What do you think?
Rate this book
Вибрані романи. Туман. Абель Санчес. Тітка Тула. Святий Мануель Добрий, мученик
Книга містить найвизначніші романи знаменитого іспанського письменника, філософа і політичного діяча Міґеля де Унамуно-і-Хуґо (1864–1936), які зазвичай означують як «екзистенційні»: «Туман» (1914), «Абель Санчес» (1917), «Тітка Тула» (1921), «Святий Мануель Добрий, мученик» (1933). Глибокий знавець душі і пристрасний майстер слова — Унамуно — веде захопленого читача незбагненними шляхами людського єства, поступово розкриваючи перед ним різні аспекти нашого існування, як-от любов і ненависть, жертовність і егоїзм, співчуття і заздрість, жіночість і чоловічість, материнство і батьківство, ілюзорність віри і пристрасне прагнення особистого безсмертя.
- GenresFiction
576 pages, Hardcover
Published January 1, 2015
19 people want to read
About the author
Miguel de Unamuno
921 books1,087 followersMiguel de Unamuno y Jugo was born in the medieval centre of Bilbao, Basque Country, the son of Félix de Unamuno and Salomé Jugo. As a young man, he was interested in the Basque language, and competed for a teaching position in the Instituto de Bilbao, against Sabino Arana. The contest was finally won by the Basque scholar Resurrección María de Azcue.
Unamuno worked in all major genres: the essay, the novel, poetry and theatre, and, as a modernist, contributed greatly to dissolving the boundaries between genres. There is some debate as to whether Unamuno was in fact a member of the Generation of '98 (an ex post facto literary group of Spanish intellectuals and philosophers that was the creation of José Martínez Ruiz — a group that includes Antonio Machado, Azorín, Pío Baroja, Ramón del Valle-Inclán, Ramiro de Maeztu and Ángel Ganivet, among others).
In addition to his writing, Unamuno played an important role in the intellectual life of Spain. He served as rector of the University of Salamanca for two periods: from 1900 to 1924 and 1930 to 1936, during a time of great social and political upheaval. Unamuno was removed from his post by the government in 1924, to the protest of other Spanish intellectuals. He lived in exile until 1930, first banned to Fuerteventura (Canary Islands), from where he escaped to France. Unamuno returned after the fall of General Primo de Rivera's dictatorship and took up his rectorship again. It is said in Salamanca that the day he returned to the University, Unamuno began his lecture by saying "As we were saying yesterday, ...", as Fray Luis de León had done in the same place four centuries before, as though he had not been absent at all. After the fall of Rivera's dictatorship, Spain embarked on its second Republic, a short-lived attempt by the people of Spain to take democratic control of their own country. He was a candidate for the small intellectual party Al Servicio de la República.
The burgeoning Republic was eventually squashed when a military coup headed by General Francisco Franco caused the outbreak of the Spanish Civil War. Having begun his literary career as an internationalist, Unamuno gradually became a convinced Spanish nationalist, feeling that Spain's essential qualities would be destroyed if influenced too much by outside forces. Thus for a brief period he actually welcomed Franco's revolt as necessary to rescue Spain from radical influence. However, the harsh tactics employed by the Francoists in the struggle against their republican opponents caused him to oppose both the Republic and Franco.
As a result of his opposition to Franco, Unamuno was effectively removed for a second time from his University post. Also, in 1936 Unamuno had a brief public quarrel with the Nationalist general Millán Astray at the University in which he denounced both Astray and elements of the Francoist movement. He called the battle cry of the rightist Falange movement—"Long live death!"—repellent and suggested Astray wanted to see Spain crippled. One historian notes that his address was a "remarkable act of moral courage" and that he risked being lynched on the spot. Shortly afterwards, he was placed under house arrest, where he remained, broken-hearted, until his death ten weeks later.[1]
Unamuno worked in all major genres: the essay, the novel, poetry and theatre, and, as a modernist, contributed greatly to dissolving the boundaries between genres. There is some debate as to whether Unamuno was in fact a member of the Generation of '98 (an ex post facto literary group of Spanish intellectuals and philosophers that was the creation of José Martínez Ruiz — a group that includes Antonio Machado, Azorín, Pío Baroja, Ramón del Valle-Inclán, Ramiro de Maeztu and Ángel Ganivet, among others).
