What do you think?
Rate this book
Тато в декреті
«Тато в декреті» — концентрат років особистого досвіду батька двох синів, зокрема року з гаком у відпустці з догляду за дітьми. Як можна водночас відчувати ніжність і скреготати зубами від того, що тобі «виносять мозок»? Чому, навіть пішовши в декрет, чоловік лишається у привілейованому становищі порівняно з жінкою й чому Україна просто-таки створена для чоловіків із немовлятами? Просякнута іронією, книжка висвітлює різні аспекти декрету та ранніх стадій татівства.
160 pages, Unknown Binding
Published January 1, 2016
77 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 33 reviews
June 28, 2021
Чудова книжка! Мені дуже подобається, як пише Артем Чапай. А в цій книжці стільки всього цікавого: декрет із ракурсу тата, і як це все в Україні регулюється юридично (ага, ніяк), і про проблеми з пересуванню по місту з дитячим візком, багато захоплення жінками і як вони витримують в декреті декілька років (сам автор був у ньому рік і чотири місяці), тут і дуже смішні історії з малюками, як і геть не смішні ситуації, коли думаєш: Йоосип босий, як складно бути батьками! Чи: оумайґад, ось тому в мене ще немає дітей. Але автор ні не нагнітає чи лякає, ні не каже, що це ой як легко і діти - то квіти життя. Звичайно, квіточки, але не романтизовані, а реальні, зі всіма приколами: від плачів по ночах від коліків, від хворіння всією сім‘єю по колу (спочатку один малий, потім інший, а тоді і батьки))), до ганяння на велобігу від тата ака крокодила))). Одним словом, круто, коли батьки отак діляться. Спочатку хтось один в декрет, потім інший. То вже хоч трошечки легше. І не все навантаження на когось одного з батьків. Але поки не буде офіційного оплачуваного декрету для батьків, кількість бажаючих піти в декрет чоловіків не збільшиться, напевно. Але було би круто!
September 5, 2016
Ця невелика за обсягом книжечка написана на основі власного досвіду автора. Журналіст і мандрівник, Артем взяв на своїй насиченій роботі тайм-аут і пішов у декрет з двома синами, щоб дати можливість дружині-соціологу подбати і про свою кар’єру. Обов’язками і ролями вони помінялися, коли молодшому було, здається, 9 місяців. Бо коли дитина уже підросла і не прив’язана до маминих грудей, про неї з однаковим успіхом можуть піклуватися і мама, і тато, переконаний автор.
Зворушливі моменти, коли ти вперше зустрічаєшся зі своїм малям, милі банальності, які складають твоє повсякдення, пекельні ночі, які тобі влаштовує немовля, винос мозку, який влаштувують дітиська трохи старші і кумедні розмови з маленькими балакунами… Усе те, що знайоме кожній мамі, є і в книзі цього татуся. Читаєш — і впізнаєш до болю (чи до сміху) знайомі ситуації. Навіть про непрості моменти Артем Чапай пише достатньо легко і весело, не моралізує і не напускає надміру серйозності. Хоча й не применшує тієї колосальної відповідальності, яку «декрет» накладає на тата/маму.
Двоїстіть — саме так можна окреслити відчуття, яке у мене виникало під час читання. Бо, з одного боку, місія цього видання (як я її бачу) — показати, що «тато в декреті» — це нормально, це прояв не слабкості, а сили і поваги до свого партнера. Натомість у тексті раз-по-раз натрапляю на свідчення, що в нашому суспільстві татусь, котрий не епізодично, а постійно доглядає за дітьми, сприймається як дивовижа. То обережно цікавляться, чи з мамою дітей нічого не сталося, то закидають, що «робить з себе жінку»… Та й взагалі — реагують. Цебто там, де мама з малятами могла б лишитися непоміченою, на тата обов’язково звертають увагу.
З одного боку, бути «декретним» татом в Україні — це вхопити свою «хвилину слави»: тебе і на дитячому майданчику хвалять, мовляв, от який молодець, піклується про дітей (від мами це сприймають як даність), і співчутливо допитуються, чи не важко з двома (аналогічне питання хіба матері 5 діточок зададуть), запрошують на радіо, пропонують писати колонки, ба навіть книжку видають (погодьтеся, навіть так само жваво і дотепно написаний, але названий «Мама в декреті» текст особливої уваги ні у видавців, ні в читачів не викликав би).
