Відкладене літо / Жінкам ніззя

by Віталій Жежера, Ольга Гембік

До збірки ввійшли есеї відомих українських авторів,
що публікувалися протягом 2011 – 2016 років під рубрикою
«Колонка» в «Газеті по-українськи».

208 pages, Hardcover

First published January 1, 2016

About the author

Український журналіст, театрознавець. Заслужений журналіст України (1996). Член Спілки театральних діячів України (1993). Член Спілки журналістів України (1996).

1976 року закінчив Київський театральний інститут імені Карпенка-Карого. За фахом театрознавець.
Від листопада 1976 року до квітня 1977 року працював завідувачем літературної частини обласного драматичного театру в місті Могильов (Білорусь).
Від 1978 року працює в Києві. У 1978–1979 роках — молодший науковий працівник театрального музею УРСР. У 1979–1982 роках — інспектор Головного управління культури.
У 1982–1985 роках працював завідувачем літературної частини Київського молодіжного театру.
Від 1985 року журналіст у газетах:
«Молода гвардія» (у 1985–1990 роках — кореспондент, завідувач відділу)
«Голос України» (від 1990 року — завідувач відділу, від 1994 року — оглядач гуманітарного відділу)
«Газета по-українськи» (колумніст)
Співпрацює з газетою «День», журналами «Театрально-концертний Київ», «Український театр».
Захоплюється книгами. Експерт номінації «Візитівка» рейтингу «Книжка року».
Володіє білоруською та російською мовами.

Reviews

[Hymerka · Rating 4 out of 5]

Це книжка-перевертун, з одного боку — колонки Жежери, з іншого — Гембік. Отже, всього 200 колонок, які публікувалися в "Газеті по-українськи" з 2010-ого до 2016-ого.

Купувала книжку заради Жежери, колонки якого щоп'ятниці читаю вже не один рік. Вони здебільшого ностальгійні, він любить позгадувати про своє дитинство, службу в армії (в Мінську), "своїх" дівчат (часом здається, що їх у нього було чимало, але насправді, мабуть, ні). Він також любить їздити в своє село (хоча вочевидь уже давно мешкає в Києві). Люблю, коли він пише про якусь особливу ніч, особливий сніг, особливого кота. Тим усім Віталій Жежера створює якесь таке відчуття, видається таким рідним чи що, бачиться людиною, з якою легко міг би дружити мій тато, який так само виріс в селі і любить вигадувати про тамтешнє життя пасторальні сюжети.

Колонки Ольги Гембік дещо приземленіші, але разом з тим, також і більш іронічні. Вона пише про якісь побутові речі, з якими стикається, як дівчина, як мама, як сусідка. Легко провести паралелі з власними не такими вже й приємними ситуаціями. Серйозно, дівчата, хто з нас не мав приставучих залицяльників-турків в соціальних мережах? Хто не мав незручних ситуацій з електриками-сантехніками, коли не знаєш, як примусити їх виконувати свою роботу? Хто не виносив самостійно важкий візочок / велосипед / валізу на четвертий поверх, щоб не класти на себе тягар вдячності сусідам-помагальникам?
Типові дурнуваті ситуації з категорії "сміх крізь сльози", в які всі ми час від часу втрапляємо, а прочитаєш колонку — вже легше.