In addition to his writing, Unamuno played an important role in the intellectual life of Spain. He served as rector of the University of Salamanca for two periods: from 1900 to 1924 and 1930 to 1936, during a time of great social and political upheaval. Unamuno was removed from his post by the government in 1924, to the protest of other Spanish intellectuals. He lived in exile until 1930, first banned to Fuerteventura (Canary Islands), from where he escaped to France. Unamuno returned after the fall of General Primo de Rivera's dictatorship and took up his rectorship again. It is said in Salamanca that the day he returned to the University, Unamuno began his lecture by saying "As we were saying yesterday, ...", as Fray Luis de León had done in the same place four centuries before, as though he had not been absent at all. After the fall of Rivera's dictatorship, Spain embarked on its second Republic, a short-lived attempt by the people of Spain to take democratic control of their own country. He was a candidate for the small intellectual party Al Servicio de la República.
The burgeoning Republic was eventually squashed when a military coup headed by General Francisco Franco caused the outbreak of the Spanish Civil War. Having begun his literary career as an internationalist, Unamuno gradually became a convinced Spanish nationalist, feeling that Spain's essential qualities would be destroyed if influenced too much by outside forces. Thus for a brief period he actually welcomed Franco's revolt as necessary to rescue Spain from radical influence. However, the harsh tactics employed by the Francoists in the struggle against their republican opponents caused him to oppose both the Republic and Franco.
As a result of his opposition to Franco, Unamuno was effectively removed for a second time from his University post. Also, in 1936 Unamuno had a brief public quarrel with the Nationalist general Millán Astray at the University in which he denounced both Astray and elements of the Francoist movement. He called the battle cry of the rightist Falange movement—"Long live death!"—repellent and suggested Astray wanted to see Spain crippled. One historian notes that his address was a "remarkable act of moral courage" and that he risked being lynched on the spot. Shortly afterwards, he was placed under house arrest, where he remained, broken-hearted, until his death ten weeks later.[1]
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
February 17, 2025
Увага приберіть від цієї книги дітей та людей яких від слова «екзистенційний» тягне на сон. Тільки психологія — тільки хардкор!
Це дуже сильна збірка, в якій кожен з творів заслуговує окремої рецензії. Загалом вони обʼєднані через спільні екзистенційні та філософські теми, що загалом пронизують творчість Унамуно. (буду відвертим: я не експерт в його творчості щоб отакі заяви робити, але надихнувся достатньо, щоб приділити час вивченню теми). Кожна з представлених новел (нівел) або "рюманів" це дзеркало внутрішніх конфліктів людини: боротьби між розумом і вірою, пошуку сенсу в абсурді існування, суперечності між індивідуальним свободою та соціальними ролями. Жодних описів, жодних замислуватих перипетій - тільки діалоги, тільки психологічний хардкор. Унамуно, визнаний провісником екзистенціалізму, через своїх персонажів досліджує грані самотності, відчаю та невблаганного прагнення істини, навіть коли ця істина руйнує солодкі ілюзії.
Туман - 5!
Аугусто, багатий сирота, який весь час блукає у власних думках, наче в тумані. Одного дня він бачить дівчину з неймовірними очима — Еухенію — і вирішує, що це кохання. Унамуно вдається прекрасно передати той потік думок, той туман ідей який ховає від героя реальність і який , по суті, заміняє йому реальність настільки, що він іноді думаючи про "кохану" промиває її на вулиці не помітивши. В певний момент стає неясно чи ці ідеї породжують його почуття, чи брак і прагнення почуттів породжують ідеї. І взагалі чи реальний сам Аугусто? В певний момент автор взагалі зриває "четверту стінку" і влаштовує філософський діалог-дуель із власним персонажем на тему "хто з нас більш реальний?".
Сильний твір про кохання, самотність і те, як ми створюємо власні ілюзії. Якщо хочете щось нестандартне з філософським підтекстом — варто читати
Абель Санчес - 5!
Уявіть, що ВСЕ ваше існування, ВСЕ ваше життя визначається лише одним почуттям — заздрістью. Саме це відчуття стає пасткою для головного героя Хоакіна Монеґро який все життя з дитинства ненавидить свого найближчого друга Абеля. Модернізація біблійного сюжету про Каїна та Авеля і умоглядний експеримент, який показує як емоції формують нашу ідентичність і руйнують її водночас. Хоакін не може існувати без Абеля, бо саме порівняння з ним робить його "собою" Той прекрасний випадок, коли дочитавши твір сам себе ловиш на суперечливих думках і сам з собою годен сперечатись про те, що ти сам прочитав. Не буду нагромаджувати тексту - варто читати!
