En man hittas död i en våning i Gamla stan, granne med källaren Fimmelstången där skalden Lasse Lucidor stacks ner på 1600-taler. Bredvid honom ligger en sönderslagen indianskulprur. En dödsgud från ett avlägset, förhistoriskt Mexico.
Johan Kristian Homan hamnar i en mardröm där polisen jagar honom för mord och en mördare utan ansikte väntar. För att slå till för tredje gången.
Johan Kristian Homan, antikhandlaren i Gamla stan som avskyr blod men älskar rödvin, god mat, konst och antikviteter och hans sambo Cleo de Merode, vacker siameskatt som löser både naturliga och övernaturliga mordfall är huvudpersonerna i Homan-serien. Två klassiska gestalter på den svenska deckarparnassen.
Приємний шведський детектив з приємним головним героєм.
Юган Гуман — антиквар, який живе неквапним життям разом зі своєю кицькою Клео. Одного дня до нього навідується давній однокурсник з проханням приберегти для нього мексиканську статуетку. Того ж вечора його вбивають, і Юган стає основним підозрюваним у справі. Герой переконаний, що поліція не буде розбиратися, коли є такий комфортний винуватець, як він, а тому береться сам розслідувати убивство.
Гуман — персонаж, з яким, на відміну від багатьох інших відомих детективів-одинаків, було б приємно познайомитися в реальності. Він багато читає, насолоджується мистецтвом і життям загалом. Та й людина за характером гарна.
Детективне розслідування провадиться дещо наївно, методом прямого опитування всіх підозрюваних, але автор розуміє, як вибудувати загадку навколо особи загиблого і змусити нас вагатися, чи справді тут заулучена масштабна наркоторгівля.
Загалом, я непогано провела час з цією книжкою.
Цікаво, що вперше роман українською вийшов у 2000 році у журналі "Всесвіт" — у перекладі, як і в книзі, Олега Короля. Версія, яка в "Апріорі", має більше тексту і перекладена за виданням 2018 року.
Авторство роману також заслуговує на увагу. Ян Мортенсон — це шведський дипломат, певний час був речником королівського двору шведського короля і головою секретаріату, після цього почав працювати в ООН. На дозвіллі написав 50 детективів про Югана Гумана. Писати (чи принаймні видаватися) почав вже у доволі зрілому віці — 37 років, перший роман про Гумана (1973) вийшов, коли йому було 40.
"Таємниця мексиканських божків" — це всього лиш третій роман із всієї серії і, мені здається, чудово потрапляє в нішу затишних детективів.
Цей роман із тієї ж обойми, що і «Брешуть не тільки вбивці», тобто від Апріорі. І теж читала у «Всесвіті». Цікаво, що не зважаючи на те, що автор перекладу той самий, помітно, що оригінальний текст геть інший, сухуватий. А тому і не були присутніми у тексті ніякі словесні викрутаси.
Через двадцять років після бучного студентського вечора перед ясні очі теперішнього стокгольмського тихого антиквара Югана Гумана з’являється давній знайомий Лейф Берггрен. Він довгий час жив у Південній Америці і привіз звідти купу різних дрібничок, які волів би продати. Продивляючись імена місцевих антикварів, він побачив знайоме і вирішив звернутися саме до Гумана. Він залишає у лавці фігурку мексиканського божка, як приклад, запрошує антиквара на вечерю, після якої домовляється про зустріч, щоб оглянути інші привезені речі. Всю вечерю він поводиться досить дивно, а на зустріч взагалі не з’являється. Проте наступного ранку у лавці антиквара з’являється комісар поліції Енсон і повідомляє, що Лейфа вбито. І Гуман – найперший підозрюваний. Щоб довести свою невинуватість простий антиквар вимушений сам провести власне розслідування.
Із усього роману мені сподобалася лише кішечка Клео, з якою Гуман періодично ділиться своїми роздумами. Все інше, включаючи «діяльність» поліції, якусь аж надто відкритість всіх учасників подій (ну, хто, скажіть мені, викладає все начистоту першому ліпшому, хто спитає??) та нагромадження цих самих подій і версій – ні. В певний момент я почала навіть сумувати над словами і читала як то кажуть по діагоналі. Якщо після «Брешуть не тільки вбивці» я захотіла почитати інші детективи Ланґ, то тут я однозначно розпрощалася із автором.
Вперше зі мною було таке, що я читаю детектив, і мені абсолютно нецікаво, хто вбивця. Головна інтрига, тобто той факт, що фігури божків, - сховок, видалася простісінько очевидною ще від моменту, як в книзі з'явився перший божок. Загалом, жодного разу не виникло відчуття, що герой йде по сліду вбивці, і врешті-решт це було правдою: не герой викрив убивцю, убивця викрив сам себе.
