Мільйонна Америка – це хутір для автора? Чи малесеньке однойменне поселення можна прирівняти до наймогутнішої країни? Здається, лише Творцю відомо, де більше любові і страждань більше. Химерно-містично-історичний роман «Хутір «Америка» розкритий душею і лоном. Можливо, лише в Америці божевільний вміє любити як мудрець. А блудниці стирають голови у поклонах. І ніхто не знає, який шлях є блаженнішим, хоч усім дуже треба(!) до раю (наче вони знають, що це і де). У кожній хаті стигматично точиться кров із серця і стегон. І так само синхронно зупиняється дихання від оргазмів і молитов …
Хри́стя Венгриню́к, повне ім'я Христина Юріївна Венгринюк (10 вересня 1987, Чернівці) — українська письменниця (прозаїк, поетеса, драматург), літературознавець, рецензент, художниця. Кандидат філологічних наук. Захистила кандидатську дисертацію з життя та творчості української письменниці Наталени Королеви. Разом зі Святославом Померанцевим та Василем Дроняком співзасновник дитячого арт-видавництва "Чорні вівці". Засновник та викладач живопису в студії "МонмАРТр". Організатор літературних заходів фестивалю «Meridian Czernowitz».
Я дуже люблю. Тому "Хутір Америка" залетів мені в потязі до Франківська і назад. Книжка за вайбом страшенно подібна на "Сто років самотності", але тут не треба малювати родинне дерево, аби розібратись в усіх тих Буендіа - хто кому брат, а хто кому сват.
Книжка розповідає про життя хутора на Буковині, де люди змішались, як дерева в лісі, і живуть своє, ні на що не подібне життя.
Часом, здається, що текст - суцільне плетиво випадковостей. Та випадковостей тут зовсім немає - є причина, і є наслідок, є бажання і потреба. Але пазли складаються дуже неочікувано.
Настя, одна з героїнь роману, дуже хоче дитину. Її бажання непоясненне, дивне й нерозумне, зважаючи на усе, що відбувається в її житті. І дитина в неї буде. Але не для себе, а для інших. Є Левко, який прийшов на хутір у пошуках Бога, і він знаходить його в образі жінки, яку рятує, а тоді оБожнює. Є прабаба Ластівка, яка заманює свою правнучку на хутір обіцянкою подарувати кульчики з хрестиками, і дівчинка таки отримує ті кульчики, коли прабаба помирає. Є сім'я ромів, котрі народили 11 доньок, але приносять щороку в дар своїм богам новонароджене лоша, бо аж так хочуть сина. Це закінчена, закільцьована історія, проте не так, як ми очікуємо. Багато і щасливо будуть жити на хуторі, але не всі. Що і повертає нас до реальності.
Знімаю одну зірочку за погану роботу коректорів. Я розумію, що пропустити десь, щось можна. Але не стільки ж! Наче наспіх готували книжку до друку, хоч текст заслуговує на кльове видання і ретельну роботу з ним.
Купувала я книжку виключно через назву, оскільки була певна, що вона про ранніх українських емігрантів до Америки. Дівчина, яка продавала, сказала, що книга доволі специфічна, але непогана. Отже ця книга зовсім не про емігрантів, вона про хутір в Чернігівській області, де час не визначається- це можуть бути 50ті а можуть буті 90ті або 2000 ні. Хоча автор і попередила про це, все одно хотілося б розуміти часові рамки. На хуторі живуть дуже яскраві персоніжі, проте кожен з них в свою чергу дивний. Персонажів багато, проте є ті, на кому автор зосередила свою увагу найбільше – це Кіцихи, мати і донька, донька має зовнішню ваду і всякими правдами і не правдами шукає як їй завагітніти, в доньку закоханий Тарас, він, як то кажуть не від світу цього. Ще є такий собі Левко, ніхто не знає хто він і чому живе на хуторі. Історія Левка чи не єдина здалася мені цікавою і органічною. Ще є прабаба Ластівка, яка завжди чекає на правнучку, а тим часом проклинає як той зек усіх і вся на хуторі. Звичайно є цигани, парочка зукраїнщених росіян і ще не такі яскраві персонажі, про яких забуваєш, тільки прочитавши історію. А ще хуторяни живуть обособлено і з усієї можливої допомоги, вони користуються допомогою хіба що монаха, що зцілює. Вся книга написана діалектом, проте це не заважає читати. Заважають вставлені, де треба і не треба сцени сексу, причому вони мало того, що не вписуються в сюжет, автор робить їх максимально огидними для читача, наприклад коли стара Кіциха розповідає доньці,як вона кохалась з її татом і це все в анатомічних деталях. Окрім хіба що лінії Левка і Марії, там все дуже органічно, не дивлячись на те, що вони теж дивакуваті, їх почуття не викликають відразу. Для мене також була не зрозуміла історія про дівчину, явно наркоманку, яка заманила онуку Ластівки, щоб та подивилася, як вона приймає наркотики, що би що? Далі ця ниточка сюжету обривається. Автор постійно покидає своїх персонажів, про яких так щиро писала спочатку і вирішує зосередитись лише на декількох. Вся книга дійсно максимально специфічна і викликає відчуття, що тебе намагаються пошити в дурні, намагаються продати історію, яка в принципі продуманою історією не є. Це не нова українська література, як в передмові розписує Любко Дереш, це спроба замахнутися на більший шматок пирога, але шматок не взалить до рота.
Треш фікшн у всій красі. Хутір, секс, кров і смерть. В другій частині це все «збалансовує» релігія, роздуми про Бога і любов як щось доступне всім, варто лише позбутися правил. Позбувшись правил, можна жити з ким хочеш і як хочеш і мати собі гарний час. Позбувшись правил, можна просто писати такі романи без сюжету, але з претензією на щось невидиме-філософське, а може навіть богословське і сміливе, еротичне, екзистенційне. Це вже як читач сам собі вирішить. Я не можу повірити, що такі книги виходили друком та ще й з blurbs від відомих письменників.