. Є щось тривожне у досконалому збігу мап цих двох літератур - при повному незбігу історій: це як відбитки пальців по той бік скла, як давні карти з трохи неправильними береговими лініями, як знайома-знайома вулиця, що раптом виводить геть не туди, погано закриті люки, зелені двері, всі ці давні привиди, коротше кажучи, й давня вина: оце от усе. Люблю шалено. При цьому в історії літератури їдишем і українською є чимало збігів із царини соціолінгвістики (наприклад, тут конспектувала один класичний текст про їдишну літ-ру ХІХ ст , багато в чому актуальний і для укрліту того ж часу), писалися вони в тих же містечках, спираючись на десь ті ж суспільні прошарки - і від того незбіги ще більш бентежать і тішать. От потяги, скажімо. Потяги - один із центральних топосів їдишної літературки (по-перше, так прибувала у ті містечка модерність; по-друге, потяг - вимушене місце зустрічі різних історій, людей із різних прошарків, найкращий на той час суспільний бутерброд), але до української літератури - рівно про ті ж території! - вони не доїздять чи бодай доїздять значно меншою мірою (отак щоб геть з канону - згадується "Стратився" Стефаника, за бажання я ще кілька сюжетів згадаю, але от прямо важливим топосом вони не стають).
На поїзди ходить дивитися головна героїня "The End of Everything"//"По всьому" Довіда Берґельсона, вслухаючись, як тишею засніжених полів котиться глухе відлуння незавершених історій, що можуть лише промайнути повз неї: "Історія прегарної молодої жінки, що давно зраджує своєму чоловікові й нарешті втікає з коханцем за кордон. Історія правовірного єврея, що з дозволу рабина порушує шабат, щоб приїхати до далекого великого міста і схилитися над тілом померлого сина." НБ: на поїзди у "По всьому" значно більше дивляться, ніж ними їздять (чи бодай описано це значно більш детально). Довід Берґельсон має Бальзаківські амбіції описати всі типажі спільноти, з якої вийшов (в українській літературі такі амбіції мав хіба Нечуй-Левицький) - тільки він певен, що ця спільнота вже відійшла у минуле, що ця культура свідома свого занепаду і незакоріненості - але й без розуміння, куди їй ще можна перебратися і що їй ще робити, культура стара і наголошено безплідна. Релігія як цемент для спільноти вичерпала себе, але її ще ніщо й не замінило (сіоністи - не Бергельсонівські герої, попри присутність одного поета, що пише івритом, періодично зникає to an undisclosed location і щедро роздає діагнози аномічному і анемічному суспільству). Відтак, головна героїня "По всьому" як метафора того історичного моменту зависає у межичассі і безчассі як неважливий "перехідний момент у розвитку людства" (за діагнозом того ж івритного поета) - ходить дивитися на поїзди, намагається уникнути marriage plot як історії про соціальну тяглість чи можливість соціальної мобільності, робить аборт, не знає, куди приткнутися і що з цим життям робити. Навколишні типажі такі ж неприткнуті: старше релігійне покоління з його містикою і вірою у реальну близькість чуда відмирає, його діти підкреслено світські, просвітництво і просвіта в тих краях не приживаються (всі студенти погано інтегровані й теж не знають, що їм робити), колишні революціонери розживаються родинами і н��хтують політичним на користь приватного, і тд, і тп.
Це чергова розбіжність: в українській літературі між, умовно, революцією 1905 і революцією 1917 є свідомість якогось великого двіжу, страшного, неприємного - але все ж двіжу. Себто, мені здається, для української літератури того часу умовно-соціального спрямування найпоказовіша, мабуть, "Фата Моргана" - а для їдишної чи не "По всьому", яке зводиться до "мужики, розходимося, ми не маємо значення, щось важать лише ті покоління, які в далекому минулому, і ті, які ще не настали". Потім Бергельсон - ймовірно, спершу таки доволі щиро - вхопиться за радянський проект як варіант порятунку для світської їдишної культурки. Ми знаємо, чим таке закінчується - їх таких пів Сандармоху, оптимістів щодо радянського проекту. Ну, тільки в їдишної літератури це не Сандармох і 1937, а ніч мертвих поетів і 1952, а так траєкторія цілком упізнавана користувачам укрліту.
