Українська міфологія

by Володимир Галайчук

На сторінках цієї книжки постають легенди про потерчат і мавок, чортів і русалок, вовкулаків і чугайстрів, упирів та відьом, домовиків і лісовиків – демонологічних істот світу наших пращурів. Українці населяли дивними істотами хату і хлів, подвір’я, поле і ліс. У такий спосіб наші предки складали уявлення про Всесвіт і визначали місце людини в ньому.

Ви поринете в багатий і цікавий, пов­ний переказів і легенд світ української міфології! І раптом може здатися, що то не старі половиці скриплять, а тихо крадеться домовик, серед темних водоростей блисне зелене пасмо русалчиного волосся, а з темного лісу долине моторошне виття вовкулаки…

Джерельну основу видання здебільшого склали етнографічні матеріали автора з Полісся, Волині, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття. Для увиразнення образів персонажів і розширення географії дослідження залучено й записи студентів та аспірантів кафедри етнології історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, а також уже опубліковані матеріали Павла Чубинського, Володимира Гнатюка, Володимира Шухевича, Людмили Виноградової та інших.

Genres: Nonfiction, Ukrainian Literature, Mythology

288 pages, Paperback

Published January 1, 2016

Reviews

[Ivan Markovskyi · Rating 3 out of 5]

Цікава тема - погане оформлення. "Українську міфологію" місцями просто складно читати, адже, за великим рахунком, це збірка зібраного автором фольклору, місцями розбавлена коментарями. Співвідношення між текстом автора та власне історіями приблизно 20 на 80%. Усе б непогано, але історії ці, будучи фольклором, повторюються і дублюють одне одну практично дослівно, варіюючи лише діалектами. До слова, діалекти також не йдуть на користь сприйняттю тексту. У якийсь момент я почав просто пропускати цілі абзаци аби швидше дійти до наступної тези. Загалом це був місцями пізнавальний і досить виснажливий досвід. Якщо у вас є багато часу і терпіння уважно йти по тексту - удачі.

[Liudmyla Mostepaniuk · Rating 1 out of 5]

Купивши книгу, я прямо стрибала від радості в надії, що схопила шедевр, який перечитає вся родина і який залишиться нащадкам!
Ну і розкривши книгу я була в справжнісінькому захваті! Я не могла думати ні про що, крім тієї чи іншої істоти…. Я швидко закінчувала всі справи, щоб зануритися в читання і знайомитися з міфологією далі.
Але, не прочитавши навіть 50 ст., моя думка різко почала змінюватися в протилежну сторону…..

Та спочатку – про прекрасне!
Прекрасно те, що легенди, перекази і повір’я нашого народу знаходять свій прояв і фіксуються у друкованих працях! Прекрасно те, що цей пласт нашого спадку досліджується навіть на рівні дисертацій! Обсяг роботи, що виконана автором, – просто неймовірний!

Але! Далі – негатив.

От така проста і елементарна річ, як зміст книги, мені видається просто необхідною! А її тут немає((( І дуже незручно, що його немає.

Насправді ця книга – це збірка переказів. У тексті практично немає пояснень, узагальнень, висновків. Де-не-де вони мелькають на кшталт «у цьому спостерігають певну подібність між домовиком і душами померлих» – і все. Черговий розділ може початися з короткого опису тієї чи іншої істоти, а закінчується, як правило, ще одним переказом.
Перекази дуже часто схожі між собою, їх зміст може дублюватися кілька разів на одній сторінці. Навіть в різних розділах зустрічається текст ідентичного змісту. Так, можна говорити про подібність характеру сприйняття тієї чи іншої істоти в різних регіонах України, але для чого повторювати одне й те саме кілька разів??? Для цього є висновки, узагальнення тощо.

Мені дуже не сподобалося перенасичення книги діалектизмами, що вживалися оповідниками легенд і переказів. Дуже важко сприймається текст, перенасичений словосполученнями на кшталт «понаравицця, ведеця, куня (коня тобто), сусєдка». От про що йде мова: «аби сі лишив собі хосен, щастє», «бо то мож за тано в міскі купити того»?

