What do you think?
Western Esotericism and Rituals of Initiation
For more than three hundred years the practice of Masonic rituals of initiation has been part of Western culture, spreading far beyond the boundaries of traditional Freemasonry. Henrik Bogdan explores the historical development of these rituals and their relationship with Western esotericism. Beginning with the Craft degrees of Freemasonry—the blueprints, as it were, of all later Masonic rituals of initiation—Bogdan examines the development of the Masonic High Degrees, the Hermetic Order of the Golden Dawn—the most influential of all nineteenth-century occultist initiatory societies—and Gerald Gardner's Witchcraft movement of the 1950s, one of the first large-scale Western esoteric New Religions Movements.
247 pages, Paperback
First published April 1, 2007
About the author
Henrik Bogdan
22 books17 followersHenrik Bogdan is Professor of Religious Studies in the Department of Literature, History of Ideas, and Religion at the University of Gothenburg, Sweden, focusing on alternative forms of religion, such as Western esotericism, New Religious Movemenets, and Secret/Initiatory Societies. He has served as Secretary of the European Society for the Study of Western Esotericism (ESSWE) since 2016.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
September 9, 2026
“Західний езотеризм і ритуали ініціації” Генрік Боґдан
"Моя душа блукала у темряві, шукаючи Світло Окультного Знання, і я вірю, що тут, в Ордені, може бути отримане знання про це Світло."
“Ритуал неофіта Ордену Золотого Світанку”
Безперечно, що ця, у всіх сенсах, геніальна праця Боґдана стала однією з найкращих прочитаних книг у 2026 році. Я спокійно можу сказати, що цей лаконічний шедевр з легкістю підсумовує практично всі мої езотеричні пошуки останніх п’ятнадцяти років життя. Книга, що містить більше 300 посилань на інші книги – справжнісінький путівник західним езотеризмом і подарунок для кожного шукача гнозису.
У 1992 році Антуан Февр запропонував визначення Західного езотеризму як «світогляду», що складається з чотирьох основних і двох допоміжних складових компонентів. Визначення Февра було прийняте академічним співтовариством і стало стандартним визначенням у роботах, присвячених Західному езотеризму. Згідно з Февром, Західний езотеризм охоплює період від Ренесансу кінця XV століття до сучасних течій. Географічно ця область обмежена західним культурним регіоном, і тому ми не претендуємо на вивчення так званого «універсального езотеризму». Чотири головні складові компоненти: (1) Ідея відповідності; (2) Жива природа; (3) Уява і медитації; (4) Досвід трансмутації. І Вторинні: (5) Практика Конкордансу; (6) Передача знань. Цей світогляд, виражений різними способами, може бути знайдений у низці традицій, починаючи з епохи Відродження і далі: герметизм, християнська Кабала, розенкрейцерство, духовна алхімія, астрологія, магія, теософія, окультизм і т. д. Як би не відрізнялися всі ці традиції, вони, безумовно, належать до Західного езотеризму і використовують спільний базовий світогляд, навколо якого зосереджені їхні індивідуальні риси та характеристики. Саме цей спільний аспект надає їм родинну схожість, air de famille.
(1) Відповідності. Існують як символічні, так і матеріальні відповідності між усіма видимими і невидимими частинами всесвіту. Людина як мікрокосм відповідає всесвіту (макрокосму). Ідея відповідностей дуже важлива для трьох «королівських мистецтв» Західного езотеризму: магії, алхімії та астрології. Відповідності в основному бувають двох видів. По-перше, «ті, що існують у природі, видимі і невидимі». Наприклад, сім планет відповідають семи металам, а сім металів відповідають певним частинам людського тіла. Людський дух відповідає світовому духу, spiritus mundi, і так далі. По-друге, «відповідності між Природою (космосом) або історією і богоодкровенними текстами». Вважається, що Священні Писання, наприклад Біблія, перебувають у гармонії з природою, і завдяки ретельному вивченню одного з них досягається більше знання про інше. Цей тип відповідностей особливо важливий для Кабали.
(2) Жива природа. Весь Всесвіт «складний, багатогранний, ієрархічний». Він живий і пронизаний мережами схожостей і суперечностей, які пов’язують речі в природі. Знання цих мереж (зазвичай званих містичними зв’язками) дозволяє магу маніпулювати нею і тим самим викликати результати в природному світі відповідно до його волі. Маніпулювання цими містичними зв’язками, насправді, є суттю чаклунства епохи Відродження, або магії.
(3) Уява і медитація. Езотерики вважають здатність людини до уяви дуже важливою. Те, що відкривається її внутрішньому погляду, або творчій уяві, — це матеріал (тобто невидима частина Всесвіту), який її цікавить. Уява або vis imaginativa змушує працювати ритуали, символічні образи, мандали і духів-посередників. Як сказав Куліану, магія працює в основному через уяву.
(4) Досвід трансмутації. Трансмутація — це термін, запозичений з алхімії, який означає перехід з одного плану на інший, зміну самої натури предмета. Так само як алхіміки прагнули перетворити свинець на золото за допомогою процесу, що включав стадії нігредо, альбедо і рубедо (іноді навіть цитринітас), відбувається і духовний процес. Для справжнього дослідження досвід трансмутації має велике значення, оскільки з ним частково пов’язана ідея ініціації. Посвяченого, який проходить через різні обряди посвячення, часто розглядають як такого, що проходить процес трансмутації.