Тітка Тула - 5!
Я зумовлений гендером і боюсь виявитись просто упередженим до теми, яку не зміг відчути на повну, але для мене залишилися не до кінця ясними мотивації та почуття головної героїні. Хоча от пишу зараз і розумію, здається Унамуно якраз і хотів щоб для читача (особливо чоловіка, особливого його епохи!) вибір Тули (Хертрудіс) був суперечливим і щоб героїня відстояла цей вибір в умовах читацького (особливо чоловічого!) несприйняття і нерозуміння. Якщо так, то це робить книгу абсолютно геніальною!
Головна героїня зарубається зі стереотипами про материнство, шлюб і жіночу "призначеність", хоча важко назвати її феміністкою — вона більше нагадує людину, яка шукає себе в світі, де її не розуміють і, головне, бореться за себе! Вона складна, іноді дратівлива, і це робить її живою. .Автор копає в голову героїні , а ти постійно думаєш: це бунт, чи фанатизм, чи просто спосіб врятувати себе? Чи це глупство і страх жити власне життя? Коротше, Унамуно точно не про прості висновки)
Святий Мануель - 5+
Мій улюблений твір цієї збірки, він же найкоротший ;) Священика який… вірить у людей, але не в Бога. Це настільки правдиво, особливо якщо зважити на час та місце в яких цей твір був написаний. Уявіть собі: ти щодня граєш роль “святого”, а сам у душі знаєш, що за межами смерті — лише порожнеча, і граєш дурника захищаючи простих селян від екзистиційної паніки і... це робить тебе святим без жодного перебільшення. Шикарний філософський кульбіт. Спростовуючи Бога ствердити Бога і спростувати..чи ні?)) Ахахах...Унамуно - шикарний!
Коротше, збірка - прекрасний філософський виклик для поціновувачів хорошої літератури. Беріть - не пожалкуєте.
Це дуже сильна збірка, в якій кожен з творів заслуговує окремої рецензії. Загалом вони обʼєднані через спільні екзистенційні та філософські теми, що загалом пронизують творчість Унамуно. (буду відвертим: я не експерт в його творчості щоб отакі заяви робити, але надихнувся достатньо, щоб приділити час вивченню теми). Кожна з представлених новел (нівел) або "рюманів" це дзеркало внутрішніх конфліктів людини: боротьби між розумом і вірою, пошуку сенсу в абсурді існування, суперечності між індивідуальним свободою та соціальними ролями. Жодних описів, жодних замислуватих перипетій - тільки діалоги, тільки психологічний хардкор. Унамуно, визнаний провісником екзистенціалізму, через своїх персонажів досліджує грані самотності, відчаю та невблаганного прагнення істини, навіть коли ця істина руйнує солодкі ілюзії.
Туман - 5!
Аугусто, багатий сирота, який весь час блукає у власних думках, наче в тумані. Одного дня він бачить дівчину з неймовірними очима — Еухенію — і вирішує, що це кохання. Унамуно вдається прекрасно передати той потік думок, той туман ідей який ховає від героя реальність і який , по суті, заміняє йому реальність настільки, що він іноді думаючи про "кохану" промиває її на вулиці не помітивши. В певний момент стає неясно чи ці ідеї породжують його почуття, чи брак і прагнення почуттів породжують ідеї. І взагалі чи реальний сам Аугусто? В певний момент автор взагалі зриває "четверту стінку" і влаштовує філософський діалог-дуель із власним персонажем на тему "хто з нас більш реальний?".
Сильний твір про кохання, самотність і те, як ми створюємо власні ілюзії. Якщо хочете щось нестандартне з філософським підтекстом — варто читати
Абель Санчес - 5!
Уявіть, що ВСЕ ваше існування, ВСЕ ваше життя визначається лише одним почуттям — заздрістью. Саме це відчуття стає пасткою для головного героя Хоакіна Монеґро який все життя з дитинства ненавидить свого найближчого друга Абеля. Модернізація біблійного сюжету про Каїна та Авеля і умоглядний експеримент, який показує як емоції формують нашу ідентичність і руйнують її водночас. Хоакін не може існувати без Абеля, бо саме порівняння з ним робить його "собою" Той прекрасний випадок, коли дочитавши твір сам себе ловиш на суперечливих думках і сам з собою годен сперечатись про те, що ти сам прочитав. Не буду нагромаджувати тексту - варто читати!
