В школі я те, що називається "чув одним вухом" Тигроловів, бо в нас був курс продовженого дня після уроків, коли вихователька читала нам, лінивим задницями, бо коли ти підліток, то в голові тобі не дуже до читання шкільної програми. Принаймні, мені так було. І все, що я запам'ятав з того читання, то опис потяга. І зараз, коли спершу почав читати друковану книжку, а продовжив слухати записане в проєкті "Укрліт" (саме запис Тигроловів дуже сирий, зі звуком взагалі місцями не попрацьовано: є плямкання, вдихи, невирівняно звук, через що є дуже тихі і гучніші розділи), то теж думав, що потяг тягнутиметься через всю оповідь. Насправді таки варто було самому прочитату цю книжку в шкільні роки, і тоді вона могла би мене вразити на рівні із "Марією" Самчука, після котрої я ходив кілька днів в шоці. Тигролови якраз могли би врівноважити отой весь біль від історії в Марії, показати трохи инший приклад. Зараз ця історія так не вражає, але вона все одно цікава. Тут і екзотика про життя на Далекому Сході, всі ось ці контрасти життя, це сусідство українців з китайцями, японцями та корінними народами Сибіру, такий майже первісний стан мультикультуралізму, той тихий рай, в який тільки починає вриватися гидотство совкової дійсности. Всі ці екзотичні для нас заняття і життя в екстримальних умовах. Але загалом тішить образ сильних українців, особливо потужний жіночий образ Наталки, хоча Багряний, як на мене, трохи перебирає із називанням її дикою, від чого виникає враження, що вона тут уособлює більше саму природу, ніж жінку. Також сподобався образ старого Сірка, мені здалося, що він і його дружина Сірчиха (тут мінус, бо не пам'ятаю, чи взагалі згадується її ім'я, ніби вона лиш придаток до чоловіка і дітей, та й образ її ніби теж сильний, але схематишний і більш традиційний) - це такі батьки некурця, бо вони завше підтримують, навіть коли щось йде не так. Старий Сірко завше хвалить Григорія, навіть коли той лажає і ніколи йому не докоряє, хоча по суті він чужа для них людина, але його приймають і шанують, як свого. Тому це непогана (із згаданими вже зауваженнями) модель сім'ї, особливо, якщо брати на тлі умовної Кайдашевої сім'ї чи инших трагікомедії із класишної української літератури. Така спроба ламати традиційне сприйняття самих себе і канонів. Либонь, в цій книжці знаходило собі віддушину не одне покоління, котре не захотіло зростати рабами: "В сміливих щастя завжди є"