(5) Практика Конкордансу. З кінця XV і протягом XVI століття існувала ідея «гнозису, що об’єднує різні традиції і сплавляє їх в одному тиглі». Саме таким чином Західний езотеризм прийняв свою форму в епоху Відродження, запозичуючи ідеї Неоплатонізму, Піфагорійців, герметизму, християнського містицизму, Кабали, формувався езотеричний світогляд. Февр описує практику Конкордансу як «послідовні спроби встановити спільні знаменники між двома і більше різними традиціями, навіть між усіма традиціями, в надії прийти до просвітлення, гнозису вищого ступеня». З цим пов’язана популярна ідея вічної філософії, philosophia perennis, яка стверджувала, що традиція містичного знання була передана від Гермеса Трисмегіста через Мойсея, Заратустру, Платона і багатьох інших.
(6) Передача. Езотеричне знання має передаватися від вчителя до учня відповідно до встановлених правил. Знання, що передаються, не можуть бути піддані сумніву, вони розглядаються як частина традиції, яку слід поважати і розглядати як «органічний і цілісний ансамбль». Важливість цієї ідеї для посвячення зрозуміла: має бути хтось, хто посвячує учня — він не може ініціювати сам себе. Останній критерій має життєво важливе значення для масонських товариств посвячених.
Ціль Боґдана – аналізуючи ритуали ініціації масонської, золото-світанкової та вікканської традицій, показати їх зв’язок та наслідування. У всіх трьох наявні ритуали відкриття, клятви, розкриття таємного знання та закриття.
Езотеричні дискурси, включно з ритуалами, за своєю суттю мають символічний характер. Це означає, що кожен ритуал повинен інтерпретуватися як єдине ціле, і необхідно розуміти, що символи, які зустрічаються в ритуалах, можуть мати різні значення. До певної міри саме інтерпретатор «вирішує», чи слід вважати символ езотеричним чи ні. Наприклад, грааль у ритуалі може бути витлумачений з традиційно християнської точки зору, але для езотерика він також може мати широкий спектр езотеричних значень. Ця проблема особливо очевидна в ритуалах, пов’язаних конкретно з масонством, оскільки масонство не догматичне в тому сенсі, що символи, використовувані в ритуалах, не мають постійного значення. Навпаки, більшість символів, використовуваних у масонстві, мають різні значення, і кожен масон повинен сформувати свою власну інтерпретацію ритуалів, які він проходить. Тим не менш, явні посилання на езотеризм легко виявити в ритуалах, які були проаналізовані в цьому дослідженні, особливо якщо не враховувати ступені Ремесла. Саме під час тієї частини ритуалу, в якій посвячений навчається особливим таємницям ступеня, Західний езотеризм явно передається посвяченому.
Інструкція може бути або у формі прямого пояснення певної частини чи аспекту ритуалу, такого як пояснення Ієрофантом основних символів ритуалу неофіта Золотого Світанку, або у вигляді окремої інструкції з однієї чи кількох езотеричних тем, таких як алхімічний катехізис у кінці ритуалу Істинного Масона і опис робочих інструментів у ритуалах гарднерівського відьомства.
Західні езотеричні ритуали посвячення — дзеркала сучасного езотеризму, оскільки вони відображають езотеричні течії та поняття, які були в моді в той час, коли були написані ритуали. Ритуали, проаналізовані в цьому дослідженні, є прикладами того, як сучасний езотеризм був інтегрований у масонські ритуали посвячення. Наприклад, ритуали Золотого Світанку уособлюють окультні вчення та традиції, які були актуальні на рубежі двадцятого століття. Також важливо зазначити, що більшість езотеричних вчень, які передавалися через ритуали і, отже, вважалися секретними, не обмежувалися товариствами посвячення як такими. Навпаки, більшість вчень були легко доступні широкій публіці в друкованих книгах, яскравим прикладом яких, наприклад, є алхімічні доктрини, передані в ритуалі Істинного Масона. Є деякі істотні винятки з цього правила, такі як вчення Внутрішнього Ордена Золотого Світанку (наприклад, інструкції Ордена для енохіанської магії) і оригінальні ритуали посвячення Гарднера (наприклад, використання сексу при посвяченні третього ступеня). Багато з езотеричних символів, що зустрічаються в ритуалах, мають релігійну або філософську природу в тому сенсі, що вони пов’язані з «езотеричним світоглядом» — або, точніше, з рядом езотеричних світоглядів, сформульованих християнською каббалою, розенкрейцерством, Теософією, окультизмом, Віккою і т. д. Таким чином, за допомогою ритуалів посвячені можуть досягти знання про зв’язки між Богом, природою і людиною. Такі вчені, як Сноек, підкреслювали важливість, що надається досвіду проходження ритуалів, і цей досвід, пов’язаний з розумінням езотеричного світогляду, в тій чи іншій формі, на мій погляд, має пряме відношення до визначення Ханеграаффом езотеризму як гнозису, знання одкровення. Ще одним важливим аспектом масонських ритуалів посвячення в цьому контексті є важливість, що надається індивідуальному тлумаченню ритуалу, не тільки під час ритуалу, але й після нього. Посвячені часто повертаються до ритуалу не тільки в якості виконуючих обов’язки ініціюючих, але й в якості глядачів ритуалу.