Книга присвячена переказам лише про негативних істот, що для мене стало неприємним сюрпризом. Добрі істоти є ж в українській міфології теж?
І тут якраз варто сказати про назву книги: « Українська міфологія». Збірна назва, яка охоплює абсолютно всю українську міфологію.
Про що ви думаєте, беручи до рук книгу з такою назвою? Я подумала (так як змісту, знову ж таки, немає), що книга присвячена різнорідним міфічним істотам, і добрим у тому числі. Неприємно була вражена, про що позитивних істот мова не йшла і про це не зазначено навіть у назві книги.
Я б цю книгу назвала «Українська демонологія».
Але з такою назвою книгу я б не купила.

Гнітюче враження справила вона на мене.

[Eugene · Rating 5 out of 5]

Чудова добірка легенд та оповідок з перших вуст про фантастичних та містичних істот України.

[Ulyana Shchur · Rating 3 out of 5]

Класно, що є книжки про українську міфологію. Погано, що їх недопрацьовують, ця книга просто виявилася неконсистентною для мене і дуже шкода, бо якщо напочатку, я була дуже зацікавлена, то наприкінці я її домучувала, а не читала:
- в книзі нема змісту 🤯
- присутні ілюстрації до того, чого в книзі нема, навіщо?
- деякі розділи по 50 сторінок зі згадками і переказами, деякі тягнуть на ледь одну сторінку без прикладів

[Julia Lisnyak (Feanor Spirit of fire ) · Rating 5 out of 5]

Володимир Галайчук пише так, що українська демонологія оживає, дихає, крадеться за спиною. Потерчата, мавки, русалки, чугайстри, вовкулаки, домовики, лісовики — це не “фольклорні персонажі з підручника”. Це світогляд наших предків, їхнє уявлення про Всесвіт і місце людини в ньому.
І от тут мене накриває.
Бо я — письменниця фантастка, філологиня, лінгвістка, книжкова блогерка, адміністраторка чотирьох книжкових каналів і творчиня власного легендаріуму.
Я — Зимовий Феанор, врівноважена версія того самого з “Сильмариліону”.
І я читаю цю книгу й кричу внутрішнім феанорівським голосом:
Бля, ЧОМУ нам досі розповідали, що в нас “бідна міфологія”?!
Ні.
Вона не бідна.
Вона фрагментована, знецінена, недоговорена.
І саме тому такі книги — критично важливі.
Галайчук не просто переказує легенди. Він показує, як українці населяли весь простір:
хату і хлів, поле і ліс, подвір’я і воду.
Світ був живим, населеним духами, істотами, страхами й надіями.
І так, ця книга запалила в мені вогонь.
Той самий, що колись запалив у Толкіна бажання створити міфологію для Англії.
Я не люблю алегорій — як і мій улюблений автор Толкін.
Скільки мені їх пхали в школі — не вийшло.
І от результат: ковалька своїх власних Сильмарилів 💎🔥
Я створю свій легендаріум.
ЕльдУкраїну.
Епічне фентезі з середньовічним вайбом і відповіддю на сучасну українсько-російську війну.
Не алегорією — а міфом.
Мої друзі з фандому Середзем’я, історики, фентезі-адміни, книжкові блогери й письменницькі спільноти (WriteUa, Writing Academy, Ліга АСЛР) давно казали мені:
читай більше книжок своїх улюблених напрямків.
Вони були праві.
Ця книга — з тих, які хочеться мати в папері, поставити на полицю і перечитувати.
Я серйозно готова скупити всі книги Галайчука.
📚 Після неї я автоматично тягнуся до:
“Сильмариліону” Толкіна
“Хроніки міста Ярополя” Юрія Щербака
давніх текстів, літописів, міфів
Бо ось що читають толкіністи:
Усі книги Професора
Українське епічне мислення
Міф як форма правди
Дисклеймер.
Якщо фентезі не ваш жанр — можете не читати.
Але якщо ви толкініст/толкіністка з роками стажу, любите епос, історію, міфологію, вигадані світи і відчуваєте, що десь усередині ви — живе втілення свого літературного тезки (без фатальних помилок, але з вогнем) — цю книгу вам треба.
Мене не спалило.
Будинок цілий.
Вогонь — ніжний, але сильний.
Я — Зимовий Феанор.
І я тільки починаю.Оцінка: 10/10.