Єдиний мінус: конкретно цей переклад якийсь сильно штучний, "Descent" у виконанні того ж перекладача був, здається, кращий. Треба б нарешті себе змусити читати в оригіналі - але розпачливо лінуюся читати їдишем тексти, де не можна отримати переклад незнайомого слова одним кліком (чит.: все, що не "Форвертс").
(Існує й українській переклад 1928 року, але в інтернетах і в жодній доступній мені бібліотеці його нема.)
А, ще коментарі, які мені видаються трохи спірними. Скажімо, коли головна героїня критикує місцевих парвеню за те, що вони пофарбували віконниці в якийсь недоладний колір, автор коментарів стверджує, що в Україні неєвреї фарбували віконниці у блакитний, євреї - у коричневий. Я вперше чую, щоб це було якось регламентовано: хтось може підтвердити чи заперечити?
Я - користувач української культури - від їдишної літератури того ж ареалу почуваюся десь як Боргесівський персонаж. Є щось тривожне у досконалому збігу мап цих двох літератур - при повному незбігу історій: це як відбитки пальців по той бік скла, як давні карти з трохи неправильними береговими лініями, як знайома-знайома вулиця, що раптом виводить геть не туди, погано закриті люки, зелені двері, всі ці давні привиди, коротше кажучи, й давня вина: оце от усе. Люблю шалено. При цьому в історії літератури їдишем і українською є чимало збігів із царини соціолінгвістики (наприклад, тут конспектувала один класичний текст про їдишну літ-ру ХІХ ст , багато в чому актуальний і для укрліту того ж часу), писалися вони в тих же містечках, спираючись на десь ті ж суспільні прошарки - і від того незбіги ще більш бентежать і тішать. От потяги, скажімо. Потяги - один із центральних топосів їдишної літературки (по-перше, так прибувала у ті містечка модерність; по-друге, потяг - вимушене місце зустрічі різних історій, людей із різних прошарків, найкращий на той час суспільний бутерброд), але до української літератури - рівно про ті ж території! - вони не доїздять чи бодай доїздять значно меншою мірою (отак щоб геть з канону - згадується "Стратився" Стефаника, за бажання я ще кілька сюжетів згадаю, але от прямо важливим топосом вони не стають).
На поїзди ходить дивитися головна героїня "The End of Everything"//"По всьому" Довіда Берґельсона, вслухаючись, як тишею засніжених полів котиться глухе відлуння незавершених історій, що можуть лише промайнути повз неї: "Історія прегарної молодої жінки, що давно зраджує своєму чоловікові й нарешті втікає з коханцем за кордон. Історія правовірного єврея, що з дозволу рабина порушує шабат, щоб приїхати до далекого великого міста і схилитися над тілом померлого сина." НБ: на поїзди у "По всьому" значно більше дивляться, ніж ними їздять (чи бодай описано це значно більш детально). Довід Берґельсон має Бальзаківські амбіції описати всі типажі спільноти, з якої вийшов (в українській літературі такі амбіції мав хіба Нечуй-Левицький) - тільки він певен, що ця спільнота вже відійшла у минуле, що ця культура свідома свого занепаду і незакоріненості - але й без розуміння, куди їй ще можна перебратися і що їй ще робити, культура стара і наголошено безплідна. Релігія як цемент для спільноти вичерпала себе, але її ще ніщо й не замінило (сіоністи - не Бергельсонівські герої, попри присутність одного поета, що пише івритом, періодично зникає to an undisclosed location і щедро роздає діагнози аномічному і анемічному суспільству). Відтак, головна героїня "По всьому" як метафора того історичного моменту зависає у межичассі і безчассі як неважливий "перехідний момент у розвитку людства" (за діагнозом того ж івритного поета) - ходить дивитися на поїзди, намагається уникнути marriage plot як історії про соціальну тяглість чи можливість соціальної мобільності, робить аборт, не знає, куди приткнутися і що з цим життям робити. Навколишні типажі такі ж неприткнуті: старше релігійне покоління з його містикою і вірою у реальну близькість чуда відмирає, його діти підкреслено світські, просвітництво і просвіта в тих краях не приживаються (всі студенти погано інтегровані й теж не знають, що їм робити), колишні революціонери розживаються родинами і н��хтують політичним на користь приватного, і тд, і тп.
