Цензор снів

by Yuri Vynnychuk, Ерно Айзіґ Ерб (cover art)

Головних героїв цього роману двоє. Вони різні за характером і поглядами, вони антиподи, але багато чого є спільного: зріст, вага, колір волосся, колір очей, вік. Коли дивитися на їхні юнацькі фото, складається враження, що це якщо не рідні, то принаймні брати у перших. Навіть пізніше, коли вони стали дорослими, і один з них зостався по-юнацькому худим, а другий огрядним, подібність все одно кидалася в очі. Але незважаючи на все це, вони друзями не були, просто інколи життя їх зводило, аби швидко знову розвести. Самих їх смерть оминала, хоч і не оминала їхніх близьких. Смерть завжди була на півкроку від кожного з них і била прицільно, але помилялася якраз на тих півкроку чи півхвилини.

Genres: Fiction, War, Ukraine

319 pages, Hardcover

First published September 1, 2016

About the author

Yuri Vynnychuk (sometimes spelled as Yuriy Vynnychuk, Yuryy Vynnychuk, Iurii Vynnychuk, Yurii Vynnychuk, Jurij Wynnytschuk, Jurij Wynnyczuk, Jurij Vіnіčuk, Youri Vinitchouk) is a contemporary Ukrainian writer.

Ukrainian language profile: Юрій Винничук

Reviews

[Олена Павлова · Rating 5 out of 5]

Новий роман Юрія Винничука "Цензор снів" варто читати вже заради самої мови. І тут не тільки батярські приказки і львівська ґвара. І словничок, для тих, хто нічого не зрозумів. Це якась некастрована радянською лінгвистичною каральною системою українська мова, яка ще й регенерує - заповнюючи у собі порожнини. Наприклад, авіакатастрофу він називає аеротрощею - за аналогією до кораблетрощі. Один з головних героїв - льотчик, або як цю професію називають у книжці - летун. Взагалі, головних персонажів у книжці два - Стефан Шуберт і Андрес Попель. Обидва львів'яни, Стефан має батька-австрійця і мати-українку, Андреас - мати-німкеню і батька-українця. Роман по черзі, за розділами, оповідає то про одного, то про іншого, а інколи вони перетинаються. Часом можна навіть переплутати, про кого йдеться. Обидва авантурники, які відсиділи, і навіть начиталися у в'язниці книжок. Обидва ставали мимоволі або й навмисно "подвійними агентами", але обом при цьому ще й вдавалося триматися насамперед власних інтересів.

Окрім того, що героїв не складно переплутати, часом не покидає враження, що читаєш не новий роман Винничука, а продовження усіх його попередніх текстів. Що існує якийсь універсальний текст Винничука, де бешкетують батяри, рікою ллються наливки, у кав'ярнях ранкову європейську пресу читають зацні пані у капелюшках і поважні пани у маринарках, саме вийшов фільм про Штепця і Тонька, а стильні співачки наспівують модні пісеньки під джазовий акомпанемент. А потім знову грає танґо смерті.

Дія роману розпочинається у 1936-му і активно розгортається до кінця другої світової. Місце дії - польські Ґданськ, Сопот, Сянок і Краків, також є Лондон і трішечки Канади, але найбільше - Львів. Зокрема, готель Жорж, тюрма Бригідки і Янівський концтабір.

"Цензор снів" - авантюрний роман, про польоти над Атлантикою і казино, красивими жінками і шпигунами, погонями і ранами, зрадою та любощами. Нехай вас не лякає слово "цензор" у назві - час на читання книжок герої мають тільки у тюрмі. Або вже на схилі літ. Тема цензури - це невеличкий штришок у потреті головного героя, лише одна грань серед його багатовимірних талантів. Забагато як на одну людину - бо сьогодні він виносить продукти з бази, домішує вапно до молока, підписується ведмедиком з казки на доносах НКВД - а завтра вже цитує Плутарха. Чи Платона. У житті різне буває. Хоча до літератури вимоги щодо достовірності вищі, ніж до реальності. Тому тут інколи хочеться сказати "Не вірю". Але сюжет захоплює - і забуваєш.