З іншоко боку, у «мамському» середовищі тато лишається чужим. На майданчику його неохоче залучають до спільних розмов (а матусі часто ж бо балакають на досить інтимні теми), а коли, наприклад, татко потрапляє з дитиною в лікарню, то стає джерелом дискомфорту для усіх сусідок по палаті (авжеж, з дітьми найчастіше «лягають» у стаціонар мами-бабусі), та й сам не дуже зручно почувається. Відсутніть «таткових» тусовок на дитячих майданчиках і «чоловічих» палат у дитячих відділеннях — проблеми, насправді, досить суттєві. Але, ймовірно, виникли вони якраз через те, що татусів, які на постійній основі виховують дітей, значно менше, ніж матусь. Тож їхні потреби не враховують…
Не можу не похвалити доброзичливий «тон» книжки
Зворушливі моменти, коли ти вперше зустрічаєшся зі своїм малям, милі банальності, які складають твоє повсякдення, пекельні ночі, які тобі влаштовує немовля, винос мозку, який влаштувують дітиська трохи старші і кумедні розмови з маленькими балакунами… Усе те, що знайоме кожній мамі, є і в книзі цього татуся. Читаєш — і впізнаєш до болю (чи до сміху) знайомі ситуації. Навіть про непрості моменти Артем Чапай пише достатньо легко і весело, не моралізує і не напускає надміру серйозності. Хоча й не применшує тієї колосальної відповідальності, яку «декрет» накладає на тата/маму.
Двоїстіть — саме так можна окреслити відчуття, яке у мене виникало під час читання. Бо, з одного боку, місія цього видання (як я її бачу) — показати, що «тато в декреті» — це нормально, це прояв не слабкості, а сили і поваги до свого партнера. Натомість у тексті раз-по-раз натрапляю на свідчення, що в нашому суспільстві татусь, котрий не епізодично, а постійно доглядає за дітьми, сприймається як дивовижа. То обережно цікавляться, чи з мамою дітей нічого не сталося, то закидають, що «робить з себе жінку»… Та й взагалі — реагують. Цебто там, де мама з малятами могла б лишитися непоміченою, на тата обов’язково звертають увагу.
З одного боку, бути «декретним» татом в Україні — це вхопити свою «хвилину слави»: тебе і на дитячому майданчику хвалять, мовляв, от який молодець, піклується про дітей (від мами це сприймають як даність), і співчутливо допитуються, чи не важко з двома (аналогічне питання хіба матері 5 діточок зададуть), запрошують на радіо, пропонують писати колонки, ба навіть книжку видають (погодьтеся, навіть так само жваво і дотепно написаний, але названий «Мама в декреті» текст особливої уваги ні у видавців, ні в читачів не викликав би).
З іншоко боку, у «мамському» середовищі тато лишається чужим. На майданчику його неохоче залучають до спільних розмов (а матусі часто ж бо балакають на досить інтимні теми), а коли, наприклад, татко потрапляє з дитиною в лікарню, то стає джерелом дискомфорту для усіх сусідок по палаті (авжеж, з дітьми найчастіше «лягають» у стаціонар мами-бабусі), та й сам не дуже зручно почувається. Відсутніть «таткових» тусовок на дитячих майданчиках і «чоловічих» палат у дитячих відділеннях — проблеми, насправді, досить суттєві. Але, ймовірно, виникли вони якраз через те, що татусів, які на постійній основі виховують дітей, значно менше, ніж матусь. Тож їхні потреби не враховують…
Не можу не похвалити доброзичливий «тон» книжки
October 4, 2016
Чесна і зворушлива історія про батьківство з перспективи чоловіка, який пішов у декретну відпустку. Мені навіть не сам досвід чоловічого декрету був найцікавіший (все-таки мене цим не здивуєш), а роздуми і практики навколо батьківства саме з позиції чоловіка. Як правильно пише Артем Чапай, один лише декрет не зробить з тебе гарного батька, так само як і лише "сидіння" в декреті не зробить з жінки гарної мами, але все-таки цей досвід щось з тобою таки зробить, бо ти ніколи не зрозумієш людини, яка була в декреті на всі 100%, якщо ти в тому декреті ніколи не був, в цьому я впевнена на всі 1000%! Напишу більше скоро у блозі.
January 4, 2020
Дозволяє відчути себе шматочком декретного соціуму в умовах ізоляції. Про книжку говорили багато, тому в мене були високі очікування. Натомість антропологічна розвідка у світ декрету виявилась несподівано короткою. Також трохи відчувається інакшість оповіді - початок, на скільки я зрозуміла, був написаний як окремі статті, а на цілу книгу автор наважився пізніше.
У нас не прийнято говорити, як дурієш від дитини, тому сторінки про відчуття двоїстості емоцій просто безцінні (це жахливі перепади, але нормальні). Ще для мене трохи неочікуваним було, як багато часу тато проводив часу з малечею навіть не в декреті. І так, фінансово-соціальні рамки для мам часом дуже тісні, дещо розуміють лише батьки, а дещо видно лише збоку... Хочеться хіба поширення цього "явища", аби в Української правди дійсно не було приводу брати інтерв'ю в тата в декреті.
Дякую за історію!
У нас не прийнято говорити, як дурієш від дитини, тому сторінки про відчуття двоїстості емоцій просто безцінні (це жахливі перепади, але нормальні). Ще для мене трохи неочікуваним було, як багато часу тато проводив часу з малечею навіть не в декреті. І так, фінансово-соціальні рамки для мам часом дуже тісні, дещо розуміють лише батьки, а дещо видно лише збоку... Хочеться хіба поширення цього "явища", аби в Української правди дійсно не було приводу брати інтерв'ю в тата в декреті.