Однак езотеричні вчення носять не тільки релігійний або філософський, але й суто практичний характер. Ці вчення часто зосереджені в наставляннях під час ритуалів, і можуть складатися з таких тем, як алхімія, астрологія та магія. Наставляння можуть бути загального та вступного рівня, як, наприклад, наставляння з чаклунських робочих інструментів ритуалу першого ступеня Гарднера, або більш складні та просунуті, як в алхімічних інструкціях ритуалу Істинного Масона.
Насолода від читання і аналізу була на стільки велика, що деякі фраґменти я перечитував по три-чотири рази. Очевидно, що негайно в мастрідах з’явилися Ханеграаф і Февр за яких я обов’язково візьмуся незабаром.
Дитя Земне, пам’ятай, що незбалансована сила — це зло, незбалансоване милосердя — це всього лише слабкість, незбалансована суворість — це всього лише пригнічення. Ти пізнав мене, тож перейди в Кубічний Вівтар Всесвіту.
“Ритуал неофіта Ордену Золотого Світанку”
ВИБРАНІ ЦИТАТИ
У другій половині п’ятнадцятого століття навколо філософа епохи Відродження Марсіліо Фічіно (1433–1499) зібралася група вчених мужів, яка в кінцевому підсумку стала відома як «Нова платонівська академія», ймовірно заснована у Флоренції в 1462 році. Західний езотеризм у нинішньому вигляді виник саме в інтелектуальному середовищі, що оточувало Фічіно та його послідовників, з різних джерел пізньої античності та Середньовіччя. Християнський містицизм, неоплатонізм, стародавня та середньовічна магія, гностицизм і єврейська кабала злилися єдино з герметизмом Corpus Hermeticum. Важливість герметизму для Західного езотеризму була відзначена в першу чергу в роботах Вокера й Єйтс. Автором Corpus Hermeticum, який Фічіно переклав латиною у 1471 році, вважався міфічний Гермес Трисмегіст. Протягом приблизно двохсот років Corpus Hermeticum вважався стародавнім текстом, а Гермес Трисмегіст — сучасником Мойсея. Однак у 1614 році Ісаак Казобон (1559–1614), протестант із Женеви, який жив в Англії, довів, що Corpus відноситься до набагато пізнішого часу, а саме до перших століть нашої ери.
Фічіно тісно пов’язував так звану герметичну традицію з практикою магії, і в міру того, як герметична філософія почала поширюватися по Європі епохи Відродження, за її стопами послідувало відродження магії. За словами Єйтс, магія Відродження була більш витонченою, філософською та художньою. Варварські імена та демонічні сутності, які викликалися в Середні віки, різко контрастували з природною магією Фічіно. Для Фічіно Всесвіт складався з містичних зв’язків, або відповідностей, які безперервно взаємодіяли. Сім планет впливали на підмісячний світ своїми якостями через містичні зв’язки. Фундаментальним моментом у магії Фічіно було те, що маг, знаючи про ці містичні зв’язки, міг маніпулювати ними і, таким чином, домагатися результатів відповідно до своєї волі.
Наприклад, вважалося, що злоякісний вплив Сатурна викликає меланхолію, і, щоб уникнути цього, Фічіно прагнув залучити вплив позитивної планети, такої як Венера. Для цього він оточував себе предметами, які були пов’язані з Венерою містичними зв’язками. Це могли бути природні об’єкти, такі як дорогоцінні камені, трави або тварини. Вони також можуть бути рукотворними — картина або вірш, натхненні Венерою, вважалися пов’язаними з цією планетою і, відповідно, допомогли б зменшити вплив Сатурна. Вживання їжі, пов’язаної з Венерою, такої як білий цукор і яєчний білок, також дуже допомагало магу в його зусиллях досягнення своєї мети. Використання талісманів як засобу залучення впливу планет розглядалося як дуже потужна допомога, але також і дуже небезпечна, оскільки Церква засуджувала її використання. Фічіно був обережний, радячи використовувати талісмани, але, як зазначила Єйтс, він обговорював талісмани у своїй роботі «De vita coelitus comparanda».
За словами Вокера, магія Фічіно використовувала людський дух як посередника, через якого вона працювала. Дух був сполучною ланкою між тілом і душею, і людські функції чуттєвого сприйняття, уяви та рухової активності були пов’язані з духом (spiritus). Людський spiritus складався з чотирьох елементів, він утворював тілесну пару, яка витікала з мозку, де у неї був свій центр, через нервову систему. Крім того, людський дух був пов’язаний з spiritus mundi, який в основному складався з п’ятого елемента — quinta essentia або ефіру. Фічіно вважав музику найбільш пов’язаною з людським духом, оскільки вона використовувала той самий елемент як провідник — повітря. Але що ще важливіше, звук складався з рухів, у той час як зорові враження просто передавали статичні образи. Ці дві причини змушували звук впливати на дух ефективніше, ніж зір, і, оскільки магія діє саме на spiritus, звуки вважалися сильнішими, ніж зорові враження. Таким чином, те, що маг бачив або відчував, було вторинним по відношенню до того, що він чув.
Фічіно використовував музику у своїх магічних роботах. Він складав гімни або перекладав на музику такі тексти, як Орфічні гімни, які він потім використовував як важливу частину своїх магічних операцій. Однак теорія музики Фічіно мала мало послідовників серед сучасних йому музичних теоретиків, ймовірно, через магічний аспект його теорії. Страх бути пов’язаним з магічними практиками ставав усе більш і більш очевидним у міру того, як еволюція магії Піко та Агріппи поверталася в бік ангелів і демонів.