А ще це роман про їжу. Про бенкет під час чуми - а саме чуми коричневої - бо за нацистською окупацією ми спочатку спостерігаємо з кнайпи "Під липою", а потім - з шикарної ресторації у готелі "Жорж". Тому що з книжки аж пахнуть всі ці кармонадлі (битки з кісточкою) та завиванці, шницлі і котлети по-київськи, цитринівка і чоколяди, паштети, шинка, вудженина, і меню - не меню, а "Пісня пісень з багатющою панорамою холодних та теплих закусок". А потім кельнер приносить ще "п'ять шнітів з делікатним ковніриком", тобто, 5 кухлів пива з невеликою пінкою. Якби не епізоди з бараків Янівського концтабору, то взагалі могло здатися, що непогані часи були за німців.

Тут не все так одновимірно, як у голлівудських фільмах про шпигунів - де зрозуміло, хто хороший, а хто поганий хлопець. Принаймні головні герої не такі вже й однозначно позитивні персонажі. Органіки надають суперечності людської натури - спочатку здати євреїв до концтабору, а потім обманювати наглядачів, щоб передати - хай навіть продати - їм їжу. З жінок "душу" мають тільки дві героїні - Рита та Ірма. Решта - це "перуки й костюми", як писав Йогансен, де перуки - чудернацька зачіска із червоним гребенем, а костюми - рожевий халат, який часом привідкриває все найцікавіше та засмальцьований халат колишньої коханки, а тепер "товстої бабери". І ще "цицьки, як дині" і "дупці, як кулачок". Повністю негативними героями тут є радянські "визволителі". Ще одне з лексичних багатств роману - "заіванити" хату, тобто, вкрасти - автор вживає саме з їхнім приходом. Ще й шикарну австрійську кухню своїми харчо та чанахами попсували. А найпристойніше товариство у романі перебуває у концтаборі, і дехто навіть з вини головних героїв. Поети й музиканти, найкращі лікарі та вчені, і навіть цілий оркестр. Багато з них - реальні історичні постаті. Тому не випадково на обкладинці книжки - картина Ерно Айзіґа Ерба - львівського художника, що загинув у Янівському концтаборі у липні 1943-го.

Читати роман легко, на одному диханні, нагадує сюжетний фільм чи навіть модний історичний серіал з багатими декораціями. Декорацій тут все ж більше, ніж людської душі - але десь глибше за ними таки порушені серйозні питання - як зрада, пристосуванство, заздрість. Якщо вже зовсім зануритися, то можна навіть почути вагання "тварь ли я дрожащая или право имею". Але ці вагання тривають долю секунди - бо в руках вже пістолет і доводиться стріляти. Або тесак - і треба розчленовувати труп. А потім - знову казино і кармонадлі.
http://gazeta.ua/articles/culture/_se...

[Ярослава · Rating 3 out of 5]

АПД: Написала свої враження детальніше на ЛітАкценті.

"Цензор снів" - це книжка, що досконало прикидається меблями з "Ікеї": всі деталі наче й хороші, але розсипаються, не тримаються купи і в нинішньому розібраному стані на ніц не придатні.

[Inna · Rating 3 out of 5]

Стефан Шуберт і Андрій Попель. Два персонажі, дві долі. Часом більше захоплення викликала історія першого, іноді – другого, але в результаті не скажу, що хоч котрась з них дійсно припала до душі.
До речі, якщо ви, як і я, читали «ДНК» до цього, то вас так само може накрити відчуття déjà vu. Виявилося, що «Цензор снів» став своєрідним продовженням глави, написаної Винничуком для роману «ДНК». Нехай, але я не очікувала такого copy/paste прийому.