Це чергова розбіжність: в українській літературі між, умовно, революцією 1905 і революцією 1917 є свідомість якогось великого двіжу, страшного, неприємного - але все ж двіжу. Себто, мені здається, для української літератури того часу умовно-соціального спрямування найпоказовіша, мабуть, "Фата Моргана" - а для їдишної чи не "По всьому", яке зводиться до "мужики, розходимося, ми не маємо значення, щось важать лише ті покоління, які в далекому минулому, і ті, які ще не настали". Потім Бергельсон - ймовірно, спершу таки доволі щиро - вхопиться за радянський проект як варіант порятунку для світської їдишної культурки. Ми знаємо, чим таке закінчується - їх таких пів Сандармоху, оптимістів щодо радянського проекту. Ну, тільки в їдишної літератури це не Сандармох і 1937, а ніч мертвих поетів і 1952, а так траєкторія цілком упізнавана користувачам укрліту.
Єдиний мінус: конкретно цей переклад якийсь сильно штучний, "Descent" у виконанні того ж перекладача був, здається, кращий. Треба б нарешті себе змусити читати в оригіналі - але розпачливо лінуюся читати їдишем тексти, де не можна отримати переклад незнайомого слова одним кліком (чит.: все, що не "Форвертс").
(Існує й українській переклад 1928 року, але в інтернетах і в жодній доступній мені бібліотеці його нема.)
А, ще коментарі, які мені видаються трохи спірними. Скажімо, коли головна героїня критикує місцевих парвеню за те, що вони пофарбували віконниці в якийсь недоладний колір, автор коментарів стверджує, що в Україні неєвреї фарбували віконниці у блакитний, євреї - у коричневий. Я вперше чую, щоб це було якось регламентовано: хтось може підтвердити чи заперечити?
November 10, 2017
This project of mine of reading all the acclaimed novels of the 1910s that I can get my hands on pays off with dividends here. Originally published in Yiddish in 1911, by a writer born in what is now the Ukraine and who would go on to fervently support the Soviet state, only to be murdered by Stalin's secret police in 1952, it's one of the greatest novels I've never seen included in the Western canon. Since its first translation into English is only eight years old, that's perhaps not a surprise; but it's surprising that it took that long.
The focal point of the novel, Mirel Hurvits, can be seen as one more sensitive, finely-grained portrayals by male European authors of unhappy women chafing at the restrictions of conventionality, in the line of Emma Bovary, Anna Karenina, and Isabel Archer -- but Bergelson's central rhetorical strategies of silence, ambiguity, and polyphonic dialogue mean that although we follow her closely, we are more privy to what people say about her than to what she thinks or feels, both of which seem to be a mystery to her at various points as well. Which may be truer to life than most of the fiction of the period, and seems an obvious inheritance of the age of Freud.
If there's an artistic correlative to Bergelson's prose, it's Impressionism: nothing is clear or definitive, and the whole picture is only built up by accumulation of seemingly unrelated detail. As I began reading, I wasn't sure that the translation was properly communicating the meaning, but the longer I remained in the text the more deeply I admired the way the translation echoed itself (apparently following the original), and even maintains a subterraneanly Yiddish flavor without stooping toward the familiar broad caricature of immigrant English. Bergelson was of the generation of Yiddish writers who attempted -- successfully -- to make use of the language's full literary capabilities, far beyond the sentimental vernacular comedy of writers like Sholem Aleichem; the achievements of major twentieth-century Yiddish writers like Chava Rosenfarb, Der Nister, and the Singer family are more or less unimaginable without Bergelson.
I'm not remotely qualified to comment on the novel's expression or interrogation of Jewish identity and history, much less the complications of period and place; I can only be grateful for the extensive footnotes explaining Jewish rituals, Hasidic customs, and Imperial Russian laws as they impinge on the text. I'll be returning to this novel, and (not least since he had a forty-year career after it) I'll definitely be seeking out more of Bergelson's work.