Фічіно використовував різні джерела для своєї магії. Двома головними джерелами були християнська меса та кілька неоплатонічних текстів. Другими важливими джерелами натхнення, особливо щодо талісманів, були такі середньовічні довідники з магії (часто звані гримуарами), як праці Ал-Кінді, Авіценни, Роджера Бекона та Пікатрікс. Для Фічіно було важливо не використовувати демонів або інших істот у своїй магії. Його магія була природною; тобто він обмежував свої маніпуляції планетарними відповідностями в природі. Він шукав впливу безособових планетарних духів на душу й тіло (не прагнучи до більшого: на розумну душу) — і був задоволений цим, принаймні, він так стверджував. Ці безособові планетарні духи діяли через Spiritus Mundi, впливаючи на людський spiritus. Основна різниця між цими безособовими духами та демонами полягала в тому, що вони не повинні були володіти душею (на відміну від демонів), і тому вони не могли безпосередньо впливати на розумну душу людини (що могли робити демони).
Одним із тих, хто зібрався навколо Марсіліо Фічіно у Флоренції, був молодий Джованні Піко делла Мірандола (1463–1494). Піко перебував під сильним впливом ученого Фічіно та його магії, але він просунувся в магії далі, ніж насмілився сам Фічіно. Він спростував тезу Фічіно про те, що деякі земні об’єкти більшою мірою піддаються впливу планетарних якостей, ніж інші, і стверджував, що небесні впливи мають універсальний характер, який однаково впливає на весь підмісячний світ. Марно використовувати певні предмети, камені або трави, щоб спробувати вплинути на свій дух. Піко наважився зробити саме те, чого уникав Фічіно — використовувати демонів у своїх магічних операціях. Однак Піко стверджував, що володіє потужним захистом для цієї небезпечної форми магії — кабалою. Будучи одним із перших християн, які використали єврейську містичну традицію кабали, Піко ввів її в західний езотеризм, де вона з тих пір займає чільне місце. В сутності, кабала розглядає Всесвіт як такий, що складається з десяти сфер, або Сфірот, розташованих на діаграмі, що називається Деревом Життя. Дерево Життя — це прояв Бога за межами негативного існування. Містичним сходженням через Сфірот від Малкут до Кетер кабаліст досягає одночасно знання про Бога, всесвіт і про себе. Ця ідея грунтується на базовому припущенні, що людина є мікрокосмом у макрокосмі, оскільки вона створена за образом і подобою Божою. Крім того, кабала також надає великої важливості значенням цифр і букв, і на основі цього були розроблені різні кабалістичні методи, пов’язані з виявленням прихованих значень у релігійних текстах, таких як Старий Завіт. Згідно з Єйтс, Піко ділив кабалу на дві основні гілки:
Ars combinandi, мистецтво комбінування єврейських букв.
«Спосіб оволодіння вищими силами» або силами духів і ангелів.
Друга гілка, очевидно, пов’язана з практикою магії, і захоплення сил духів і ангелів має на увазі використання демонів (тобто духів з особистою душею). Практика магії Піко, яка не обмежується безособовими духами, і використання кабали як захисту для мага, справили великий вплив на магію епохи Відродження. Важливо відзначити, що магія Піко, яка використовувала надприродних істот, балансувала на межі між магією та релігією. Або, цитуючи Єйтс:
Призивання або заклинання ангелів складає невід’ємну частину системи, яка важко піддається визначенню, на межі релігійних практик і магії.
Вокер вказує на небезпеки, властиві двом формам магії з точки зору Церкви. Природна або недемонічна магія становила загрозу для релігії, тому що вона претендувала на отримання тих самих результатів, що й релігія, — без надприродного посередника. Демонічна або ангельська магія Піко становила загрозу для Церкви, тому що її можна було розглядати як конкуруючу релігію, а ідея конкуруючих релігій, звичайно, була неприйнятна для Церкви, оскільки христианське одкровення вважалося унікальним і винятковим.
Найвідомішими з усіх Єгипетських обрядів, і, безумовно, найвпливовішими були обряди Міцраїма та Мемфіса. Перший з обрядів, Обряд Міцраїма, був заснований близько 1805 року в Мілані французом Лешанжером (помер у 1812 році). Кажуть, що причина, з якої він заснував цей обряд, полягала в тому, що йому було відмовлено в доступі до вищих ступенів Стародавнього і Прийнятого Шотландського обряду (AASR). Тому він вирішив створити свій власний орден, який, як він стверджував, буде перевершувати AASR. Цілком можливо, що в цьому є деяка історична правда, оскільки Єгипетське масонство було значною мірою реакцією проти Шотландських і Тамплієрських обрядів. Орден був названий Обрядом Міцраїма на честь легенди ордена про сина біблійного Хама, Міцраїма. Згідно з цією легендою, Міцраїм зіграв важливу роль у формуванні релігії стародавніх єгиптян — не хто інший, як Міцраїм, був творцем таємної традиції Ісіди та Осіріса. Більш того, стверджувалося, що мудрість, яка зберігається в святилищі Обряду, походить від Адама, який отримав її безпосередньо від Бога.