Дякую за історію!
March 9, 2019
так, ніби не декрет, а згорсток ніжності й любові. як не подивись — надихаюча оповідь.
September 27, 2016
Яким би розвиненим не було (чи не вважало себе) суспільство, деякі речі залишаються незмінними (як-от виховання маленьких дітей – це суто жіноча справа) або незмінно дивними (те ж виховання, але татком, який... пішов у декрет). І якщо у декрет іде сусід, колега чи двоюрідний брат дружини чоловікового колеги – це одна справа. А якщо сидіти вдома з двома дітьми береться хтось відомий, це стає прецедентом.
Про свій "прецедент" письменник Артем Чапай просто не міг не написати книги, бо ж його стільки людей і стільки разів розпитували: чому? як? навіщо? – що книга практично написалася сама. Для кого вона? Для батьків, звісно, – незалежно від статі, батьківського стажу, умов життя і виховання. Бо у ній йдеться про щоденні радощі і проблеми, які обов’язково виникають у кожній родині з дітками. Про те, як варто радіти першим і навіть другим, адже подолання прикростей – це також неабиякий розвиток. Про те, що час, коли діти маленькі, коли можна пізнавати світ разом із ними, такий скороминучий і його варто проживати якомога повніше – і мамам, і татам.
Що є у книзі? Багато історій про "пригоди" татка й сина (синів). Відвертий опис емоцій, котрі опановують людину, якій доводиться левову частку свого часу бути прив’язаній до маленького вимогливого нащадка, – як позитивних, так і негативних (і як же часто-густо я впізнавала у тих розповідях себе))). Розмірковування про рівноправність (чи таки "рівноправність"?) чоловіків і жінок у нашому суспільстві та про феномен фемінізму (це не тавтологія))).
Чого у ній немає? Конкретних порад, що робити, якщо дитина........ Бо таких – універсальних – не буває, у питанні виховання власних дітей кожен сам собі порадник. Втім, якщо раптом вам порада все ж таки знадобиться, спитайте того, хто давно у декреті – неважливо, чи це унікальний чоловік, чи звичайна жінка.
Вид. "Віват", 2016
Про свій "прецедент" письменник Артем Чапай просто не міг не написати книги, бо ж його стільки людей і стільки разів розпитували: чому? як? навіщо? – що книга практично написалася сама. Для кого вона? Для батьків, звісно, – незалежно від статі, батьківського стажу, умов життя і виховання. Бо у ній йдеться про щоденні радощі і проблеми, які обов’язково виникають у кожній родині з дітками. Про те, як варто радіти першим і навіть другим, адже подолання прикростей – це також неабиякий розвиток. Про те, що час, коли діти маленькі, коли можна пізнавати світ разом із ними, такий скороминучий і його варто проживати якомога повніше – і мамам, і татам.
Що є у книзі? Багато історій про "пригоди" татка й сина (синів). Відвертий опис емоцій, котрі опановують людину, якій доводиться левову частку свого часу бути прив’язаній до маленького вимогливого нащадка, – як позитивних, так і негативних (і як же часто-густо я впізнавала у тих розповідях себе))). Розмірковування про рівноправність (чи таки "рівноправність"?) чоловіків і жінок у нашому суспільстві та про феномен фемінізму (це не тавтологія))).
Чого у ній немає? Конкретних порад, що робити, якщо дитина........ Бо таких – універсальних – не буває, у питанні виховання власних дітей кожен сам собі порадник. Втім, якщо раптом вам порада все ж таки знадобиться, спитайте того, хто давно у декреті – неважливо, чи це унікальний чоловік, чи звичайна жінка.
Вид. "Віват", 2016
October 8, 2016
Якщо коротко: книга ��опомогла зрозуміти багато нового про досвід людини в декреті і стала цікавим, пізнавальним, корисним джерелом інформації. Сподіваюсь, вона стане важливим кроком до прогресу в українському суспільстві. :) Якщо не так коротко, є відгук в блозі. https://bookishhunt.wordpress.com/201...
April 23, 2024
Замальовка про життя чоловіка, який приймає рішення дбати за дітьми, від українського журналіста.
Це наче цінне добірка думок, яка показує, наскільки наше суспільство далеке від партнерського планування обов’язків відповідальності в сім’ї, коли мова заходить про дитину.