The focal point of the novel, Mirel Hurvits, can be seen as one more sensitive, finely-grained portrayals by male European authors of unhappy women chafing at the restrictions of conventionality, in the line of Emma Bovary, Anna Karenina, and Isabel Archer -- but Bergelson's central rhetorical strategies of silence, ambiguity, and polyphonic dialogue mean that although we follow her closely, we are more privy to what people say about her than to what she thinks or feels, both of which seem to be a mystery to her at various points as well. Which may be truer to life than most of the fiction of the period, and seems an obvious inheritance of the age of Freud.
If there's an artistic correlative to Bergelson's prose, it's Impressionism: nothing is clear or definitive, and the whole picture is only built up by accumulation of seemingly unrelated detail. As I began reading, I wasn't sure that the translation was properly communicating the meaning, but the longer I remained in the text the more deeply I admired the way the translation echoed itself (apparently following the original), and even maintains a subterraneanly Yiddish flavor without stooping toward the familiar broad caricature of immigrant English. Bergelson was of the generation of Yiddish writers who attempted -- successfully -- to make use of the language's full literary capabilities, far beyond the sentimental vernacular comedy of writers like Sholem Aleichem; the achievements of major twentieth-century Yiddish writers like Chava Rosenfarb, Der Nister, and the Singer family are more or less unimaginable without Bergelson.
I'm not remotely qualified to comment on the novel's expression or interrogation of Jewish identity and history, much less the complications of period and place; I can only be grateful for the extensive footnotes explaining Jewish rituals, Hasidic customs, and Imperial Russian laws as they impinge on the text. I'll be returning to this novel, and (not least since he had a forty-year career after it) I'll definitely be seeking out more of Bergelson's work.
November 9, 2013
David Bergelson (1884-1952) was born in the Ukraine and became an acclaimed Yiddish writer. After some time in Germany, he returned to the Soviet Union in 1933 and participated in the Jewish Anti-Fascist Committee during WWII, and for a while his career flourished. However, like many Jewish writers, he fell victim to Stalin’s purges against “rootless cosmopolitans” and was executed in 1952. He was posthumously rehabilitated in 1955.
Originally published in 1913, The End of Everything is generally considered Bergelson’s masterpiece. This is the first complete English translation and this new edition will hopefully bring both Bergelson and his writing to a much wider audience.
Mirel Hurvits is a beautiful and educated young woman who is restless and disorientated in the new Jewish society, one that has one foot still in the shtetl past but the other in the newly liberalised and forward-thinking present. She is independent but perpetually dissatisfied with her options. She has many suitors but cannot decide between them. In the end she marries only to save her father from financial collapse. Estranged from traditional Jewish life but intellectually unable to fit in anywhere else, her loveless marriage only deepens her unhappiness.
The novel moves along fairly slowly, and although some of the other characters are more fully realised, Mirel herself fails to fully engage the reader’s sympathies. However, as an opening into a world that has long gone, it is definitely a book worth reading and is a perceptive picture of a changing society, where the old traditions are weakening but the new ways seem empty and unsatisfying. It’s a fascinating depiction of Jewish life in Russia before the Revolution and conveys the fragmentation that was beginning to affect the newly educated Jewish nouveaux riches. There is nothing folksy or romantic in Bergelson’s approach to his characters or shtetl life, and this results in an authentic and vivid portrait of an evolving society. Extensive footnotes help the reader who is unfamiliar to this world, and the novel deserves a new and wide readership.
Originally published in 1913, The End of Everything is generally considered Bergelson’s masterpiece. This is the first complete English translation and this new edition will hopefully bring both Bergelson and his writing to a much wider audience.
Mirel Hurvits is a beautiful and educated young woman who is restless and disorientated in the new Jewish society, one that has one foot still in the shtetl past but the other in the newly liberalised and forward-thinking present. She is independent but perpetually dissatisfied with her options. She has many suitors but cannot decide between them. In the end she marries only to save her father from financial collapse. Estranged from traditional Jewish life but intellectually unable to fit in anywhere else, her loveless marriage only deepens her unhappiness.