Кілька років по тому орден перейшов до рук трьох братів з Авіньйона: Марка, Майкла і Джозефа Бедаррид, і саме під їхнім керівництвом орден був впроваджений у Франції в 1815 році. Брати Бедаррид намагалися домогтися визнання Обряду правлячим масонським органом Франції, Великим Сходом. Обряд був порівняно успішним протягом кількох років, і по всій Франції було створено кілька лож. Внутр
"Моя душа блукала у темряві, шукаючи Світло Окультного Знання, і я вірю, що тут, в Ордені, може бути отримане знання про це Світло."
“Ритуал неофіта Ордену Золотого Світанку”
Безперечно, що ця, у всіх сенсах, геніальна праця Боґдана стала однією з найкращих прочитаних книг у 2026 році. Я спокійно можу сказати, що цей лаконічний шедевр з легкістю підсумовує практично всі мої езотеричні пошуки останніх п’ятнадцяти років життя. Книга, що містить більше 300 посилань на інші книги – справжнісінький путівник західним езотеризмом і подарунок для кожного шукача гнозису.
У 1992 році Антуан Февр запропонував визначення Західного езотеризму як «світогляду», що складається з чотирьох основних і двох допоміжних складових компонентів. Визначення Февра було прийняте академічним співтовариством і стало стандартним визначенням у роботах, присвячених Західному езотеризму. Згідно з Февром, Західний езотеризм охоплює період від Ренесансу кінця XV століття до сучасних течій. Географічно ця область обмежена західним культурним регіоном, і тому ми не претендуємо на вивчення так званого «універсального езотеризму». Чотири головні складові компоненти: (1) Ідея відповідності; (2) Жива природа; (3) Уява і медитації; (4) Досвід трансмутації. І Вторинні: (5) Практика Конкордансу; (6) Передача знань. Цей світогляд, виражений різними способами, може бути знайдений у низці традицій, починаючи з епохи Відродження і далі: герметизм, християнська Кабала, розенкрейцерство, духовна алхімія, астрологія, магія, теософія, окультизм і т. д. Як би не відрізнялися всі ці традиції, вони, безумовно, належать до Західного езотеризму і використовують спільний базовий світогляд, навколо якого зосереджені їхні індивідуальні риси та характеристики. Саме цей спільний аспект надає їм родинну схожість, air de famille.
(1) Відповідності. Існують як символічні, так і матеріальні відповідності між усіма видимими і невидимими частинами всесвіту. Людина як мікрокосм відповідає всесвіту (макрокосму). Ідея відповідностей дуже важлива для трьох «королівських мистецтв» Західного езотеризму: магії, алхімії та астрології. Відповідності в основному бувають двох видів. По-перше, «ті, що існують у природі, видимі і невидимі». Наприклад, сім планет відповідають семи металам, а сім металів відповідають певним частинам людського тіла. Людський дух відповідає світовому духу, spiritus mundi, і так далі. По-друге, «відповідності між Природою (космосом) або історією і богоодкровенними текстами». Вважається, що Священні Писання, наприклад Біблія, перебувають у гармонії з природою, і завдяки ретельному вивченню одного з них досягається більше знання про інше. Цей тип відповідностей особливо важливий для Кабали.
(2) Жива природа. Весь Всесвіт «складний, багатогранний, ієрархічний». Він живий і пронизаний мережами схожостей і суперечностей, які пов’язують речі в природі. Знання цих мереж (зазвичай званих містичними зв’язками) дозволяє магу маніпулювати нею і тим самим викликати результати в природному світі відповідно до його волі. Маніпулювання цими містичними зв’язками, насправді, є суттю чаклунства епохи Відродження, або магії.
(3) Уява і медитація. Езотерики вважають здатність людини до уяви дуже важливою. Те, що відкривається її внутрішньому погляду, або творчій уяві, — це матеріал (тобто невидима частина Всесвіту), який її цікавить. Уява або vis imaginativa змушує працювати ритуали, символічні образи, мандали і духів-посередників. Як сказав Куліану, магія працює в основному через уяву.
(4) Досвід трансмутації. Трансмутація — це термін, запозичений з алхімії, який означає перехід з одного плану на інший, зміну самої натури предмета. Так само як алхіміки прагнули перетворити свинець на золото за допомогою процесу, що включав стадії нігредо, альбедо і рубедо (іноді навіть цитринітас), відбувається і духовний процес. Для справжнього дослідження досвід трансмутації має велике значення, оскільки з ним частково пов’язана ідея ініціації. Посвяченого, який проходить через різні обряди посвячення, часто розглядають як такого, що проходить процес трансмутації.
(5) Практика Конкордансу. З кінця XV і протягом XVI століття існувала ідея «гнозису, що об’єднує різні традиції і сплавляє їх в одному тиглі». Саме таким чином Західний езотеризм прийняв свою форму в епоху Відродження, запозичуючи ідеї Неоплатонізму, Піфагорійців, герметизму, християнського містицизму, Кабали, формувався езотеричний світогляд. Февр описує практику Конкордансу як «послідовні спроби встановити спільні знаменники між двома і більше різними традиціями, навіть між усіма традиціями, в надії прийти до просвітлення, гнозису вищого ступеня». З цим пов’язана популярна ідея вічної філософії, philosophia perennis, яка стверджувала, що традиція містичного знання була передана від Гермеса Трисмегіста через Мойсея, Заратустру, Платона і багатьох інших.