- підвищена увага до батька з дітьми від всіх довкола, проте поблажливе ставлення до помилок
- постійні думки суспільства, що якщо чоловік з дитиною, то мама загинула абощо
- не передбачена палата для діток, які хворі залишаються не з жінкою, а із чоловіком
- немає відчуття коммюніті серед чоловіків, які дбають за дітьми
- формування відчуття любові, яке виходить із процесу дбання за дитиною, а не спостерігання
- чудова подача того, як відчуття втрати себе через появу дитини впливає на особистість, бо бажання поговорити не тільки про те, що ці кружечки сині, а ці червоні протягом дня виносить мозок, особливо для тих, хто звик працювати головою
Як на мене то це чи не ідеальний приклад партнерських відносин. Навіть рішення про те, щоби вірно роки "декретування" - вона перший рік з дитиною через вигодовування, а він другий, це гарна раціональна думка. Навіть якщо брати розподіл відповідальності порівну без обміну ролями, а працювати з дому і разом слідкувати за дитиною, то це вже дуже добре. І тут це гарно як на мене змальовано.
По стилю подачі хоче бути книжкою Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно..., проте порівняно трохи не дотягує. Тим не менше читати весело і легко. Усі роздуми обґрунтовані і пояснені. Все просто, і дуже реально. Читається за один день.
Це наче цінне добірка думок, яка показує, наскільки наше суспільство далеке від партнерського планування обов’язків відповідальності в сім’ї, коли мова заходить про дитину.
- підвищена увага до батька з дітьми від всіх довкола, проте поблажливе ставлення до помилок
- постійні думки суспільства, що якщо чоловік з дитиною, то мама загинула абощо
- не передбачена палата для діток, які хворі залишаються не з жінкою, а із чоловіком
- немає відчуття коммюніті серед чоловіків, які дбають за дітьми
- формування відчуття любові, яке виходить із процесу дбання за дитиною, а не спостерігання
- чудова подача того, як відчуття втрати себе через появу дитини впливає на особистість, бо бажання поговорити не тільки про те, що ці кружечки сині, а ці червоні протягом дня виносить мозок, особливо для тих, хто звик працювати головою
Як на мене то це чи не ідеальний приклад партнерських відносин. Навіть рішення про те, щоби вірно роки "декретування" - вона перший рік з дитиною через вигодовування, а він другий, це гарна раціональна думка. Навіть якщо брати розподіл відповідальності порівну без обміну ролями, а працювати з дому і разом слідкувати за дитиною, то це вже дуже добре. І тут це гарно як на мене змальовано.
По стилю подачі хоче бути книжкою Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно..., проте порівняно трохи не дотягує. Тим не менше читати весело і легко. Усі роздуми обґрунтовані і пояснені. Все просто, і дуже реально. Читається за один день.
March 23, 2019
Свого часу ще виокремив для себе окрему міську ідентичність – молоді тати. Це коли заходиш до маршрутки, в одній руці несеш дитину, другою притримуєш на плечі складений візок-тростину, і тут, несподівано, з натовпу вихоплюється незнайомий тобі хлопець – і фактично розпихує всіх навколо щоб звільнити тобі трохи місця. Рідко, але траплялося.
Книжка ж написана про хороше, правильними словами, але з літературної точки зору не так добре, як хотілося б.
Книжка ж написана про хороше, правильними словами, але з літературної точки зору не так добре, як хотілося б.
April 7, 2017
непогана книга про цікавий досвід. але мене постійно бісило згадування про переноску-рюкзачок в якому тато носив дитину від народження. слінгоманія головного мозку, але йопта, від народження можна тільки слінг-шарф.
January 5, 2022
#Татовдекреті своєю обкладинкою і першими кількома розділами справляє враження книжки більш розважальної, ніж гостросоціальної, але потім сторінка за сторінкою стає зрозуміло, що ж саме хоче донести нам автор.
Ні, не те, що всім татам обов'язково треба йти в декрет. А те, що догляд за дитиною — справа обох батьків, а не лише матері. І той факт, що татусь з малям в суспільстві викликає захват і захоплення, а мати — не викликає нічого, бо ж так треба, і чіпляє автора.
Кілька ідей з книги:
✔розділ ролей, де мама з дитиною, а тато — працює — соціальний, а не природній. Природа не закладала жінкам сидіти з дітьми.
✔постійна двоїстість почуттів — те, що супроводжує всіх батьків: від відчуття безпорадності до відчуття безумовної глибокої любові.
✔справжні партнерські стосунки — ті, в яких немає поділу на жіночу та чоловічу частину в догляді за дитиною.
Книга написана 2013 року. Відтоді в юридичному полі виникли деякі зміни, зокрема:
➡️чоловік має право на додаткову 2-тижневу відпустку у зв'язку з народженням дитини
➡️чоловік може оформити декретну відпустку
‼️АЛЕ
Чи багато змінюють зміни в юридичному полі? Чи багато людей в Україні — як чоловіків так і жінок — взагалі мають можливість оформити оплачувану відпустку, декрет?
Чи багато жінок — на практиці, в реальному житті, не в теорії, де більшість звісно ж за рівноправ'я — погодяться на те, щоб чоловік лишався вдома, в той час як самі будуть займатись роботою? І не так, як це було у автора, коли жінка працювала вдома (в жодному разі не знецінюю його досвід, але все-таки робота в офісі від ранку до вечора і вдома — має свою специфіку), а по-іншому: коли жінка зранку йде на роботу, а чоловік займається хатніми справами.