[Roslyna · Rating 3 out of 5]

перенасичений сюжет, що навантажує мозок як нова гра старий процесор, де твоя розумова-відеокарта не витягує усіх деталей та текстур воєнного Львова, а оперативна памʼять не тримає одночасно усі сюжетні нитки. 

ця книга - нова гра з ультраграфікою та вибуховими кат-сценами. я - це старенький офісний ноутбук, котрий це все не вивозить.

[Mariana Gevak · Rating 4 out of 5]

До цієї книги я підходила, прочитавши спочатку критику на неї. Відгуки були хороші, розібрано все у деталях.
А я прочитала десь половину роману з думкою : Що ж я зможу про нього сказати?
Нудно мені було до нестями.
Все ж авантюрна проза то не зовсім той жанр, який я читаю з захопленням.
Та, знаєте, можна по - різному сприймати Юрія Винничука, як приватну особу, але неможливо не визнати, що письменницький талант у нього є!
Ідеально вибудуваний сюжет, канва, історичне тло, люди.
Навіть, якщо спотикаєшся за окремі невідомі тобі слова, відчувається, що людина володіє мовою досконало. Мова твору багата, щедра, мелодійна.
Це справжній ретророман. Навіть, якщо описані події відбувалися лише у голові автора, розумієш - все саме так у той час і було!
Герої настільки живі і справжні, а тема вічна та актуальна, що місцями важко стримати в собі відчуття огиди.

Жити заради того, щоб жити. Жодної високої мети, жодних ідеалів. Якщо чиєсь життя стає на заваді твоєму ,значить його потрібно забрати. Закон виживання - нічого особистого. Світом правлять споживацькі інтереси, що прикриваються ідеями про вселенське добро.
Справедливість - утіха для слабаків.
Жодного з персонажів не можливо визначити, як абсолютно позитивного, кожен зі своїми скелетами за пазухою. Тут нема абсолютних героїв. Автор показав звичайних живих людей, які під тиском обставин здатні діяти і як праведники, і як підлабузники. Й ні одним, ні іншим їх вчинки не завадили дожити до старості і стати шанованими людьми. Класично, хотілося б у кінці твору прочитати про справедливий суд чи кару небесну, але ж то не лише література. Життя таке! "Цензор снів" дуже мені перекликнувся з оповіданням Адама Джон��а "Джордж Орвел- мій друг".

[Тетяна Савченко]

Це така ж хороша книжка як Танго смерті, більш хороша, ніж Аптекар, Весняні ігри або Діви ночі і менш хороша, ніж Мальва Ланда. Ну, принаймні, як на мій смак.
Ідеться в ній про двох чоловіків, яким довелося встрягнути в найхитромудріші оборудки, поки Львів переходив з одних загребущих рук в інші.
Початок прикрашений отими самими химеріями, які я так люблю. Далі їх менше, але нічого.
Під час презентації я не наважилася поставити автору одне запитаннячко... Не так давно я помітила, що Винничук практично в кожній книжці робить гепі-енд. Причому щонаймахровіший: не просто всі герої вибралися з проблем, які гостинно підіпхав їм автор, а наприкінці кожен знайшов своє щастя на довгі роки. Навіть в Мальві Ланді це є!!
Ну що ж, прочитала і сама дізналася: так, і тут теж)))
В принципі, я не в претензії. Гепі-енди - це погано тоді, коли вони від браку фантазії. А тут фантазії не бракує і такий фінал виглядає суто як примха-забаганка. Однаково історії ці не тяжіють до стопроцентного реалізму, то яка різниця?
Але кумедно)
А, найголовніше!
Все, що вам необхідно знати про цю книжку, щоб отримати від неї задоволення:
В ній АНІЧОГІСІНЬКО немає про сновидіння.
І не кажіть, що Оксана Забужко із Петром Яценком вас до такого не підготували.