(6) Передача. Езотеричне знання має передаватися від вчителя до учня відповідно до встановлених правил. Знання, що передаються, не можуть бути піддані сумніву, вони розглядаються як частина традиції, яку слід поважати і розглядати як «органічний і цілісний ансамбль». Важливість цієї ідеї для посвячення зрозуміла: має бути хтось, хто посвячує учня — він не може ініціювати сам себе. Останній критерій має життєво важливе значення для масонських товариств посвячених.
Ціль Боґдана – аналізуючи ритуали ініціації масонської, золото-світанкової та вікканської традицій, показати їх зв’язок та наслідування. У всіх трьох наявні ритуали відкриття, клятви, розкриття таємного знання та закриття.
Езотеричні дискурси, включно з ритуалами, за своєю суттю мають символічний характер. Це означає, що кожен ритуал повинен інтерпретуватися як єдине ціле, і необхідно розуміти, що символи, які зустрічаються в ритуалах, можуть мати різні значення. До певної міри саме інтерпретатор «вирішує», чи слід вважати символ езотеричним чи ні. Наприклад, грааль у ритуалі може бути витлумачений з традиційно християнської точки зору, але для езотерика він також може мати широкий спектр езотеричних значень. Ця проблема особливо очевидна в ритуалах, пов’язаних конкретно з масонством, оскільки масонство не догматичне в тому сенсі, що символи, використовувані в ритуалах, не мають постійного значення. Навпаки, більшість символів, використовуваних у масонстві, мають різні значення, і кожен масон повинен сформувати свою власну інтерпретацію ритуалів, які він проходить. Тим не менш, явні посилання на езотеризм легко виявити в ритуалах, які були проаналізовані в цьому дослідженні, особливо якщо не враховувати ступені Ремесла. Саме під час тієї частини ритуалу, в якій посвячений навчається особливим таємницям ступеня, Західний езотеризм явно передається посвяченому.
Інструкція може бути або у формі прямого пояснення певної частини чи аспекту ритуалу, такого як пояснення Ієрофантом основних символів ритуалу неофіта Золотого Світанку, або у вигляді окремої інструкції з однієї чи кількох езотеричних тем, таких як алхімічний катехізис у кінці ритуалу Істинного Масона і опис робочих інструментів у ритуалах гарднерівського відьомства.
Західні езотеричні ритуали посвячення — дзеркала сучасного езотеризму, оскільки вони відображають езотеричні течії та поняття, які були в моді в той час, коли були написані ритуали. Ритуали, проаналізовані в цьому дослідженні, є прикладами того, як сучасний езотеризм був інтегрований у масонські ритуали посвячення. Наприклад, ритуали Золотого Світанку уособлюють окультні вчення та традиції, які були актуальні на рубежі двадцятого століття. Також важливо зазначити, що більшість езотеричних вчень, які передавалися через ритуали і, отже, вважалися секретними, не обмежувалися товариствами посвячення як такими. Навпаки, більшість вчень були легко доступні широкій публіці в друкованих книгах, яскравим прикладом яких, наприклад, є алхімічні доктрини, передані в ритуалі Істинного Масона. Є деякі істотні винятки з цього правила, такі як вчення Внутрішнього Ордена Золотого Світанку (наприклад, інструкції Ордена для енохіанської магії) і оригінальні ритуали посвячення Гарднера (наприклад, використання сексу при посвяченні третього ступеня). Багато з езотеричних символів, що зустрічаються в ритуалах, мають релігійну або філософську природу в тому сенсі, що вони пов’язані з «езотеричним світоглядом» — або, точніше, з рядом езотеричних світоглядів, сформульованих християнською каббалою, розенкрейцерством, Теософією, окультизмом, Віккою і т. д. Таким чином, за допомогою ритуалів посвячені можуть досягти знання про зв’язки між Богом, природою і людиною. Такі вчені, як Сноек, підкреслювали важливість, що надається досвіду проходження ритуалів, і цей досвід, пов’язаний з розумінням езотеричного світогляду, в тій чи іншій формі, на мій погляд, має пряме відношення до визначення Ханеграаффом езотеризму як гнозису, знання одкровення. Ще одним важливим аспектом масонських ритуалів посвячення в цьому контексті є важливість, що надається індивідуальному тлумаченню ритуалу, не тільки під час ритуалу, але й після нього. Посвячені часто повертаються до ритуалу не тільки в якості виконуючих обов’язки ініціюючих, але й в якості глядачів ритуалу.
Однак езотеричні вчення носять не тільки релігійний або філософський, але й суто практичний характер. Ці вчення часто зосереджені в наставляннях під час ритуалів, і можуть складатися з таких тем, як алхімія, астрологія та магія. Наставляння можуть бути загального та вступного рівня, як, наприклад, наставляння з чаклунських робочих інструментів ритуалу першого ступеня Гарднера, або більш складні та просунуті, як в алхімічних інструкціях ритуалу Істинного Масона.
Насолода від читання і аналізу була на стільки велика, що деякі фраґменти я перечитував по три-чотири рази. Очевидно, що негайно в мастрідах з’явилися Ханеграаф і Февр за яких я обов’язково візьмуся незабаром.
