Країна У, або казки чужим дітям

by Євгенія Сенік

Країна У - чарівна країна, що знаходиться в серці молодої авторки Євгенії Сенік. Сюжет розгортається на широкому тлі дбайливо і водночас хаотично прописаних емоцій та роздумів головної героїні, яка опинилась на заробітках у Німеччині. Це твірспіврозмовник, твір-щоденник, який є відкритим і лишає тривкий післясмак відкоркованих смислів. Авторка не претендує на істину, але запрошує читача пройти цей внутрішній шлях разом.

З України емігрувало 6,6 мільйона людей. За цим показником ми посідаємо п'яте місце у світі. Серед емігрованих – наші рідні, друзі й знайомі. Хвиля міграції так чи інакше зачіпає нас усіх. Але чи знаємо ми про переживання тих, хто покидає рідні домівки, хто кожного дня марить своєю Країною У? Євгенія Сенік, молода авторка з Луганська, у третій книзі, написаній із власного досвіду, змальовує самотність людини за кордоном. Людини, яка залишає свою дитину, аби читати «казки чужим дітям».

Genres: Fiction

304 pages, Hardcover

Published January 1, 2016

Reviews

[Anna Tsyren · Rating 1 out of 5]

Прочитала чверть і більше не змогла. Ця книга абсолютно не варта паперу, на якому її надрукували. Це просто 400 сторінок графоманської романтизації переживань жінки, якій давно потрібно звернутися до психотерапевта, щоб пропрацювати свої численні травми. Покинула читати, коли почалися відверто сексистькі речі:

«Марія не потребувала мандрівок на Схід, бо мала від народження відкрите серце й чуття душі «світу. Вона не знала тих фактів і законів, якими вільно оперували її співрозмовники і яких вони потребували, щоб дійти певних висновків і торкнутися істини, того, що Марія мала у своєму серці. Бо мала вона не просто знання фактів, а чуттєзнання Всесвіту. Тому шукачі єдиної правди тяглися до першоджерела, яке інстинктивно віднаходили в Маріїному серці. Їх притягувало й те, що вона від самого початку відмовлялась від боротьби за першість, погоджуючись з лідерством і домінуючою роллю чоловіка. Це їм неймовірно лестило і присипляло їхню увагу, після чого кермо само собою, коли вона того хотіла, опинялося в її руках. І якщо їм вистачало мудрості й мужності, довіри та розважливості йти до кінця, їм відкривався зовсім інший вимір буття, саме той, на пошук якого свідомі люди витрачають більшу частину свого життя».

Причому цікаво, що авторка якимось чином змогла принизити і чоловіків, і жінок.

Від образу головної героїні відверто нудить. Щиро не розумію, для чого травмовану жінку з внутрішньою мізогінією, невмінням сказати ні і дивними поглядами на життя гордо називати «українською жінкою».

Категорично не рекомендую.

[Anastasiia Holovchenko · Rating 1 out of 5]

Дочитала до половини і кинула. Головна героїня постає як якась слюнтяйка. Вона постійно ниє як їй складно, але вирішувати проблеми їй заважає якась внутрішня гордість. Я сподівалась, що вона якось зміниться до середини книги, але цього не відбувається.

Також у книзі багато патріархальних та сексистських думок, які мені не імпонують. Я намаглась заплющити на це очі, але їх забагато.

Так само дратує купа порівнянь українців з європейцями. Книга возвеличує все українське через засудження культури німців(бо головна героїня поїхала до Німеччини). Але цього настільки багато, що авторка цим показаю "загниваючу Європу" і як там все погано. Навіть не просто погано, а жахливо, бо це згадується ще частіше ніж сексистські висловлювання.

[Haveaniceday · Rating 3 out of 5]

Читається нелегко. Зараз, під час війни, переживання добровільної мігрантки виглядають трохи перебільшеними. Твір містить дуже багато рефлексії головної героїні, сюжетна лінія зовсім невеличка, мені не вистачило реального світу.

[Тетяна · Rating 4 out of 5]

Ніколи ще не читала про таку еміграцію. Авторка детально описує почуття, які неможливо не прожити разом з нею.

[Irine Kaplan · Rating 2 out of 5]

Здається на цьому сайті немає опції "не дочитала". У мене в житті, на щастя є така опція.
Дуже важко йшов текст, і в якійсь момент я просто зрозуміла, що не хочу закінчувати. Ну ось так буває.