[Ilona Leonova · Rating 5 out of 5]

Дія роману починається у 1936, охоплює Другу світову і закінчується у часи Незалежності. Оповідається по черзі про двох головних героїв львівян, деколи їхні шляхи пепетинаються, деколи можна сплутати, про кого йдеться. Це авантюрний роман про батярів, польоти над Атлантикою, Львівські казино і розборки між їх власниками, про гарних жінок, шпигунів, оунівців, колоборантів, погоні, зради, любощі, Янівський концтабір і про багато багато іншого. А ще в романі багато їжі. І чудовий галицький діалект (деякі діалоги у мене читались з інтонацією Самохвалова))

[nasti · Rating 4 out of 5]

Якось воно все впереміш і купи не тримається. Починалось інтригуюче - талановитий цензор, біолог і стенографіст, але історія повертає в інше неочікуване русло. Це історія життя Стефана і Андреаса, які постійно незмінно переплітаються і часом важко втримати увагу про кого ж йде мова. Інтрига, як і моя антипатія до Андреса Попеля, наростала з кожним розділом і хотілось, щоб хоч десь кожен отримав по заслузі, але розв'язка, хоч і досить логічна, по відчуттях наче писалась нашвидкоруч, аби було. Це моя друга книга Винничука і я не знаю чи це його фішка, але і тут упередження автора щодо жінки прочитується наскрізь.

[Luba · Rating 3 out of 5]

Прекрасна мова і прекрасне заглиблення у передвоєнний і воєнний Львів. Але де ж сюжет? Про що властиво розповідь? Життєописи двох окремих людей течуть, собі, не пересікаючись, так до сторінки 150. Потім вони цнотливо зустрічаються, але очікуваної кульмінації так і не дочекалася.

[Roksoliana Stasenko · Rating 5 out of 5]

Львів до- і післявоєнний. Два чоловіки, два життєві шляхи і одна реальність. Автор знайомить читача із життям львів'ян Стефана та Андреаса, таких схожих один на одного, проте відділених часовим відліком, простором, удачею чи характером. Здається, що доля підганяє своїх обранців до тісніших стосунків і водночас безупинно ставить щось на перепоні. Інколи чоловіки зустрічаються за неочікуваних обставин, не до кінця усвідомлюючи, що зустріч відбувається не вперше, і не востаннє.

Ще важливо згадати, що цей твір - про всесвітньо відому "Шкоцьку книгу" - зошит, у якому львівські математики записували нерозв'язані математичні проблеми свого часу. Назва "шкоцька" походить від назви кав'ярні "Шкоцької" у Львові, себто "шотландської", у якій зустрічалися науковці. Книгу писали польською мовою, видано її переклад англійською, а сьогодні вона перебуває у приватній власності в Німеччині.

Твори Юрії Винничука - чудовий підручник для вивчення львівської говірки - мови, якою спілкувалися у Львові до приходу "совітів". А ось і мій улюблений приклад із "Цензора снів":

"Я ніяк не міг до цього всього звикнути! Наші шницлі перетворилися на катлєти, битки й кармонадлі на атбівниє, зупи на супи, росіл на бульйон, юшка на уху, вушка на пєльмєні, пироги на вареники, салата на салат, млинці на оладьї, налисники на блінчікі, калафйор на цвітну капусту, пора на порей, румбарбар ра рєвень, аґрест на крижовнік, узвар на компот...Голову можна було зламати. А до того ще треба пам'ятати, що плащ - це тепер пальто, маринарка - піньджак, штани - бруки, а блюзка - кофта..." (С. 225).