Тітка Тула - 5!
Я зумовлений гендером і боюсь виявитись просто упередженим до теми, яку не зміг відчути на повну, але для мене залишилися не до кінця ясними мотивації та почуття головної героїні. Хоча от пишу зараз і розумію, здається Унамуно якраз і хотів щоб для читача (особливо чоловіка, особливого його епохи!) вибір Тули (Хертрудіс) був суперечливим і щоб героїня відстояла цей вибір в умовах читацького (особливо чоловічого!) несприйняття і нерозуміння. Якщо так, то це робить книгу абсолютно геніальною!
Головна героїня зарубається зі стереотипами про материнство, шлюб і жіночу "призначеність", хоча важко назвати її феміністкою — вона більше нагадує людину, яка шукає себе в світі, де її не розуміють і, головне, бореться за себе! Вона складна, іноді дратівлива, і це робить її живою. .Автор копає в голову героїні , а ти постійно думаєш: це бунт, чи фанатизм, чи просто спосіб врятувати себе? Чи це глупство і страх жити власне життя? Коротше, Унамуно точно не про прості висновки)
Святий Мануель - 5+
Мій улюблений твір цієї збірки, він же найкоротший ;) Священика який… вірить у людей, але не в Бога. Це настільки правдиво, особливо якщо зважити на час та місце в яких цей твір був написаний. Уявіть собі: ти щодня граєш роль “святого”, а сам у душі знаєш, що за межами смерті — лише порожнеча, і граєш дурника захищаючи простих селян від екзистиційної паніки і... це робить тебе святим без жодного перебільшення. Шикарний філософський кульбіт. Спростовуючи Бога ствердити Бога і спростувати..чи ні?)) Ахахах...Унамуно - шикарний!
Коротше, збірка - прекрасний філософський виклик для поціновувачів хорошої літератури. Беріть - не пожалкуєте.
August 16, 2016
Дочитав першу(!) придбану в цьому році книжку. Раніше купував 4-5 кожного місяця, але потім двічі роздавав усі придбані книжки і почав більше читати в цифровому варіанті, або брати у друзів у папері. А тут зайшов у книгарню взяти подрузі Беккета до дня народження, то заодно прикупив собі рекомендовану багатьма друзями книжку "Зброя, мікроби та харч" Джареда Даймонда, і збірку невідомого для мене Мігеля де Унамуно.
Чому вибір пав саме на цю книжку? Я більше години гортав десятки книжок і саме в цій натрапив одразу на декілька монологів, що нагадали мені мого улюбленого книжкового героя - Юхана Нільса Нагеля із "Містерій" Кнута Гамсуна. В кожному з чотирьох романів та оповідань, представлених у книжці, є такий герой, життя якого сповнене душевної самотності через те, що йому важко порозумітися з оточуючим його світом. І кожного разу, стараючись знайти відповіді на невиразні питання, ці герої ще більше зариваються у темряву, з якої їх не можуть дістати ні сім'я, ні люблячі друзі. Найкращий вихід, який вони знаходять не знаючи що робити із своїм життям - жертвують його на користь інших, тих, кого ще можна врятувати, або, хоча б, скласти компанію у їхній нелегкій дорозі внікуди.
Мігель де Унамуно "Вибрані романи. Туман. Абель Санчес. Тітка Тула. Святий Мануель Добрий, мученик."
P.S. Я підготував для вас декілька рядків із цих монологів, через які рішення було прийнято на користь цієї книжки. Можливо, Мігель де Унамуно зацікавить і вас.
Яка необхідність мати Бога, світ або ніщо? Чому нам щось неодмінно треба мати? Чи не здається тобі, що ця ідея необхідності - це лише найвища форма, якої набуває випадковість у нашій свідомості?