У мене в оточенні таких мало)
Хоче трапляються поодинокі приклади в інтернеті.
Книга загалом при вибір — таким, яким він був в 2013 році. І хоча ми зробили крок вперед як країна юридично, я не впевнена, що це багато змінює на рівні сприйняття.
І взагалі все, що стосується дитини, на мій погляд, має бути обговорено на старті, до народження: і розподіл обов'язків, і кар'єрні перспективи обох батьків і шляхи її збереження, настільки, наскільки це можливо.
Ні, не те, що всім татам обов'язково треба йти в декрет. А те, що догляд за дитиною — справа обох батьків, а не лише матері. І той факт, що татусь з малям в суспільстві викликає захват і захоплення, а мати — не викликає нічого, бо ж так треба, і чіпляє автора.
Кілька ідей з книги:
✔розділ ролей, де мама з дитиною, а тато — працює — соціальний, а не природній. Природа не закладала жінкам сидіти з дітьми.
✔постійна двоїстість почуттів — те, що супроводжує всіх батьків: від відчуття безпорадності до відчуття безумовної глибокої любові.
✔справжні партнерські стосунки — ті, в яких немає поділу на жіночу та чоловічу частину в догляді за дитиною.
Книга написана 2013 року. Відтоді в юридичному полі виникли деякі зміни, зокрема:
➡️чоловік має право на додаткову 2-тижневу відпустку у зв'язку з народженням дитини
➡️чоловік може оформити декретну відпустку
‼️АЛЕ
Чи багато змінюють зміни в юридичному полі? Чи багато людей в Україні — як чоловіків так і жінок — взагалі мають можливість оформити оплачувану відпустку, декрет?
Чи багато жінок — на практиці, в реальному житті, не в теорії, де більшість звісно ж за рівноправ'я — погодяться на те, щоб чоловік лишався вдома, в той час як самі будуть займатись роботою? І не так, як це було у автора, коли жінка працювала вдома (в жодному разі не знецінюю його досвід, але все-таки робота в офісі від ранку до вечора і вдома — має свою специфіку), а по-іншому: коли жінка зранку йде на роботу, а чоловік займається хатніми справами.
У мене в оточенні таких мало)
Хоче трапляються поодинокі приклади в інтернеті.
Книга загалом при вибір — таким, яким він був в 2013 році. І хоча ми зробили крок вперед як країна юридично, я не впевнена, що це багато змінює на рівні сприйняття.
І взагалі все, що стосується дитини, на мій погляд, має бути обговорено на старті, до народження: і розподіл обов'язків, і кар'єрні перспективи обох батьків і шляхи її збереження, настільки, наскільки це можливо.
December 31, 2023
I feel seen. Давно шукала цю книгу, вже ніде не продається, але надибала в одної з знайомих мам. Книга крута, прям кожне слово життєве, фактично це має життя цього року. Артем пише про звичайний побут, перехід від життя подружньої пари бездітних до появи першої дитини, а потім і другої, про розподіл обов'язків по догляду, поєднання батьківства з роботою, двоїстість почуття люові й роздратованості, як можна несамовито вкладати дитину спати, а потім сумувати за нею, поки вона спить і т.д. Як сам він зізнається на початку книги - в цьому описі немає нічого "такого", мільйони жінок в Україні мають такий самий досвід, і про нього їх ніхто не питає. А от у нього як у тата в декреті з двома дітьми і Українська Правда взяла інтерв'ю, і он цілу книгу видали. В суспільстві це часто пояснюють тим, що "жінці з дітьми легше", бо це ж "природно".
Пішов у декрет Чапай свідомо, щоб дати можливість дружині попрацювати, та трохи розділити зворотню сторону батьківського щастя - кар'єрні ризики, фінансові втрати, втрачені можливості, ментальне навантаження і т.п. До речі, те, як він про це говорить, співзвучне з його причинами добровільно стати до лав ЗСУ після початку повномасштабки. Ця любов до справедливості виливається тепер у гіркі пости про експлуатацію добровольців ухилянтами.
"Зазираєш у жерло підземного переходу: ура, є рампа! Спускаєшся: упс! За поворотом - іще одні сходи й пандуса нема. Це була пастка! Рипиш зубами, напружуєшся й зносиш візок із дитиною. Цікаво, в якій з описаних ситуацій жінці легше?"
"Рей Бредбері не раз розповідав про створення "451 градус за Фаренгейтом". 1950року в них з дружиною народилася перша дитина, а 1951-го - друга. Дві, одна по одній. І пиьсменник лишав дружину саму на цілі дні: ішов писати в підвал університету, де здавали в оренду друкарські машинки. Твір вийшов чудовий. Заховлюєшся людиною, за чий рахунок його створено."