[Nat Reads · Rating 5 out of 5]

Це моє 1 знайомство із автором і воно виявилося вдалим! Історія потрапила мені у руки випадково, але це та ситуація, коли не можна судити книгу за її обкладинкою!
Роман виявився неймовірно цікавим, історично реалістичним. Було безліч фото міста Лева та відомих на той час людей, що у мене виникали сумніви, чи це не біографічна робота.🤔 Але, здається, ця історія вигадана, але достеменно передає дух життя на Зх Україні до, під час та після польської, німецької та радянської окуп*ції.
Як і зараз під час в*йни знущалися над людьми, забирали їх житло і майно, яке потім везли собі на батьківщину при відступі. Катув*ли, вбив*ли, висилали у заслання неугідних тогочасній владі.
Про нещасних євреїв у Янівському концтаборі також багато написано.

Обидва героя прокладали свій шлях під "наглядом" служб різних країн, вони крутилися як могли, щоб вижити у тій м'ясорубці, але не кожен зміг залишитися Людиною.
1 із персонажів викликав у мене рефлекс 🤢. Але завдяки такій продажності він і зміг вижити, віртуозно перевзуваючись на льоту. Заінтригував момент смерті його дружини, коли вона сказала, що все знала. А там було 2 варіанти, то який із них був вірним і як вона могла спокійно з ним жити у будь-якому випадку?! 😱
Як завжди: негативні герої більше запам'ятовуються.😐

P.S. Мова колоритна і є багато приміток із поясненнями. І ох ті миті 18+.🤭

[Vlad Kiorsak · Rating 4 out of 5]

Це моя перша книжка Винничука, тому не помітив продовжень сюжетів, чи відсилок на попередні твори, про які писали інші читачі.

Цензор Снів це найперше захоплива історія. Історія в стилі фільмів Гая Річі чи Тарантіно. Історія, яка бере відсутністю фальші. Історія натхненна реальним минулим та його людьми.
Я би напевно не повірив, автору, якби не вчився на історичному факультеті. Не повірив, що так буває. Але тим дивовижнішою і цікавішою є ця оповідь.
Особливо відгукується все це зараз, коли Україна живе у час війни та окупації.
Якшо, ви прочитаєте анотацію чи якийсь відгук і подумаєте, шо це трагічна історія повна страждань, яку тяжко і болісно читати, то будете праві тільки на половину. Історія справді трагічна, але читати її неймовірно цікаво

[Guba · Rating 4 out of 5]

Дивовижно, що 75% книги я хотів її спалити та викинути, але так як за неї я вже заплатив, власна жадоба не дала цього зробити. Я знаю, що таке незворотні затрати, але в теорії. Цього разу радий, що на застосував це принцип на практиці.

Хоча був би радий якби Стефана в книзі було менше, а складності в жінок більше.

Бачив рецензію де написано, що книга читається легко. Ні. Я повністю виснажений від всіх цих зґвалтувань і мору людей.

[Yana Anatska · Rating 4 out of 5]

Це вже третя книга автора на моєму читацькому шляху і вона для мене лишилась у тіні «Танго смерті». Ця історія цікава, вона захоплює, автор пише дуже майстерно, але мені весь час не вистачало притаманної автору іронії та гумору. Але її однозначно варто читати як мінімум задля глибшого знайомства з історичним контекстом.

[Nadine · Rating 3 out of 5]

так само легко і швидко читається, як і інші книги автора, але особисто мені історії головних героїв не припали до душі. немає жодних претензій до того ЯК цей твір написаний, Винничук майстер слова і я вже на тій стадії, що прочитаю з-під його руки що завгодно і скажу тільки яке воно гарне, але з точки зору сюжету ця книга була меньш цікавою, хоча більш авантюрною.

[Маріанна Цілінська · Rating 5 out of 5]

Мені дуже сподобалась книжка. Може через любов до автора.

[Юлія Чепурко · Rating 5 out of 5]

Ця книга неймовірна!

[Daria · Rating 5 out of 5]

Книга закохує в українську мову і Львів! Неймовірна, з естетичною українською мовою, фотографіями описуваних місць, історичними референсами. Відкрила тут для себе красу нашої мови ще один раз.

