Він захищав свою країну та був змушений тікати з неї. Він писав про безглуздість війни, а його твори кидали у вогонь, та через усі випробування Ремарк проніс жагу до життя, віру в щире кохання і справжню дружбу. Березень 1945-го. Передчуття звільнення об’єднує в’язнів концтабору. Вижити повинен хоч хтось… («Іскра життя») Ліліан пережила війну, а тепер вмирає від туберкульозу. Вона їде із санаторію з автогонщиком, щоб відчути смак справжньої свободи… («Життя у позику»)
Erich Maria Remarque was a German novelist best known for All Quiet on the Western Front (1929), a landmark anti-war novel based on his experiences in World War I. The book became an international bestseller, defining a new genre of veterans’ literature and inspiring multiple film adaptations. Its strong anti-war themes led to condemnation by the Nazi regime, which banned and burned his works. Born Erich Paul Remark in 1898, he adopted the surname Remarque to honor his French ancestry. He served on the Western Front during World War I, where he was wounded, and later pursued various jobs, including teaching, editing, and technical writing. After the massive success of All Quiet on the Western Front, he wrote several other novels addressing war and exile, such as The Road Back, Three Comrades, and Arch of Triumph. His outspoken opposition to the Nazi regime forced him into exile in Switzerland and later the United States, where he became a naturalized citizen in 1947. Remarque’s personal life included high-profile relationships with actresses Marlene Dietrich and Paulette Goddard, the latter of whom he married in 1958. In 1943, his youngest sister, Elfriede, was executed by the Nazis for anti-regime remarks, an event that deeply affected him. He spent his later years in Switzerland, where he continued writing. His final completed novel, The Night in Lisbon (1962), was another bestseller. He died in 1970 at the age of 72, leaving behind a literary legacy that continues to shape discussions on war and its consequences.
Важко оцінити книгу, коли оцінки за окремі твори розділились: Життя у позику - 4/5 (перша частина набагато краща, ніж закінчення) Мансарда мрій - 2/5 (не пішло взагалі мені, ніяких емоцій) Іскра життя - 4.5/5 (найбільше сподобався. розповідь про війну і про концентраційни табір. Але в творі стільки наснаги і бажання не здаватись, боротись до кінця. Незважаючи ні на що, ні на фізичний біль, ні моральні знущання. Люди, які мають надію і віру і більше нічого. Але дуже сумний твір з жахливими деталями, не можу поставити 5.)
"Твердження про те, що дух неможливо зламати, — це просто клята фраза з роману. Я знав чудових людей, яких перетворили на тварин, тварин, які ревуть від болю. Зламати можна майже будь-який опір, для цього просто потрібні час і нагода."
"Дивно: деколи вмирають сотні, а ти нічого не відчуваєш, а тоді вмирає хтось один, хтось, хто навіть не дуже тебе обходить, а ти відчуваєш це так, наче вмирають тисячі. "
не сподобалося. роль жінки у творах Ремарка - це прикрашати своїм існуванням Великого Митця. він - такий весь змучений життям але не зламаний і не розгубив свого фантастичного шарму перед яким просто не можуть встояти ні наївна простодушна але надзвичайно Чарівна Юна Особа ні зріла досвідчена Спокусниця яка неодмінно задурманює розум безневинного Митця і збиває його з істинного шляху але врешті-решт добро перемагає зло і Митець від Спокусниці повертається до Чарівної Наївності. вкінці хтось помирає від запалення легень. завіса.
— Не представляю тебя в этой роли. — Я тоже, но я многого не представлял себе, а потом прекрасно всё делал.
Дышите глубже, любуйтесь горами, благодарите Бога за свое спасениеи думайте о том, что людям гораздо лучшим, чем вы, пришлось умереть.
На самом деле человек по-настоящему счастлив только тогда, когда он меньше всего обращает внимание на время, и когда его не подгоняет страх.
Лилиан не боялась несчастья, слишком долго она прожила с ним бок о бок, приспособившись к нему. Счастье ее тоже не пугало, как многих людей, которые считают, что они его ищут. Единственное, чего страшилась Лилиан, — это оказаться в плену обыденности.
Неочікуване закінчення. Сильна книга. Впевнена, що буду обдумувати її ще декілька днів. Наштовхує на думки : як ми живемо ? на що йде наше життя ? чому так чи інак стається з нами..і як ми виходимо з різних життєвих ситуацій. ..Життя Ліліан - це постійний огляд у лікаря,спілкування з такими ж хворими як вона, та бажання вибратись туди.. "вниз". Так і стається...вир емоцій, життя б'є ключем, також поруч є людина, яка теж "немає майбутнього"... Кохання змінює її обранця...і згодом...роман змінюється в неочікуваному напрямку для читача..