Пішов у декрет Чапай свідомо, щоб дати можливість дружині попрацювати, та трохи розділити зворотню сторону батьківського щастя - кар'єрні ризики, фінансові втрати, втрачені можливості, ментальне навантаження і т.п. До речі, те, як він про це говорить, співзвучне з його причинами добровільно стати до лав ЗСУ після початку повномасштабки. Ця любов до справедливості виливається тепер у гіркі пости про експлуатацію добровольців ухилянтами.
January 14, 2021
Обов'язково для прочитання! Книжка про те, що у дитини є як мама так і тато, і вони повинні (чи хоча б мають старатися) порівну виховувати і піклуватися про дитину. І не забувати піклуватися і виявляти любов до свого партнера чи партнерки.
January 5, 2022
Читайте, навіть, якщо у вас немає дітей, чи вже дорослі, але ви тато, і не були в декреті. Якщо тато і маєте такий досвід, тим більше читайте!
Тут не так про чоловіків в декреті, як про ставлення суспільства, про сприйняття, трохи про наші лікарні. Загалом, про життя з точки зору одного батька двох дітей.
Тут не так про чоловіків в декреті, як про ставлення суспільства, про сприйняття, трохи про наші лікарні. Загалом, про життя з точки зору одного батька двох дітей.
January 24, 2018
Книга сподобалась. Приємно було що чоловік не говорить це ж у вас в крові жінок - материнство, вам не важко. А прожив дикрет в ��олі ''мами''.
Немає правил виховання дітей, немає одного єдиного принципу. До кожних дітей потрібно мати свій підхід і отримувати задоволення від пізнання разом з ними навколишнього світу. Читаючи сміялася до сліз і в в багатьох ситуаціях бачила себе.
Немає правил виховання дітей, немає одного єдиного принципу. До кожних дітей потрібно мати свій підхід і отримувати задоволення від пізнання разом з ними навколишнього світу. Читаючи сміялася до сліз і в в багатьох ситуаціях бачила себе.
July 14, 2018
Це саме те що треба прочитати перед народження дитини! Дякую за те що така книга є, чи не єдина книга про дітей написана татом. Жаль що основна аудиторія все ж мамИ а не татИ.
September 28, 2020
Декілька місяців на моїй книжковій полиці вона чекала свого часу, ще кілька тижнів до того моменту, як забрала її з пошти, вона терпляче сиділа у кошику інтернет магазину - і ось нарешті я її прочитала. Уголос. Чоловіку. Дуже рада, що саме зараз дозріла до тієї миті, щоб її свідомо від першого до останнього слова пропустити через себе. Адже зараз саме той період, коли ми встигли сповна насолодитися усіма нюансами перебування з двома малюками, і настали легші часи, й ми з двоїстими почуттями відправили їх на кілька днів до бабусі з дідусем. Обидвох разом.
О, ця книга - це щось! Легка, іронічна, весела, правдива, щира, без прикрас, про буденне і звичне для кожного Українця і не тільки. Це просто знахідка! Це те, що мені було потрібно прочитати саме тут і саме зараз! Дякую, Артеме Чапаю.
Впевнена, що цю книгу повинна прочитати кожна мама і, особливо, кожен тато. А якщо у вас не одна дитина, а більше, то й поготів.
Якщо ви думаєте, що "Тато в декреті" (так, це назва книги, про яку пишу) - це щось типу посібника для догляду за малюком для людини чоловічої статі, або ж, що автор писав її для того, щоб сказати "дивіться, який я молодець", то глибочезно помиляєтеся. Основна мета книги - прославити (можливо, занадто гучне слово, напишу інакше), привернути увагу суспільства до жінки-матері, якій оточення не залишає вибору щойно вона дізнається про дитину під серцем. Декрет, декрет, декрет… І якщо у перші місяці, коли мати годує груддю, це ще виправдано, то далі це аж зовсім не так.
Дуже мені припали до душі перші глави, де автор пише про те, що чоловіку з дитиною легше, тим паче у нас майже все пристосовано для чоловіка з дитиною (прошу вибачення за тавтологію): відсутність тротуарів, пандусів, робочого ліфту і т.д. Йому легше?! (Іронізує автор). "Просто жінку ніхто не питає". Золоті слова чоловіка, який ніколи не написав би цю книгу, якби не відчув усі "солодощі" відпустки по догляду за дитиною на власній шкірі.
Автор не ділиться ніякими секретами, як впоратися з малюком чи як його зацікавити чимось, він не пише про те, що може викликати масу полярних розмов, типу щеплення й ідеального часу привчання до горщика. Він нікого ні в чому не переконує, а просто описує власний досвід і наводить приклади своїх друзів і знайомих. Тому книга читається швидко й на одному диханні.
Раджу!
О, ця книга - це щось! Легка, іронічна, весела, правдива, щира, без прикрас, про буденне і звичне для кожного Українця і не тільки. Це просто знахідка! Це те, що мені було потрібно прочитати саме тут і саме зараз! Дякую, Артеме Чапаю.