Багато разів, коли я виходив на вулицю, мені здавалося, що мене немає, або що інші не бачать мене. З тобою такого ніколи не траплялося? Мабуть ні, адже ти зовсім юний і не маєш досвіду. А, окрім того, ти собака. <Туман>
І якщо побачите, що той, кого ви любите, впав у калюжу й досі лежить у тому чорному багні, в нечистотах, спробуйте врятувати його навіть із ризиком захлинутися, спробуйте врятувати його... щоби він там не захлинувся... або задихніться разом із ним... у тій калюжі. У Чистилищі спалюють тих, хто не хоче вимазатися у грязюці, обпалюють у розпеченому гної... їх обмивають у нечистотах. <Тітка Тула>
Істина? Істина є, мабуть, чимось жахливим, нестерпним, згубним; прості люди не змогли б ужитися з нею. Я тут для того, щоби дозволити жити душам моїх парохіян, щоби зробити їх щасливими, щоби допомогти їм уявляти себе безсмертними, а не вбивати їх. Їм бракує здорового життя, їм не вистачає одностайного чуттєвого життя, і з істиною, з моєю істиною, вони не виживуть. Нехай живуть. Саме для цього існує церква - допомогти їм жити. Істинна релігія? Усі релігії істинні, якщо вони сприяють духовному життю народів, які сповідують їх, якщо вони втішають їхню необхідність народження заради смерті, і найбільш істинна релігія для кожного народу - його релігія, що сотворила його. А моя? Моя релігія втішає мене тим, що я втішаю інших, хоча й утіха, яку я даю, не є моєю втіхою. <Святий Мануель Добрий, мученик>
Чому вибір пав саме на цю книжку? Я більше години гортав десятки книжок і саме в цій натрапив одразу на декілька монологів, що нагадали мені мого улюбленого книжкового героя - Юхана Нільса Нагеля із "Містерій" Кнута Гамсуна. В кожному з чотирьох романів та оповідань, представлених у книжці, є такий герой, життя якого сповнене душевної самотності через те, що йому важко порозумітися з оточуючим його світом. І кожного разу, стараючись знайти відповіді на невиразні питання, ці герої ще більше зариваються у темряву, з якої їх не можуть дістати ні сім'я, ні люблячі друзі. Найкращий вихід, який вони знаходять не знаючи що робити із своїм життям - жертвують його на користь інших, тих, кого ще можна врятувати, або, хоча б, скласти компанію у їхній нелегкій дорозі внікуди.
Мігель де Унамуно "Вибрані романи. Туман. Абель Санчес. Тітка Тула. Святий Мануель Добрий, мученик."
P.S. Я підготував для вас декілька рядків із цих монологів, через які рішення було прийнято на користь цієї книжки. Можливо, Мігель де Унамуно зацікавить і вас.
Яка необхідність мати Бога, світ або ніщо? Чому нам щось неодмінно треба мати? Чи не здається тобі, що ця ідея необхідності - це лише найвища форма, якої набуває випадковість у нашій свідомості?
Багато разів, коли я виходив на вулицю, мені здавалося, що мене немає, або що інші не бачать мене. З тобою такого ніколи не траплялося? Мабуть ні, адже ти зовсім юний і не маєш досвіду. А, окрім того, ти собака. <Туман>
І якщо побачите, що той, кого ви любите, впав у калюжу й досі лежить у тому чорному багні, в нечистотах, спробуйте врятувати його навіть із ризиком захлинутися, спробуйте врятувати його... щоби він там не захлинувся... або задихніться разом із ним... у тій калюжі. У Чистилищі спалюють тих, хто не хоче вимазатися у грязюці, обпалюють у розпеченому гної... їх обмивають у нечистотах. <Тітка Тула>
Істина? Істина є, мабуть, чимось жахливим, нестерпним, згубним; прості люди не змогли б ужитися з нею. Я тут для того, щоби дозволити жити душам моїх парохіян, щоби зробити їх щасливими, щоби допомогти їм уявляти себе безсмертними, а не вбивати їх. Їм бракує здорового життя, їм не вистачає одностайного чуттєвого життя, і з істиною, з моєю істиною, вони не виживуть. Нехай живуть. Саме для цього існує церква - допомогти їм жити. Істинна релігія? Усі релігії істинні, якщо вони сприяють духовному життю народів, які сповідують їх, якщо вони втішають їхню необхідність народження заради смерті, і найбільш істинна релігія для кожного народу - його релігія, що сотворила його. А моя? Моя релігія втішає мене тим, що я втішаю інших, хоча й утіха, яку я даю, не є моєю втіхою. <Святий Мануель Добрий, мученик>
March 18, 2019
Чудова література!
January 12, 2025
Обожнюю ці новели Унамуно
Displaying 1 - 4 of 4 reviews