Дитя Земне, пам’ятай, що незбалансована сила — це зло, незбалансоване милосердя — це всього лише слабкість, незбалансована суворість — це всього лише пригнічення. Ти пізнав мене, тож перейди в Кубічний Вівтар Всесвіту.
“Ритуал неофіта Ордену Золотого Світанку”
ВИБРАНІ ЦИТАТИ
У другій половині п’ятнадцятого століття навколо філософа епохи Відродження Марсіліо Фічіно (1433–1499) зібралася група вчених мужів, яка в кінцевому підсумку стала відома як «Нова платонівська академія», ймовірно заснована у Флоренції в 1462 році. Західний езотеризм у нинішньому вигляді виник саме в інтелектуальному середовищі, що оточувало Фічіно та його послідовників, з різних джерел пізньої античності та Середньовіччя. Християнський містицизм, неоплатонізм, стародавня та середньовічна магія, гностицизм і єврейська кабала злилися єдино з герметизмом Corpus Hermeticum. Важливість герметизму для Західного езотеризму була відзначена в першу чергу в роботах Вокера й Єйтс. Автором Corpus Hermeticum, який Фічіно переклав латиною у 1471 році, вважався міфічний Гермес Трисмегіст. Протягом приблизно двохсот років Corpus Hermeticum вважався стародавнім текстом, а Гермес Трисмегіст — сучасником Мойсея. Однак у 1614 році Ісаак Казобон (1559–1614), протестант із Женеви, який жив в Англії, довів, що Corpus відноситься до набагато пізнішого часу, а саме до перших століть нашої ери.
Фічіно тісно пов’язував так звану герметичну традицію з практикою магії, і в міру того, як герметична філософія почала поширюватися по Європі епохи Відродження, за її стопами послідувало відродження магії. За словами Єйтс, магія Відродження була більш витонченою, філософською та художньою. Варварські імена та демонічні сутності, які викликалися в Середні віки, різко контрастували з природною магією Фічіно. Для Фічіно Всесвіт складався з містичних зв’язків, або відповідностей, які безперервно взаємодіяли. Сім планет впливали на підмісячний світ своїми якостями через містичні зв’язки. Фундаментальним моментом у магії Фічіно було те, що маг, знаючи про ці містичні зв’язки, міг маніпулювати ними і, таким чином, домагатися результатів відповідно до своєї волі.
Наприклад, вважалося, що злоякісний вплив Сатурна викликає меланхолію, і, щоб уникнути цього, Фічіно прагнув залучити вплив позитивної планети, такої як Венера. Для цього він оточував себе предметами, які були пов’язані з Венерою містичними зв’язками. Це могли бути природні об’єкти, такі як дорогоцінні камені, трави або тварини. Вони також можуть бути рукотворними — картина або вірш, натхненні Венерою, вважалися пов’язаними з цією планетою і, відповідно, допомогли б зменшити вплив Сатурна. Вживання їжі, пов’язаної з Венерою, такої як білий цукор і яєчний білок, також дуже допомагало магу в його зусиллях досягнення своєї мети. Використання талісманів як засобу залучення впливу планет розглядалося як дуже потужна допомога, але також і дуже небезпечна, оскільки Церква засуджувала її використання. Фічіно був обережний, радячи використовувати талісмани, але, як зазначила Єйтс, він обговорював талісмани у своїй роботі «De vita coelitus comparanda».
За словами Вокера, магія Фічіно використовувала людський дух як посередника, через якого вона працювала. Дух був сполучною ланкою між тілом і душею, і людські функції чуттєвого сприйняття, уяви та рухової активності були пов’язані з духом (spiritus). Людський spiritus складався з чотирьох елементів, він утворював тілесну пару, яка витікала з мозку, де у неї був свій центр, через нервову систему. Крім того, людський дух був пов’язаний з spiritus mundi, який в основному складався з п’ятого елемента — quinta essentia або ефіру. Фічіно вважав музику найбільш пов’язаною з людським духом, оскільки вона використовувала той самий елемент як провідник — повітря. Але що ще важливіше, звук складався з рухів, у той час як зорові враження просто передавали статичні образи. Ці дві причини змушували звук впливати на дух ефективніше, ніж зір, і, оскільки магія діє саме на spiritus, звуки вважалися сильнішими, ніж зорові враження. Таким чином, те, що маг бачив або відчував, було вторинним по відношенню до того, що він чув.
Фічіно використовував музику у своїх магічних роботах. Він складав гімни або перекладав на музику такі тексти, як Орфічні гімни, які він потім використовував як важливу частину своїх магічних операцій. Однак теорія музики Фічіно мала мало послідовників серед сучасних йому музичних теоретиків, ймовірно, через магічний аспект його теорії. Страх бути пов’язаним з магічними практиками ставав усе більш і більш очевидним у міру того, як еволюція магії Піко та Агріппи поверталася в бік ангелів і демонів.
Фічіно використовував різні джерела для своєї магії. Двома головними джерелами були християнська меса та кілька неоплатонічних текстів. Другими важливими джерелами натхнення, особливо щодо талісманів, були такі середньовічні довідники з магії (часто звані гримуарами), як праці Ал-Кінді, Авіценни, Роджера Бекона та Пікатрікс. Для Фічіно було важливо не використовувати демонів або інших істот у своїй магії. Його магія була природною; тобто він обмежував свої маніпуляції планетарними відповідностями в природі. Він шукав впливу безособових планетарних духів на душу й тіло (не прагнучи до більшого: на розумну душу) — і був задоволений цим, принаймні, він так стверджував. Ці безособові планетарні духи діяли через Spiritus Mundi, впливаючи на людський spiritus. Основна різниця між цими безособовими духами та демонами полягала в тому, що вони не повинні були володіти душею (на відміну від демонів), і тому вони не могли безпосередньо впливати на розумну душу людини (що могли робити демони).