Впевнена, що цю книгу повинна прочитати кожна мама і, особливо, кожен тато. А якщо у вас не одна дитина, а більше, то й поготів.
Якщо ви думаєте, що "Тато в декреті" (так, це назва книги, про яку пишу) - це щось типу посібника для догляду за малюком для людини чоловічої статі, або ж, що автор писав її для того, щоб сказати "дивіться, який я молодець", то глибочезно помиляєтеся. Основна мета книги - прославити (можливо, занадто гучне слово, напишу інакше), привернути увагу суспільства до жінки-матері, якій оточення не залишає вибору щойно вона дізнається про дитину під серцем. Декрет, декрет, декрет… І якщо у перші місяці, коли мати годує груддю, це ще виправдано, то далі це аж зовсім не так.
Дуже мені припали до душі перші глави, де автор пише про те, що чоловіку з дитиною легше, тим паче у нас майже все пристосовано для чоловіка з дитиною (прошу вибачення за тавтологію): відсутність тротуарів, пандусів, робочого ліфту і т.д. Йому легше?! (Іронізує автор). "Просто жінку ніхто не питає". Золоті слова чоловіка, який ніколи не написав би цю книгу, якби не відчув усі "солодощі" відпустки по догляду за дитиною на власній шкірі.
Автор не ділиться ніякими секретами, як впоратися з малюком чи як його зацікавити чимось, він не пише про те, що може викликати масу полярних розмов, типу щеплення й ідеального часу привчання до горщика. Він нікого ні в чому не переконує, а просто описує власний досвід і наводить приклади своїх друзів і знайомих. Тому книга читається швидко й на одному диханні.
Раджу!
July 12, 2020
Книги Артема Чапая в мене асоціюються з добром і людяністю . Через це я люблю їх читати навіть (чи особливо) тоді, коли все навколо розчаровує і бісить.
«Тато в декреті» для моєї сім’ї вже навіть не актуальна - дочці 4 роки і «найгірше позаду». Та все одно я з задоволенням прочитала цю коротку книжку і навіть деякі розділи вголос - для чоловіка . Ми разом посміялися і прониклись симпатією до сім’ї автора. Книжка така ,начебто побутова , на перший погляд . Всі , хто має дітей , впізнають себе в ситуаціях описаних письменником . Однак мені найбільше запам’яталися декілька абзаців, в яких автор розмірковує про вибір між творчістю і батьківством , амбіціями і обов’язком, між тим щоб брати участь у вихованні дітей , допомагати дружині чи плекати письменницький талант і писати-писати-писати . Розділ «Діти і творчість» мені хотілося перечитувати знову і знов.
І ще вислів про те, що «любов народилася з турботи» - те, про що ми не раз з чоловіком обговорювали у найскладніші часи. Якби не всі ці труднощі , болісні періоди адаптації , дорослішання ( і тут навіть не про дитину йде мова) , істерики і тд , то хіба ми б відчули так гостро прості «дні щастя» , один з яких так зворушливо описав Артем Чапай? Нехай більше молодих пар прочитає його книгу і озброїться гумором перед власною експедицією в батьківство.
«Тато в декреті» для моєї сім’ї вже навіть не актуальна - дочці 4 роки і «найгірше позаду». Та все одно я з задоволенням прочитала цю коротку книжку і навіть деякі розділи вголос - для чоловіка . Ми разом посміялися і прониклись симпатією до сім’ї автора. Книжка така ,начебто побутова , на перший погляд . Всі , хто має дітей , впізнають себе в ситуаціях описаних письменником . Однак мені найбільше запам’яталися декілька абзаців, в яких автор розмірковує про вибір між творчістю і батьківством , амбіціями і обов’язком, між тим щоб брати участь у вихованні дітей , допомагати дружині чи плекати письменницький талант і писати-писати-писати . Розділ «Діти і творчість» мені хотілося перечитувати знову і знов.
І ще вислів про те, що «любов народилася з турботи» - те, про що ми не раз з чоловіком обговорювали у найскладніші часи. Якби не всі ці труднощі , болісні періоди адаптації , дорослішання ( і тут навіть не про дитину йде мова) , істерики і тд , то хіба ми б відчули так гостро прості «дні щастя» , один з яких так зворушливо описав Артем Чапай? Нехай більше молодих пар прочитає його книгу і озброїться гумором перед власною експедицією в батьківство.
Read
December 26, 2024книга описує досвід батьківства в Україні десятих. вона написана від лиця автора — батька, який був журналістом на фронті на початку російсько-української війни. він дуже ніжно пише про свій досвід бути батьком та основним caregiver для дітей, а також додає всілякі спостереження та ситуації щодо того, як суспільство стереотипізує маму і обожнює батька. ця книга — це збірка блоґпостів, тому читається як трошки фрагментовані тексти.
загалом здалось, що трохи нереалістично-ідилічно, мабуть бо читала вже у повномасштабну.