The novel moves along fairly slowly, and although some of the other characters are more fully realised, Mirel herself fails to fully engage the reader’s sympathies. However, as an opening into a world that has long gone, it is definitely a book worth reading and is a perceptive picture of a changing society, where the old traditions are weakening but the new ways seem empty and unsatisfying. It’s a fascinating depiction of Jewish life in Russia before the Revolution and conveys the fragmentation that was beginning to affect the newly educated Jewish nouveaux riches. There is nothing folksy or romantic in Bergelson’s approach to his characters or shtetl life, and this results in an authentic and vivid portrait of an evolving society. Extensive footnotes help the reader who is unfamiliar to this world, and the novel deserves a new and wide readership.
Read
October 23, 2025Read if you: wish Moshfegh et al. wrote their assimilation blues/lying on couches/exploitative sexual relations/Oh the ennui novels in elevated free indirect discourse influenced by Russian Formalist ideas of ostranenie.
Don't read if you: are irritated by characters who are mainly allegories or desire any emotion other than vast alienation or like skaz.
Actually I'm so impressed by how Bergelson writes some of the womanhood elements in this, though. And congrats for being so much less weird about abortion in 1913 than 90% of novels written today.
Also, I do want to say that this translation is the way to go if you're trying to decide between Sherman and Martin. The flow is better and Sherman translates a little more freely in order to highlight the class elements inherent in Mirel's multi-linguistic milieu -- so you lose word-accuracy, but actually gain more of the implications and undercurrents beneath those weird indirect exchanges of speech/thought.
Don't read if you: are irritated by characters who are mainly allegories or desire any emotion other than vast alienation or like skaz.
Actually I'm so impressed by how Bergelson writes some of the womanhood elements in this, though. And congrats for being so much less weird about abortion in 1913 than 90% of novels written today.
Also, I do want to say that this translation is the way to go if you're trying to decide between Sherman and Martin. The flow is better and Sherman translates a little more freely in order to highlight the class elements inherent in Mirel's multi-linguistic milieu -- so you lose word-accuracy, but actually gain more of the implications and undercurrents beneath those weird indirect exchanges of speech/thought.
October 16, 2019
The heroine, so to speak, Mirel Hurvits, is profoundly dissatisfied at her prospects. She has plenty of suitors, and some of them interest her for a while, but her imaginings of the emptiness of her life after marriage dispirits her entirely. The narrative reminded me of what Daniel Boyarin has written about the bourgeoisization of Jewish life during the late 19th and early 20th centuries (in his "Unheroic Conduct"), and how this had a particularly dulling effect on women and their roles.
April 4, 2024
That's definitely a hidden gem of literary modernism! If you like early 20th century literature and/or Eastern Europe, you will certainly love this book.
October 16, 2020
The End of Everything is a serious slow burn. While not particularly fun to read, the book manages to meaningfully grapple with important issues that afflict many of us - uncertainty of what you want in life, depression, a loveless (and failed marriage), unrequited love, the status derived from being beautiful and the lack of status for those who are less physically gifted, sudden changes in wealth (and status).
One of the most fundamental enduring questions in my life is what it means to be Jewish. Observing the similarities between the central characters in this novel written over 100 years ago and the central characters in my life provides an important perspective on that question.
One of the most fundamental enduring questions in my life is what it means to be Jewish. Observing the similarities between the central characters in this novel written over 100 years ago and the central characters in my life provides an important perspective on that question.
June 17, 2024
Міреле Гурвіц - це найспустошеніший жіночий образ в літературі, яку мені доводилося читати, дуже сильний символ відходу у минуле традиційного укладу штетлу. Людина, яку викинуло на межу світів, все ж довкола якої вони крутяться. Кажуть, що це ще і перша книга літературним їдишем, де головна героїня жінка.
September 6, 2010
Really interesting look at Russian Jewry towards the end of the 19th century. It reminded me a bit of Madame Bovary narrative-wise, but the way dialogue and thought were presented gave it a more modern feel. Sherman's translation read quite nicely, which makes me wish I could read the original Yiddish even more.
April 22, 2017
Too dark & depressing for my taste.
Displaying 1 - 11 of 11 reviews