Щоб оцінити цей детектив належним чином, варто пам’ятати, що він написаний у 70-ті роки. І начебто таке не заважає нам, коли читаємо Агату Крісті, але Мортенсон торкається тем, які в ті часи були набагато більш екзотичними, ніж зараз. Тому те, що відбувається у книзі, подекуди здається доволі наївним. Або — хоче таким здаватися. Бо герой Мортенсона, дивакуватий антиквар Юган Гуман, наче й поводиться наївно, але результат має. Просто в нього такий метод, гм, роботи: викласти всі свої припущення в лоба та дивитися, як співбесідник реагує. Отако підійти та запитати: а то не ти вбив? Бо щось воно скидається на те, що ти. Отак підійшов, отак ухопив і вбив, нє? Подивитися на реакцію, послухати все те, що бідолашний візаві має сказати, кивнути й далі піти. Іноді здається, що Гуман ну дуже по-дурному чинить, наприклад, підозрюваний запрошує його зустрітися у відлюдному місці ввечері, а той бере й погоджується. І справді туди їде. Але згодом виявляється, що певний план він все-таки мав. І навіть — що цей план спрацював. А ще в Гумана є стовідсотково поважна причина чіплятися до людей з ідіотськими запитаннями. Адже це його підозрюють у вбивстві. Чимало обставин вказують на нього, і якщо не відвести ці підозри, то сидіти йому у тюрмі. І ця обставина дійсно полегшує йому завдання: багато людей згодні, що вона суттєва, і погоджуються розповісти йому те, що знають. Власне, що там сталося: до Гумана раптом завітав старий знайомий, з яким вони не бачилися вже років 15 чи 20, і запропонував йому статуетку начебто доколумбової епохи. Запросив до себе, буцімто оглянути всю свою колекцію. Але коли Гуман прийшов, господар його не зустрів. А згодом виявилося, що того вбили. Якраз приблизно тоді, коли Гуман на нього чекав. Отже, найімовірніше, це зробив Гуман. Найімовірніше для всіх, окрім самого Гумана, який — єдиний — певен, що не вбивав. І намагається довести це поліції, відшукавши спражнього вбивцю. Певним чином детектив передбачуваний, але — лише певним чином. Тобто я злегка відгадала, яка зі згаданих подій виявиться не такою, як її подають, і зіграє роль у сюжеті, а також яким чином статуетки мексиканського бога смерти стосуються всього цього. Але _що саме_ і _як саме_ там станеться, а також хто саме з численних підозрюваних вбивця, — це все-таки виявилося несподіванкою. Тож передбачуваність тут лише часткова та не дуже впливає на враження від роману.
Непоганий детектив. Вулиці Стокгольма, антикварна крамниця, смачна їжа, симпатичний головний герой, приємний стиль автора - все це складається в нічогеньку книжку на пару вечорів із затишною атмосферою. Вбивцю не вгадала, що для мене є безумовним плюсом. На шедевр не тягне, але повертатися до неї хотілося. На мій погляд, якби автор написав весь роман так само, як перші сторінки (з містичною складовою), було би в рази цікавіше. За нагоди куплю ще книги з цього циклу :)
Lyssnade också på denna. Inte lika bra som de två första. Denna var lite trög och tempot var alldeles för långsamt. Återigen mycket beskrivningar som gör att man blir lite otålig. Saker som jag listade ut tog flera kapitel att komma fram till i boken och slutet var inte särskilt tillfredsställande. En svag 3:a.
Spänningslitteratur med Homan och katten Cléo, där en man hittas mördad i Gamla stan och spåren leder mot Homan själv. Mårtensson är känd deckarförfattare som jag läst för första gången.
В першу чергу мене здивувала назва книги, бо в оригіналі це просто "Demonerna", тобто "Демони" (дякую, Ґуґл), як на мене то звучить набагато зловісніше, ніж та, яку обрало видавництво в кінцевому результаті.
В книзі є багато згадок про шведських (і не тільки шведських) митців, події з історії Швеції та власне географії Стокгольма (де я ще не була), мені важко було зрозуміти про що саме йдеться. Доводилося часто шукати про кого мова, що то за картина чи скульптура, про яку подію пише автор чи де той закапелок у столиці Швеції. Отой пошук дуже мене відволікав від читання, тож згодом я просто обмежилася примітками перекладача.
Мова ведеться від імені головного героя, Югана Крістіана Гумана (вік 40+), власника антикварної крамнички. Югана раптово відвідує його університетський друг, Лейф Беґґрен, з яким вони не бачилися вже років з 15 і залишає зелену статуетку мексиканського бога смерті, яку привіз з Південної Америки. Наступного дня Лейфа вб'ють, а підозра впаде на Югана, бо на час вбивства той буде у квартирі жертви, не підозрюючи навіть що тіло його друга знаходиться за стіною...
Я оцінила сюжет на трієчку. Автор добре знався на мистецтві, літературі та історії, але сплести інтриги йому не вдалося, на мою думку. Дуже багато разів головному герою просто "пощастило" опинитися в потрібний час у потрібному місці, вдалося підслухати розмову і т.д. З одного боку спроба містифікації (зелених демонів виявилося кілька і хтось за ними полює. А може за їхніми власниками? Мабуть, ці статуетки прокляті і приносять біду тим, в кого знаходяться). З іншого світова мафія, діаманти та наркоторгівля на глобальному рівні. Але розв'язка виявиться набагато простішою.
Переклад хороший, проте мені було трохи важко читати, бо деяких слів я до цього не знала, теж треба було перевіряти. Вважаю це одним з плюсів книги.