Одним із тих, хто зібрався навколо Марсіліо Фічіно у Флоренції, був молодий Джованні Піко делла Мірандола (1463–1494). Піко перебував під сильним впливом ученого Фічіно та його магії, але він просунувся в магії далі, ніж насмілився сам Фічіно. Він спростував тезу Фічіно про те, що деякі земні об’єкти більшою мірою піддаються впливу планетарних якостей, ніж інші, і стверджував, що небесні впливи мають універсальний характер, який однаково впливає на весь підмісячний світ. Марно використовувати певні предмети, камені або трави, щоб спробувати вплинути на свій дух. Піко наважився зробити саме те, чого уникав Фічіно — використовувати демонів у своїх магічних операціях. Однак Піко стверджував, що володіє потужним захистом для цієї небезпечної форми магії — кабалою. Будучи одним із перших християн, які використали єврейську містичну традицію кабали, Піко ввів її в західний езотеризм, де вона з тих пір займає чільне місце. В сутності, кабала розглядає Всесвіт як такий, що складається з десяти сфер, або Сфірот, розташованих на діаграмі, що називається Деревом Життя. Дерево Життя — це прояв Бога за межами негативного існування. Містичним сходженням через Сфірот від Малкут до Кетер кабаліст досягає одночасно знання про Бога, всесвіт і про себе. Ця ідея грунтується на базовому припущенні, що людина є мікрокосмом у макрокосмі, оскільки вона створена за образом і подобою Божою. Крім того, кабала також надає великої важливості значенням цифр і букв, і на основі цього були розроблені різні кабалістичні методи, пов’язані з виявленням прихованих значень у релігійних текстах, таких як Старий Завіт. Згідно з Єйтс, Піко ділив кабалу на дві основні гілки:
Ars combinandi, мистецтво комбінування єврейських букв.
«Спосіб оволодіння вищими силами» або силами духів і ангелів.
Друга гілка, очевидно, пов’язана з практикою магії, і захоплення сил духів і ангелів має на увазі використання демонів (тобто духів з особистою душею). Практика магії Піко, яка не обмежується безособовими духами, і використання кабали як захисту для мага, справили великий вплив на магію епохи Відродження. Важливо відзначити, що магія Піко, яка використовувала надприродних істот, балансувала на межі між магією та релігією. Або, цитуючи Єйтс:
Призивання або заклинання ангелів складає невід’ємну частину системи, яка важко піддається визначенню, на межі релігійних практик і магії.
Вокер вказує на небезпеки, властиві двом формам магії з точки зору Церкви. Природна або недемонічна магія становила загрозу для релігії, тому що вона претендувала на отримання тих самих результатів, що й релігія, — без надприродного посередника. Демонічна або ангельська магія Піко становила загрозу для Церкви, тому що її можна було розглядати як конкуруючу релігію, а ідея конкуруючих релігій, звичайно, була неприйнятна для Церкви, оскільки христианське одкровення вважалося унікальним і винятковим.
Найвідомішими з усіх Єгипетських обрядів, і, безумовно, найвпливовішими були обряди Міцраїма та Мемфіса. Перший з обрядів, Обряд Міцраїма, був заснований близько 1805 року в Мілані французом Лешанжером (помер у 1812 році). Кажуть, що причина, з якої він заснував цей обряд, полягала в тому, що йому було відмовлено в доступі до вищих ступенів Стародавнього і Прийнятого Шотландського обряду (AASR). Тому він вирішив створити свій власний орден, який, як він стверджував, буде перевершувати AASR. Цілком можливо, що в цьому є деяка історична правда, оскільки Єгипетське масонство було значною мірою реакцією проти Шотландських і Тамплієрських обрядів. Орден був названий Обрядом Міцраїма на честь легенди ордена про сина біблійного Хама, Міцраїма. Згідно з цією легендою, Міцраїм зіграв важливу роль у формуванні релігії стародавніх єгиптян — не хто інший, як Міцраїм, був творцем таємної традиції Ісіди та Осіріса. Більш того, стверджувалося, що мудрість, яка зберігається в святилищі Обряду, походить від Адама, який отримав її безпосередньо від Бога.
Кілька років по тому орден перейшов до рук трьох братів з Авіньйона: Марка, Майкла і Джозефа Бедаррид, і саме під їхнім керівництвом орден був впроваджений у Франції в 1815 році. Брати Бедаррид намагалися домогтися визнання Обряду правлячим масонським органом Франції, Великим Сходом. Обряд був порівняно успішним протягом кількох років, і по всій Франції було створено кілька лож. Внутр
May 22, 2012
Really interesting exercise in talking about ritual in the context of Western Esotericism, an area which definitely needs more attention. This is a good starting point for Esotericism-centred ritual studies. As opposed to those studies focused on performance, Bogdan opts to focus mainly on the texts which are used in rituals, both in freemasonry, the Golden Dawn and Wicca, becoming something different and more focused on content rather than style, which most work on ritual has privileged.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews