Третя частина Країни Моксель, мабуть, найцікавіша.
Перша частина книги, „Парадоксальна облуда“ в черговий раз присвячена фальсифікації історії. Розглядаються втручання в роботи Ломоносова, брехлива російська історіографія навколо Московсько-Турецької війни 1711 року, згадуюється завзяте нищення московитами кримськотатарських джерел.
Друга частина, „Московський улус Орди“ як на мене найбільш цікава частина в усій серії.
Головні тези автора, (з тих, що я запам'ятав):
1. Московський улус був звичайним улусом Орди, яким залізною рукою керували ханські баскаки, ні про яку самостійність і власну політиків „князів“ навіть не йшлося. Непокора хану для князів закінчувалась погано, прикладів у літопису вистачає.
2. Навіть в період розпаду Золотої Орди Московія продовжувала бути глибоко інтегрованим в Орду утворенням. Наприклад, події навколо усобиць Шемякі нерозривно пов'язані з усобицями Орди, війна Дмитра з Мамаєм також частина тих самих ординських усобиць.
3. Починаючи з Івана Каліти Московським улусом правили Чингізіди. Серед аргументів: відсутність відомостей про Івана Каліту в Лизлова, цілеспрямована зачистка Рюриковичів перед тим, як в Москві з'являється Каліта. Командування значними, як для Рюриковича, військовими контингентами ще навіть до призначення його на Московський улус.
4. Нагадування про знищенні старовинні фрески в московських соборах й ханьскі тамги на них в тих місцях, де вони збереглися.
5. Московські митрополіти отримували ханьскі ярлики як мінімум до середини 15-го століття. Взагалі, право призначати митрополітів Орда отримала після війни з Візантією в 2-й пол. 13 ст. З того часу Орда мала окремого митрополіта в Сараї (після запровадження іслама переїхав в Московський улус), якому видавав ярлики хан, Русь — свого митрополіта галицького, після звільнення Київа на поч. 14 ст. — київського, яких призначав патріярх.
6. Після розпаду Золотої Орди московські Чингізіди, молодші за інші гілки, продовжували сплачувати данину іншим частинам Орди аж до 18-го ст.
та ін.