загалом здалось, що трохи нереалістично-ідилічно, мабуть бо читала вже у повномасштабну.
December 31, 2019
Забрала одну зірочку за те, що багато деталей повторюються. А книжка кльова. Насправді цікаво не стільки про тата в декреті, скільки про декрет як такий. Мої власні уявлення про цей період у житті були доволі ефемерні. Сподобалося, що автор не робить однозначних висновків і не обмежується власним досвідом, - було дуже пізнавально. Легкий іронічний стиль викладу допоміг дуже швидко прочитати всю книжку.
May 7, 2022
Чесно і з гумором
Чудова книжка. Люблю, коли про важливі і складні речі як-то: батьківство, шлюб, родина, кар"єра, пишуть відверто та щиро, без фальшування і гламуру, але з гумором. У автора легке перо і талант цікаво писати про те, що може пройти повз тебе в буденних клопотах. Таке собі Carpe diem без Memento mori.
Чудова книжка. Люблю, коли про важливі і складні речі як-то: батьківство, шлюб, родина, кар"єра, пишуть відверто та щиро, без фальшування і гламуру, але з гумором. У автора легке перо і талант цікаво писати про те, що може пройти повз тебе в буденних клопотах. Таке собі Carpe diem без Memento mori.
December 23, 2020
Дуже радію, що Артем використовує так багато демінутивів ака зменшено-пестливих слів, чесно говорить про те, як тяжко було/є і розказує історії інших людей. Читала і думала про те, що інший світ можливий!
June 5, 2018
Книжка, яка надає позитиву на весь день, бо написана з любов'ю та гумором про важливу тему
July 12, 2018
Легка і добра книжка :)
August 1, 2018
Дуже мила і позитивна книжка. Купила собі і подрузі. Нам обом сподобалася. Дуже розгрущила мозок. Раджу тим хто має малих дітлахів.
December 17, 2023
В 2023му місцями дуже відчувається, що книга написана в 2015-16. Особливо в очі кидається дрібне толерування російської культури, яке зараз би точно в книзі не опинилось і згадки про сергацкову.
September 24, 2025
Хороша книга, але потрібно редактора - забагато ��осійського у книзі. В сьогоднішньому контексті виявилося неприємним сюрпризом.
March 14, 2019
Дуже добра, весела і відверта книжка.
Я купувала для 1) дослідження теми маскулінності, 2) того, щоб заспокоїи власний страх про те, наскільки важко мати дітей.
І книга приємно вразила мене по обох пунктах.
Даруйте її хлопцям!
Я купувала для 1) дослідження теми маскулінності, 2) того, щоб заспокоїи власний страх про те, наскільки важко мати дітей.
І книга приємно вразила мене по обох пунктах.
Даруйте її хлопцям!
July 19, 2024
На одному подиху, який затамувала від гумору... Дуже смішна, насичена, життєва та людяна книжка. В деяких моментах навіть для мене була відкриттям)))
Після того як прочитала цю вже другу книжку Артема, і хочеться розширювати знання про автора і його твори.
Дуже дякую за відвертість і таку життєву Українську реалію, яку ви занотували для всіх нас.
В той самий час коли автор писав книгу моя мама підпрацьовувала нянею і розповідала всякі схожі історії за день. Дуже нагадало той наш з нею період життія.
Дуже глибоким і болючим в деякі моменти були глави друга про те як докотився до декрету та наступна Нянькі, гроші, таємниці
Всім бажаю почитати цю історію, вона вартує уваги))) Хоча б заради гумору та самоіронії автора.
Після того як прочитала цю вже другу книжку Артема, і хочеться розширювати знання про автора і його твори.
Дуже дякую за відвертість і таку життєву Українську реалію, яку ви занотували для всіх нас.
В той самий час коли автор писав книгу моя мама підпрацьовувала нянею і розповідала всякі схожі історії за день. Дуже нагадало той наш з нею період життія.
Дуже глибоким і болючим в деякі моменти були глави друга про те як докотився до декрету та наступна Нянькі, гроші, таємниці
Всім бажаю почитати цю історію, вона вартує уваги))) Хоча б заради гумору та самоіронії автора.
September 28, 2016
Чим більше я бачу адекватних батьків, тим менше я боюся батьківства. Ця книжка саме про адекватне батьківство, адекватні стосунки в сім'ї, ставлення до життя і суспільства.
І було б безмежно прекрасно, якби такі думки щодо сімейного життя, як в Чапая, жили в голові у більшої частини чоловіків.
А книжка суперова! Читається легко, швидко, з посмішкою на обличчі і поживою для роздумів у голові.
І було б безмежно прекрасно, якби такі думки щодо сімейного життя, як в Чапая, жили в голові у більшої частини чоловіків.
А книжка суперова! Читається легко, швидко, з посмішкою на обличчі і поживою для роздумів у голові.
Displaying 1 - 30 of 33 reviews