[NATALIA · Rating 5 out of 5]

Чудовий твір! Маю гостре відчуття, ніби деякі сцени я вже читала, хоча книгу вперше тримала в руках

[Христина Філь-Процюк · Rating 4 out of 5]

Моя оцінка 7/10
Рекомендую тим, хто любить Львів і цікавиться його історією

Книжка доволі непроста, особливо та частина, як зачіпає гетто. А ще особливо, коли усвідомлюєш що ти живеш недалеко від того місця де колись страчували людей.

Автор ненав'язливо розповів нам захопливу історію про те, як безпринципність людини дає шанс на життя, чи всі ним би скористались? Напевно, ні. Проте Андрій Попель змінювався від влади до влади, як хамелеон, коли інші вмирали за свою Ідею з гордо піднятою головою.

Інший герой Стефан також не вирізнявся міцним характером і стійкістю поглядів, проте, він жив в злагоді із собою і "не лягав" під кожного начальничка.

Апогей, який мене вразив - це Янівський концтабір із найжорстокішими управителями, яких бачив світ. Неможливо осягнути всю глибину того болю, що там відбувався, не можливо навіть уявити число закатованих людей, які були "цвітом нації". Скільки визначних особистостей у нас "забрали" совєти! І скільки таких "Попель" існує зараз серед нас.

Я захоплююсь львівською говіркою і було приємно читати усі ці вже забуті слова. Книга хороша, легка, часом навіть кумедна, а часом огидна (от шельма така), але така правда, і то ще вона не вся.

[Maryana · Rating 5 out of 5]

Читання роману мені нагадувало катання на американських гірках. Занадто часто мінявся, для мене, темп розповіді. Знала, що книгу дочитаю, але не покидала мене думка, що автор може краще, я ж знаю, я ж майже все винничуківське перечитала)
Але прекрасні описи Львова, особливо смачно написано про кухню, його говірка, зробили своє. І я захоплено, проте зі смутком читала про довоєнну Галиччину, яку розтоптав совєтський кирзак, і навіть історії мені перестали видаватися нудними, а діалоги не зовсім реальними. Зате історії героїв все більш цікавими. І ні один з центральних персонажів не є негативним. Для мене вони не патріот і колабораціоніст. І перед тим, як когось називати останнім, варто розібратись у причинно-наслідкових звязках. Це люди, які жили інколи так, як вимагало від них життя, вірили на слово, проявляли егоїзм. Звичайно, хотілось би, щоб чиясь особиста історія чи історія цілого народу була ідеальною, але так не буває) Усі не без гріха. Але завжди можна вчасно зупинитись і спокутувати.

[Bogdan Obraz · Rating 4 out of 5]

Юрій Винничук - Цензор снів

Роман Винничука Цензор снів переносить читача у Львів бурхливого та буремного ХХ століття. Тут є потрохи всього: кохання, міцна дружба тих, хто воював по різні сторони фронту, опис тодішнього нічного перельоту через океан, інтер’єр кав’ярень Львова та їхні легенди, жорстокість, смерть і, врешті-решт, незалежність. Однак складається враження, що автор просто зібрав до купи кавалки і рештки своїх попередніх творів...

[Julia · Rating 4 out of 5]

Дуже мені хотілося стартувати у 2017-тому з такої книги щоб взяти, відкрити і прочитати на одному диханні. На жаль, так не вийшло. Цензор снів - чудова книга, що легко читається та написана дивовижною мовою, але не вистачило мені в ній драйву, емоції.
Одразу як закінчила її, подумала - може це через мої очікування? Як то коли хочеш грушу, то і найсмачніше яблуко буде не до смаку

[Khrystyna · Rating 3 out of 5]

Обожнюю Винничука, сюжети, мову, історичні подіі, особливо Львів під час, до і після війни в його описі. «Цензор снів» читається безумовно легко, все по сюжету зрозуміло аж до самого кінця... ніякоі розв‘язки...